День вшанування загиблих у час голодомору

Мета: розвивати розуміння, почуття жалю, співчуття та виховувати високу повагу до людей, які перенесли на своєму життєвому шляху важкі роки голодомору 1932-1933 рр.; вшанування загиблих у час голодомору та збереження в пам'яті подій того страшного періоду.

Обладнання: журнали, вирізки з газет, фотографії з архіву, спогади очевидців.

Хід заняття

Пекельні цифри та слова

У серце б'ють, неначе молот,

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій?

Голод? Голод?

Пам'ять-нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини. І життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом викарбовано слова: голод, голодомор. 23 листопада День вшанування загиблих у час голодомору.

Трагічна пам'ять про голодомор-то як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли б бачити. Але мусимо подивитися в цей колодязь чесно, нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверни, самовисповідатись і покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України. Штучне, насильницьке винищення людей.

1933-й рік. Найчорніший час в історії України. Жахливо навіть через роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932-й рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села. Це був справжній голодомор, організований комуністичною партією та її керівництвом на чолі зі Сталіним. Його метою було примусити українських селян іти до колгоспів, придушити будь-який спротив радянській владі. Робився нищівний приціл на майбутнє: знищити українську націю, великий і гордий слов'янський народ.

У селян було відібрано землю, коней, худобу, реманент. Вони перестали бути господарями на своїй землі. Хліборобів перетворили у безправних колгоспників, які вже не розпоряджались зібраним урожаєм, його можна було вільно вивозити з України. Було запроваджено масовий терор проти заможного селянства — куркулів, як їх називали. Сотні тисяч українських забирали не тільки залишки зерна, а те, що було придбане з великими труднощами і втратами в інших районах, конфіскувалось на станціях та в ешелонах.

На початку 1933 р. практично всюди в Україні запасів не залишилося. Фактично це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянського населення. Лиха доля українського селянства була оповита завісою мовчання. Намагаючись врятуватися, тисячі селян йшли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Але сільським жителям нічого не продавали. Дороги, що вели до міста, були блоковані. Усе ж тисячі селян пробиралися туди, та не знаходили порятунку, вмирали просто на вулицях.

Доведені до відчаю люди їли жаб, мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття, уживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. А законом від 7 серпня 1932 року заборонялось збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений карався не нижче п'яти років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу).

У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й ще живих звозили й скидали в ями й закопували. Прагнучи врятувати від голодної емері хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та в центрі України.

Це остання хлібина, остання?

Очі горем налиті вщент? Батько й діти не їли зрання, Це остання хлібина, остання? Після неї голодна смерть.

Відомості про голод в Україні дійшли на Захід. Перші відгукнулися українці західних земель та еміграція. Було створено допомогові комітети в Європі й за океаном, надіслано меморіали до Ліги Націй, питання порушувалося в Британському парламенті. Але радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, стверджуючи, що інформацію про голод навмисне поширюють вороги Радянського Союзу.

У 1932-1933 рр. українці з польських берегів Збруча і Бугу пускали плоти з харчами, і польські прикордонники дивилися на це крізь пальці. Вони не стріляли. Стріляли радянські прикордонники в українців, які намагалися перехопити ці плоти. Щоб перешкодити самочинним утечам величезної маси голодуючих за межі республіки, на її кордонах було розміщено загороджувальні загони внутрішніх військ.

Страхітливий злочин ніколи й нічим не стерти з пам'яті. Тільки протягом 1932-1933 рр. загинула п'ята частина сільського населення України. За різними оцінками, штучний голодомор забрав від семи до десяти мільйонів жителів.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню -частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.

У ці дні, коли по всій Україні відбуваються численні заходи-реквієми, відчинімо свої душі й серця для пам'яті про ті страшні роки, зробімо все для того, щоб ніколи за будь-яких обставин подібна трагедія більше не спіткала Україну. Cелян виселено з рідного краю на далеку північ, у Сибір. Селянство відповідало на більшовицький терор протестом. Цілі сільські райони були охопленні повстанням.

Щоб остаточно зламати опір українських хліборобів, більшовицькі вожді у Москві вирішили організувати в Україні штучний голод. Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Сталіна вилучити в українських селян усе зерно, а відтак заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної громадськості.

 

Година спілкування

ТВОРИ ДОБРО, БО ТИ - ЛЮДИНА

Мета. Формування в учнів почуття чуй­ності, доброти, милосердя, поваги до стар­ших; заохочення до добрих вчинків та ко­рисних справ.

«Найвеличніше, найбожественніше в людині - милосердя і прощення».

О. Дюма

«Якщо прагнути до милосердя, не буде зла».

Конфуцій

«Добре бачить тільки серце, найго­ловнішого очам не видно».

Екзюпері

Вчитель. Найвища наука життя -мудрість. А найвища мудрість - бути доб­рим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чу­жий біль, вчасно підтримати у важку хви­лину, розрадити в горі й біді - це завжди було в характері нашого українського на­роду. У наших традиціях споконвіку зберігалася звичка поділитися з бідним, дати притулок подорожньому, допомогти немічному, хворому, заступитися за безза­хисного і скривдженого. Що ж потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосер­дя, що здавна було властиве нашому наро­дові, зберегти на віки?

Напевне, треба менше говорити про доб­ро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки.

Учень.

Не говори про доброту, коли ти сам нею не сяєш,

Коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду.

Учениця.

Бо доброта не тільки те, що обіймає тепле слово,

В цім почутті така основа, яка з глибин душі росте.

Учень.

Коли її не маєш ти, то раниш людяне в людині,

Немає вищої святині, як чисте сяйво доброти. О. Довгий

Вчитель. Інколи в нас закрадається дум­ка і постає запитання: яка вулиця веде до храму? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному? На це запитання публіцист Ігор Золотухін відповів так:

«Ця вулиця проходить через душу кожного з нас, і той храм, храм добра, правди любові, кожен повинен будувати в собі вимітаючи зі своєї душі зло і брехню, які вгніздилися в ній і руйнують її». Якби кожна зла людина зробила на одну погану справу менше, а кожна добра - на одну справу більше, наскільки світлішим стало б наше життя. Якби кожен, хто може, допоміг хоча б одній конкретній люди світ став би набагато кращим.

Староста класу розповідає присутній про те, як учні та батьки класу взяли участь в акціях «Милосердя йде від серця та «Діти, допоможіть дітям».

Робота у групах.

1) Кожна група отримує Пакет, у якому є лист з описаною життєвою ситуацією. Наприклад, з листа матері: «Я маю дочку, яку дуже люблю. Та раптом я захворіла. Прошу доньку сходити до аптеки по ліки, а вона мені відповідає, що їй немає коли. Так мені стало боляче та прикро. Звідки така черствість?» А ви як думаєте, звідки така черствість? Надається час для обговорення та прийняття рішення групи.

2) Питання для колективного обговорення:

• У кожного з нас є бабусі та дідусі. Давайте пригадаємо, тільки чесно, чи завжди ми уважні до них, чи завжди ми поважаємо їх вік?

• Людина народжується і вмирає, і як­що після її смерті що і залишається на землі, так це те, що вона доброго зробила людям. А що доброго зробили ви?

• Милосердя! Що означає це слово? Чи завжди ми милосердні один до одного?

3) Самооцінка за допомогою питань:

1. Чи робиш ти добро людям?

а) завжди; б) інколи; в) ніколи; г) не знаю.

2. Чи робиш ти людям зло, неподобство?

а) не роблю; б) інколи роблю; в) роблю; г) не знаю.

4) Підведення підсумку самооцінки

Вчитель. Час невпинно біжить вперед. Збігають хвилини, години, пливуть роки. Хочеться вірити, що у вас буде все гаразд, хочеться, щоб слова доброти, почуті сьогодні, ви пронесли крізь усе життя. Пам'ятайте: людина на цім світі не вічна, життя коротке і гріх розтринькувати його на погані справи.

Учень.

Не зобидь ні старця, ні дитину, поділись останнім сухарем,

Тільки раз ми на землі живемо, у могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла, вмій прощати, як прощає мати,

За добро добром спіши воздати - мудрість завше доброю була.

Бо людина ціниться по тому, чи вона зробила, що могла.

Скільки сил у неї вистачало, щоб на світі більше щастя стало.

Пам'ятка

• Ти мешкаєш серед людей. Не забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажан­ня впливає на оточуючих. Знай, що є ме­жа між тим, чого ти бажаєш, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки питанням до самого себе: чи не робиш ти зла, нега­раздів людям? Роби все так, щоб оточую­чим тебе людям було добре.

• Будь добрим і чуйним до людей. Допо­магай слабким та беззахисним. Поважай і розумій матір та батька - вони дали тобі життя, виховують тебе, бажають, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем, чистою душею.

• Не будь байдужим до зла. Борись про­ти зла, брехні, несправедливості. Будь не­терплячим до того, хто прагне жити за ра­хунок інших, робить зло людям.

Вчитель. Ось і закінчилася наша розмо­ва. Я сподіваюсь, що всі ми станемо добрішими, милосерднішими. І ця година доброти переросте у щоденну потребу ро­бити добро. Будьте добрими, людяними, терпеливими, нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця від усього злого. Щиро дякую всім.

 

Година спілкування