II. Повiдомлення теми i мети

- Сьогоднi ми поговоримо про те, що таке вчинок i його наслiдки, якi бувають вчинки, навчимося їм давати оцiнку.

ІII. Основна частина уроку

1. Формування поняття «вчинок»

Люди iснують на Землi разом. Тому весь час мiж ними виникають різнi стосунки. Уявiть собi, що б почалося, якби кожен робив тiльки те, що йому подобається. Тому за багато рокiв iснування люди намагалися впорядкувати свої стосунки, жити так, щоб усiм було добре. Так на Землі з’явилось поняття «справедливість», «добро» тощо. Завдяки цим поняттям ми маємо змогу оцiнити дiї людей, їхнi стосунки. Стосунки мiж людьми можна регулювати за допомогою законiв. Це дуже важливi документи, якi є спiльними для людей, якi живуть в якiйсь певнiй країнi. За їх невиконання людину можуть покарати. А є iншi правила. Вони спiльні для людей всiєї Землi. За їх порушення не можна понести покарання, але кожна людина намагається жити за цими правилами. Як, на вашу думку, що це за правила?

Людина починається з добра...

Справжня людина, за глибоким переконанням нашого народу, — це людина добра, мудра, щира i сердечна, щедра i свiтла, яка вмiє любити i спiвчувати, захистити і приголубити, поважати i порадити, людина з добрим серцем i свiтлою душею. Милосердя, доброта. Ще з давньоруських часiв благодiйнiсть була в традицiях нашого народу. Цiлком природним i закономiрним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, подiлитися шматком хлiба, дати притулок бездомному, захистити старість i немiчнiсть, порятувати хворого або калiку, захистити скривдженого.

Кажiмо бiльше добрих слiв

Знайомим, друзям, коханим.

Нехай комусь теплiше стане

Вiд зливи наших почуттів.

— Що ж таке вчинок?

- Вчинок — це реальна дія людини. У життi людина робить рiзні справи: добрi i не зовсiм добрi, поганi i просто жахливi. Зазвичай вона бажас iншим добра, але iнколи вчинки людини бувають недостойними її поведiнки.

2. Обговорення оповiдання В. О. Сухомлинського «Образливе слово»

- Добре слово i добрий вчинок завжди пiдтримають i допоможуть, навiть можуть вилiкувати. А погане слово може краяти серце все життя. Послухайте, як це буває.

ОБРАЗЛИВЕ СЛОВО

Одного разу Син розсердився на свою Матiр i сказав їй грубе, образливе слово. Заплакала Матiр. Схаменувся Син, жаль йому стало Матері. Не спав цiлу нiч, не дає йому спокою совiсть: адже вiн образив Матір.

Йшли роки. Син став дорослою людиною. Прийшов час їхати в далекий край. Поклонився Син Матерi i говорить:

— Простiть мене, Мамо, за образливе слово.

— Прощаю, — вiдповiла Мати i зiтхнула.

— Забудьте, Мамо, про те, що я сказав образливе слово.

Задумалась Матiр, засумувала. На її очах з’явилися сльози. Говорить вона Сину:

— Хочу забути, але не можу. Рана вiд занози заживас i слiду не залишає. А рана вiд слова заживає, але залишає глибокий слiд.

Бесiда за змiстом оповiдання.

— Що ви можете сказати про вчинок сина?

— Чи зрозумiв вiн свою помилку?

— Завжди людина повинна залишатися людиною. Що ж означає — бути Людиною? Спробуйте вiдповiсти на це питання.

— Вмiнню бути людиною навчають слова «можна» i «не можна». З’ясуємо, що можна робити, щоб стати людиною і залишитися нею назавжди. (Вiдповiдi дiтей учитель записує на дошцi.)

— А для того, щоб з’ясувати, що не можна робити, я прочитаю цi записи, а ви замiнюйте їх протилежними.

— Але головне — не визнавати «можна» i «не можна», а дотримуватись цих правил кожного дня, контролювати себе кожної митi. А як, на вашу думку, чи складно бути людиною кожного дня?

3. Ознайомлення iз пам’яткою

Пам’ятка добрих i корисних справ

• Завжди дотримуйся свого слова.

• Перед виконанням справи подумай.

• Не будь самовпевненим.

• Не лiнуйся.

• Виконуй справу iз задоволенням.

• Нiколи не вимагай винагороди.

• Виконуй все вчасно.

• Допомагай людям сам, не чекай, доки тебе проситимуть.

• Завжди виконуй тiльки добрi справи, за якi нiколи не червонiтимеш.

— Мабуть, добре буде, коли всi виконуватимуть нашi правила, тодi не буде проступкiв, а залишаться лише добрi справи та гарнi вчинки.

4. Обговорення проблемних ситуацiй

Ситуацiя 1

Вiтя принiс до школи альбом iз марками. Дiти розглядали їх. Раптом підбiг Максим i, схопивши альбом, побiг.

— Що ви можете сказати про вчинок Максима?

— Яку даєте йому пораду?

Ситуацiя 2

Йдучи по сходах, Вiтя штовхнув Оленку. Оленка впала i заплакала Тому, що їй було боляче. Вiтя обiзвав її плаксою.

— Що ви можете сказати про Вiтю, його вчинок?

Ситуація З

- Дiти, перед вами два портрети одного i того ж самого хлопчика. Який вам бiльше подобається? Чому?

(На одному — похмурий, злий, сердитий хлопчик, який в будь-яку хвилину готовий вступити в бiйку. На другому — він веселий, з посмiшкою.)

- Який iз цих хлопчикiв буде робити достойнi для людини вчинки?

5. Гра «Добрi чарiвники»

— А зараз я пропоную вам стати добрими чарiвниками. У мене є чарiвна паличка. Кожен iз вас буде передавати паличку iншому i називати тiльки хорошi вчинки дiтей класу або ваших друзiв. (дiти беруть паличку i називають хороший вчинок свого однокласника, друга, знайомого...)

— Бачите, як багато в нас гарного, доброго. Намагатимемось i надалi берегти i примножувати цi добрi вчинки. Щоб вашi обличчя були завжди радiснi вiд того, що ви зробили доброго, а на обличчi нiколи не зникала усмiшка.

6. Гра «Добрi i поганi вчинки»

— Зараз я запропоную запитання, а ви, якщо так вчинить добра людина, плеснете в долонi, а якщо так може вчинити невихована людина, то залишитеся сидiти спокiйно.

• Допомагати мамi мити посуд.

• Робити комусь зле, якщо вiн цього не бачить.

• Не вмиватися.

• Берегти рiдну природу та охороняти її.

• Шанувати працю iнших людей.

• Галасувати, коли хтось вiдпочиває.

• Бути вихованою, стриманою дитиною.

• Обманювати, хвалитися.

• Насмiхатися з чужого горя.

• Добре вчитися, багато читати.

• Не слухати батькiв.

• Допомагати друзям у бiдi.

• Дiлитися тим, що є в тебе.

• Ображати iнших.

• Захищати слабкого.

• Спати на уроках.

• Красти,

• Любити своїх батькiв.

• Ображати тварин

.• Сваритися.

 

— Молодцi! Ви дiйсно виростете хорошими людьми, а вашi вчинки будуть завжди достойними.

IV. Пiдсумок

— Сьогоднi йшла мова про справжню людську красу. Ми намагались розiбратись у людських вчинках. Тепер уже знаємо про це дещо бiльше.

Закiнчуючи урок, хочу побажати вам стати красивими людьми, нехай промениться доброта у ваших очах, а iз серця струменить спiвчуття, милосердя, повага до людей. Нехай вашi вчинки і ваше ставлення до людей завжди викликають у них позитивне, добре, шанобливе ставлення до вас.

 

 

Година спілкування

Книга вчить, як на світі жить

 

Мета: розширити уявлення дiтей про книги; розвивати інтерес до художньої книги, до самостійної пізнавальної активностi; виховувати повагу до книги.

Обладнання: виставка книг, загадки, прислiв’я.

Хід уроку

І. Органiзацiя класу

Вiдгадування загадки.

Бiла нивка невеличка:

Там розсипана пшеничка.

Очками її зберем,

А думкою розiмнем.

Нумо, бiлу нивку обробляти —

Будем усе на свiтi знати.

 

(Книжка)

 

ІІ. Основна частина уроку

1. Слово вчителя

— Безмежна сила книги. Без неї людина слiпа. Книга вiдкриває перед людьми великий свiт. Протягом усього жиiття ми звертаємося до книжки. Згадайте свою улюблену першу книжечку, коли ще ви були зовсiм малень-кими i не вмiли читати, а вже iз задоволенням розглядали малюнки, впiзнавали улюблених героїв, складали про них цiкавi iсторiї.

І коли вже навчилися читати,— масте змогу самi поринути у захоплюючий свiт книг. Тому, що книги — вашi друзi. Вони здатнi викликати великi почуття, глибокі переживання.

— Як ви думаєте, чи завжди iснували книги?

— Давним-давно книг не було на землi, люди не вмiли ні читати, нi писати. А для того, щоб передавати iнформацiю, вони малювали малюнки на стiнах печер. Пізніше люди почали писати на глинi, яку потiм сушили та випалювали на вогнi. Проте, такi «книжки» були дуже важкими i незручними. Згодом люди навчилися робити книги з тонкої телячої шкiри. На виготовлення такої книги потрiбнi були шкури з цiлої череди телят. Тому такi книги були дуже дорогими i їх могли собi купити тiльки багатi люди. Отже, потрiбно було шукати дешевий та простий матерiал для книг.

В Африцi вздовж рiчок є густi заростi болотяної рослини папiрусу. Спочатку його використовували лише на будiвництвi. А згодом додумались так обробляти волокна рослин, що почали виготовляти з них папiр. Вiдтодi з’явилися сувої з папiрусу. Писати на них було зручно, але через декiлька років такий сувiй ламався та розсипався.

Справжнiй папiр, на якому пишуть i сьогоднi, люди навчилися виготовляти двi тисячi рокiв тому. Першi книги були рукописними, тому одну книжку часом писали по кiлька рокiв.

За часiв Київськоi Русi Князь Володимир Святославович вiдкривав школи, спецiальнi майстернi, де переписували книги. А за часiв князя Ярослава Мудрого у Києві при Софiївському соборi була заснована перша у Київськiй Русi бiблiотека.

У ХIII столiттi в Європi навчилися виготовляти папiр. В серединi XIV столiтгя в Нiмеччинi запрацював перший у Європi друкарський верстат майстра Йоганна Гутенберга. Вiдтодi друкарнi з’явилися в iнших країнах.

 

Першодрукарем в Українi був Іван Федоров. За своє життя вiн видрукував лише кiлька книжок. Серед яких є i перший слов’янський «Буквар».

Ось така iсторiя виникнення книги. Тепер книга — всюди поруч iз нами. Вона — ваш друг i порадник.

2. Бесіда

— Чи любите ви книги?

— А чому ви їх любите?

— Про що можна дiзнатися з них?

— Чи є у вас улюбленi книги? Розкажiть про них.

3. Презентацiя, реклама улюбленої книги

4. Розгадування загадок. Робота над прислiв’ями

— Книги ви читати любите. А чи любите розгадувати загадки?

• Не кущ, а з листочками,

Не сорочка, а зшита,

Не людина, а навчає.

• Язика немає, а розуму навчає.

• По бiлому полю чорним маком сiяно.

Кожен скiльки хоче бере, а все лишається.

• Хто мовчки говорить?

— Які ви знаєте прислiв’я про книгу?

З глибин моря дiстають перлини, а з глибин книг —знання.

Хто багато читає, той багато знає.

Книга — ключ до знань.

Книги читати — усе знати.

Книга — ключ наук i знань.

З книгою жити — з добром дружити.

З книгою подружишся, розуму наберешся.

Книга — це багатий сад, в якому є корисне i прекрасне.

Одна книга тисячi людей навчає.

— А що потрiбно робити, щоб книга тисячi людей навчала? (Берегти її.)

5. Виведення правил поведiнки з книгою

1. Обгорни книгу — не забруднюватиметься обкладинка.

2. Не читай книгу пiд час їжi — можеш забруднити її.

3. Не клади в книгу олiвцiв, ручок та iнших товстих предметiв — вiд цього рветься палiтурка.

4. Не загинай рiжкiв на сторiнках книги — рiжки вiдриваються i псується книга — зроби для книги обкладку.

5. Не рви сторiнок, не малюй i не пиши нiчого в книзi. Не роби в нiй нiяких помiток.

6. Не перегинай книгу — вiд цього виривають сторiнки.

7. Не читай книгу на сонцi.

— Але знаєте, дiтки, часом книгам буває лячно. Уважно послухайте вірш і ви здогадаєтесь,чому таке буває?

Буває книгам лячно

Скiльки книг в твоїй книгарнi!

Книги рiзнi, дуже гарнi.

От краса, якби ти змiг

Прочитати їх усiх!

Покупцi стоять юрбою,

Шарудять по сторiнках...

Мила книго, що з тобою?

Чом ти дивишся з журбою?

І трiпочеш у руках?

Лячно книгам: хто їх купить?

Раптом купить, хто не любить?

Той у книжку — от порода! —

Запихає бутерброда...

Той,— чи є бруднулi гiршi? —

Залива чорнилом вiршi...

Недарма на продажi

Книги є зажуренi

Хоч би не потрапити

В руки мацапуринi!

(Т. Волгiна)

 

— Чого бояться книги?

— А ще вони дуже бояться таких дiтей, як Грицько. Послухайте уважно вiрш i скажiть, чи є серед вас такi дiти, як Грицько?

У Скворцова Гришi —

Книги найбруднiщi:

Всi вони — патлатi,

Порванi, горбатi.

Ну, немає в них лиця:

Без початку, без кiнця.

Палiтурки, як ганчiрки,

Тi книжки ридають гiрко.

Бився Гриша з хлопчаками,

Вiн розмахував книжками,

дав Мишку по головi —

Замiсть книжки стало двi.

Обдертий, некрасивий

Задачник буркотливий.

Прошамкать ледве змiг:

«Дiвчатка i хлоп’ятка

Калiчать книг багато.

Куди нам утiкати

Вiд Гришi i вiд них?»

— Чи є такi дiти серед вас?

Що ви порадите книжкам?

—А цим дiтям iз вiрша?

6. Логiчнi завдання

1. Ти взяв у товариша книгу i випадково забруднив її. Як ти вчиниш?

а) Вiддаси і скажеш, що вона була забрудненою;

б) вибачишся перед товаришем i почистиш книгу;

в) почистиш книгу, вiддаси товаришевi i змовчиш, нiби нiчого не трапилося.

2. Коли потрiбно повертати бiблiотечну книгу?

а) Через мiсяць;

б) коли нагадають;

в) коли прочитаєш;

г) до встановленого бiблiотекарем термiну.

3. Що потрiбно зробити, якщо ти взяв бiблiотечну книжку трохи порвану?

а) Прочитати i вiддати таку ж порвану назад, адже не ти її попсував.

б) вiддати бiблiотекаревi, щоб пiдклеїла книгу;

в) вiдремонтувати самому.

III. Пiдсумок

— Читайте, читайте, читайте! Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не прочитали навiть однiєї сторiнки з нової книги. Людина, яка любить i вмiє читати,— щаслива людина. Навколо неї завжди багато розумних, добрих та вiрних друзiв. Друзi тi — книги.

 

 

Година спілкування

Душі людської доброта

 

Голос диктора:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітний раю,

На милосердіє твоє,

На тебе, мати, возлагаю,

Святая сила всіх святих

Пренепорочная, блогая. (Т.Г.Шевченко "Марія”)

 

I ведучий.

Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок безлюдному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

 

II ведучий.

Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно, підтримати у важку хвилину, розрадити в горі та біді – це в характері нашого народу.

 

I ведучий.

Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей; котрі прийшли на допомогу багатострадальному – народові Вірменії після страшного землетрусу; Україні, Білорусії – після аварії на Чорнобильській АЕС, трагедії в Таджикістані.

 

Читець:

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

(О.Довгий)

 

II ведучий.

Доброта, милосердя – багатоликі. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами.

 

I ведучий.

Милосердя й доброта–як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібні землетрус? Чи Чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги.

 

II ведучий.

На Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Близько 200 тис. З них проживають в будинках-інтернатах, їх об’єднює немічність і самотність.

 

I ведучий.

У злигоднях живуть 5 тис. в наших земляків. Близько 1 тис. з них мешкають в напіврозвалених халупах. 7 тис. - ті, хто отримує мізерну пенсію. Є і таких чимало, які існуєть на межах бідності. Сумні цифри, незвичні. Та це правда життя.

 

II ведучий.

Важко уявити люди страждають не від того, що на щодень не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного “Добрий день” (Звучить музика).

 

Читець:

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану

(Чи перший біль, чи то останній)-

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів,

Комусь всміхаймось ненароком,

То не життя людське коротке,

Короткі внас слова черстві

Кажімо більше ніжних слів...

(І.Вовк)

 

I ведучий.

Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпеливо говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.

“Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небуть з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні...” так писав письменник-гуманіст А.П.Чехов.

 

Читець:

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів...

А ти, що людям зробив,

Що вимагаєш доброти від них?

Чого, мовчиш, подумай і збагни,

Але уже з низької висоти,

І зваж, і переваж, а хто є ти?

І зваживши, нікого не вини.

А сам в своє більмо душі заглянь,

Чи там хоч раз добром світила рать

І променем зорилося святим?

І ти збагнеш, що до твоїх страждань

Не відгукнеться власна глухомань

А ти шукаєш в людях доброти.

(О.Когачун)

 

II ведучий.

Мудрі французи кажуть: ”От якби то молодість знала, якби ж то старість могла...” Гей-гей, старість-не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш, - усе краще вже було, все в минулому. А з тобою лише спомини та недуги, самота та немічність.

Добре, коли за своєї життєвої зими звив тепле гніздечко родинне, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає...(Звучить музика О.Рахманінова ”Всеношное бдение”)

 

I ведучий.

Будинок пристарілих, сумне пристановище на схилі літ. Хоч там непогано. Тут не бачиш людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми і т. д.

Чому старі радіють, коли звідси їх забирабть, чому просто на очах в’януть, почувши новину, що їх відправляють в будинок пристарілих.(Виходять на сцену).

 

Молодий чоловік:

Все гаразд, мамо, докуиенти в будинок пристарілих оформлені. Там вам буде добре... Спокій, тиша, обслуговування... І ми не набридатимемо. Звісно, інколи будемо заглядати.

 

Мати:

Одна тепер, назавжди одна... Ідуть геть найрідніші, без котрих життя не матиме сенсу, стане байдужим настільки, що втратить ціну.

 

Чоловік:

То що все, мамо? Ми ж не куди-небудь, а в будинок пристарілих. Там вам буде краще, ніж з нами... Вона розуміє, що діти відправляють її в зал чекання перед похоронною процесією.

 

 

Читець:

Людина чуйна

Й пса не вижене із двору,

Коли проживає

Десяток-другий літ,

Охороняючи садок його й комору,

Притулок дасть,

Поїсти дасть, як слід,

А зла-

І рідну матір виряджає,

Коли нема вже користі від неї.

 

(Мелодія Баха)

 

II ведучий.

Гіркі материнські сльози, гіркі як полин, і пекучі такі. Чи буває в світі щось гірше? Їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю, тихо журиться біля вікна. Мамо, мамо! – почулося бабі Наталі, і вона незважаючи на свої 83 роки кинулась до вікна. Чи не сини це на дворі гукають її? Ні. Знову почулося. Далеко залетіли сини, думає старенька. А я ж так давно їх бачила.

 

(Музика вимикається)

 

I ведучий.

Одинокість сивим полотном цвіте попід вікнами бабці Ярини. Не живу, а доживаю – з гіркотою мовить вона. – Ще хоча б раз подивитись на сина, то й помирати вже можна, бо важко піти з цього світу, не попрощавшись з ним. А він все не йде. Де ж ви сини? Де ж ви соколята? – виглядають матері у вікно. Вже й очі видивились. А їх все нема.

 

Шануйте матерів.

Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна мов та бабуся,

На схилі посивілих днів.

Працює вдень, не спить ночами

І часто зрощує слюзами

Тверду подушку на зорі

Скотину порає в дворі

А вдень копає на городі

Уста шепочуть:”Світе мій!

Як важко жить мені одній!

Одна-однісінька та й годі!..”

Цим віршем нагадать хотів:

Шануйте друзі матерів!

(К. Прохоренко)

 

II ведучий.

Виховує мати синів, доньок, надіється, що буде до кого на старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу. Лише скупі листи приходять час від часу. Подібні одна на одну телеграми. А коли нарешті знайдуть хвилину, щоб відвідати, нерідко це – буває надто пізно, зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додому підстреленою горлицею впаде материнська, любов...

 

Читець:

Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуймо, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Коли неждано вдарять в дзвони далі,

Тоді на все знайдеться час,

Але не сльози, не вінок печалі-

Уже ніщо не виправдає нас.

Заниє жаль у щедрім слові ”Мама”

І чайкою здригнеться синя вись,

Провідуймо і завжди пам’ятаймо,

Що можем запізнитися колись.

(О.Бочачук)

 

I ведучий.

А старість не обминути. Здається кожен має про що пам’ятати. Через те хочеться крикнути: “Люди схаменіться! Ви також будете старі, немічні, і ваші діти та онуки матимуть моральне право відвернутися від вас”.

 

II ведучий.

Дитинство починається з теплих материнських рук, рідної домівки. Ця аксіома актуальна для всіх часів і народів. Та на превеликий жаль оця найсвятіша і найніжніша пора, перші кроки у світ дорослих починається з чижих людей і інтернатських закладів. Діти-сироти, діти-напівсироти. Кому з них краще?

Не знаю. Мабуть і тим, і тим погано. Не знають батьківської ласки. Ніхто їх не приголубить, і це тоді, коли батьки живі здорові!

 

Читець:

То не вітер, то не буйний

Що дуба ламає:

То не лихо, то не тяжке

Що мати вмирає:

Не сироти малі діти,

Що неньку сховали:

Їм зосталась добра слава

Могила зосталась.

Засміються злії люди

Малій сиротині

Виллє сльози на могилу-

Серденько спочине.

А тому, тому на світі,

Що йому зосталось?

Кого батько і не бачив

Мати одцуралась?

Що зосталось байстрюкові?

Хто з ним заговорить?

Ні родини,ні хатини:

Шляхи, пісні,горе...

(Т.Шевченко)

 

II ведучий.

Трирічного Сашка мати залишила на вокзалі. Його ровесника Ігоря кинула на дитячому майданчику, поклавши до кишені пальто записку з проханням влаштувати дитину в дитячий будинок на виховання... Нехай доля буде милосердною, нехай росте під Хрестом. Та по всьому. Єдине, що дала, крім життя, сподівання на чиюсь добру волю. Чи божу, чи людську... Чи справді усміхнеться їм доля, чи ласкавою вона буде для всіх тих, що прийшли у цей світ небажаними, чужими для найрідніших людей?

I ведучий.

У сирітських дітей багато що є. Затишні спальні, на ліжках новенькі ковдри. В їдальні смачний борщ. Велика бібліотека і спортивний зал, світлі класи. Діти як діти. Безтурботно бавляться на дозвіллі, а вночі спросоння цілують маму. Вони часто розмовляють ночами.(Діалог хлопчика і дівчинки 5-6 років) – - Тебе ще ніхто не забрав?

- Ні.

- А чого?

- Бо кашляю.

- А я сплю тихо.

- Тоді тебе виберуть.

- В мене нема дому, і мами нема, і тата нема, і нікого нема. Одна я.

II ведучий.

Сім’я для дитини не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому немає для неї більщого горя ніж сирітство.

I ведучий.

З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння повсюдно використовувались і як набат для сповіщення на якесь лихо, біль, сполох під час пожежі, ворожого нашестя.

II ведучий.

Сьогодні дзвони б’ють на сполох, закликають нас до Милосердя, Доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.

I ведучий.

Друзі! Добродії! Поряд з нами живуть, а може доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми – я, ваші сусіди або колеги. Зараз, сьогодні, завтра – може бути пізно.

Люди! Будьте милосердні.Бо суд немилосердний на того,хто не вчинив милосердя.

II ведучий.

Милосердя-бо ставиться вище за суд.

 

 

Година спілкування