Характеристика системи грошового балансу (У. Стаффорд, Г. Ск’яруффі).

Найбільш відомими представниками раннього меркантилізму були англієць В. Стаффорд (1554-1612), італійці Г. Скаруффі (1519—1584).Центральним пунктом економічного учення ранніх меркантилістів була доктрина активного грошового балансу, спрямована на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Відповідно до цього ставилось завдання збільшення (за можливості) видобутку золота та срібла, а також заохочення припливу грошей із-за кордону при одночасному утриманні та збереженні їх всередині країни. Згідно з доктриною активного грошового балансу (монетарною системою): категорично заборонялося вивезення золота та срібла за межі країни; стимулювалося вивезення товарів за кордон та продаж їх за максимально високими цінами; всебічно обмежувався імпорт шляхом запровадження високих митних зборів на товари, що ввозяться; діяльність іноземних купців підлягала строгому контролю; виправдовувалось псування національної монети та ставилась вимога зниження позичкового процента. В Англії політика раннього меркантилізму знайшла відображення у цілому комплексі заходів з регулювання зовнішньої торгівлі. Державні чиновники здійснювали обов'язковий контроль за торговельними угодами, стягуючи з кожної угоди мито. Вивезення золота та срібла за межі країни перешкоджали "закони про витрачання", згідно з якими іноземні купці зобов'язані були витрачати всю свою виручку в Англії.

 

12. Аналіз системи торгівельного балансу (Т. Мен, А. Серра).

Пізній меркантилізм виник у другій половині XVI ст., досягнувши розквіту в XVII ст. Його найбільш відомими представниками були англієць Т. Мен (1571 —1641), італієць А. Серра (XVI—XVII ст.) та ін. Для пізніх меркантилістів основним джерелом збагачення нації була зовнішня торгівля, у ході якої необхідно було забезпечити перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, що ввозяться. Відмовившись від теорії грошового балансу, пізні меркантилісти припускали вивезення грошей за кордон та імпорт деяких іноземних товарів, але за умови дотримання активного торговельного балансу. Досягнення активного сальдо зовнішньоторговельних операцій, на їх думку, могло бути здійснене за рахунок:

а)форсування експорту шляхом стимулювання національного виробництва, насамперед вітчизняної промисловості, яка працює на власній або дешевій імпортній сировині;

б)розвитку посередницької торгівлі, спрямованої на те, щоб купувати дешевше в одній країні і продавати дорожче в іншій. Таким чином, пізні меркантилісти відстоювали політику протекціонізму, спрямовану на досягнення активного торговельного балансу і захоплення зовнішніх ринків. Вони обґрунтовували необхідність не адміністративних, а економічних заходів реалізації цієї мети: державної підтримки вітчизняного виробництва, заохочення створеннямануфактур, торговельних компаній, акціонерних товариств, регулювання експортно-імпортних операцій через систему митних заходів, встановлення заохочувальних премій вітчизняним товаровиробникам тощо. Певні ідеї економічної свободи. Вони вимагали державного втручання у трудові відносини з метою законодавчого обмеження заробітної плати та регламентації споживання. Ставилось також завдання регулювання позичкового процента з метою здешевлення кредиту. Слід зазначити, що ототожнюючи багатство з грошима, пізній меркантилізм (на відміну від раннього) вбачав головну функцію грошей не у накопиченні скарбів, а у постійному їх русі, обігу.

13. Особливості французського меркантилізму (А. Монкретьєн, Ж.-Б. Кольбер)

Генезис меркантилізму
Пeршим проявом ідей буржуазної політекономії став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Велике значення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісне нагромадження капіталу. Воно було пов'язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних виробників, поневоленням колоній, работоргівлею, державними позичками, податковою системою, протекціонізмом. Значно прискорило розвиток капіталістичного виробництва виникнення світового ринку. Початок формування останнього поклали великі географічні відкриття XV—XVI ст. Меркантилізм як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник наоснові узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись перебороти гострі економічні суперечності, які породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагався форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму шляхом розвитку мануфактурної промисловості. Отже, меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної думки Європи. Він мав реальну базу, відзначався практицизмом і вирішував актуальні проблеми свого часу. У центрі уваги меркантилістів постає «породження» грошей грошима. Домінуючою сферою діяльності капіталу був товарний обіг, у виробництві панували ще феодальні відносини. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізоване і дійсно реалізується у грошах; тобто воно уявлялося як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює лише передумови для утворення багатства, тому його необхідно всіляко заохочувати і розвивати. По-третє, безпосереднім джерелом багатст-ва є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються у гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів по більш високій ціні, ніж ціна, за якою вони купуються. Г—Г — гроші, що породжують гроші,— таке розуміння капіталу у меркантилістів. По-п'яте, однак не всякий обіг є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоча і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми народного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, звідси загальний висновок — баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більше їм продавати. Проте необхідно відзначити, що в питанні розуміння активного балансу існувала велика розбіжність поглядів ранніх та пізніх меркантилістів.

Найбільш відомим представником теоретичної школи меркантилізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575—1621). У 1615 р. він опублікував працю «Закони суспільного господарства», яку присвятив королю і матері-королеві. Саме у цьому творі вперше вжито термін «політична економія», що дав назву цілій науці.Економічні погляди Монкретьєна знаходяться на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало економічному і політичному стану Франції того періоду. Монкретьєн ставить за мету виявити заходи, використання яких дозволило б піднести народне господарство Франції. Досить детально зупиняється Монкретьєн на питаннях розвитку мануфактур, займається питаннями торгівлі, мореплавства, рекомендує ряд заходів для піднесення промисловості, великого значення надає професійному навчанню.За своїми поглядами Монкретьєн є гарячим захисником третього стану, при цьому найбільш важливою його частиною вважає торговців. «Купці,— наголошує він,— надзвичайно корисні державі». І хоча вимагає заохочення всілякого роду ремесел, проте розвиток промисловості для нього є самоціллю. Мету всіх ремесел він вбачає в торгівлі. Для могутності держави потрібне золото, а самим надійним способом його придбання є зовнішня торгівля.Монкретьєн використовує меркантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іноземних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. В умовах зовнішньої торгівлі іноземні купці є свого роду насосом і, отримуючи прибуток, вони висмоктують багатство країни, з якою торгують.Цікаво відзначити, що Монкретьєн розрізняє поняття гроші і багатство, вважаючи, що достаток золота створює лише передумови для багатства і благополуччя країни, але не робить її багатою і успішною. Першочергове значення він приділяє «природному багатству» (хліб, сіль, вино і т. ін.). Монкретьєн різко виступає проти розкоші, вважаючи її однією з причин, що призводить до відтоку золота з країни. «Розкіш,— говорить він, — для держави чума і рокове розорення; завдяки шовку до Турції та Іспанії відпливає наше золото».Монкретьєн виділяється із загальної маси меркантилістів тим, що його увагу привертало становище народу, особливо селянства, про яке він говорить з великим співчуттям і вважає, що держава повинна турбуватися про нього.

Жан Батист Кольбер (1619-1683), великий французький державний діяч, майже чверть століття відав управлінням економікою Франції, зробив їх системою і дав їй ім'я. Кольбер був непричетний до економічної теорії, але був практичним виконавцем меркантилистских ідей, і французький меркантилізм носить назву «кольберизм». Основні ідеї Ж. Б. Кольбера: активне насадження мануфактур: запрошення іноземних майстрів, видача державних позик промисловцям, різноманітні пільги від звільнення від рекрутського набору до права вірити в якого завгодно бога; створення колоніальних компаній (Ост-Індська), заохочення колонізації; на думку Кольбера, тільки зовнішня торгівля здатна забезпечити достаток підданим і дати задоволення государям, «торгівля є постійна війна»; кількістю грошей визначаються могутність і велич держави; ємність міжнародного ринку - постійна величина, і тому для розширення прав Франції потрібно потіснити інших - Англію і Голландію. У цілому протекціонізм сприяв розвитку промисловості, хоча і не завжди в капіталістичній формі. Зростання промисловості йшов на шкоду сільському господарству, яку Кольбер розглядав як джерело фінансових коштів для держави. Найголовніший недолік у політиці Кольбера полягав у тому, що вона залишала в недоторканності феодальні відносини, а вони сковували економічний та суспільний розвиток країни. Може бути, зусилля Кольбера мали б великий успіх, якби королівська влада не ставила перед ним однією головною завдання: будь-якою ціною вичавити гроші для війни, яку без кінця вів ЛюдовікXIV, і для його двору.Сильний в промисловому відношенні французький меркантилізм не дав своїй програмі повного теоретичного обгрунтування. Незважаючи на багату практику меркантилізму, літератури з французької меркантилізму практично немає.