Наукові ідеї передвісників маржиналізму (Й. Тюнен, А. Курно, Ж. Дюпюї, Г. Госсен).

 

Йоган Генріх фон Тюнен (1783 – 1850) -Праця „Ізольована держава щодо сільського господарства і національної економіки”. У книзі розробив економіко-математичну (територіальну) модель державного господарства, яка включає в себе систему основних взаємопов’язаних між собою інститутів. Розробляючи модель державного регулювання:
– ідею про взаємозалежність факторів виробництва; досліджував оптимальні варіанти поєднання факторів виробництва, які забезпечують максимальний прибуток на капітал;
–теорію граничної продуктивності факторів виробництва, застосовуючи в своїх розрахунках показники основних факторів виробництва, зберігаючи при цьому незмінними то капітал, то землю. - – обгрунтував механізм формування рівня земельної ренти внаслідок конкуренції між фермерами за придбання найліпшої земельної ділянки, враховуючи віддаленість останньої від міста збуту. Максимальна земельна рента буде одержуватись з найближчих до міста земель;
–початок виникненню некласової концепції розподілу доходів, яка ґрунтується на теорії граничної продуктивності факторів виробництва.
Антуан Огюстен Курно (1801 – 1877) – відомий французький вчений, філософ, математик, економіст.
Економічні погляди А. Курно у книзі „Дослідження математичних принципів у теорії багатства” (1838), де:
– досліджував модель дуополії на основі використання фактору конкуренції між двома продавцями. Результатом цього аналізу стало обґрунтування положення про те, що у точці рівноваги дуополістів формується ціна (ЦДР), нижча за ціну монопольного ринку (ЦМР), але вища за ціну ринку вільної конкуренції (ЦРВК).
– проаналізував ситуацію на ринку досконалої конкуренції, коли фірми не мають можливості впливати на ціноутворення - випуск продукції є максимальним, а ціни – мінімальні, а максимізація прибутку досягається за умов рівності граничних витрат та середнього доходу;
–теорію попиту. Ввів поняття „еластичність попиту” „закон попиту”, який записав у вигляді функції: D = f (P), де D – попит, Р – ціна;
– сформулював поняття економічної рівноваги;
ЖюльДюпюї (1804 – 1866) –Основні ідеї з маржиналізму виклав у статті „Про вимір корисності громадських робіт” (1844):

–кожна додаткова одиниця суспільних благ приносить щоразу менше задоволення споживачам;
–значення (величина) попиту як функція граничної корисності зменшується у міру зростання кількості придбаних споживчих благ;
– теорія попиту, у якій обгрунтував існування цінового надлишку як грошового вимірювача надлишку корисності для споживача.

-Проаналізував ціновий надлишок споживача і виробника. Висновок: недоцільно підвищувати тарифи на суспільні послуги внаслідок зменшення сумарної суспільної вигоди.
Герман Генріх Госсен (1810 – 1858) Основні ідеї з маржиналізму у праці „Еволюція законів людської взаємодії” (1854). У книзі, на основі ідей утилітаризму та розумного егоїзму, Г. Г. Госсен:
– зробив критичний аналіз класичної політичної економії. Предметом політичної економії - не загальні економічні закони, а економічна поведінка суб’єкта господарювання, його психологічна оцінка та вибір блага;

– застосував граничну корисність для аналізу поведінки споживача;

-розробив теорію раціонального споживання, на основі якої сформулював два загальні закони рівноваги в економіці.

 

1. Австрійська школа маржиналізму (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем – Баверк).

 

Суб’єктивно -психологічна теорія цінності: цінність має суб'єктивний характер і не існує поза свідомістю людини. Праця, затрачена на виробництво блага, не може бути ні джерелом, ні мірилом його цінності. Часто блага, на які затрачено багато праці, не мають цінності, інші, на які не затрачено праці, мають велику цінність, а різноманітні блага, на одні з яких затрачено багато, а на інші — мало, мають однакову цінність для людей. Цінність не є об'єктивно притаманною благам властивістю. Це судження, яке мають індивіди економ. процесу щодо значимості їх благ.
Кінцева інтенсивність - найменша корисність, яку має остання одиниця запасу певного блага. Закон спадної граничної корисності: цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі. Перешкода для теорії - парадокс Сміта. Граничнийпідхід, врахування фактора рідкісності та розмежуваннязагальної та конкретноїкорисностейМенгера, розв'язалицей парадокс. Учення про обмін, засноване на запереченніеквівалентностіобміну, та обґрунтуванняйоговзаємовигідності. Причина обміну є відмінність суб'єктивної цінності одних і тих самих благ для різних індивідів. Менгер: обмін триватиме до тих пір, поки не зрівняються відносні цінності обмінюваних благ для обох контрагентів. Пропорції обміну визначав співвідношенням граничних корисностей благ, які обмінюються. Обмін - певна пожертва, втрату частини економ. корисності, яку можна здобути з існуючого мінового відношення. Менгер: л ише процес послідовного приписування встановлює пропорції розподілу винагороди між факторами, які беруть участь у виробництві. Бем-Баверк: капітал - ті кошти, які дозволяють застосовувати «обхідні» або «багатоступінчасті» методи виробництва. Бем-Баверк заклав основи неокласичної теорії відсотка: а) Люди очікують в майбутньому збільшення доходу. Гранична корисність споживання майбутніх благ менше, ніж гранична корисність споживання справжніх благ. б) Люди схильні недооцінювати майбутні потреби. Тому справжні блага для них цінніше, н іж майбутні. в) Сьогоднішня відмова від справжніх благ означає, що їх не можна вкласти в капітал і отримати більший обсяг благ у майбутньому. Так ставка відсоткавизначаєтьсявзаємодієюсуб'єктивних норм тимчасовихпереваг і (граничної) продуктивностікапіталу.

 

 

1. Англійська школа маржиналізму (В. С. Джевонс).

 

З працями представників суб'єктивної концепції вартості пов'язана поява математичної школи, засновником якої був В. Джевонс (1835-1882) — англійський економіст, статистик, філософ, професор логіки і політекономії Лондонського і Манчестерського університетів. Основнапраця — "Теоріяполітичноїекономії" (1871 р.).

За допомогоюматематичнихприйомів В. Джевонссформулювавумовиодержанняспоживачамимаксимальноїкорисності за мінімальнихвитрат. Цюідеювінвиклав у теоріїцінності. На його думку, цінністьтотожнаміновійвартості товару і йогограничнійкорисності. Остаточнаціна товару встановлюється в обміні, коли індивідуальніоцінкикорисностірізнихобмінюванихтоварівзбігаються. Фіксуючицюзалежність, В. Джевонс першим висунувідеюкривоїбайдужості, щоілюструєзміникорисності пар споживчихтоварів. Крім того, вінсформулював низку теорем і правил купівельноїповедінкиспоживачів. На думку вченого, правилом для споживача є те, що, бажаючиодержати максимум користі, покупець повинен розподілитисвійприбуток так, щобграничнікорисностітоварів, якікупуються, булиоднакові (це так зване золоте правило споживача). За раціональногоспоживанняпокупцяграничнікорисностікуплених ним товарівповинні бути прямо пропорційніїхцінам. Це є найголовнішим правилом сучасногоспоживчоговибору. Міжтим, вважається, щопрацяпобічновпливає на цінність товару. Цей факт відображеноузаконіДжевонса: працявиробника товару припинитьсятоді, коли вага праці і граничноїкорисностівиробленогопрацею товару будутьзрівноважені.

Трактуваннякапіталу і відсоткамаєдоситьсуперечливий характер. Капіталрозуміється як "фонд існування" (сукупністьпредметівспоживання) для працівників, зайнятих у виробництвіпродукції. Міжтимвідсоток, що становить прибутокпідприємця, є результатом тимчасового лага міжінвестиціями і виходомготовоїпродукції. Як більшістьприхильниківідеймаржиналістськогонапрямуекономічної думки, В. Джевонсрозробивосновніідеїтеоріївмінювання. Вінматематичнодовів, щоцінність будь-якого фактора виробництвавизначається через цінність готового продукту. Узгодженняоцінокфакторіввиробництваздійснюється через механізмвиборуоптимальноїтехнології, за якої один з факторівможезамінюватисьіншим. Отже, вченийматематичнообґрунтувавтеоріюзаміщеннявиробничихресурсів, щомаєпридбатифірма. ТеоріякапіталуДжевонса заклала основисучасноїтеоріїризиків і концепціїдисконтованоївартості, щобула вподальшомурозвинута та математичнообґрунтована І. Фішером. Найбільшийрозвитокідеїматематичноїшколи одержали в працяхпредставниківтеоріїграничноїпродуктивності. Тобтоз'явивсяматематичнийнапряммаржиналістськоїекономічноїтеорії.

 

1. Кембріджська економічна школа та неокласична мікроекономіка А. Маршалла.

 

Альфред Маршалл (1842 – 1924) – відомий англійський вчений-економіст, засновник кембріджської школи, прихильник ідей вільної конкуренції і ринку. До основних заслуг вченого відносять сприяння більш широкому розповсюдженню економічних знань і розробку економічної теорії як цілісної

суспільної науки.

Основнітеоретичнінадбання А. Маршалла:

– створив неокласичнуекономічнутеорію, де органічнопоєднуютьсядосягненнякласичноїекономічної науки і маржиналізму

– обгрунтувавдоцільністьвведення у науковийобігтерміну„економікс” замість „політичнаекономія”. Вченийвважав, щотермін„економікс” більшевідповідаєзмісту і методологіїствореної ним неокласичної

економічноїтеорії

– дав своєтлумачення предмету політичноїекономіїабоекономікс. „Зодного боку, – А. Маршалл трактувавполітичнуекономію, – як науку пробагатство, але з іншого – науку про людину, яка відчуває на собівплив самихрізнихфакторів, щодоекономіки, то вона цікавитьсяпереважнотими мотивами,яківпливають на поведінку людей”.

– запропонуваввласнукласифікаціюекономічних благ. Згідноцієїкласифікаціїекономічні блага поділяються на матеріальні, якимилюдинаволодіє на правах приватноївласності та нематеріальні (особисті)

Особливемісце у теоретичнійспадщині А. Маршалла посідаютьтеоріяпопиту, теоріяпропозиції, теоріяринковоїрівноваги, теоріярозподілу та доходів.

У теоріїпопиту А. Маршалл:виокремивіндивідуальний попит окремогоспоживачавідсумарного(сукупного), тобторинковогопопиту;сформулював закон попитувиходячи з двохпідходів: на основі

зростанняцінита насиченняспоживчогопопиту;розробивконцепцію „ціновоїеластичностіпопиту”.

– ввівпоняття „споживчийнадлишок– це„різницяміжціною, яку покупецьготовийбувсплатитилише за те, щоб необійтись без даноїречі, і тою ціною, яку вінфактично за неїсплачує”.

- Цінапокупця (цінапопиту) – це максимальна ціна, за яку споживачготовийпридбати товар, визначається граничною корисністю. Цінапродавця(цінапропозиції) – цемінімальнаціна, за якоювиробник (продавець)

погоджуєтьсяпродаватипевнийобсяг товару, визначаєтьсяграничнимивитратами.

Об’єктомдослідженняє факторивиробництва і доходи, які вониприносять. Кожна форма доходу (заробітна плата, підприємницькийдохід,процент, рента) знаходиться у функціональноїзалежності з відповіднимифакторами виробництва і ними забезпечується.

- „заробітна плата кожноїкатегоріїробітниківмаєтенденціюдорівнювати чистому продукту, виробленомудодатковоюпрацеюграничногоробітника” Підграничнимрозумієтьсяробітник, заробітна платаякогодорівнюєвиробленому ним чистому продукту;

– підприємницькийдохідяк винагородупідприємців за управлінськупрацю і ризик, якийвиводив з прибутку.

– процент на капіталяк „винагороду за втрати, з якимипов’язанеочікуваннямайбутньогозадоволеннявідматеріальнихресурсів”

– ренту відземліяквинагородуземлевласникам за реалізаціювласностіназемлю