Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст.

Поиск

Монополізація економіки, виникнення державно-монополістичної форми власності, усесвітня економічна криза 20—30-х рр. поставили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Вихідний принцип неокласиків — принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринковий спосіб розподілу доходів обумовлюють прийняття економічними суб’єктами оптимальних господарських рішень, що має своїм наслідком урівноважування попиту і пропозиції, був підірваний. Остаточного удару основоположним принципам неокласицизму завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічного розвитку. Після прийняття їхніх рекомендацій урядами багатьох країн вірогідність основних постулатів неокласичної теорії взагалі ставилась під сумнів. Крім того, світова економічна думка тієї доби не могла не зважати на ще один напрямок — марксизм, який реалізовувався на практиці як соціалістичне, центрально-кероване господарство, спираючись, як і кейнсіанство, на ідеологію державного втручання в економіку. Переглянути неокласичну теорію ринку намагалися і самі представники неокласичної школи. Видатні теоретики-неокласики Л. Вальрас, А. Пігу, А. Хоутрі, К. Вікселл та інші також указували на обмежені регулюючі можливості ринкової конкуренції, особливо за нових умов, і вважали за необхідне доповнити її державним регулюванням.

Однак послаблення позицій неокласицизму як основи економічної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методології аналізу економічних явищ. На той час неокласичний напрямок мав майже столітню практику економічних досліджень, зв’язаних із використанням найрізноманітніших методів і підходів, що, починаючи з теорій послідовників рікардіанської школи та концепції загальної і часткової рівноваги, уможливлювали всебічне висвітлення закономірностей суспільно-економічного розвитку.

Неокласична школа політичної економії справляла неабиякий вплив на інші напрями. Саме неокласичні теорії формували методологічні засади досліджень економічних явищ усіма іншими течіями в політичній економії: в основу ідей кожної з них було покладено неокласичний аналіз взаємозв’язків та взаємовпливу елементів економічної системи. Адже економічні доктрини будь-якого спрямування виходили з того, що втручання держави в економіку можливе лише у межах, окреслених приватною власністю на засоби виробництва, тому воно має базуватися на визначенні особливостей та закономірностей функціонування ринкового організму, на розумінні того, що свідоме формування одного з елементів економічної системи спричинятиме відповідні зміни в усій системі

82. Концепція ефективної конкуренції Й. Шумпетера.

Ефективна конкуренція, за Шумпетером, можлива тільки за умов економічної динаміки. Цей стан забезпечується якісно новим рівнем виробництва, що базується на безперервному запроваджуванні нововведень, новаторстві на всіх рівнях — технологічному, управління й організації виробництва, якості продукту, освоєння нових ринків збуту, сировини.

Тобто ефективна конкуренція — це конкуренція нового типу, побудована на новаторстві. Вона не зв’язана з традиційним ціноутворенням, з досягненням верхньої межі рентабельності, а означає змагання в усіх сферах діяльності, вона відкриває нові можливості для вдосконалювання умов виробництва, змінює структуру взаємовідносин між виробниками, структуру попиту і пропозиції, умови формування витрат виробництва й цін. Ціноутворення більше не обмежується впливом самих тільки попиту і пропозиції.

Головним агентом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а її важливою умовою — монополізація виробництва, яка дає змогу нагромаджувати кошти для впровадження інноваційних програм. «Будь-яка успішна інновація веде до монополії, а будь-яка монополія сприяє інновації», — писав він.

 

83. Проблеми монополії та конкуренції в неокласичній теорії ринку (Е. Чемберлін, Дж. Робінсон).

Молоді економісти - англійка Дж.Робінсон (1903-1983) і американець Е. Чемберлін. Робінсон 1933 p. опублікувала книжку під назвою "Економічна теорія недосконалої конкуренції", і того самого року вийшла у світ праця Чемберліна "Теорія монополістичної конкуренції: реорієнтація теорії вартості". Обидва економісти розробляли практично ту саму проблему, щоправда, трохи з різних позицій, але дійшли близьких за змістом і значенням висновків.
Вони переглянули теоретичне уявлення про механізм функціонування ринку й розвитку суспільної економіки, механізм формування витрат і цін, закономірності взаємодії попиту і пропозиції та обгрунтували можливість досягнення економічної рівноваги через дію ринкових механізмів на підставі положення, що монополія не заперечує конкурентної боротьби, а лише передбачає зміну її форм.
Основна різниця полягає в тім, що Робінсон у своїй праці розглядає монополію (або олігополію) підприємства (фірми), а Чемберлін приділяє головну увагу монополії продукту (товару).
Виходячи з цього, Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якою монополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теоріюмонополістичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монополій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули.
І теорія недосконалої конкуренції Робінсон, і теорія монополістичної конкуренції Чемберліна є своєрідною реакцією на розвиток монополістичної структури ринку. Але їхні праці доводять, що, як і раніше, у центрі економічної рівноваги залишаються ціна, витрати виробництва, прибуток, попит та пропозиція, мотиви підприємницької діяльності. Тобто теорії конкуренції за умов монополізації виробництва, які вони сформулювали, є теоріями розвитку ринку, оскільки ці дослідники вважають монополію суто ринковою ситуацією, з цих позицій аналізуючи її недоліки та переваги.

84. Неокласичні теорії економічного зростання.

Теорії економічного зростання, які завжди були в центрі уваги неокласичної школи, під впливом нових реалій набули нового трактування. Якщо раніше вони спи­ралися на абсолютизацію регулюючої ролі ринку, то тепер почали враховувати й кейнсіанські підходи. Ці теорії називають консервативними, оскільки їхні ав­тори, як і раніше, дотримувались неокласичних принципів.
Неокласичні доктрини економічного зростання формувалися на базі двох джерел – теорії факторів виробництва Сея, Мілля, Кларка та концепції виробничої функції Ч.Кобба та П.Дугласа, Р. Солоу, Е. Денісона, Дж. Міда та В. Свена, яка була новою версією теорії виробництва. При­хильники консервативно-неокласичного напрямку досліджували, яким має бути співвідношення факторів виробництва для досягнен­ня найбільшого виробничого ефекту, оптимальних витрат факто­рів за умови обмеженості ресурсів. Вони доводили, що це співвід­ношення досягається автоматично, є саморегульованим. Еволюція цих теорій пов’язана з тим, що дослідники, нама­гаючись урахувати зрушення, які відбуваються в розвитку про­дуктивних сил, запроваджують до своїх моделей усе нові й нові параметри, які характеризують ці зрушення, наприклад, фактор науково-технічного прогресу, інформацію.

85. Економічний неолібералізм та його школи.

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок роз­глядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку. Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них відомішими є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька ( М. Фрідмен ), фрейбурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М. Алле).

 

Економічні погляди Л.Мізеса

Л. фон Мізес, засновник неоавстрійської школи, ідейний попередник Ф. фон Хайека. “Соціалізм: економічний і соціологічний аналіз” (1936, 1954), “Людська діяльність: трактат з економічної теорії” (1949), “Основи економічної науки” (1962). Основні проблеми його досліджень – це захист ринкового економічного порядку, радикальна критика соціалізму, методологія досліджень економічної науки.
Значне місце у дослідженнях Ф. фон Мізеса займає праксеологія, наука про людську поведінку, або наука про принципи людського вибору. Поняття праксеології Мізес розглядає як вічні і незмінні, оскільки вони відображають незмінну структуру людського мислення, загальну логіку будь-яких раціональних дій. Основою раціональної економічної діяльності вчений вважає приватну власність, що породжує стимули, забезпечує незалежність вибору споживачів та сприяє оптимальному використанню ресурсів.
Ринкову економіку Ф Мізес характеризує як єдину форму організації суспільства, що гарантує політичну і економічну свободу особі. Ринкова економіка функціонує як демократія: кожна витрачена грошова одиниця є тим механізмом, який споживач використовує для того, щоб виразити свої переваги і зорієнтувати економічну діяльність виробників. З погляду Л. Мізеса, капіталізм ґрунтується на диференціації як результатів суспільного виробництва, так і можливостей індивідів. Нерівність соціальних станів, доходів і прибутків є необхідністю. Проблеми, що постають перед індивідами, що не можуть брати участі у виробництві, можуть вирішуватися на основі доброчинності, якщо державне регулювання не призведе до негативних наслідків і, як результат, до небажання громадян займатися благочинними акціями. Л. Мізес критикує будь-яку форму державного інтервенціонізму. Він виступає проти податкового втручання, контролю за цінами та рівнем заробітної плати, проти обмеження тривалості робочого дня, довільної грошової політики, перерозподілу доходів і соціального забезпечення, протекціонізму.
Провідну роль у вченні Л. Мізеса відіграє критика соціалізму. Опублікувавши у 1920 р. статтю “Господарський розрахунок у соціалістичній економіці”, він започаткував у наукових колах тезу про неможливість раціонального використання ресурсів та ефективного господарювання за умов соціалізму.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 336; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.14.104 (0.01 с.)