Методи аналізу історії економічних вчень



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методи аналізу історії економічних вчень



Методи аналізу історії економічних вчень

Метод:

1) історичний або хронологічний-передбачає розгляд поглядів, теорій і ідей в порядку Їх виникнення; 2)логічний-передбачає аналіз теорій і концепцій з точки зору логіки їх розвитку;

3)мотиваційний-аналіз ек. думки підпорядковується ек. мотивації, визнач класи між якими ведеться боротьба за долю в кінцевому продукті, визн. також ідеологи;

4)територіальний м-д дослідж. ек. думка якоїсь країни.

5) Діалектичний метод – метод пізнання, який базується на використанні законів і принципів філософії, зміст яких полягає в зв'язку і взаємозалежності економічних явищ та процесів.
6) Метод наукової абстракції пізнає реальні економічні процеси шляхом відокремлення основних та найважливіших (абстрагованих) ознак певного явища.

 

Характеристика основних етапів еволюції світової економічної думки.

 

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI— XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Меркантилізм. (16-17 ст.). Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. (18 ст.). На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.

Класична політична економія. (17 – поч. 19 ст.). Виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.

Марксизм, (сер. 19 – 20 ст.) або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

Всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм (60-90 рр. 20 ст.) — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Кейнсіанство (30-70 рр 20 ст.) — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і та ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

 

А. Блаженниий

Пропагував необхідність трудового життя для всіх, вважаючи фізичну працю такою ж почесною, як і розумова. Особливу повагу Августин Блаженний висловлював до землеробської праці як "найчистішої із мистецтв". Чистою та достойною єпископ вважав також працю ремісників. Водночас він різко виступав проти заняття торгівлею та лихварством, наголошуючи на гріховності нетрудового накопичення золота та срібла. У своїх творах Августин Блаженний засуджував егоїстичні прагнення до накопичення багатства та спроби панувати над людьми. Він негативно ставився до рабства, вказував на насильницький характер рабовласницької держави.

Томас Мор, Кампанелла

Томас Мор виступав за модель справедливого суспільства, побудованого на суспільній власності, зрівняльному розподілі благ за розумними потребами, планово-організованій і обов’язковій для всіх праці, суспільному контролі, рівності. Управління в такому суспільстві здійснюється обраними народом представниками. Ідею побудови» ідеальної держави» також висував італійський вчений та мислитель Томмазо Кампанелла ( 1568 – 1639 ). У своїй праці « Місто Сонця» він пропонує проект ідеальної країни , яка побудована на соціалістичній моделі. Але ні Томас Мор, ні Томмазо Кампанелла не ставили собі завдання знайти шлях до побудови такого суспільства. Вони обмежувались самим тільки описом утопічної держави з незвичайним устроєм, їхні утопії були більше політичними ніж економічними. Але обидва вони не бачили в «справедливому» суспільстві місця для приватної власності, праця в ньому є загальнообов’язковою, а розподіл — зрівняльним.

Економічні погляди Л.Мізеса

Л. фон Мізес, засновник неоавстрійської школи, ідейний попередник Ф. фон Хайека. “Соціалізм: економічний і соціологічний аналіз” (1936, 1954), “Людська діяльність: трактат з економічної теорії” (1949), “Основи економічної науки” (1962). Основні проблеми його досліджень – це захист ринкового економічного порядку, радикальна критика соціалізму, методологія досліджень економічної науки.
Значне місце у дослідженнях Ф. фон Мізеса займає праксеологія, наука про людську поведінку, або наука про принципи людського вибору. Поняття праксеології Мізес розглядає як вічні і незмінні, оскільки вони відображають незмінну структуру людського мислення, загальну логіку будь-яких раціональних дій. Основою раціональної економічної діяльності вчений вважає приватну власність, що породжує стимули, забезпечує незалежність вибору споживачів та сприяє оптимальному використанню ресурсів.
Ринкову економіку Ф Мізес характеризує як єдину форму організації суспільства, що гарантує політичну і економічну свободу особі. Ринкова економіка функціонує як демократія: кожна витрачена грошова одиниця є тим механізмом, який споживач використовує для того, щоб виразити свої переваги і зорієнтувати економічну діяльність виробників. З погляду Л. Мізеса, капіталізм ґрунтується на диференціації як результатів суспільного виробництва, так і можливостей індивідів. Нерівність соціальних станів, доходів і прибутків є необхідністю. Проблеми, що постають перед індивідами, що не можуть брати участі у виробництві, можуть вирішуватися на основі доброчинності, якщо державне регулювання не призведе до негативних наслідків і, як результат, до небажання громадян займатися благочинними акціями. Л. Мізес критикує будь-яку форму державного інтервенціонізму. Він виступає проти податкового втручання, контролю за цінами та рівнем заробітної плати, проти обмеження тривалості робочого дня, довільної грошової політики, перерозподілу доходів і соціального забезпечення, протекціонізму.
Провідну роль у вченні Л. Мізеса відіграє критика соціалізму. Опублікувавши у 1920 р. статтю “Господарський розрахунок у соціалістичній економіці”, він започаткував у наукових колах тезу про неможливість раціонального використання ресурсів та ефективного господарювання за умов соціалізму.

 

Методи аналізу історії економічних вчень

Метод:

1) історичний або хронологічний-передбачає розгляд поглядів, теорій і ідей в порядку Їх виникнення; 2)логічний-передбачає аналіз теорій і концепцій з точки зору логіки їх розвитку;

3)мотиваційний-аналіз ек. думки підпорядковується ек. мотивації, визнач класи між якими ведеться боротьба за долю в кінцевому продукті, визн. також ідеологи;

4)територіальний м-д дослідж. ек. думка якоїсь країни.

5) Діалектичний метод – метод пізнання, який базується на використанні законів і принципів філософії, зміст яких полягає в зв'язку і взаємозалежності економічних явищ та процесів.
6) Метод наукової абстракції пізнає реальні економічні процеси шляхом відокремлення основних та найважливіших (абстрагованих) ознак певного явища.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.120.150 (0.011 с.)