Форми участі держави у цивільних правовідносинах.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Форми участі держави у цивільних правовідносинах.



1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
2. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
1. У цивільних правовідносинах, окрім фізичних та юридичних осіб можуть брати участь держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК).
Держава як суб'єкт цивільного права має праводієздатність. Але на відміну від правоздатності юридичних осіб правоздатність має універсальний характер. Це не означає, що правосуб'єктність держави має безмежний характер. Держава може мати лише ті права та обов'язки, які дозволяє закон. При тому, що встановлення останнього залежить безпосередньо від держави.
Правоздатність держави характеризується рядом особливостей, пов'язаних із тим, що вона також виступає основним суб'єктом публічного права, носієм влади. Вона сама регулює різні, у тому числі й майнові відносини, встановлюючи в якості загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів і порядок розгляду спорів за їх участю. При цьому сама визначає і власну цивільну правосуб'єктність, її зміст та межі. Разом із тим, беручи участь у майнових правовідносинах, держава повинна дотримуватися встановлених нею правил, вона не може використовувати свої власні владні повноваження для свавільної зміни цивільно-правових норм у власних інтересах або нав'язувати свою волю контрагентам у конкретних правовідносинах.
Специфіка прояву участі у цивільних правовідносинах держави полягає у тому, що, з однієї сторони, держава є владним суб'єктом публічних відносин. Вона самостійно встановлює правила поведінки учасників суспільних відносин, зокрема учасників цивільно-правових відносин. З іншої сторони — держава відмовляється від встановлення власного імунітету щодо вступу у цивільні правовідносини.
Наявність суверенітету держави означає, що вона в межах своєї території здійснює найвищу владу в порівнянні з іншими владними суб'єктами (внутрішній суверенітет), а у зовнішніх відносинах є єдиним суб'єктом, діяльність якого незалежна від волі інших суб'єктів міжнародного права (інші держави, міжнародні організації), що проявляється у забороні останнім втручатися у внутрішні справи держави (зовнішній суверенітет).
Основні засади участі держави та українського народу у правовідносинах визначені у Конституції України — Основному законі держави.
Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, Верховна Рада України приймаючи цей нормативно-правовий акт визначає існування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, наділяючи їх відповідною правосуб'єктністю, яка у цивільних правовідносинах визначається як правосуб'єктність юридичної особи публічного права.
Встановлення матеріальної основи української держави передбачає необхідність визначити конкретний склад її майнових фондів, що не розподілені між державними юридичними особами. До них мають бути віднесені перш за все бюджетні кошти (державний бюджет), а також інші матеріальні цінності. Бюджетом визнається план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду (ст. 2 Бюджетного кодексу України).
Відокремлене майно — частина державного майна, яке не закріплене за окремими юридичними особами. Це майно скарбниці, яке складається із коштів відповідного державного бюджету, і є матеріальною основою для самостійної участі держави (та інших публічно-правових утворень) в цивільних правовідносинах.
Держава може брати участь в особистих немайнових правовідносинах, при чому Україна може бути наділена лише тими особистими немайновими правами, які не суперечать їх правовій природі.
Держава є суб'єктом речових правовідносин. Держава може бути власником майна, яке перебуває на праві державної власності. Так, створюючи юридичні особи публічного чи приватного права, держава залишається або власником, або корпоративним управлінцем, здійснюючи усі пов'язані із цим повноваження власника, засновника, учасника тощо. Чинним законодавством можуть встановлюватися додаткові правила щодо власності держави, однак у даному випадку ці питання врегульовуються не цивільно-правовими нормами, а нормами адміністративного права, оскільки виникатимуть відносини підпорядкування.
Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України (ст. 32 Закону України "Про власність"). Законом України "Про власність" та згодом Конституцією України (ст. 13) підтверджено наявність специфічного суб'єкта відносин власності — українського народу, який має виключне право власності на окремі види майна, які стосуються забезпечення існування держави та народу як такого, забезпечення національної безпеки, територіальної недоторканності. Однак наявність такої норми має більше політичний, ніж цивільно-правовий характер.
Держава наділена виключними повноваженнями щодо набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК), реквізованого майна (ч. З ст. 353 ЦК), конфіскованого майна (ч. 1 ст. 354 ЦК). Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин.
Держава може брати участь також у зобов'язальних правовідносинах. Найбільш поширеними видами участі держави в зобов'язальних правовідносинах є договір поставки для державних потреб, договори купівлі-продажу державного майна шляхом приватизації.
Держава може бути емітентом та утримувачем цінних паперів, зокрема, облігацій державної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житлових чеків тощо.
Особливе місце в зобов'язальних відносинах відводиться державі як суб'єкту цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність може настати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, завдана прийняттям закону про припинення права власності на певне майно (ст. 1170 ЦК), шкода, завдана державними органами (ст. ст. 1173—1175 ЦК), органами дізнання, попереднього (досудового слідства), прокуратури та суду (ст. 1176 ЦК). На державу покладається обов'язок щодо відшкодування шкоди в окремих випадках, передбачених законом (наприклад, ст. 1207 ЦК).
Держава може набувати окремі права інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом. Так, наприклад, відповідно до ст. 29 Закону України "Про авторське право і суміжні права" майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у
спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора, при чому спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Після закінчення строку дії авторського права твір стає суспільним надбанням, і останнє вказане право переходить до держави, яке стає для неї обов'язком.
Поряд із внутрішнім обігом Україна як держава може брати участь і в зовнішньому обігові. Це можливо в тих випадках, коли зовнішньоторговельні відносини встановлюються через торговельні представництва України за кордоном і через інші спеціально уповноважені органи. Права та обов'язки в цих випадках набуває безпосередньо держава, яка виступає як суб'єкт цивільного права (ст. 8 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). До таких форм цивільно-правової участі можна відносити: міжнародні концесійні договори, інвестиційну діяльність та інші форми сумісної діяльності, договори зовнішньої позики. Однак у тих випадках, коли правочини (договори) вчиняються державними юридичними особами від свого імені, як суб'єкт правовідносин, які виникають з тих право чинів, виступають ці утворення.
Відповідно до ст. З Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи.
Така конструкція правової норми, до речі, пропонувалася у проектах Цивільного кодексу України. Так у багатьох зарубіжних країнах держава, рівно, як і територіальні громади, визнаються юридичними особами публічного права і відносяться до так званого особливого суб'єкта.
Зайняття господарською (підприємницькою) діяльністю безпосередньо державою, територіальною громадою має бути виключене. У випадках, вказаних у законі, така діяльність повинна здійснюватися державними та комунальними органами та особами, спеціально створеними для цієї мети з наданням їм статусу юридичної особи.
2. Держава (Україна) в особі своїх органів може створювати юридичні особи публічного права. Правовий статус, порядок створення, діяльності та припинення визначається Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами Так статус державних місцевих адміністрацій визначено Конституцією України, Законом України "Про місцеві державні адміністрації" та іншими нормативно-правовими актами.
Держава (Україна), оскільки виступає нарівні з усіма учасниками цивільних правовідносин, може створювати і юридичні особи приватного права, виступаючи у даному випадку як засновник, учасник та виконуючи інші повноваження уповноваженої особи нарівні з іншими учасниками.
3. Законодавством можуть встановлюватися особливості створення юридичних осіб приватного права за участю держави. Так держава не може створювати такі юридичні особи, які можуть створюватися лише фізичними особами або недержавними юридичним особами (наприклад, громадські організації, політичні партії, кредитні спілки та ін.).
Створюючи ті чи інші юридичні особи, держава наділяє їх певним майном та здійснює відповідний контроль за їхньою діяльністю. Для юридичних осіб публічного права держава передає це майно у відповідне обмежене речове право, фактично залишаючись власником даного майна, то у випадку створення юридичних осіб приватного права, держава передає це майно у власність створюваній юридичній особі, претендуючи виключно на корпоративне управління діяльністю даної юридичної особи.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.76.226 (0.007 с.)