Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Довіреність та її види. Форма довіреності. Передоручення.

Поиск

Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. Довіреність — це односторонній правочин, який фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов'язки безпосередньо для довірителя.
Особа, яка видає довіреність, називається довірителем, а особа, яка отримує повноваження за довіреністю — довіреним. Подібна термінологія використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона зобов'язується від імені і за рахунок іншої сторони виконати певні юридичні дії. Проте довіреність не тотожна договору доручення.
Співвідношення між ними таке: договір доручення є підставою для видачі довіреності. В основі довіреності може бути і договір експедиції, і трудовий договір. Наприклад, матеріально відповідальній особі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.
Якщо доручення є договором про представництво, який визначає внутрішні взаємовідносини між представником і тим, кого він представляє, і сторони своїми підписами підтверджують, які саме дії і яким саме чином повинен виконати довірений, який розмір винагороди його чекає (якщо це передбачено договором), то довіреність як документ підписує лише довіритель. Довіреність адресована насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.
Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель наділяє довірену особу, також з нею не погоджується. А ось здійснення повноважень цілком залежить від волі довіреної особи.
За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей:
- разова — на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок);
- спеціальна — на виконання якихось однорідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року);
- генеральна (або загальна) — на загальне управління майном довірителя.
Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не якоїсь окремої угоди чи якихось певних категорій, а на укладання будь-яких угод.
Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кордон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа має право: укладати всі дозволені законом правочини щодо управління та розпорядження майном; купувати, продавати, дарувати, приймати в дарунок, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; проводити розрахунки за укладеними правочинами, приймати спадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та організацій, у тому числі з відділень банків, інших кредитних установ, установ зв'язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, телеграфну та будь-яку іншу кореспонденцію, в тому числі грошову чи посилочну; вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом повної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.
Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі, тому без письмової форми немає довіреності. Довіреності, які видаються громадянам, мають бути посвідчені уповноваженими на це особами. Так, щодо угод, які вимагають нотаріальної форми, довіреність має бути посвідчена державним чи приватним нотаріусом. До нотаріально посвідчених довіреностей зокрема прирівнюються (ст. 40 Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат"):
- довіреності осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, лікарнях, санаторіях, будинках престарілих, посвідчені головлікарями, начальниками госпіталів, заступниками з медичної частини, черговими лікарями;
- довіреності громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
- довіреності громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та подібних експедиціях, посвідчені начальниками експедицій;
- довіреності військовослужбовців, посвідчені командирами частин, з'єднань, установ і закладів;
- довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками виправно-трудових установ.
Довіреності, які видаються організаціями для укладання будь-яких договорів, не вимагають нотаріального посвідчення, оскільки вони посвідчуються самою організацією шляхом підпису її керівником та скріплюються печаткою. Довіреності на одержання чи видачу грошей та інших матеріальних цінностей мають бути також підписані головним бухгалтером.
Поряд з нотаріальною формою законодавець допускає випадки посвідчення довіреності за місцем роботи, навчання або місцем проживання довірителя. Це довіреності на: отримання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами; одержання винагороди авторів та винахідників; одержання пенсії, допомоги та стипендії; отримання грошей з Ощадбанку; одержання поштової та грошової кореспонденції.
Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і дату складання, строк дії (прописом), прізвище, ім'я, по батькові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місце знаходження юридичної особи) представника та особи, яку представляють, а в необхідних випадках — посаду, яку вони займають, коло повноважень.
Строк дії довіреності встановлюється у довіреності. Строк дії довіреності зазначається літерами. Якщо строк довіреності не зазначений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
Довіреність без дати видачі є нікчемною. Довіреність підписується довірителем особисто. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноруч підписати довіреність, то за його проханням і в його присутності та в присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка посвідчує довіреність, цей документ може бути підписаний іншим громадянином, особу якого встановлює нотаріус.
Довіреності від імені неповнолітніх віком від 14 до 18 років, а також від імені осіб, які в судовому порядку визнані обмежено дієздатними, можуть бути посвідчені лише за умови, що вони вчиняються за згодою батьків (усиновителів), піклувальників.
Міністерство юстиції України затверджує зразки окремих видів довіреності. Так, довіреність на отримання заробітної плати може мати такий вигляд:

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинитися правочин.
Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.
Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або чер­говим лікарем. Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єд­нання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.
Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до но­таріально посвідчених. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, пе­ребуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

1. У ч. 1 ст. 245 ЦК вказано, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинитися правочин. Звідси ніби слідує, що довіреність на укладення правочинів, які можуть бути вчинені усно, також може бути надана в усній формі. Однак дана норма має тлумачитися у сукупності з положенням ч. З ст. 244 ЦК, яка вста­новлює, що довіреність — це письмовий документ, котрий видається однією особою іншій особі. Таким чином, з самого визначення довіреності слідує, що вона може здійснюватися лише у письмовій формі. При цьому, оскільки форма довіреності конкретно законом не визначена, головна ви­мога до довіреності полягає в тому, щоб у письмовій формі були чітко виражені повнова­ження представника. А як саме це буде виглядати, вирішального значення не має.
Загальні вимоги до змісту довіреності такі.

По-перше, вона може бути вчинена лише у письмовій формі.
По-друге, як кожен іменний документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо.
По-третє, у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представни­кові тим, кого представляють.
2. Довіреність може бути складена у простій письмовій формі або у письмовій формі з нотаріальним посвідченням. Нотаріальне посвідчення довіреності потрібне, зокрема, на здійснення правочинів, но­таріальна форма для яких обов'язкова (наприклад, правочини купівлі або продажу жилих будинків); при видачі довіреності при передорученні тощо. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків передоручення одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, ін­ших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), коли дові­реність може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні або за місцем його проживання.
3. Частина 3 коментованої статті передбачає спеціальні випадки, коли довіреність, по­свідчена спеціально уповноваженими на це органами, прирівнюється до нотаріально за­
свідчених. Аналогічний перелік осіб, що мають право засвідчувати довіреність, закріпле­ний у Законі України «Про нотаріат».
Зокрема, до нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються: довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні в гос­піталях, санаторіях та інших військово-лікувальних установах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, са­наторіїв та інших військово-лікувальних установ;
довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єд­нань, установ і військово-учбових закладів, де немає державних нотаріальних контор, при­ватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що здійснюють нотаріальні дії, також довіре­ності робітників і службовців, членів їх сімей та членів сімей військовослужбовців, посвід­чені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;
довіреності осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, посвідчені начальника­ми місць позбавлення волі.
Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що засвідчена не тим орга­ном або посадовою особою, на які покладено здійснення даних функцій, не може вважати­ся виданою з дотриманням встановленого законом порядку, а отже, має бути визнана недійсною.
4. Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудови­ми відносинами, на отримання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомоги і сти­пендій, грошей з установ ощадних банків, а також на отримання кореспонденції, у тому числі грошової і посилочної, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або вчиться, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією стаціонарної лікувально-профілактичної установи, у якій він знаходиться на лікуванні.
Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваження­ми особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі ін­шій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представля­ють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охоро­ни інтересів особи, яку він представляє.
Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій пе­редані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.
Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє
.

1. На виняток із загального правила про вчинення представником правочину особисто, допускається передоручення його здійснення іншій особі у випадках, передбачених ч. 1 ст. 240 ЦК. Така можливість, по-перше, може бути передбачена договором між особою, яку пред­ставляють, і представником. Оскільки коментована норма не встановлює точно, про який саме договір сторін йдеть­ся (той, що став підставою представництва, чи спеціальний договір про передоручення, укладений вже після виникнення правовідносин представництва), можна дійти висновку, що це можливо як в одному, так і в іншому випадку. Тобто, право на передоручення може бути застережене безпосередньо в договорі доручення, в довіреності тощо, або передору­чення може бути санкціоноване представлюваним, якщо у представника є можливість отримати попередню згоду. При цьому згода не обов'язково має бути висловлена у вигля­ді додаткового двостороннього документа, але можлива і в іншій формі (у листі, в теле­грамі тощо). По-друге, передоручення може ґрунтуватися на положеннях акта цивільного законодав­ства. Зокрема, таким спеціальним положенням акта цивільного законодавства є передбачене ч. 1 ст. 240 ЦК правило, згідно з яким представник має право здійснити передоручення, якщо був «вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє». Частина 1 ст. 240 ЦК не визначає випадки, порядок та форму передоручення. Проте, комплексний аналіз положень цієї та інших норм дозволяє дійти висновку, що передору­чення вже за самою своєю сутністю може мати місце лише при добровільному представни­цтві, яке грунтується на договорі сторін.
Оскільки представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіре­ністю (ст. 244 ЦК) або безпосередньо на підставі договору (договору доручення, трудового договору тощо), то й передоручення можливе відповідно або шляхом видачі довіреності представником своєму заміснику, або шляхом внесення змін у договір, який є підставою представництва.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручен­ня, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою органі­зації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245). Строк, на який видається довіреність у порядку передоручення, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.
2. На представника, який здійснив передоручення, покладається додатковий «інформа­ційний» обов'язок: він повинен повідомити про це особу, яку представляє, та надати їй
необхідні відомості про особу, котрій передав повноваження (замісника). Це необхідно для того, щоб особа, яку представляють, у разі незгоди з передорученням мала можливість вчасно скасувати довіреність, скориставшись правом, наданим їй ч. 1 ст. 259 ЦК. Гарантією захисту прав представлюваної особи від несумлінного передоручення є пра­вило, згідно з яким невиконання представником зазначеного обов'язку тягне його відпові­дальність за дії замісника як за свої власні.
3. При передорученні відбувається заміна суб'єктів правовідносин представництва. Але це не впливає на існування самих відносин представництва та можливість виникнення цивільних прав і обов'язків у представлюваного внаслідок дій іншої особи. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником первісного представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки представлюваного, як це було б, коли б дії вчиняв первісний представник.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 1204; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.134.221 (0.008 с.)