Тема 18. Держава та право Німеччини в новітній період

 

Законодавчу владу здійснює парламент – Бундестаг, до складу якого входять 669 депутатів, відносна більшість яких (341 депутат) обирається за партійними списками, а решта (328) - за одномандатними округами шляхом загальних, прямих, рівних та вільних виборів під час таємного голосування. Депутати Бундестагу не мають права займати інші службові посади та керівні посади у приватних фірмах.

Керівництво засіданнями Бундестагу здійснює голова парламенту або його заступники, які складають президію і обираються на весь термін повноважень парламенту – 4 роки. Організаційними питаннями, пов’язаними із справочинством, опікуються секретарі парламенту, які, згідно з Конституцією, належать до керівництва Бундестагу.

Створення партійних фракцій згідно регламенту дозволяється, якщо до складу фракцій входить не менше 33 депутатів; якщо депутатське об’єднання складається з близько 35% від загальної кількості членів Бундестагу, воно має статус депутатської групи. Керівники фракцій беруть участь у формуванні постійних комітетів і комісій парламенту та визначенні їх голів. Голова парламенту, його заступник та 23 представника від партійних фракцій складають раду старійшин, яка вирішує процедурні питання, визначає персональний склад постійних комісій та визначає порядок денний.

Бундестаг, згідно регламенту, працює у стані постійної сесії і тому скликається його головою на пленарні засідання у разі потреби. Верхня палата парламенту – Бундесрат складається з 69 членів Бундестагу, які не обираються, а безпосередньо призначаються урядами окремих земель, тому термін його повноважень законодавчо не визначений. Кожна земля залежно від кількості населення має у Бундесраті від 3 до 6 представників. Голова Бундесрату, який переобирається щороку, скликає засідання у разі потреби, а також на вимогу федерального уряду, або на вимогу представників принаймні двох земель.

Права законодавчої ініціативи мають: федеральний уряд, який спочатку передає законопроект до верхньої палати – Бундесрат, а потім - до Бундестагу, у разі термінової потреби уряд має право подавати законопроект безпосередньо до Бундестагу, не чекаючи визначення позиції Бундесрату; депутати Бундестагу та Бундесрату, але не від себе особисто, а тільки колективно – від імені партійної фракції, представництва окремої землі, або за законопроект зібрано не менше 33 підписів депутатів Бундестагу.

Законопроекти у Бундестагу розглядаються у трьох читаннях. Схвалені Бундестагом законопроекти подаються до Бундесрату, який має право підтримати законопроект повністю, запропонувати внести доповнення чи зміни або не підтримати зовсім. Для вирішення суперечливих питань створюються узгоджувальні комісії, до складу яких входять представники обох палат парламенту.

Як Бундестаг, так і Бундесрат можуть ухвалювати закони самостійно. Бундестаг має право здолати протест Бундесрату (своєрідне право вето) простою більшістю – 335 голосів депутатів. Бундесрат приймає закони самостійно лише за умови оголошення Президентом країни стану законодавчої ініціативи, що вводиться на певний термін за пропозицією уряду та згодою Бундесрату, якщо закон, який уряд вважає вкрай необхідним, відхилено Бундестагом.

Конституцією також передбачено, що у стані оборони, закони, які не стосуються питань державного суверенітету та конституційного регулювання, може ухвалювати спільний комітет, який бере на себе обов’язки обох палат та складається на 2/3 з представників Бундестагу та 1/3 з представників Бундесрату.

Бундестаг має право делегувати органам центральної виконавчої влади, певному міністрові та навіть урядові федеральної землі свої повноваження стосовно видання правових актів, що входять до законодавчої компетенції парламенту.

Федеральний уряд відповідає лише перед нижньою палатою – Бундестагом. Відповідальність уряду здійснюється у двох формах: колективній (насамперед, це відповідальність канцлера як голови уряду) та індивідуальній відповідальності міністрів.

Згідно з Конституцією, парламент має право ратифікації міжнародних угод, оголошення стану оборони, участі у виборах Президента країни, формування федерального Конституційного суду, обрання керівного складу рахункової палати.

Федеральний Президент обирається шляхом непрямих (опосередкованих) виборів терміном на 5 років. Обирають Президента Федеральні збори, до яких входять члени нижньої палати парламенту – Бундестагу та така ж кількість представників від суб’єктів федерації, обраних ландтагами (парламентами) земель відповідно до їхнього пропорційного представництва в Бундестазі.

Згідно з Конституцією, Президент представляє державу, укладає міжнародні угоди, акредитує дипломатичних представників, призначає федеральних суддів, старший та вищий командний склад збройних сил, нагороджує, здійснює право помилування та виконує інші функції. Проте для набуття чинності таких актів потрібна їхня контрасигнатура федеральним канцлером або керівником відповідного міністерства.

Президент не може бути членом жодного представницького органу, уряду, входити до керівництва державних підприємств або приватних фірм, які займаються здобуттям прибутків. Втратити свою посаду Президент може у разі доведеного звинувачення у навмисному порушенні Конституції або закону. Таке звинувачення має бути висунуте двома третинами членів Бундестагу або Бундесрату, а потім передане до Федерального конституційного суду, який і виносить остаточне рішення. У разі відсторонення від посади або не змоги Президента виконувати свої обов’язки, його повноваження здійснює голова Бундестагу.

Президент є главою держави, хоча реальна виконавча влада здійснюється федеральним урядом, до складу якого входять федеральний канцлер та міністри. Як канцлер, так і члени уряду мають певні обмеження щодо позаурядової діяльності. Це стосується зайняття інших оплачуваних посад, здійснення професійної діяльності, участі у керівництві підприємствами та фірмами.

Кандидатуру федерального канцлера висуває Президент. Обраною вважається особа, яка отримала абсолютну більшість голосів. Якщо кандидатура, запропонована Президентом, не отримує підтримки абсолютної більшості членів Бундестагу, то парламентарі мають право самі висунути кандидата на посаду канцлера. Для обрання за таких обставин у першому турі голосування потрібна абсолютна більшість голосів, у другому – відносна більшість.

Решта членів уряду – федеральні міністри призначаються Президентом, їх кандидатури пропонуються канцлером. Звільнення міністрів з посади є прерогативою канцлера і оформляються актом Президента на вимогу голови уряду.

Федеральний канцлер визначає загальні напрями діяльності уряду та федеральної політики. Члени уряду особисто відповідальні перед федеральним канцлером та перед Бундестагом, який може виразити вотум недовіри будь-якому федеральному міністру. У разі розбіжностей у позиціях міністрів при вирішенні конкретних питань остаточне рішення уряд ухвалює шляхом голосування.

Федеральний канцлер несе особисту відповідальність за діяльність уряду. У випадку вимушеної або добровільної відставки канцлера у відставку йдуть усі члени федерального уряду.

Судова система Німеччини досить складна. Ні федерація взагалі, ні її суб’єкти – федеральні землі не мають єдиного вищого судового органу. Федеральний конституційний суд та конституційні суди окремих земель утворюють Конституційну юстицію. Окрім неї існують ще декілька спеціалізованих окремих гілок правосуддя: загальна, адміністративна, фінансова, трудова та соціальна юстиції. Кожна з них має власний вищий судовий орган: систему загальних судів очолює Федеральна судова палата; соціальних судів – Федеральний суд у соціальних справах; фінансових - Федеральний фінансовий суд; трудових – Федеральний суд у трудових справах; адміністративних – Федеральний адміністративний суд. Злочини військовослужбовців розглядають військово-кримінальні суди.

Усі вищі судові органи цілком незалежні один від одного. У випадках неоднозначного застосування різними вищими судами одного закону, рішення з метою забезпечення єдності судової практики ухвалює особлива нарада, в якій беруть участь представники цих органів.

Кожна гілка судової влади має декілька інстанцій. Загальні суди мають чотири інстанції: дільничні суди, земельні суди, Вищий земельний суд, Федеральна судова палата; адміністративні, соціальні та трудові суди – три інстанції, а фінансові суди – дві інстанції, винятком є Конституційна юстиція, що має лише одну інстанцію.

У системі загальних переважну більшість кримінальних та цивільних справ розглядає дільничні суди; до них судочинство інколи здійснюється суддею одноосібно або ж суддею та двома засідателями.

Земельні суди розглядають більш складні кримінальні та цивільні справи і водночас виступають апеляційною інстанцією відносно дільничних судів. У деяких випадках кримінальні справи розглядаються колегією судів, в інших – за участі кількох присяжних засідателів, які водночас із суддею або колегією суддів вирішують не лише за фактом, але й за правом. Земельний Верховний суд проводе ревізію. Це - особливий процес у німецькому праві, який об’єднує елементи як апеляції, так і касації. Тобто водночас відбувається перевірка рішення суду нижчої інстанції як на відповідність дотримання законності, так і з фактичного боку справи. Федеральна судова палата, яка є вищою інстанцією, здійснює тільки розгляд касаційних скарг. У нижчих ланках інших гілок юстиції в судових засіданнях беруть участь три судді та два засідателя.

У загальному підпорядкуванні міністра юстиції знаходиться також і прокуратура, яка відтак становить окрему незалежну систему і діє безпосередньо при відповідних судах. Прокурори розслідують найбільш складні справи з залученням поліцейських служб та висувають обвинувачення. За участі прокурора здійснюється судовий розгляд у кримінальних справах, зокрема й у справах приватного звинувачення, яке порушується потерпілим. У визначених законодавством випадках прокурори мають право брати участь у розгляді цивільних справ.

 

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають особливості багато партійної системи ФРН?

2. Парламент ФРН: порядок формування, структура і повноваження.

3. Вибори, референдуми і народна ініціатива у ФРН.

4. Структура органів виконавчої влади ФРН.

5. Уряд ФРН: порядок формування і повноваження.

6. Федеральний конституційний суд Німеччини: порядок формування і повноваження.

Питання для самостійного вивчення

 

1. Основний закон ФРН: основні риси, структура і зміст.

2. Права людини і права громадян у Основному законі ФРН.

3. Охарактеризуйте роль канцлера в системі органів державної влади ФРН.

4.У чому полягає сутність німецького федералізму?

5.Різновиди управління і місцевого самоврядування ФРН.