Зарубіжних країн та її місце в системі юридичних наук

 

Історія держави і права зарубіжних країн – це історико-правова наука, що знаходиться на межі між суспільно-політичними та правовими дисциплінами, синтезуючи та поєднуючи їх. Тому вона включена до числа основних курсів, які викладаються у перших модулях юридичних навчальних закладів.

Місце історії держави і права в системі юридичних дисциплін визначають реалії об'єкта дослідження. Насамперед вона вивчає багате розмаїття першопричин утворення і розвитку держави і права в людському суспільстві. В умовах розкладу первіснообщинного ладу умови життя суспільства і суспільні відносини ускладнилися і стали набувати антагоністичних форм. Виникла загроза його послаблення, розпаду або навіть загибелі. Це послужило чи не основною причиною утворення особливої регулюючої сили, котра б стояла над суспільством, забезпечувала його життєздатність і цілісність. Цей тривалий і складний процес, прискорений іноді внутрішньою соціальною напругою чи вторгненням племен-завойовників, поступово набував яскраво окресленого політичного характеру. Із поглибленням соціального розшарування механізм державної машини прибирався до рук майновою верхівкою, яка поступово ставала владною силою, підпорядковуючи державу своїм інтересам.

Надалі необхідність держави і права обумовлювалася причинами різноманітного, в першу чергу загальнонаціо­нального, характеру. Вона стає необхідним атрибутом сус­пільства, набуваючи, в той же час, певної міри відносної самостійності, її функціонування здебільшого підпорядко­вується внутрішнім закономірностям розвитку. При цьо­му важливо те, якою є держава – авторитарною чи демо­кратичною, які соціальні прошарки, групи, класи чи кла­ни контролюють її механізм, гальмуючи чи прискорюючи суспільний прогрес.

Звичайно, кожна країна робить свій вибір, має своє по­єднання передумов історичного розвитку і їх реалізацію. Вона формує неповторний, індивідуальний образ націо­нальної державності. Загальні закономірності розвитку права і держави в кожній країні проявляються зі своїми особливостями. Національна державно-правова історія виявлялася багатшою порівняно із загальною теорією дер­жави і права. Історія держави і права наповнює теорію кон­кретно-історичним змістом і є її певною емпіричною базою. У цьому – її взаємозв'язок із навчальною дисципліною «Те­орія держави і права».

У постійному взаємозв'язку знаходиться історія держа­ви і права з історією політичних і правових вчень. Остан­ня вивчає виникнення, розвиток, соціальну ефективність державних і правових вчень в їх історичній конкретиці і хронологічній послідовності. Значення цієї проблематики щодо вивчення державно-правової історії визначається на­самперед тим, що люди, котрі творять історію, здійснюють реформи і перебудову суспільства, керуються, в першу чер­гу, певними прийнятними їм ідеями, теоріями, вченнями. Саме через них вони намагаються втілити свої політичні ідеали чи правові форми (наприклад, ідеали і політичні задумки французьких просвітителів XVIII ст. стали державно-правовою платформою діячів Великої Французької бур­жуазної революції).

Історія держави і права зарубіжних країн має тісний зв'язок і з історією держави і права України. Обидві на­вчальні дисципліни багато в чому вирішують спільні зав­дання, що стоять перед історико-юридичною наукою, але розрізняються за предметом.

Таким чином, історія держави і права зарубіжних країн, разом з близькими до неї дисциплінами, утворюють групу теоретико-історичних наук, які мають теоретико-пізнавальну платформу галузевих юридичних наук.

Предметом історії держави і права зарубіжних країн є загальні та специфічні процеси і закономірності виникнення, розвитку, занепаду або загибелі різних типів держави і права у конкретно-історичних умовах. Специфікою пред­мета історії держави і права як навчальної дисципліни є те, що вона вивчає не всі держави світу та їхнє право, а лише ті з них, котрі виявили найпомітніший вплив на держав­но-правовий розвиток світової цивілізації.

Якщо поставити за мету дати відповідь на запитання, для чого вивчається курс історії держави і права студента­ми вищих навчальних закладів, то можна сказати:

а) для формування загальноюридичної, правової куль­тури майбутніх спеціалістів;

б) для підготовки їх до засвоєння галузевих юридичних дисциплін;

в) ця наука дає можливість знати минуле людства і на цій основі глибше зрозуміти державно-правові реалії сучас­ності, прогнозувати подальший розвиток держави і права у світі.

Історія держави і права зарубіжних країн як наука і на­вчальна дисципліна має теж свою історію. Як самостійна галузь наукового знання вона бере свій початок з кінця XVIII–початку XIX ст. її основоположниками з повним правом вважаються:

- історична школа права у Німеччині (Ф. Савіньї, Г. Пухта);

- соціологічна школа права (О. Холмс);

- позитивістська школа права (О. Конт, Е. Тюрінг, Г. Спенсер).

У першій третині XX ст. вченими був узагальнений ве­личезний фактичний матеріал, видані фундаментальні праці німецьких, американських вчених; дисципліна стала пред­метом уваги в навчальних програмах навчальних закладів.

Вивчення історії держави і права зводиться не лише до збирання та описування фактів, подій, явищ минулого, а головним чином до їх теоретичного осмислення. А це ви­магає відповідного інструментарію, тобто застосування методів і способів дослідження. Методами називають сукупність способів пізнання і прийомів дослідження, які використовуються для одержання відносно об'єктивних, істинних, доказово обґрунтованих знань з історії держа­ви і права.

Методологія навчальної дисципліни поєднує в собі загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. При їхньому аналізі слід мати на увазі, що як суспільна наука історія держави та права описує, досліджує та осмислює історичний процес розвитку права та інститутів держави відповідно до загальних методологічних правил, їх сутність обумовлена загальнофілософським підходом науки до пізнання та пояснення різноманітних явищ суспільно-політичного життя. Виходячи з цього, одним із провідних ме­тодів дослідження історико-правових явищ минулого є історичний метод. Історичний погляд на політико-правові явища полягає у тому, що всі вони оцінюються з погляду конкретного історичного часу, впродовж якого вони вини­кали, розвивалися, занепадали або зникали зовсім, набу­вали лише їм притаманних вигляду і форми.

При здійсненні аналізу історико-правових явищ широ­ко застосовуються хронологічний, ретроспективний, по­рівняльно-історичний, статистичний, метод періодизації та інші методи дослідження.

Сутність хронологічного методу полягає у тому, що події державно-правового розвитку тієї чи іншої країни розгля­даються у чіткій хронологічній послідовності. Особливо ефективним він є при складанні історичних хронік, хроно­логічних таблиць, коли реконструюються події, пов'язані між собою певним відтинком часу. Різновидом хронологі­чного методу є проблемно-хронологічний, який передбачає розчленування теми на декілька вужчих проблем, кожна з яких розглядається у хронологічній послідовності.

Питання для самоконтролю

 

1. Що вивчає історія держави і права зарубіжних країн?

2. Історія держави і права – це юридична чи історична наука?

3. Що поєднує історію держави і права з теорією держави і права?

4. Як взаємодіє історія держави і права зарубіжних країн з історією держави і права України?

5. Для чого вивчається названа навчальна дисципліна студен­тами юридичних навчальних закладів?

6. Яка методологія навчального курсу?

Питання для самостійного вивчення

1. Дайте періодизацію історії держави і права зарубіжних країн, звернувши увагу на різні підходи вчених до цієї проблеми.

2. Які джерела покладені в основу вивчення навчальної дисципліни?