в Центральній і Східній Європі

 

На початку 1918 р. чеські депутати австрійського пар­ламенту прийняли декларацію, в якій висували вимогу створення суверенної держави. У Празі утворився Націона­льний комітет, до складу якого увійшли представники усіх політичних партій, що на той час діяли у Чехії (липень 1918 р.). Перебіг подій прискорила поразка блоку цент­ральних європейських держав у першій світовій війні. 28 жовтня того ж року Національний комітет проголосив утворення Чехословацької держави. ЗО жовтня Словацька національна рада оголосила про відокремлення Словаччи­ни від Угорщини і про її приєднання до чеських земель.

14 листопада 1918 р. Національні збори, сформовані шляхом розширення Національного комітету, проголосили Чехословаччину республікою та обрали Т. Масарика її пре­зидентом. Уряд було сформовано на основі «всенародної коаліції» чеських та словацьких буржуазних партій, а та­кож соціал-демократів. У квітні 1919 р. Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, який установив мак­симальний розмір земельного володіння у 250 га або 150 га орної площі.

16 червня 1919 р. у Словаччині була проголошена Ра­дянська республіка, яка проіснувала до 7 липня того ж ро­ку. Уряд чеського комуніста А. Яноушека розпочав націоналізацію промислових підприємств та банків, конфіскацію

поміщицьких та церковних земель, увів 8-годинний робо­чий день. Після падіння цієї радянської республіки стано­вище в Словаччині відновилося, попередні реформи відмі­нялися.

У червні 1920 р. на зміну уряду «всенародної коаліції» прийшов уряд «червоно-зеленої коаліції» в складі представ­ників соціал-демократичної, націонал-соціалістичної та аграр­ної партій. Очолив його правий соціал-демократ В. Тусар. Уряд оголосив про здійснення часткового викупу поміщицьких земель, обіцяв у «зручний момент» провести «соціалі­зацію промисловості».

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Консти­туцію Чехословацької республіки. Цією конституцією га­рантувалися основні буржуазно-демократичні свободи. Пре­зидент, якого обирали на 7 років, був наділений широкими повноваженнями, виконавчу владу він здійснював спільно з урядом. Законодавча влада належала двопалатному Націо­нальному зібранню.

До складу Чехословаччини входила Закарпатська Ук­раїна (де, за визнанням одного з президентів ЧСР Едварда Бенеша, у 1935 р. «власне чеське і словацьке населення становить 5 відсотків»). Ще однією складовою частиною держави була Тєшинська Сілезія, на яку претендувала Польща. Найрозвиненішим економічним районом були Су­дети, де компактною групою проживала німецька менши­на. Загалом же з 13,5 млн населення країни чехи становили 7 млн, німці - 3 млн, словаки - 2 млн, угорці - 750 тис, українці – 500 тис, поляки – 100 тис. Формально усі вони користувалися однаковими правами, але у конституцію бу­ло включено положення про «єдину чехословацьку націю».

У вересні – листопаді 1917 р. західні держави Антанти визнали офіційним представником польського народу Польський Національний комітет, сформований з політич­них емігрантів у Парижі. У січні 1918 р. президент США В. Вільсон включив у свою відому програму повоєнного перетворення Європи пункт про створення Польської дер­жави з «доступом до моря». Місяцем раніше уряд Леніна задекларував право поляків на створення власної держави, а 29 серпня 1918 р. він же анулював усі договори про поді­ли Польщі, укладені царизмом після 1772 р.

Після військової поразки Німеччини та Австро-Угор­щини в світовій війні в ніч з 6 на 7 листопада 1918 р. в Люб­ліні було сформовано уряд незалежної Польщі під прово­дом галицького соціал-демократа Ігнаци Дашинського. Цей уряд проголосив Польщу народною республікою, та проіснував він недовго. Повернення 10 листопада у Варшаву з німецької в'язниці в Магдебурзі Юзефа Пілсудського змінило розстановку політичних сил. Уже 11 листопада Ре­гентська рада у Варшаві передала цьому найавторитетні­шому з тогочасних польських політиків усю повноту влади «з метою збереження порядку в країні». На вимогу Пілсуд­ського уряд Дашинського пішов у відставку та був сформо­ваний новий уряд, очолений правим соціалістом Є. Мора-чевським. Уряд Морачевського називав себе «робітничо-селянським», що мало дещо заспокоїти широкі народні ма­си. В січні 1919 р. Пілсудський провів заміну прем'єра. На чолі польського уряду став формально безпартійний І. Падеревський - всесвітньо відомий... піаніст. Того ж мі­сяця відбулися вибори до установчого сейму, на яких біль­шість виборола партія народної демократії (ендеки). Пілсуд­ський зберіг пост «начальника держави». Новий уряд Польщі визнав встановлений де-факто 8-годинний робочий день та інші завоювання мас. У липні 1919 р сейм прийняв постано­ву про принципи земельної реформи, яка передбачала мак­симум земельного володіння у 180 га на господарство.

Новостворена Польська держава вела бойові дії практич­но проти всіх сусідів з метою максимального розширення своєї території. Підтримку цій агресивній політиці надава­ла Франція. Ця держава бажала у післявоєнній Європі мати такого союзника на сході, який би міг замінити їй царську Росію. Жертвами польської агресії стали ЗУНР (окупована 16 липня 1919 p.), Білорусь, Литва (Вільнюс до 1939 р. вхо­див до складу Польщі), німецьке та чеське населення захід­них та південно-західних рубежів. Кордони міжвоєнної Поль­ської держави остаточно були встановлені аж у 1923 р. За межами Польщі залишалися Вармія і Мазури, де під час проведення плебісциту прихильники приєднання потерпіли поразку. Однак, загалом близько 40% населення міжвоєн­ної Польської держави становили представники національ­них меншин. Більшість з них (за винятком євреїв) мали су­сідами власні національні держави - УРСР, БРСР, Литву, Чехословаччину, Німеччину.

У березні 1921 р. Сейм прийняв конституцію Польської республіки. Законодавчі права надавалися двопалатному пар­ламенту. Повноваження президента, якого депутати сейму і сенату обирали на 7 років, були конституцією суттєво об­межені – ендеки обґрунтовано побоювалися обрання на цей пост Ю. Пілсудського. Конституція проголошувала основні буржуазно-демократичні свободи, офіційну рівність усіх віросповідань. Право приватної власності оголошувалося «однією з важливіших основ соціального ладу та правового порядку».

Після парламентських виборів у листопаді 1922 р. до влади прийшов блок ендеків та християнських демократів. Президентом країни став проф. Г. Нарутович, підтриманий лівими та партіями національних меншин. Уже 16 грудня він був убитий фанатиком. Новим президентом став С. Bойцеховський, представник партії заможного селянства «П'яст». Проте в країні продовжувало наростати протистояння між.- правими і лівими, загострене протиріччями у відносинах з національними меншинами та очевидною слабкістю вико­навчої влади. 12-14 травня 1926 р. Ю. Пілсудський провів в державі антиурядовий переворот. Однак, зайняти посаду президента демонстративно відмовився – незважаючи на те, що був обраний абсолютною більшістю голосів депута­тів сейму і сенату. Пілсудський оголосив, що займатиме лише посади військового міністра та головного інспектора армії. Підтримали Пілсудського не тільки військові, але й ліві сили, зокрема соціалістична (ППС) та комуністична (КПП) партії. Проголошений Пілсудським режим «санації» (дослівно - оздоровлення) в загальних своїх рисах був бли­зьким до італійського фашизму та німецького націонал-соціалізму, хоча й не таким жорстким по своїй суті.

5 жовтня 1918 р. в Загребі (Хорватія) виникло Народне віче словенців, хорватів і сербів. 29 жовтня воно оголосило про перехід в його руки влади в населених південними слов'янами районах колишньої Австро-Угорської імперії та про утворення держави словенців, сербів і хорватів на цих землях. У результаті переговорів Народного віча з урядом суверенної Сербії 1 грудня 1918 р. в Белграді відбулося створення об'єднаного Королівства сербів, хорватів і словен­ців (КСХС) на чолі з сербською династією Карагеоргієвичів. У маніфесті принца-регента Олександра, виданому при ство­ренні Королівства СХС, проголошувалися демократичні свободи. На практиці їх здійснення всіляко гальмувалося.

У лютому 1919 р. почалося проведення аграрної реформи. Землі Габсбургів, а також крупних австрійських та угорсь­ких поміщиків були конфісковані. Для всіх інших поміщиків встановлювався максимум – у Хорватії 150-200 га, у Воєводині навіть 300-500 га. Надлишки відчужувалися та передавалися у фонд реформи з виплатою компенсації по­міщикам. При перерозподілі землі перевагу отримували селяни-серби. Здійснення реформи затягнулося на 20 років.

На виборах до Установчих зборів об'єднаної держави в листопаді І 920 р. перемогу отримали сербські буржуазні партії. 28 червня 1921 р. у день святого Віда (річниця втра­ти незалежності після поразки від турків на Косовому полі у 1389 р.) Установчі збори прийняли конституцію, що ді­стала назву Відовданської. Ст. 1 проголошувала державу конституційною, парламентською і спадковою монархією. Великі права надавалися королю, особа якого оголошува­лася недоторканною. Разом із скупщиною він здійснював законодавчу владу, а- через раду міністрів - і виконавчу. Король був верховним головнокомандуючим та представ­ляв державу у зовнішніх зносинах. Королівство СХС роз­поділялося на 33 області-жупи. Керівників цих областей – жупанів теж призначав король. Тим самим конституція за­кріплювала унітарну державу. Депутат скупщини мав обо­в'язково уміти вільно говорити і писати «державною сербсько-хорватсько-словенською мовою».

Після закінчення світової війни здобули незалежність також Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія. Ряд держав, що було утворилися на руїнах Російської імперії (УНР, Грузія, Вірменія та ін.), утримати свою національно-демократичну державність не змогли, їх народам були нав'язані радянські республіки у тісному воєнному, політичному та економіч­ному союзі з Російською Федерацією у рамках CPCP.

 

Питання для самоконтролю

1. Відмінності «народних демократій» (Польська народна республіка, Чехословаччина, Болгарія, Угорщина) від класичного радянського зразка.

2. У чому полягали основні відмінності правових систем країн «народної демократії» від радянської моделі?

3. Які країни отримали назву «народно-демократичних»?

4. Як Ви спрогнозуєте подальший розвиток держави та права в цих країнах: Польщі, Угорщині, Болгарії, Чехії, Словаччини та др.?

 

Питання для самостійного вивчення

1. Особливості сучасної буржуазної демократії Швеції. Конституція 1974 р.

2. Причини кризи шведської моделі соціалізму та її національних варіантів (сер. 80-х рр. XX ст.).

3. Що таке шведська модель соціалізму? У чому полягають її позитивні і негативні сторони?

 

Індивідуальне завдання

 

Змістовий модуль 1. Держава і право зарубіжних країн

в стародавні часи та в добу середньовіччя

 

І. Дайте відповіді на питання:

1. Риси римських магістратур.

2. Формування основних станів феодального суспільства у Франції.

 

ІІ. Виконайте тестові завдання:

1. Консисторія в Давньому Римі це:

1) вища судова інстанція;

2) державна порада;

3) спеціальна судова колегія;

4) протекторат;

5) вище військове командування.

 

2. Джерелами міського права були:

1) договори міст з сеньйорами;

2) звичаї;

3) статути цехів і гільдій;

4) церковні норми; '

5) ухвали органів міського самоврядування.

 

3. Політична роздробленість Німеччини зберігалася до:

1) 1451 р.;

2) 1871 р.;

3) XVII ст.;

4) XIII ст;

5) 1689 р.

 

4. В англійському процесі з'явився новий елемент, невідомий континентальному феодальному праву:

1) очисна присяга;

2) суд присяжних;

3) судовий поєдинок;

4) свідчення свідків;

5) ордалії.

 

5. Влада Великого князя Росії з кінця XV ст. була обмежена:

1) Боярською Думою;

2) дворецьким;

3) пути;

4) Великим Палацом;

5) Казенним наказом.

 

Змістовий модуль 2 Держава і право зарубіжних країн

в Новий час і в новітній період

 

І. Дайте відповіді на питання:

1. Яка система органів місцевого самоврядування в Франції? Як вона співвідноситься з адміністративно-територіальним розподілом?

2. Охарактеризуйте роль канцлера в системі органів державної влади ФРН.

 

ІІ. Виконайте тестові завдання:

1. Які з названих положень варто віднести до особливостей

англійської буржуазної революції:

а) союз буржуазії з «новим дворянством»;

б) консервативний характер революції;

в) незавершеність соціально-економічних і політичних пе­ретворень;

г) поверхневий характер революційних змін; ґ) все разом узяте..

 

2. «Декларація незалежності» США проголошувала:

а) рівноправність всіх вільних жителів колоній;

б) надання штатам державного суверенітету;

в) повне звільнення від підданства англійській короні;

г) право пригнобленого народу на повстання; ґ) усі перераховані положення правильні.

 

3. Які з названих структур можна віднести до механізму якобінської диктатури:

а) Національна рада, в руках якої зосереджувалася вся ре­волюційна влада;

б) Комітет державної безпеки як орган боротьби з контр­революцією;

в) Національний конвент, який зосередив законодавчі пов­новаження та виконавчу владу;

г) міжнародний революційний трибунал.

 

4. Конституція Пруссії 1850 р. була прийнята:

а) Національними зборами;

б) рейхстагом;

в) Установчими зборами;

г) референдумом.

 

5. Столипінська аграрна реформа передбачала:

а) звільнення селян від кріпосної залежності;

б) наділення селян земельними ділянками за викуп;

в) можливість селян – домогосподарів вийти з общини;

г) створення органів селянського самоуправління.

Питання для підготовки до екзамену

 

1. Предмет історії держави та права зарубіжних країн.

2. Періодизація і структура історії держави та права зарубіжних країн.

3. Генезис людського суспільства.

4. Основні теорії походження держави і права.

5. Державно-правова система Стародавнього Єгипту.

6. Право Стародавньої Месопотамії по законах царя Хаммурапі.

7. Рабовласницька держава і право Стародавньої Індії.

8. Держава і право Стародавніх Афін.

9. Державний устрій Спарти.

10. Виникнення держави в Римі. Царський період.

11. Станова і політична боротьба в Римі.

12. Державний устрій і порядок управління в Римі в період республіки.

13. Державний устрій і порядок управління в Римі в період імперії (принципату).

14. Державний устрій і порядок управління в Римі в період імперії (домінату).

15. Римське право по Законах XII таблиць.

16. Класичне римське право.

17. Феодальна власність і становий розподіл суспільства.

18. Держава і право Франкської держави.

19. Держава і право феодальної Англії.

20. Держава і право феодальної Німеччини.

21. Виникнення і державний устрій Арабського Халіфату. Мусульманське право.

22. Станово-представницька монархія в Англії.

23. Станово-представницька монархія у Франції.

24. Державний устрій і право Франції в період Абсолютизму.

25. Особливості абсолютизму в Англії, Німеччині і Австрії.

26. Державний устрій і правова система Візантійської імперії. Рецепції римського права.

27. Система державного управління у середньовічному Китаї.

28. Регулювання правовідносин у середньовічному Китаї.

29. Державно-правовий розвиток Індії у Середні віки.

30. Новгородська і Псковська феодальні республіки і їх право.

31. Держава і право Московії.

32. Державно-правовий лад Російської імперії.

33. Англійська революція середини XVII століття.

34. Велика Французька буржуазна революція 1789 – 1799 рр.

35. Кодекси Наполеону.

36. Державно-правові зміни у Франції в роки II і III республік і II імперії.

37. Еволюція державно-правових інститутів німецьких держав в ХIХ в. Утворення Германської імперії.

38. Державний устрій і правова система США.

39. Особливості держави та права країн Латинської Америки в ХIХ в.

40. Державно-правовий розвиток провідних країн на початку ХХ ст.

41. Веймарська республіка в Німеччині.

42. Зміна правових відносин всередині Британської імперії після I Світової війни.

43. Складання нацистської диктатури в Німеччині.

44. Особливості фашистської диктатури в Італії.

45. Військово-монархічна диктатура в Японії.

46. Утворення ФРН і її правова система.

47. Франція в роки IV і V республік.

48. Крах колоніальної системи. Державні і правові системи в постколоніальних країнах.

49. Держава і право в країнах комуністичного тоталітаризму.

50. Державний устрій і правова система Російської Федерації.

Список літератури

Основна:

1. Безродний Є.Ф. Світова класична думка про державу та право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.

2. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави та права зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.

3. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. Ч. 1. – Х.: Одиссей, 2005. – 832 с.

4. Крестовская Н.Н. История государства и права зарубежных стран: Практикум. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. – 608 с.

5. Кучма В.В. Государство и право Древнего мира: курс лекций по истории государства и прав зарубежных стран. – Волгоград: Офсет, 1998. – 240 с.

6. Макарчик В.С. Загальна історія держави та права зарубіжних країн: Навчальний посібник. – 3-тє вид., доп. – К.: Атака, 2001. – 624 с.

7. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран: (Новое и Новейшее время) / Сост. Н.А. Крашенинникова. – М.: Зерцало, 1999. – 592 с.

Додаткова:

1. Английская революция середины XVII века / Отв. ред. Барг М.А., Ястребицкий А.Л. – М.: ИНИОН, 1991. – 184 с.

2. Аннерс Э. История европейского права. – М.: Наука, 1996. – 395 с.

3. Антюхина-Московченко В.И. Третья республика во Франции, 1870 – 1918. – М.: Мысль, 1986. – 488 с.

4. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения. – М.: Юридическая литература, 1989. – 447 с.

5. Византийский Земледельческий закон / Под ред. И.П. Медведева. – Л.: Наука. Ленинградское отделение, 1984. – 280 с.

6. Внутренняя политика французского абсолютизма (Сборник документов) / Под ред. А.Д. Люблинской. – Л.: Наука. Ленинградское отделение, 1980. – 278 с.

7. Война Белой и Алой розы / Сост. М. Тимофеева. – М.: Вече, 1998. – 607 с.

8. Ворошилов С.И. Рождение второй республики в Австрии. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1968. – 231 с.

9. Гладкий В.Д. Древний мир: Энциклопедический словарь: В 2 т. – Донецк: МП «Отечество», 1997.

10. Город и государство в древних обществах / Редкол.: В.В. Мавродин (отв. ред.) и др. – Л.: Издательство ЛГУ, 1982. – 161 с.

11. Город и феодализм в Англии / Отв. ред. Е.В. Гутнова. – М.: Наука, 1987.– 283 с.

12. Гриффитс Ральф, Томас Роджер. Становление династии Тюдоров. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 319 с.

13. Данилова Г.М. Возникновение феодальных отношений у франков VI – VII вв. Петрозаводск: Гос. изд. Карельской АССР, 1959. – 260 с.

14. Дигесты Юстиниана / Отв. ред. Е.А. Скрипилев. – М.: Наука, 1984. – 456 с.

15. Драбкин Я.С. Становление Веймарской республики. – М.: Наука, 1978. – 374 с.

16. Дьяконов И.М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер. – М.: Издательство восточной литературы, 1959. – 300 с.

17. Желубовская Э.А. Крушение Второй империи и возникновение Третьей республики во Франции. – М.: Издательство АН СССР, 1956. – 503 с.

18. Ивонин Ю.Е. Становление Европейской системы государств: Англия и Габсбурги на рубеже двух эпох. – Мн: Университетское, 1989. – 197 с.

19. История буржуазного конституционализма XIX века. – М.: Наука, 1986. – 279 с.

20. История буржуазного конституционализма XVII – XVIII веков. – М.: Наука, 1983. – 296 с.

21. История государства и права зарубежных стран. / Под ред. О.А. Жидкова. – Ч. 1. – М., 1988; Ч. 2. – М.,1991.

22. История государства и права СССР / Под ред. О.И. Чистякова и И.П. Мартынсевича. – Ч. 1-2. – М.: Высшая школа, 1985.

23. История государства и права: Хронология / Под ред. М.И. Сизикова. – М.: Инфра-М, 1996. – 160 с.

24. История древнего Востока: Зарождение древнейших классовых обществ и первые шаги рабовладельческих цивилизаций: В 2-х ч. / Под ред. И.М. Дьяконова – М.: Наука, 1983.

25. История Европы с древнейших времен до наших дней: В 8 т. / Гл. редкол. З.В. Удальцова и др. – М.: Наука, 1988–1992.

26. История России: Народ и власть. – СПб: Лань, 1997. – 445 с.

27. Кареев Н. Поместье-государство и сословная монархия в средние века. – СПб.: Б. и., 1913. – 412 с.

28. Катрич В.М. Держава і право стародавнього Рима. – К.: Вид. Київського ун-ту, 1974. – 113 с.

29. Катрич В.М. Історія рабовласницької держави та права Стародавньої Греції. – К.: Вид. Київського ун-ту, 1969. – 78 с.

30. Основы государства и права // Правовые памятники, нормативные акты / Под ред. В.В. Комарова. – Харьков: Основа, 1994. – 256 с.

31. Федоров К.Г., Лисневский Э.В. История государства и права зарубежных стран. – Ростов-на-Дону: Издательство Ростовского университета, 1994. – 308 с.