Тема 17. Держава та право Франції в новітній період

 

Французький парламент – законодавчий орган республіки. Він складається з двох палат – Національних зборів та Сенату. До Національних зборів входять 579 депутатів. 557 з них обираються від метрополій та 22 - від заморських територій та департаментів. Національні збори обираються шляхом загальних, рівних, таємних, прямих виборів у двох турах, за мажоритарною системою голосування терміном на 5 років. До складу Сенату входить 321 сенатор, що обираються шляхом багаторівневих виборів терміном на 9 років з ротацією однієї третини складу Сенату кожні три роки. Кожна палата має Бюро – колегіальний орган, до складу якого входять: голова палати, віце-голови, голови постійних комісій, генеральний доповідач з фінансових питань та голови політичних груп.

У кожній палаті є постійні комісії, кількість яких визначається регламентом. Серед них є постійні та спеціальні комісії, а також комісії з розслідувань.

Парламент збирається на робочі сесії раз на рік. Звичайні сесії не потребують якогось спеціального акту скликання. Позачергові сесії збираються на вимогу прем’єр-міністра або більшості членів Національних зборів. Якщо позачергова сесія скликається на вимогу Національних зборів, то видається особливий декрет про закриття чергової сесії та відкриття позачергової.

Основною формою парламентської діяльності є пленарні засідання палат. Засідання як Національних зборів, так і Сенату відбуваються публічно. У спеціальному журналі публікується повний звіт про парламентські дебати. На вимогу прем’єр-міністра або 10% членів палати може бути проведено закрите засідання.

Регламент передбачає заходи для забезпечення дисципліни, які здійснюються головою палати або головою зборів. Для депутатів регламент передбачає наступні санкції: заклик до порядку, заклик до порядку з записом у протоколі (депутат на протязі місяця лишається без заробітної плати), зауваження та зауваження з тижневим виключенням (заборона на 15 днів брати участь у засіданнях палати та невиплата двомісячної заробітної плати). Дисциплінарні заходи застосовують до парламентарів, коли вони регулярно порушують порядок. Голова палати також має право викликати до парламенту військові частини.

Урядові законопроекти, законодавчі пропозиції, внесені Сенатом та депутатами, реєструються в канцелярії голови Національних зборів. Голова передає їх до відповідної спеціальної комісії; якщо такої немає, то до компетентної постійної комісії. Якщо виникає суперечка, наприклад, між двома комісіями, то Національні збори вирішують, кому в наказному порядку віддати законопроект. За кожним законопроектом призначається доповідач. Доповіді друкуються з метою поширення серед депутатів та можуть бути розповсюджені у разі потреби серед населення. До кожного законопроекту може додаватися особлива рекомендаційна резолюція. Після висновку комісії законопроекти включаються до порядку денного засідання палат. Обговорення починається із заслуховування думок у наступному порядку: представники уряду; доповідач від комісії. Насамперед, розглядається питання про відповідність даного акту Конституції, потім слово надається ораторам, які повинні записатися для участі в загальній дискусії. Уряд та депутати під час дискусії будь-якої миті можуть вказати на неможливість прийняття законопроекту через фінансові причини. Після закінчення загальної дискусії проводиться голосування щодо необхідності повернення даного акту на доопрацювання до комісії. Далі проводиться послідовне постатейне голосування (по 5 хвилин на одну статтю) та обговорення законопроекту. Поправки можуть вносити як уряд, комісія, так і депутати. Контрпроекти повинні подаватись у вигляді поправок. До початку голосування Національні збори можуть ухвалити рішення про повторне розповсюдження тексту. Цей текст спрямовується до комісії, яка знову повинна подати доповідь.

Регламент може передбачати і спрощену процедуру прийняття законопроекту. На вимогу уряду чи комісії законопроект може бути поставлений на голосування відразу, без обговорення або з обмеженням дебатів (можуть виступати тільки представники уряду, голова, доповідач та автори поправок, інколи – керівники фракцій). Аналогічна процедура обговорення та прийняття законопроектів діє й у сенаті.

Голосування стосовно міжнародних угод, які не суперечать Конституції, проводиться за процедурою, аналогічною до процедури перегляду Конституції та внесення змін до неї. Серед контрольних повноважень парламенту контроль за діяльністю уряду займає досить невелике місце.

Парламент не бере участі у виборах уряду і не може висловити свого ставлення, окрім як шляхом голосування винести йому вотум недовіри. При цьому питання про винесення вотуму недовіри може бути поставлене лише прем’єр-міністром.

Національні збори мають право ухвалити резолюцію осуду, яка повинна бути підписана щонайменше 1/10 депутатів Національних зборів. Голосування може відбутися не раніше 48 годин з моменту її винесення. Резолюція осуду ухвалюється шляхом голосування за неї більшості членів Національних зборів, після чого, згідно із ст.50 Конституції, вручається президенту республіки прем’єр-міністром.

Другим видом контролю є усні та письмові питання уряду та прем’єр-міністру. Письмові питання та відповіді на них підлягають опублікуванню. Відповіді повинні надаватись у місячний термін. Основна функція парламенту Франції - прийняття законів значно обмежена Конституцією 1958 р., яка визначає коло питань, щодо яких парламент має право видавати закони. Усі інші питання належать до компетенції уряду. Якщо парламент перевищує свої повноваження, уряд має право вимагати від Конституційної ради винести рішення щодо розмежування компетенції. Про звуження прав законодавчої влади свідчить також і обмеження депутатів у праві законодавчої ініціативи та пріоритет розгляду урядових законопроектів на засіданні палат. Права парламенту обмежені й у фінансовій сфері, бо Конституція визначає термін для прийняття парламентом фінансових законопроектів. У разі порушення цього терміну законопроекти можуть набути чинності спеціальним актом уряду – ордонансом.

Особливість виконавчої влади Франції полягає в тому, що її водночас здійснюють президент республіки та уряд – Рада міністрів. Тож, Франція є прикладом дуалізму виконавчої влади. Якщо уряд проводить засідання під головуванням президента – то це засідання Ради міністрів, а якщо під головуванням прем’єр-міністра – то це засідання Ради кабінету.

Президент республіки обирається громадянами Франції шляхом прямих виборів, які проводяться не пізніше 20 та не раніше 35 днів до закінчення повноважень чинного президента.

Він займає чільне місце в системі органів державної влади. Президент стежить за дотриманням Конституції, є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, додержання міжнародних угод. Він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічної влади, а також спадкоємність держави.

Президент має широкі повноваження, які можна розділити на дві групи: особисті, які він здійснює цілком самостійно, та ті, що потребують контасигнатури прем’єр-міністра або окремих міністрів, які відповідають за виконання даного акту президента. Самостійно президент республіки здійснює наступні повноваження:

- розпускає Національні збори на свій розсуд, але перед цим він повинен провести консультації з головами палат та прем’єр-міністром. Право розпуску обмежене лише трьома умовами: допускається лише раз на рік, не здійснюється під час надзвичайного стану, не має права розпускати парламент, голову Сенату або уряд, коли вони виконують обов’язки президента;

- має право оголошувати в країні надзвичайний стан, під час якого може бути встановлено єдиновладдя президента;

- парламент під час надзвичайного стану не може бути розпущений; навіть якщо він не засідає, то повинен зібратися для роботи, але не має права відміняти акти президента.

- призначає прем’єр-міністра та за його поданням міністрів, вищих цивільних та військових посадових осіб. Призначення уряду президентом потребує подальшого схвалення урядової програми палатою депутатів Національних зборів;

- виносить на референдум законопроекти з перелічених вище питань, пропозиція президента щодо проведення референдуму попередньо обговорюється обома палатами парламенту, але не голосується: парламент при цьому виконує лише дорадчу функцію;

- звертається з посланнями до палат на їх засіданнях, ці послання не підлягають обговоренню;

- головує в Раді міністрів на свій розсуд;

- звертається до Конституційної ради із запитами та призначає третину його членів;

- є головнокомандувачем збройних сил, головує у раді та комітетах оборони;

- ратифікує міжнародні угоди;

- здійснює право помилування;

- нагороджує орденами та іншими відзнаками республіки;

На відміну від повноважень, які здійснюються президентом самостійно, повноваження, які потребують контрасигнатури прем’єр-міністра або відповідних міністрів, нечисленні:

- скликання парламенту на надзвичайну сесію;

- підписання декретів та ордонансів, прийнятих Радою міністрів;

- призначення на цивільні і військові посади;

- призначення дипломатичних представників.

Уряд Франції – Рада міністрів складається з прем’єр-міністра та міністрів. Голова уряду призначається президентом, а за його поданням президент призначає інших членів уряду. Президент має право призначати весь склад уряду на свій розсуд, але при цьому повинен враховувати співвідношення політичних сил у парламенті, довіра якого необхідна для діяльності уряду.

Довіра не обов’язково повинна бути отримана після формування уряду, оскільки уряд у будь-який час може порушити питання стосовно довіри йому перед парламентом, а Національні збори можуть у будь-який час винести урядові резолюцію осуду. Згідно з ст.23 Конституції, функції члена уряду не сумісні із здійсненням парламентського мандату та професійною діяльністю. Якщо міністром призначено парламентаря, його мандат тимчасово передається заступникові, який повертає мандат його первісному носію, коли той перестає бути міністром. Проте член уряду має право зберігати мандат регіонального, комунального або генерального радника, а також посаду мера.

Досить значні повноваження у прем’єр-міністра відносно парламенту, які він здійснює особисто або у співпраці з президентом.

Він може запропонувати президентові скликати парламент, коли він не засідає. Він має право законодавчої ініціативи, може брати участь у роботі обох палат парламенту та його комісій і повинен бути заслуханий там у будь-який час. Йому належить право скликати паритетні змішані комісії палат у разі виникнення суперечок, порушувати на Національних зборах питання про довіру уряду, відміняти та змінювати акти, навіть законодавчі, якщо вони належать до сфери регламентарної влади, звертатися до Конституційної ради з питанням про перевірку конституційності закону або винесення рішення про розмежування законодавчої та регламентарної влади. Прем’єр-міністр має власний допоміжний апарат: комітет прем’єр-міністра, генеральні секретаріати планування та національної оборони, юридичну та технічні служби. У його розпорядженні генеральний секретаріат уряду з його численними службами. Кожен міністр також має власний кабінет, а в департаментах створюються делегатури міністерств для здійснення загальнодержавних повноважень, які очолюються департаментськими директорами.

Судова влада у Франції складається з кількох окремих гілок правосуддя:

1) громадських судів, коли розгляд дрібних суперечок здійснюється непрофесійними суддями – медіаторами (посередниками), які призначаються місцевими радами – муніципалітетами;

2) ієрархічної системи судів загальної юрисдикції, які розглядають кримінальні та цивільні справи за участю одного або кількох професійних суддів;

3) різноманітних спеціальних судів (у справах неповнолітніх, військовослужбовців);

4) ієрархічної системи адміністративних судів.

У системі судів загальної юрисдикції низову ланку займають суди першої інстанції. Вони поділяються: з розгляду цивільних справ - на трибунали великого процесу та трибунали малого процесу, а з розгляду кримінальних справ – на суди присяжних, виправні суди та поліційні трибунали. Термін „трибунал” у назві суду вказує на певний обмежений характер порівняно з іншими судами.

Очолює систему загальних судів у Франції Касаційний суд. Він складається з 6 палат: 5 палат - у цивільних справах та 1 – з кримінальних. Цивільні палати поділяються на: першу та другу з цивільних справ, палату з фінансових питань, палату з соціальних питань та плату з питань торгівлі. Касаційний суд складається з голови, шести голів палат, 84 членів суду та 34 радників-доповідачів різних категорій. При Касаційному суді є також Генеральний прокурор, Перший генеральний адвокат та 19 генеральних адвокатів - головних помічників Генерального прокурора.

До компетенції Касаційного суду належить розгляд скарг на рішення нижчих судів, щодо яких, зазвичай, вичерпана можливість оскарження у звичайному апеляційному порядку. Палата у кримінальних справах має право переглянути справи, стосовно яких вирок набув чинності, а також переглядати справи за новими обставинами, але лише в інтересах засудженого.

На рівні трибуналів малого процесу існує низка судових установ, які спеціалізуються на розгляді певної категорії справ:

- торгівельні трибунали;

- паритетні трибунали з питань земельної ренти;

- трибунали з морської торгівлі.

Для розмежування компетенції загальних та адміністративних судів у конфліктних ситуаціях створюються трибунали з конфліктів.

Питання для самоконтролю

1. Правове регулювання інститутів безпосередньої демократії.

2. Президент у ієрархії державних органів Франції.

3. Парламент Франції: його структура і компетенція.

4. Уряд Франції: структура і повноваження

5. Визначте сутність поняття «ордонанси».

Питання для самостійного вивчення

1. Яка система органів місцевого самоврядування в Франції? Як вона співвідноситься з адміністративно-територіальним розподілом?

2. Особливості конституційного контролю в Франції.

3. Структура і зміст Конституції Франції.

4. Права і свободи громадян у французькому конституційному праві.