Вимоги, на які позовна давність не поширюється.

За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 268 ЦК).

По-перше, не поширюється позовна давність на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банківської (кредитної) установи. Характер майнових відносин, які складаються між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі у будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте, коли з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті відносин, що розглядаються як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками.

 

По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законодавчими актами (наприклад, річний строк при захисті честі, гідності та ділової репутації). Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення.

По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не більш ніж за три роки, що передують пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час.

По-четверте, позовна давність не поширюється на вимоги власника або інших осіб про визнання недійсними актів органів державної влади, або актів органів влади Автономної Республіки Крим, або органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном.

Зазначений у ст. 268 перелік вимог, на які не поширюється позовна давність, не є вичерпним. У законі можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється. Так, не поширюється давність на вимоги власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають триваючий характер, то постійно відсувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця.

 

Перебіг, зупинення, переривання і поновлення строків позовної давності.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком їх виконан­ня перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У зобов'язаннях, у яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зобов'язання у будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в 7-денний строк за умови, що із закону, договору або змісту зобов'язання не випливає обов'язок негайного виконання. Початок перебігу строку позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або до дня пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання, якщо обов'язок негайно, то виконання випливає із закону або договору чи змісту зо­бов'язання, або до моменту закінчення 7-денного строку, про­тягом якого боржник не виконав свого обов'язку на вимогу кредитора. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зо­бов'язання.

У разі порушення права чи охоронюваного законом інте­ресу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Після початку перебігу позовної давності можуть виника­ти обставини (юридичні факти), які або перешкоджають управомоченій особі своєчасно пред'явити позов, або іншим спосо­бом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до: зупинення перебігу давності; переривання її.

Перебіг позовної давності зупиняється у разі:

-якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичай­на або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

-у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

- у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-пра­вового акта, який регулює відповідні відносини;

- коли позивач або відповідач перебуває у складі у Збройних Сил України, переведених на воєнний стан.

Крім зупинення перебіг позовної давності може бути пере­рваний. Переривання позовної дав­ності допускається лише у двох випадках: при вчиненні особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише ча­стина вимоги, право на яку має позивач.

Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при настанні вищезазначених обставин перебіг давності почи­нається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового стро­ку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов'язанні, не впливають на перебіг позовної давності.

Закінчення строку позовної давності щодо головної вимо­ги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо).

Порядок обчислення строків позовної давності. Строк починається з наступного дня після календарної дати чи на­стання події, якими визначено його початок. Строк, обчислю­ваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спли­ває у відповідний день останнього тижня строку.

 

Види позовної давності.

Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.

Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична осо­ба), юридична особа, держава тощо (ст.257 ЦК України).

Спеціальні строки позовної давності встановлено законо­давчими актами для окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або більш тривалого порівняно із загальною по­зовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

про стягнення неустойки (штрафу, пені);

про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність об­числюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масо­вої інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

про переведення на співвласника прав та обов'язків по­купця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК):

у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);

про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);

про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

Щодо зміни позовної давності, то позовна давність, вста­новлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Але сторони за своєю домовленістю скоро­тити строк позовної давності не можуть.

Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і пра­вильне обчислення строку давності та захист порушеного ма­теріального права.

Перебіг загальної або спеціальної позовної давності почи­нається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнати­ся про порушення свого права або про особу, яка порушила право.

У визначенні моменту виникнення права на позов відоб­ражаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктив­ний — сам факт порушення права, суб'єктивний — особа дізна­лася або повинна була дізнатися про це порушення.