Фізична особа як індивідуальний суб’єкт цивільного права.

Фізична особа – людина, що виступає як учасник цивільних відносин.

Як учасник цивільних правовідносин, фізична особа повинна бути наділена низкою ознак, які її індивідуалізують, виокремлюють її з-поміж інших та персоніфікують як учасника цих правовідносин. До таких ознак належать: ім'я фізичної особи, її громадянство, вік, стать, сімейний стан, стан здоров'я тощо. До фізичних осіб (індивідуальні суб'єкти) належать всі громадяни, іноземці і особи без громадянства. У сучасному розумінні «фізична особа» як суб'єкт права ототожнюється, по суті, з людиною, що має правоздатність та дієздатність.

Для того, щоб брати участь у цивільних правовідносинах, фізична особа повинна бути наділена цивільною правосуб'єктністю.

30. 31. Цивільна правоздатність фізичних осіб, як здатність мати цивільні права та цивільні обов'язки, визнається за всіма фізичними особами з моменту народження. Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті, з якого фізична особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов'язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин.

Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб'єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов'язків. Характеризується:

• специфічним змістом, який полягає у здатності (можливості) мати будь-які законні цивільні права та обов'язки. І лише реалізувавши правоздатність, особа може набути відповідних суб'єктивних цивільних прав та обов'язків;

• специфічним обсягом, який полягає у тому, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Перелік цивільних прав та обов'язків, які може мати фізична особа, є доволі широким і може містити всі особисті немайнові та майнові права і обов'язки, що встановлені Конституцією, ЦК України та іншими законами.

• специфічним призначенням, оскільки покликана забезпечити кожній фізичній особі юридичну можливість набувати конкретних цивільних прав та обов'язків, використовуючи які, вона може задовольнити свої інтереси та досягти мети;

• наявністю тісного зв'язку правоздатності з особою її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачу іншій особі.

Співвідношення між правоздатністю (як здатністю, можливістю мати цивільні права) і суб'єктивними цивільними правами таке, як між можливістю і дійсністю. Можливість перетворюється у дійсність за певних умов, так само і здатність мати цивільне право (правоздатність) перетворюється у суб'єктивне цивільне право через юридичний факт (факти).

Наприклад, громадянин здатний мати право користування жилими приміщеннями у державному жилому фонді. Для того щоб здатність (можливість) мати право користування жилими приміщеннями і самі жилі приміщення перетворились у Дійсність, необхідно настання юридичних фактів: прийняття громадянина на квартирний облік, одержання ордера на жилі приміщення, укладення договору найму жилого приміщення.

 

 

32. Дієздатність громадянина — це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Мати дієздатність означає ма­ти здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: уклада­ти договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужо­го майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договірних зобов'язань та інших обов'язків.

Дієздатність, як і правоздатність — юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і не­можливість обмеження за волею громадянина. Що стосується примусового обмеження дієздатності - ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом.

Дієздатність, як і правоздатність, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивільним правом, яке перебуває в тісному зв'язку з особою носія. Зміст цього суб'єктивного цивільного права фізичних осіб передбачає такі повноваження:

1) здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки;

2) здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки;

3) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних обов'язків.

Види дієздатності: 1) повна; 2) часткова; 3) неповна; 4) обмежена; 5) визнання громадяни­на недієздатним.

Повна дієздатність — це здатність громадянина власни­ми діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'яз­ки, тобто реалізовувати належну йому правоздатність у повно­му обсязі.

Стаття 34. Повна цивільна дієздатність

 

1. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла
вісімнадцяти років (повноліття).
2. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла
повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту
реєстрації шлюбу.
У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою
повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.
У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з
протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна
цивільна дієздатність зберігається.

 

Стаття 35. Надання повної цивільної дієздатності
1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній
особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим
договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або
батьком дитини.
2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за
рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої
особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або
піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна
дієздатність може бути надана за рішенням суду.
3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній
особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися
підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів),
піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути
зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває
повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як
підприємця.
4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі,
поширюється на усі цивільні права та обов'язки.
5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною
особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна
дієздатність зберігається.

 

 

33. Часткова дієздатність.

Такою дієздатністю відповідно до ст. 31 ЦК України наділені малолітні, які не досягли 14 років. Вони мають дуже невеликий обсяг дієздатності, а саме: права вчиняти дрібні побутові угоди; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються зако­ном.

З огляду на незначний життєвий досвід вказаної категорії фізичних осіб та фактичну їх нездатність самостійно усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, законодавець визначає, що практично увесь спектр дієздатності малолітніх реалізують за них власними діями їх законні представники, до яких слід віднести батьків (усиновлювачів) чи опікунів.

Під поняттям «дрібний побутовий правочин» законодавець розуміє правочин, який наділений наступними ознаками: а) стосується предмета, який має невисоку вартість; б) задовольняє побутові потреби малолітнього; в) відповідає фізичному, духовному чи соціальному розвитку малолітнього. При цьому надзвичайно важливо щоб усі ці ознаки характеризували даний правочин у сукупності. Наявність лише однієї з них не робить його дрібним побутовим. Так, не буде визнаватись дрібним побутовим правочин, який вчинений малолітнім на велику суму. Аналогічно не буде розглядатись як дрібний побутовий правочин, якщо він вчинений малолітнім хоча і на невелику суму, однак не спрямований на задоволення його побутових потреб, не відповідає його фізичному, духовному чи соціальному розвитку (наприклад, придбання лотерейного квитка, контрацептивних засобів тощо). Якщо все ж таки малолітнім був вчинений правочин, який виходить за межі дрібного побутового, то відповідно до ст. 221 ЦК він буде вважатись нікчемним, окрім випадку, якщо згодом він буде схвалений його батьками (усиновлювачами) чи одним із них, з ким він проживає, або опікуном.

Малолітня особа також може здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. До таких прав насамперед слід віднести право:
на визнання малолітнього творцем об'єкта права інтелектуальної власності (ст. 423 ЦК);
перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності (ст. 423 ЦК);
вимагати використання свого імені у зв'язку із використанням твору, якщо це практично можливо, або забороняти таке використання імені (ст. 438 ЦК);
використовувати псевдонім;

надати відкриттю, автором якого він є, своє ім'я чи спеціальну назву (ст. 458 ЦК) тощо.

 

Захист вказаних особистих немайнових прав здійснюється законними представниками малолітньої фізичної особи.
Положення коментованої статті визнають за малолітнім правовий статус неделіктоздатної фізичної особи. Це означає, що малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

 

34. Неповна дієздатність. Стаття 32 ЦК України регламен­тує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 14 до 18 років.

Неповнолітній може:

-самостійно розпоряджатися своїм заробітком, сти­пендією або іншими доходами;

- самостійно здійснювати права на результати інтелекту­альної, творчої діяльності, що охороняються законом;

-бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документа­ми юридичної особи;

-самостійно укладати договір банківського вкладу (ра­хунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ним на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
За загальним правилом неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з ким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.
За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд може скасувати своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, що були підставою для його прийняття.
Неповнолітні особи можуть нести цивільну відповідальність. Так, неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах, особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.
Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.