Переривання перебігу позовної давності. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Переривання перебігу позовної давності.



1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Наслідки спливу позовної давності. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вимоги, на які позовна давність не поширюється. Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

 

Суб`єкти цивільно-правових відносин. Суб'єктами цивільно-правових відносин виступають: юридичні особи, фізичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави, інші суб`єкти публічного права.

Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступають у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у цивільних правовідносинах під певним ім`ям і лише в деяких випадках (наприклад, в авторських відносинах) – під псевдонімом (вигаданим ім`ям) або анонімно (без імені). Щоб мати можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє громадян цивільною правосуб`єктністю, елементами якої є цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність згідно зі ст.25 ЦК – це здатність мати цивільні права та обов`язки. Така здатність визначається за всіма фізичними особами. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється його смертю. Таким чином, правоздатність – це невід`ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров`я.

Дієздатність громадян. Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов`язки, він повинен розуміти значення своїх дій та керувати ними. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов`язки. Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров`я), за невиконання договірних та інших обов`язків.

Виходячи з усього сказаного, змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов`язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов`язки (правоздійснювальна або правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність). Можна сказати, що дієздатність є надана громадянину можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Зазначимо, що за ст.30 ЦК визначається, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. За цією статтею цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Категорії право-і дієздатності, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Якщо з них окреслює коло того, що можна мати, то інша – перш за все що може створити для себе своїми діями суб`єкт права. Зміст дієздатності громадян тісно пов`язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов`язки, які громадянин може мати, то зміст дієздатності характеризується здатністю особи набувати цих прав та обов`язків і здійснювати їх власними діями. Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що дієздатність – це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Дієздатність, як і правоздатність, - юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і неможливість обмеження за волею громадянина. Що стосується примусового обмеження дієздатності, то згідно з ЦК ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом. Різновиди дієздатності. На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визначається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов`язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психологічного здоров`я.

Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності: 1) повна; 2) часткова; 3) неповна;;4) обмежена; 5) визнання фізичної особи недієздатною.

За ст. 24 нового ЦК повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). Так само у ньому зберігається положення про те, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, воно набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При цьому уточнено, що у разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Зберігається повна цивільна дієздатність за такою собою і у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов`язаних з протиправною поведінкою особи.

Неповна дієздатність неповнолітніх. Такою дієздатністю наділені неповнолітні у віці від 14 до 18 років за за ЦК України. Неповна дієздатність характеризується тим, що за громадянином визначається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом.

ЦК регламентує обсяг дієздатності неповнолітніх віком з14 до 18 років. Враховуючи стан їх розумового і психічного розвитку та деякий життєвий досвід, законодавець надає їм можливості вчиняти певні дії, які породжують правові наслідки. Для цього виду дієздатності характерні такі елементи:

· право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Чинне законодавство, на жаль, не визначає ознак такої угоди. Практика ж застосування виходить з того, що для дрібної побутової угоди характерною є незначна вартість набутих речей. Разом з тим ЦК України встановлює, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, та відповідає її фізичному, духовному та соціальному розвиткові;

· право розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією. Слід згадати, що за ст.32 ЦК фізична особа віком від 14 до 18 років має право розпоряджатися не лише своїм заробітком, стипендією, а й іншими доходами.

Часткова дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ЦК наділені неповнолітні, які не досягли 14 років. Зазначимо, що вказані особи, їх ще іменують малолітніми особами, мають дуже невеликий обсяг дієздатності.

Мінімальна дієздатність складається з таких елементів:

- право вчиняти дрібні побутові угоди. Інші угоди укладають батьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх. Останні є цілком неделіктоздатними, і, отже, не несуть цивільно-правової відповідальності за свої неправомірні дії. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікуни, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини. Якщо неповнолітній, який не досяг 14 років, заподіє шкоду в той час, коли він перебуває під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, ці заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що ця шкода виникла не з їхньої вини.

У ст.31 ЦК прямо визнається, що малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. В свою чергу, ст.1178 встановлює, що шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновителями) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Обов`язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється при досягненні нею повноліття. Разом з тим малолітня особа після досягнення повноліття може бути зобов`язана судом частково або у повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров`ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які відшкодовували цю шкоду за малолітню особу, стали неплатоспроможними або померли.

Обмежена дієздатність. Обмеження у дієздатності можливе лише у випадках і в порядку, передбачених законом. Воно полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов`язки, які він міг набувати і створювати. Таким чином, йдеться про зменшення обсягу дієздатності, який мала фізична особа. Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має неповну дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність. Умови обмеження дієздатності громадян: зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; як наслідок цього – тяжке матеріальне становище самого громадянина та його сім`ї. Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків). Щодо другої умови, то дослівно обмеження дієздатності можливе за наявності в алкоголіка чи наркомана сім`ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить у тяжке матеріальне становище водночас сім`ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеження у дієздатності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тільки себе.

Визнання фізичної особи недієздатною. Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. За ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпо-глухонімота, параліч тощо, не спричиняють настання такого наслідку.

Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому нездатний розсудливо вести свої справи.

Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушенні лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина недієздатним, у першу чергу, має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім`ї, уповноважених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов`язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Поняття та ознаки юридичної особи. Суб`єктами цивільних правовідносин і відповідно носіями майнових та особистих немайнових прав та обов`язків можуть бути лише індивіди – фізичні особи, а й різні колективні утворення: підприємства та організації, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи та ін. Однак для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб`єктами, ці колективні утворення наділяє за наявності певних ознак статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє об`єднана людська воля і об`єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визначається можливість бути суб`єктом права. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб`єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб`єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бути носієм лише тих прав та обов`язків, які не пов`язані з природними властивостями людей.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств та об`єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів з реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб`єкта цивільних прав та обов`язків.

Стаття 80 ЦК України лише передбачає, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді. Їй притаманні наступні ознаки:

А. Організаційна єдність. Юридична особа – це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть бути різними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне об`єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв`язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією.

Так, у складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, в тому числі територіально відокремлені: відділення, цехи, майстерні, ательє, магазини та інші, що діють, як правило на засадах колективного, сімейного або індивідуального підряду. Структура кожного окремого кооперативу закріплюється його статусом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.

Б. Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів.

Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних утворень належить їм на праві власності. Правовою формою майнового відокремлення державних підприємств є право повного господарського відання належним їм майном, а державних установ і казенних підприємств – право оперативного управляння (ст.37 і 39 Закону України „Про власність”). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації – юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадський організації, що їх створили.

В. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім`я). Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов`язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об`єднання) кооператив може представляти інтерес кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

Г. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов`язаннями. Відповідно до ст. 623 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка – визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язання, зокрема у разі прострочення виконання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону України „Про власність”, ст. 96 ЦК України та іншими актами законодавства може бути звернено стягнення. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 96 ЦК України особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов`язаннями її учасників (засновників), що пов`язані з її створенням, тільки у разі подальшого схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Д. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладання на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричинюють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв`язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у розгляді цивільного спору.

Згідно зі ст.102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їхні об`єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

Сторонами в господарському процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - державні та інші органи, громадяни, які не є суб`єктами підприємницької діяльності (ст.1 і 2 1 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції господарського суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної особи.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати рахунок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для збереження своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями. Цей обов`язок стає вже елементом цивільної правосуб`єктності організації як юридичної особи.

Як суб`єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною праводієздатністю. Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи згідно із ст. 91 ЦК України виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Майнові права та обов`язки юридичної особи можуть виникати з односторонніх угод (заповіту, оголошення курсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов`язки. До них належать права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та ін. Юридична особа має своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи повинно також містити інформацію про характер її діяльності (ст.90 ЦК України).

Юридична особа може мати, крім повного найменування, також скорочене. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

У разі зміни свого найменування юридична особа, крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов`язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи. Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Організації – юридичні особи – мають право на недоторканість ділової репутації та її захист у судовому порядку (ст. 94 ЦК України), а також можуть набувати інших немайнових прав та обов`язків.

Згідно зі ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Порядок виникнення юридичних осіб. Відповідно до ст.80 ЦК України юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або засновницький договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах (ст.88 ЦК України) мають зазначитися найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція органів, а також інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законодавству.

Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокрема, підприємства (ст.5 Закону України „Про підприємства в Україні”). У разі якщо для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видає відповідальна рада народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках – Верховна Рада України за поданням первинного природокористувача при позитивному висновку екологічної експертизи або відповідальної ради народних депутатів.

Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи та громадські об`єднання. Так, кооператив організується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймають загальні збори громадян, які бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган кооперативу звертається до районної державної адміністрації з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативну.

Юридичні особи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об`єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об`єднання підприємств з метою координації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

Установчий (засновницький) договір укладається між засновниками юридичної особи. У ньому засновники зобов`язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності з її утворення, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному посвідченню.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створено у результаті виділення із складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов`язань (п.2 ст.5 Закону України „Про підприємства України”).

Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих документів пов`язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров`я громадян, здобуттям освіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів. Іноді створення юридичної особи відбувається складнішим шляхом, коли поєднуються одразу кілька вищеназваних способів – розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або договірний. Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація, або реєстрація її статуту.

Порядок припинення юридичних осіб. Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок ліквідації. Юридична особа визначається такою, що припинила свою діяльність, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису її припинення. Обставинами, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи можуть бути: досягнення поставлених цілей (наприклад, після завершення об`єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження), або закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин).

Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора) і встановлюють порядок та строки припинення юридичної особи. Використання функцій комісії з припинення юридичної особи може також покладатись і на орган управління юридичної особи.

В момент призначення комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи. Ця комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється. На комісію з припинення юридичної особи покладається також обов`язок розмістити у друкованих засобах масової інформації, де публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення діяльності такої юридичної особи і про порядок та строк з’явлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення. Комісія має вжити всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомити їх про припинення юридичної особи.

Як зазначалося, припинення юридичної особи може здійснюватися у формі злиття, приєднання та поділу. Злиття, приєднання та поділ юридичної особи здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами. Це рішення у випадках, передбачених законом, може приймати суд або відповідні органи державної влади. Закон також може передбачати необхідність одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Законом (ст.107 ЦК України) передбачений порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділу. Кредиторами юридичної особи, що припиняється, надано право вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов`язань, або відшкодування збитків. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог, комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт або розподільний баланс. Передавальний акт складається у разі злиття або приєднання, розподільний баланс – у разі поділу юридичної особи. Ці документи мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх кредиторів та її боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Виділення – є перехід за розподільним балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох новостворюваних юридичних осіб. Таким чином, виділення не можна розглядати як спосіб припинення юридичної особи, оскільки та юридична особа, з якої виділяється частина майна, права та обов`язки, не перестає існувати як юридична особа. Водночас за рахунок цього майна створюється нова юридична особа або кілька юридичних осіб.

Не розглядається як припинення юридичної особи і її перетворення, тобто зміна організаційно-правової форми. При перетворенні юридична особа як така існує і продовжує свою діяльність, але змінюється її організаційно-правова форма. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю перетворюється на акціонерне товариство, кооператив – не товариство з обмеженою відповідальністю.

Злиття, приєднання та поділ юридичних осіб розглядається як перепинення первісної юридичної особи з правонаступництвом, тобто права та обов`язки юридичної особи переходять до новостворених суб`єктів цивільно-правових відносин. Ліквідація юридичної особи також є формою припинення її діяльності, але при ліквідації юридичної особи немає правонаступництва.

Юридична особа ліквідується у таких випадках:

1. за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено або у зв`язку з визнанням судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створені порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених установчими документами:

2. за рішенням суду у разі здійснення діяльності без належного дозволу (ліцензії) чи діяльності забороненої законом, а також в інших випадках, встановлених законом.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 279; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 50.17.63.57 (0.05 с.)