Тема 3: Поняття правовідносин. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 3: Поняття правовідносин.



Категорії:правовідносини, правосуб’єктність, правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, фізична особа, юридична особа, юридичні факти, законність, правопорядок, правова культура, правова поведінка, правопорушення, склад правопорушення, юридична відповідальність.

Будь-якому суспільству властиве різноманіття відношень, таких як родинні, економічні, політичні, цивільні, національні й ін. Важливе місце серед соціальних відношень посідають правові відношення. Правовими відношеннями є такі відношення, у рамках яких здійснюються ухваленіі в даній державі норми права, тобто учасники цих відношень реалізують приналежні їм суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Характерними рисами правовідносин як особливого виду суспільних відношень є:

1. Вони виникають, змінюються або припиняються винятково на основі правових норм, тобто юридичне відбиття реальних життєвих зв'язків (сімейних, економічних, політичних, житлових і ін.).

2. Мають вольовий характер.

3. Охороняються державою. На відміну від інших видів відношень

держава виступає гарантом здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

4. Правові відношення мають індивідуалізованих суб'єктів, сувору визначеність їхньої взаємної поведінки, персоніфікацію прав та обов,язків кожного з них.

Для правових відношень єхарактерною і своя структура, яка включає суб'єкт, об'єкт ізміст.

Суб'єкти правовідносин - це їхні учасники, сторони. До них відносяться індивідуальні суб'єкти - громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, фізичні особи, колективні державні органи, підприємства, організації будь-якої форми власності, суспільні об'єднання, спільні й іноземні підприємства, в окремих випадках саме держава Україна або іноземна держава, республіки, краї, муніципальні адміністративно - територіальні утворення.

Юридичними особами визнаються колективні суб'єкти, що володіють відокремленим майном, можуть від свого імені здобувати майнові й особисті
немайнові права й обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді. Юридичні особи утворюються у встановленому законодавством порядку і вважаються створеними з дня їхньої державної реєстрації в компетентних органах.

Об'єктом правовідносин є те, на що спрямовані або з приводу чого виникають правовідносини. Виділяють такі об'єкти правовідносин:

- речі, предмети матеріального світу, майно;

- поводження, що виражається як у дії, так і в бездіяльності, а також результати дій;

- продукти духовної творчості: твори літератури, живопису, музики, наукові відкриття і надбання;

- особисті немайнові права (ім'я, честь, гідність).

Зміст правових відношень складають суб'єктивні права і юридичні обов'язки їхніх учасників. Суб'єктивне право – це вид і міра дозволеного поводження суб'єкта права. Воно включає право на власні юридичні значимі дії, можливість вимагати відповідного правовим нормам поводження інших осіб, можливість удатися до державного примусу у випадках невиконання .юридичних обов'язків будь ким.

Основним засобом забезпечення суб'єктивного права є покладання юридичного обов'язку на іншу особу. Юридичний обов'язок, вид і міра належного поводження, продиктованого суб'єкту правовідносин державою. Вона містить у собі необхідність чинити визначені дії або утримуватися від їхнього вчинення, виконувати наявні за законом або узяті на себе зобов'язання, відповідати за їхнє невиконання. Суб'єктивні права і юридичні обов'язки є тісно взаємозалежними і взаємообумовленими.

Поняття правосуб'єктності. Найважливішим елементом у структурі правовідносини є суб'єкт. Для того, щоб стати суб'єктом правових відношень, необхідно мати таку властивість як правосуб'єктність - спроможність особи мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки. Стосовно державних і громадських організацій, підприємств і закладів, інших юридичних особ правосуб'єктність знаходить відбиття в їхній компетенції. Компетенція - це сукупність прав і обов'язків, повноважень юридичних осіб, що надаються їм для здійснення їхніх функцій. Компетенція має точноо визначені рамки і встановлюється нормативно-правовими актами -законами, підзаконними актами, статутами і положеннями.

Правосуб'єктність фізичних осіб складається з правоздатності, дієздатності, деліктоздатності. Правоздатність – це здатність громадянина бути суб'єктом права, мати права і обов,язки. Правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється смертю. Дієздатність - це спроможність громадянина своїми діями здійснювати цивільні права і створювати для себе юридичні обов'язки. Виникає в повному обсязі з настанням повноліття (тобто з 18 років). Правоздатність особи не можна ні обмежити, ні позбавити її. У той час як дієздатність можна обмежити або цілком позбавити особу дієздатності. Постановою суду громадянин може бути визнаний: недієздатним (внаслідок психічної хвороби, при порушеннях у психіці); обмежено дієздатним (при зловживанні алкоголем і наркотиками, деяких психічних розладах).

Як правило, право і дієздатність збігаються в одній особі, але необхідність розділити поняття правоздатність і дієздатність виникла в зв'язку з тим, що в сфері цивільних майнових відношень існує необхідність закріпити за громадянином майнові права й обов'язки незалежно від того, може чи не може він сам їх здійснювати. Приклад: дитина може стати власником будинку або мотоцикла, якщо вони перейшли до нього за заповітом або були подаровані. Дитина не може користуватися цим майном і розпоряджатися ним самостійно, тому що особи, які не досягли 14-річного віку, є недієздатними, за винятком учинення дрібних побутових угод (ст.4 ЦК України). Особи від 14 до 18 років мають неповну часткову цивільну дієздатність. Громадянин управі чинити угоди купівлі-продажу, наймання й ін., але за обов'язковою згодою батьків. По цих правах і обов'язкам може самостійно виступати в суді. Може бути прийнятий на роботу за згодою профспілки, батьків і ін. компетентних органів.

З 18 років наступає повна політична і цивільна дієздатність. Громадянин має право обирати депутатів, одружуватися, укладати різноманітні угоди. Повна дієздатність може наступити і до досягнення 18-літнього віку у випадку вступу громадянина до шлюбу. Таким чином, дієздатність громадянина буває неповною, повною й обмеженою.

Правоздатність і дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства визнається законодавством країни. На Україні іноземні громадяни й особи без громадянства користуються цивільною правоздатністю нарівні з громадянами України, цивільна дієздатність іноземних громадян визначається законодавством країни, громадянином якої він є, а цивільна дієздатність осіб без громадянства визначається законодавством країни, в якій ця особа має постійне місце проживання. Цивільна дієздатність іноземців і осіб без громадянства у відношенні угод, що чиняться в Україні, визначається законодавством України. Так, наприклад, правосуб'єктність іноземців і осіб без громадянства обмежена тим, що вони не мають виборчих прав, на них не поширюється військовий обов'язок, вони не можуть бути засуджені за зраду Батьківщини і т.д.

Деліктоздатність - спроможність особи відповідати за зроблені їм вчинки і, насамперед, за зроблене правопорушення. За загальним правилом деліктоздатність настає з 18 років, тобто з повноліття, але по окремих видах законодавства може наступати і раніш. Так, кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до моменту вчинення злочину здійснилося 16 років, а за деякі види особо тяжких злочинів відповідальності підлягають особи з 14-літнього віку. З 16 років настає й адміністративна відповідальність. Таким чином, фізична особа може стати суб'єктом правовідносин тільки якщо вона володіє правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю.

Для більш повного розуміння сутності правових відношень варто з'ясувати, на підставі чого виникають, змінюються або припиняються правовідносини. Такою підставою є юридичні факти. Юридичні факти являють собою передбачені в законі конкретні життєві обставини, із якими норми права зв'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.Всі юридичні факти розподіляються на дві великі групи: події і дії.

Події - це юридично значимі факти (життєві обставини), що відбуваються незалежно від волі людей: природна смерть людини, витікання встановленого нормативним актом терміну, загибель майна в результаті стихійного лиха й ін.

Дії - життєві обставини, що є результатом волевиявлення людей - їх свідомої навмисної або ненавмисної діяльності. Вони у свою чергу діляться на правомірні, тобто відповідні розпорядженням правових норм, і неправомірні - дії, що суперечать нормам права, що є правопорушеннями. Серед правомірних дій для динаміки правовідносин важливу роль відіграють юридичні акти, наприклад, акт застосування права - призов на військову службу, нагородження орденом, наказ про прийняття на роботу; різного роду угоди - договір закупівлі-продажу, постачання продукції й ін. До них відносяться також скарги і заяви: заява про призначення пенсії, заява про розлучення, касаційна скарга на рішення районного суду. Крім юридичного акту існує поняття юридичного вчинку, наприклад, створення художнього твору, наукове відкриття й ін.

За характером наслідків юридичні факти підрозділяються на такі, що творять право (висновок договору, що породжує визначені права і обов'язки сторін); що змінюють право (обмін житла, при якому змінюється об'єкт правовідносин, права й обов'язок по найманню житла); правоприпиняючі (продаж майна припиняє право власності продавця). У реальному житті, як правило, той або інший юридичний факт є підставою для виникнення, зміни або припинення відразу декількох видів правовідносин. Так, наприклад, факт смерті людини припиняє його трудові і шлюбно-сімейні відношення, але в той же час породжує права на успадкування майна мертвого, змінює житлові відношення, тому що мертвий перестає бути наймачем житла, договір закупівлі-продажу веде до того, що припиняються права власності на майно однієї особи, але при цьому виникають аналогічні права в іншої особи і т.д. Але бувають ситуації, коли для виникнення, зміни або припинення тільки одного виду правовідносин потрібна ціла сукупність юридичних фактів. Так, для вступу до шлюбу необхідно досягти визначеного віку (17 років для жінок і 18 років для чоловіків), подати заява у відповідні органи, учинити акт реєстрації шлюбу. Але так чи інакше, будь-які правовідносини виникають на основі того або іншого юридичного факту.

Правопорушення і юридична відповідальність. Серед юридичних фактів, що породжують правовідносини, особливу групу складають неправомірні дії, тобто дії, при вчиненні яких порушуються ті або інші норми права. Подібні юридичні факти називаються правопорушеннями. Правопорушення - це протиправне, винне, суспільно небезпечне, карне діяння (дія або бездіяльність) дієздатної (тобто спроможної відповідати) особи, що завдає шкоди особистим або суспільним законним інтересам громадян або держави, або складає суспільну небезпеку. Правопорушення має склад, що формує цілісне уявлення про це юридичне явище. До складу правопорушення входять суб'єкт правопорушення, об'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторона.

Суб'єкт правопорушення - спроможна нести юридичну відповідальність особа, що учинила правопорушення (фізичне або юридичне).

Об'єкт правопорушення - матеріальні або нематеріальні блага, у зв'язку з одержанням, охороною, використанням яких особою зроблене протиправне діяння.

Об'єктивна сторона - саме протиправне діяння (дія або бездіяльність), його шкідливість або небезпека для законних інтересів будь кого, атакож необхідний причинний зв'язок між ними.

Суб'єктивна сторона - психічне відношення суб'єкта правопорушення до скоєнного правопорушення , тобто вина (у формі умислу чи необережності).

За ступенем соціальної небезпеки всі правопорушення розподіляються на злочини і проступки. Злочини - найбільше небезпечні і суспільно шкідливі правопорушення. Їхній перелік передбачений карним законом, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає (вбивство, зазіхання на життя). Вони завжди карні. Проступки відбуваються в різноманітних сферах суспільної життєдіяльності і мають різноманітні об'єкти і правові наслідки. Вони класифікуються так: цивільні, адміністративні і дисциплінарні. Так, наприклад, заподіяння шкоди особистому майну громадян, особистості або організації, поширення зведень,що ганьблять честь і гідність, є цивільними проступками. До адміністративних відносяться дрібне хуліганство, дрібна спекуляція, порушення правил дорожнього прямування і т.д. Дисциплінарними проступками є прогул, запізнення на роботу, порушення тестів при виготовленні продукції й ін.

Вчинення правопорушення породжує юридичну відповідальність. Юридична відповідальність - вид соціальної відповідальності, що виражається у виді примусових заходів держави до особи, яка здійснила правопорушення, що ведуть до негативних наслідків (штрафу, конфіскації майна, позбавленню волі й ін.). На відміну від інших видів соціальної відповідальності - політичної, моральної, - юридична відповідальність розглядається в тісному зв'язку з державою, із реалізацією розпоряджень законодавства, із протиправним поводженням суб'єктів правовідносин і неналежним виконанням юридичних обов'язків. Юридична відповідальність є похідною від діяльності компетентних органів держави - судів, міліції, посадових осіб і завжди пов'язана з примусом до позбавлення яких-небудь благ, прав, свобод. Єдиною підставою юридичної відповідальності є факт учинення правопорушення, наявність у діях усіх чотирьох елементів – суб,єкт, об,єкт, об,єктивна і суб,єктивна сторони.

Основними принципами юридичної відповідальності повинні бути законність, обгрунтованість, справедливість, доцільність, невідворотність. Головне призначення юридичної відповідальності - каральне, тобто покарання за зроблене правопорушення. Але поряд із карою юридична відповідальність слугує відновленню порушених прав особистості, держави, юридичних осіб (відшкодування заподіяного збитку, відновлення доброго імені, повернення викраденого майна й ін.). При застосуванні юридичної відповідальності діє принцип презумпції невинності, тобто припущення, відповідно до яких навіть за наявності фактів, що свідчать про наявність об,єктивної сторони правопорушення, особа вважається невинною до моменту встановлення у відповідному порядку його провини. Ця важлива конституційна гарантія означає, що особа, притягнута до юридичної відповідальності, не повинна доводити свою невинність. Це обов'язок компетентних органів, що здійснюють обвинувачення.

Юридична відповідальність має також попереджувальні задачі, мета яких полягає у попередженні вчинення правопорушень. Таким чином, юридична відповідальність повинна наступити завжди і відразу після встановлення факту учинення правопорушення. законність і порядок як суспільно-правові поняття. Законність і правопорядок - найважливіші принципи й ознаки правової держави і розвинутого цивілізованого суспільства. Законність являє собою дотримання і виконання законів усіма суб'єктами суспільних відносин, органів держави, посадових осіб, державних організацій, громадських об'єднань, тобто вчинення ними правомірних дій, продиктованих, дозволених, визначених або заборонених нормами права діянь. Поняття законності відбиває процес реалізації норм права в суспільствіі й означає відповідність поводження суб'єктів правовідносин існуючим у державі нормам права. Законність - синонім юридичної правомірності. Законність грунтується на: загальності законності, що означає обов'язковість законів і ін. нормативно-правових актів для всіх учасників суспільних відносин без винятку; забезпеченні верховенства права і закону в діяльності органів державної влади і посадових осіб, громадян і їхніх об'єднань; забезпеченні загальної рівності перед законом; незалежності правосуддя і невідворотності покарання за вчинення правопорушення.

Так, наприклад, законність для законодавчих органів влади означає видання законів відповідно до вимог і потреб суспільного розвитку, інтересів і волі народу, принципів гуманізму, справедливості, невід,ємності прав і свобод людини.

Закон, що суперечить цим вимогам, закріплює сваволю і не може бути джерелом законності у правовому розумінні. Деякі вимоги характеризують процес реалізації права, наприклад, правильне застосування норм права компетентними державними органами відповідно до тих фактичних обставин, на які вони поширюють свою дію; правильний вибір норми права, дотримання правової процедури при одержанні доказів винності або її відсутності і невід,ємність відповідних міжнародним стандартам основних прав людини й ін.

Як свідчить історичний досвід розвитку державного організованого суспільства, саме від дій органів держави і посадових осіб безпосередньо залежить установлення режиму законності. Тому дуже важливо, що нова конституція України головну відповідальність по встановленню і підтримці законності поклала на державу і її органи (ст.6,19,1 16,1 19,147). Більш того, у текстах присяг, прийнятих Президентом, народними депутатами Верховної Ради України присутні зобов'язання дотримуватись Конституції України і законів України (ст.79,104).

Діяльність органів держави і посадових осіб з точки зору дотримання ними вимог законності характеризують її як метод державного керівництва суспільством. Зміст цього методу складають правомірні дії органів державної влади, спрямовані на розробку і ухвалення нормативно-правових актів. Тут законність виступає як антипод юридичної сваволі, за якої органи влади і посадові особи, формально дотримуючись правової процедури, творять беззаконня і насильство - ухвалення неправомірного нормативного акта, винесення неправосудного вироку, відмова особі в захисті його прав і свобод. Метод законності має універсальний характер і є основою застосування інших методів державного керівництва: організації, примусу, виховання, контролю.
Законність можна також охарактеризувати як правовий режим. Але тоді сюди додається не тільки правомірна діяльність носіїв влади, але і громадян, їх об'єднань у всьому різноманітті їхніх взаємовідносин. Цей аспект законності повно і всебічно розкриває взаємодія держави, його органів і особистості, панування права і закону у відношеннях між ними, процес реального, фактичного втілення вимог законності в діяльності суб'єктів суспільних відносин, в результаті виконання основних вимог законності складається правопорядок, тобто певний стан врегульованих суспільних відносин, що виникає внаслідок точного і безперечного виконання і дотримання норм права. Якщо законність як режим правомірності означає вимогу дотримання, виконання правових норм, а також самий процес їхньої реалізації, то правопорядок - це фактичний стан упорядкованості суспільних відносин. Відповідно до ст. 19 Конституції України "правовий порядок в Україні грунтується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством". Правопорядок є частиною суспільного порядку в цілому, тобто стану фактичної упорядкованості суспільних відносин, що настає внаслідок функціонування всіх соціальних норм, усіх ланок соціального управління.

Для забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, непорушності прав і свобод людини, законність і правопорядок повинні бути тривкими і стабільними. Ці якості надаються їм системою гарантій - комплексом засобів, спрямованих на забезпечення точного і неухильного дотримання і виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин. Розрізняють гарантії загальні і спеціальні. До загальних гарантій відносяться економічні - множина і рівність форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин, наявність економічно незалежних особистостей створює об'єктивні умови для їхньої зацікавленості в стійкому правовому порядку; політичні - розвинута система народовладдя, демократичні форми й інститути його здійснення, що знаходить вираження у свободі самовизначення, об'єднань громадян по різноманітних інтересах. Це також викликає зацікавленість суб'єктів демократії в тому, щоб усі однаково дотримувались законів держави у своїй політичній і іншій діяльності; ідеологічні - комплекс моральних, правових уявлень про необхідність і користь законослухняного поводження, про неприпустимість вчинення аморальних або неправомірних дій, елементи розвинутої правової свідомості, свобода преси, думок, що дозволяє вести привселюдну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державнго і суспільного життя. Важливе місце серед ідеологічних гарантій законності і правопорядку посідає правова культура. Правова культура - це частина утвореного і накопиченого багатьма поколіннями людей духовного багатства суспільства. Разом із тим рівень правової культури визначається для конкретного часу й у конкретному суспільстві. По суті правова культура - це система знань, переконань, дій у сферіі права, глибока повага до правової системи, знання суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, правильне їх використання і виконання. На основі правової культури формуються соціально корисні якості особистості, правосвідомість і правоповодження. Саме в правовій культурі виявляється стабільна відповідність засобу і результату всіх і кожного правовим нормам, принципам, цінностям, суспільно-правовому розвитку. Виділяють такі елементи правової культури: осмислення кожним суб'єктом того, що право як форма суспільних відносин являють собою величезну цінність і унікальність; значення права, розуміння його змісту, уміння тлумачити ті або інші положення закону, з'ясувати його ціль, визначити сферу дії, моральний обов,язок шанувати право навіть у випадку несхвалення правових норм, що мають місце у ньому, уміння застосовувати в практичній діяльності правові знання, використовувати закон для захисту своїх законних прав і інтересів, здатність орієнтуватися в складних правових ситуаціях.

Правова культура особистості нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства, що не може виникнути і розвиватися без правової діяльності людини. Водночас, правова культура суспільства справляєь зворотний вплив на людину, сприяючи підвищенню його правової культури. Антиподом правової культури є правовий нігілізм, що складає нерозуміння значення законів або негативне відношення до права, невизнання цінності права. Існування правового нігілізму в суспільстві пояснюється як історичними, так і сучасними причинами. В умовах самовладдя, що було характерно і для Російської імперії, і для СРСР, до права, закону ставилися як до чого зайвого, не дуже важливого чи необов'язкового, що і вело до розвитку правового нігілізму. Не менш значимі причини поширеності правового нігілізму і у наші дні. До них відносяться невпорядкованість законодавства, його нестабільність, суперечливість, наявність множини відомчих правових актів. Немаловажне значення має криза політичної й економічної систем, недотримання законодавчих актів як державними, так і недержавними структурами, безкарність, низьке правове виховання й освіта. Подоланню правового нігілізму і підвищенню правової культури повинні слугувати правова діяльність усіх державних органів і посадових осіб, неодмінна карність усіх правопорушників, незалежно від соціального і матеріального положення, займаної посади; правова інформація, правове навчання і виховання, подолання недовіри до роботи правоохоронних органів на основі їх сумлінної законної діяльності. Все це буде сприяти законопослухняності громадян і встановленню законності і правопорядку в суспільствіі.

До спеціальних гарантій законності і правопорядку відносять юридичні гарантії, що складають систему правових засобів і інститутів права, за допомогою яких забезпечується дотримання і виконання законів. Юридичні гарантії дуже різноманітні. Це закріплений в законі обов'язок органів держави, посадових осіб, громадян, суспільних і інших об'єднань точно дотримуватися і виконувати закони при здійсненні своєї діяльності; нормативні роз'яснення законів; норми, що регулюють виконання державного примусу; норми, що передбачають юридичні санкції й ін.

У системі юридичних гарантій велике місце посідають індивідуально-правові акти, що видаються на основі законів і спрямовані на забезпечення законності в реальних конкретних життєвих ситуаціях, на усунення перешкод у дотриманні, виконанні, використанні прав і свобод різноманітними суб'єктами права, на ліквідацію допущених правопорушень (скасування незаконних рішень державних органів, протизаконних нормативно-правових актів, вироків суду, адміністративних стягнень і ін.).

Основне місце в системі правових гарантій законності і правопорядку посідають конституційно-правові засоби - принципи, норми, процедури, покликані забезпечити верховенство Конституції, законів, дотримання прав, свобод і законних інтересів громадян. Конституція передбачає систему нагляду за станом законності в сфері законотворчості й у сфері правореалізації, Конституційний суд, незалежну систему загальних і спеціальних судів на Україні, право громадян на судовий захист і ряд інших конституційних гарантій.

Таким чином, наявність у суспільстві і державі системи загальних і спеціальних гарантій законності і правопорядку сприяє стабільному розвитку, реалізації і захисту законних інтересів, прав, свобод усіх суб'єктів правових відношень.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та особливості правовідносин

2. Структура правовідносин.

3. Юридичні факти.

4. Правосуб’єктність

5. Законність та правопорядок

6. Правова культура та правова поведінка

7. Поняття правопорушення, його ознаки та склад

8. Види правопорушення

9. Юридична відповідальність та її різновиди

 

Теми рефератів:

1. Правові відносини: особливості і структура.

2. Правосуб’єктність фізичної особи.

3. Обмеження та позбавлення дієздатності фізичних осіб.

4. Законність та правопорядок.

5. Правова культура та правова поведінка.

6. Склад правопорушення.

7. Юридична відповідальність: цілі, принципи, засади.

 

Нормативні акти:

Конституція України, Закон України "Про громадянство", Цивільний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю України, Кримінальний кодекс України.

Література:

Основи держави і права: Навчальнийпосібник / Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.А. – К., 2001. – 240 с.

Основи держави і права : Навч. посібник / Л.Л. Богачова ; В.А. Бігун ; Ю. П. Битяк ; та інші ; За ред. Вячеслав Васильович Комаров ; Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - X. : Б.в., 2001. -260 с.

Основи права України : Навч. посібник для неюрид. спец, вищих навч. закладів / Володимир Ярославович Бурак ; В. К. Грищук ; О. В. Грищук ; та інші ; За ред. В. Л. Ортинський. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - Львів : Оріяна-Нова, 2005 - 368 с.

Основы государства и права Украины : Учебник / Н. А. Бахтин ; П. Н. Говенко ; И.И. Каракаш ; и др. ; Под ред. Н. Пахомов. - 2-е изд., испр. и доп.. - X. : Одиссей, 2001 - 320 с.

Касынюк Л. А. Основи конституционного права Украиньї : Учеб. пособие для вузов Украины и преподавателеи основ конституционного права Украины / Л. А. Касынюк ; Ин-т содерж. и методов обучения ; Харьк. гос. техн. ун-т строительства и архитектурьі. - 3-є изд., перераб. и доп.. - X. : Одиссей, 2003-256 с.

Правоведение : Учебник / С. 3. Демский ; В. С. Ковальский ; А. Н. Колодий ; и др . ; Под ред. Владимир Владимирович Копейчиков. - К. : Юринком Интер ; X. : Фолио , 2002-752 с.

Правознавство : Підручник / С. Е. Демський ; В. С. Ковальський ; Анатолій Миколайович Колодій ; та інші ; За ред. В. В. Копєйчиков. - 7-е вид., стереотип. . - К. : Юрінком Інтер, 2003 - 736 с. -

Правознавство : Навч. посібник для неюридичних спец. / Й. Г. Богдан ; Володимир Ярославович Бурак ; В. К. Грищук ; та інші ; За ред. Пилип Данилович Пилипенко. - Львів : Новий Світ-2000, 2003-592 с, іл. - (Вища освіта в Україні)

Загальна теорія держави та права. За ред. проф. Цвіка М.В. – Харків: "Право", 2002.

Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. К.: Вентурі, 1996.

Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: "Консум", 2000.

Теория государства и права: Курс лекций / под ред. Марченко М.Н. – М.: Зерцало, ТЕКС, 1996.

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Тема 4 : Основи конституційного ладу України

Категорії: конституційний лад, державний устрій, суспільний устрій, суверенітет, громадянин, права людини, органи державної влади.

 

Загальні принципи і гарантії конституційного устрою України. Конституційний лад будь-якої держави - це офіційний державний і суспільний устрій, офіційна система інших суспільних відносин, проголошених і закріплених актами вищої юридичної чинності - Конституцією або конституційними законами.

Конституційний лад України - це система суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами України. Він має свою форму вираження, свою сутність і зміст. Поняття «конституційний лад» є новим для України. Вживати його стосовно України почали тільки після прийняття Конституції в 1996 році.

- По суті, конституційний лад являє собою певний тип конституційно-правових відношень, обумовлених рівнем розвитку суспільства, держави, права.

Сучасний конституційний лад України по своїй суті є перехідним, змішаним. Це обумовлено характером нашого суспільства, якому властиві риси різних соціально-економічних формацій і різних типів держави і права. За змістом конституційний лад містить у собі передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний устрій - конституційний статус людини і громадянина, систему здійснення народовладдя, організацію місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки, здійснення правосуддя й інші найважливіші конституційно-правові відношення. За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основні види організації і діяльності держави, суспільства й інших суб'єктів конституційно-правових відношень.

Основи конституційного ладу є генеральним інститутом конституційного права, що включає в себе сукупність споріднених норм, що регулюють найбільше важливі суспільні відносини.

У Конституції України виділений особливий розділ (перший), присвячений основам конституційного ладу. У ньому закріплені вихідні положення (принципи), що лежать в основі взаємовідносин людини, суспільства і держави, відповідно до яких визначається конституційний устрій країни, будується все правове регулювання. Вони мають велике значення, як для конституційного права, так і для всіх галузей національної правової системи.

Існуючий в Україні конституційний лад характеризується низкою принципів, таких як - суверенітет, демократизм, гуманізм, системність, історизм, соціально-правова спрямованість, реальність.

Закріплені в першому розділі принципи визначають сутність української держави, основи правового статусу особистості, принципи економічних відношень, користування землею, надрами, іншими природними багатствами України, основи політичної системи, статусу державної й інших мов в Україні, основи національної безпеки і зовнішньоекономічної діяльності України і т.інше. Ці принципи не можна розглядати ізольовано один від одного. Вони складають єдину систему конституційного ладу України, тому що неможливо відокремити демократизм від економічної свободи, а суверенітет держави від верховенства права.

Конституційний лад будь-якої держави повинен бути не формальним, а реальним, тобто відбивати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття Конституції і на перспективу (але не дуже далеку, інакше це буде фантастика). На жаль, історія знає приклади, коли Конституція або конституційні закони закріплювали конституційний усрій, що не має нічого спільного ні з державним, ні з реальним суспільним ладом, зокрема Конституція СРСР 1977 р, УРСР 1978 р. (закріплення суспільства розвинутого соціалізму). На жаль, як показав час, окремі положення чинної Конституції України так само мають проблематичний характер. Зокрема це стосується положень про демократичний, соціальний і правовий характер держави, соціальні права і свободи людини і громадянина, соціальну спрямованістьі економіки й інше. Ці положення Конституції на сьогоднішній день бачаться скоріше символічними, а не реальними, тому що на практиці вони реалізуються не повною мірою.

Принципами конституційного ладу є ідеологічне, економічне і політичне різноманіття (плюралізм) громадського життя (ст. 15). Це важливі умови демократичного політичного режиму.

Економічний плюралізм припускає: розмаїтість і рівноправність форм власності (приватна, державна, колективна), свободу економічної підприємницької діяльності, заохочення і захист конкуренції (ст. 42), багатоукладність економіки.

Ідеологічний плюралізм означає, що в Україні визнається ідеологічне різноманіття, тобто вільне поширення поглядів і ідей, як окремими особами, так і партіями, суспільними і релігійними організаціями, засобами масової інформації, науковими закладами й іншими суб'єктами ідеологічної сфери. Ніяка ідеологія не може визнаватися державою як офіційна. У зв'язку з цим Конституція України забороняє цензуру.

Політичний плюралізм - це свобода політичних думок і політичних дій. Він виявляється в створенні і діяльності незалежних об'єднань громадян, у багатопартійності. Політичний плюралізм може реалізовуватися лише в умовах ідеологічного різноманіття і базується на різноманітті форм економічної діяльності. Політичний плюралізм припускає наявність різноманітних соціально-політичних структур, що функціонують у суспільствіі, таких як партії,напрямки, фонди, асоціації і т.інше.

Конституційний лад держави може бути реальним, належним чином функціонувати і розвиватися тільки при наявності певних гарантій, як нормативно, так і організаційно правових. Гарантії конституційного ладу, як правило, передбачені і закріплені в конституціях і законах. Конституція України визначила систему основних гарантів конституційного ладу. До них відносять:

- народ України;

- Конституція і закони;

- Українська держава в цілому;

- Верховна Рада України;

- Президент;

- Кабінет Міністрів і інші органи виконавчої влади;

- Конституційний суд;

- суди загальної юрисдикції і прокуратура;

- політичні партії і громадські організації;

- засоби масової інформації;

- територіальні громади й органи місцевого самоврядування;

- міжнародні організації. Ці гаранти є загальними для всього конституційного ладу, але передбачені гарантії і для окремих інститутів, таких як державний і суспільний устрій, правовий статус особистості й інше.

 

Конституційні основи державного устрою України. Державний лад являє собою організації (формування) і діяльність держави, іншими словами, будівництво, устрій і діяльність держави. З одного боку, державний устрій, частина конституційного ладу, а з іншого боку - найважливіший інститут конституційного права.

За своїм змістом і формою він є багатогранним явищем, що охоплює структурні і функціональні основи держави,. зокрема - політичну, економічну, соціальну, культурну й інші основи держави. Відповідно до Конституції, Україна - це суверенна, незалежна, демократична, соціальна і правова держава. Суверенітет держави - це властивість держави самостійно і незалежно від інших держав здійснювати свої функції на всій території і за її межами, у міжнародному спілкуванні.

Особливе місце в забезпеченні справжнього с





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 103; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.158.251.104 (0.018 с.)