Засада свободи від самовикриття та право свідчити проти близьких



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Засада свободи від самовикриття та право свідчити проти близьких



родичів та членів сім'їміститься в ч. 1 ст. 63 Конституції України, яка проголошує,

що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо

себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Теж

положення закріплено в ст. 18, 224 КПК України. Зміст даної засади полягає в тому,

що:

1.Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні

кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які

можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального

правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи

обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на

запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які

можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими

родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення.

Також в ч. 8 ст. 224 КПК зазначено, що особа під час допиту має право не

відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма

заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця

захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для

підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї

кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують

негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами

досудового розслідування.

Засада недоторканості права власності.Стаття 41 Конституції України

передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю

власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної

власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення

своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної

власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права

власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути

застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в

порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування

їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним

відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного

стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у

випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не

може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам

суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Зміст даної засади полягає в тому, що:

1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального

провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення,

ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

2. На підставах та в порядку, передбаченому КПК, допускається тимчасове

вилучення майна без судового рішення (ст. 16, 167-169 КПК).

Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного

можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до

вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей

тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя

вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального

правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального

правопорушення чи як винагорода за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним

обігом;

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від

них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в

порядку, передбаченому ст. 207, 208 КПК. Кожна особа, яка здійснила законне

затримання, зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого,

прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене

майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку,

огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання

або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення

зобов'язана скласти відповідний протокол. Після тимчасового вилучення майна

уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в

порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:

1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна

безпідставним;

2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання

прокурора про арешт цього майна.

3) у випадках, передбачених ч.5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 КПК.

Засада заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за

одне і те саме правопорушення(ст. 19 КПК).

В ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі

притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме

правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Зміст даної засади полягає в тому, що:

1. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне

правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку

суду, що набрав законної сили.

2. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане

відомо, що по тому самомж обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної

сили.

СПЕЦІАЛЬНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ТА ЇХ

ХАРАКТЕРИСТИКА

Засада публічностізакріплена в ст. 25 КПК України та передбачає, що

прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове

розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального

правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може

бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви

про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених

законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи,

яка його вчинила.

Засада публічності кримінального процесу проявляється:

як вимога закону до державних органів, що уповноважені здійснювати

кримінальне судочинство, вести процес від імені держави (ех оffiсіо);

як вимога закону до цих органів керуватися законом, діяти в межах своїх

повноважень на виконання поставлених завдань за власною ініціативою, в інтересах

держави, незалежно від інтересів, бажань та уподобань будь-яких інших державних

органів, службових осіб, політичних партій і громадських організацій, окремих

громадян;

заінтересовані громадяни та організації мають право звертатися до

уповноважених державних органів за захистом своїх прав та законних інтересів, що

охороняються законом, а останні зобов'язані вжити заходи щодо захисту їхніх прав

та законних інтересів.

Зміст засади публічності визначають такі правові положення:

обов'язки:

органів, які ведуть кримінальний процес, в межах своєї компетенції розпочати

досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак

кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне

провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі

надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити

всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального

правопорушення та особи, яка його вчинила;

цих органів встановити всі суттєві обставини, зібрати і перевірити всі

необхідні докази незалежно від клопотань сторін провадження;

органів, які ведуть процес, здійснити процесуальну діяльність протягом

певного строку;

державних органів, що ведуть процес, за наявності відповідних підстав надати

певний статус тим чи іншим його учасникам;

слідчого, прокурора і слідчого суддю щодо забезпечення прав всіх учасників

кримінального процесу;

заборони:

на здійснення слідчим, прокурором і слідчим суддею провадження у випадках,

якщо у них з'являються інші, окрім інтересів справи (загальносуспільних), інтереси;

домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у

кримінальному провадженні, шляхом насильства, погроз та інших незаконних

заходів.

Закон передбачає і деякі винятки із засади публічності – справи приватного

обвинувачення. Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є

провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви

потерпілого щодо кримінальних правопорушень, статті яких перераховані в ст. 477

КПК України.

Засада_________безпосередності дослідження показань, речей і документів

передбачає, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників

кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами

відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом

безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК. Суд може

прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому

засіданні, лише у випадках, передбачених КПК.

У виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка

чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки

для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших

обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи

достовірність показань, сторона має право звернутися до слідчого судді із

клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в

тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку

допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці

розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності

сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під

час судового розгляду.

Неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час

проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням

протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в судовому

засіданні.

Допит особи згідно з положеннями ст. 225 КПК може бути також проведений

за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не

повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні. Для допиту тяжко

хворого свідка, потерпілого під час досудового розслідування може бути проведене

виїзне судове засідання. При ухваленні судового рішення за результатами судового

розгляду кримінального провадження суд може не врахувати докази, отримані в

порядку, передбаченому ст. 225 КПК, лише навівши мотиви такого рішення. Суд під

час судового розгляду має право допитати свідка, потерпілого, який допитувався

відповідно до правил ст. 225 КПК, зокрема у випадках, якщо такий допит

проведений за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення

показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з'ясовані в результаті

допиту під час досудового розслідування. З метою перевірки правдивості показань

свідка, потерпілого та з'ясування розбіжностей з показаннями, наданими в порядку,

передбаченому ст. 225 КПК, вони можуть бути оголошені при його допиті під час

судового розгляду.

Суд та інші учасники судового розгляду дотримуються усної форми

спілкування під час усього судового засідання. В усній формі вони сприймають всі

докази, які досліджуються в суді. Обвинувачений, свідки, потерпілі, експерти дають

показання усно.

Засада розумних строківполягає в тому, що під час кримінального

провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути

виконані або прийняті у розумні строки. Розумними вважаються строки, що є

об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття

процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК

строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих

процесуальних рішень (ч.1 ст. 28 КПК).

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор,

слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а

судового провадження – суд.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням

кількості підозрюваних, обвинувачених та кримінальних правопорушень, щодо яких

здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для

здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою,

неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді

першочергово.

Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або

стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження

щодо нього було закрите.

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до

прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини,

що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих

процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК.

ВИСНОВКИ

Побудова правової держави в Україні висуває на передній план завдання щодо

забезпечення прав та законних інтересів громадян, верховенства закону у всіх

сферах державного та громадського життя. У галузях чинного законодавства засади

кримінального провадження повинні чітко нормативно закріпленні, оскільки вони є

однією із гарантій кримінального процесу, за допомогою яких і забезпечуються

захист прав і законних інтересів людей.

Тому питання про систему засад кримінального провадження є, на нашу

думку, одним з найважливіших і найскладніших. Початковим моментом при цьому є

поняття засад кримінального провадження. У науці ще й досі не вироблено єдиного,

загальноприйнятого визначення цього поняття. Причиною, як ми вважаємо, слугує

той факт, що поняття засад кримінального провадження більшість авторів

формулює як вихідні посилання щодо конкретної теми власного наукового

дослідження, на підставі чого й виникає система їхніх подальших висновків

стосовно організації та діяльності органів правосуддя, правил поведінки суб'єктів

кримінального провадження.

Засади кримінального провадження, які є загальними правовими

положеннями, розкриваються через зміст кримінально-процесуальних норм, що

регулюють конкретні права та обов'язки суб'єктів кримінального процесу.

На нашу думку, основу каркасу класифікації засад кримінального

провадження становлять, безумовно, конституційні засади. Загалом, конституційні

засади можна розглядати як закріплені в Конституції України основні правові ідеї,

які визначають побудову всього кримінального процесу, його сутність, характер та

демократизм. Вони складають базу, фундамент усього кримінального процесу.

До засад кримінального провадження належать:

1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність перед законом і судом; 4)

повага до людської гідності; 5) забезпечення права на свободу та особисту

недоторканність; 6) недоторканність житла чи іншого володіння особи; 7) таємниця

спілкування; 8) невтручання у приватне життя; 9) недоторканність права власності;

10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; 11) свобода від

самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї; 12)

заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме

правопорушення; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя та

обов’язковість судових рішень; 15) змагальність сторін та свобода в поданні ними

суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості ; 16) безпосередність

дослідження показань, речей і документів; 17) забезпечення права на оскарження

процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 18) публічність; 19) диспозитивність;

20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування

технічними засобами; 21) розумність строків; 22) мова, якою здійснюється

кримінальне провадження.

Зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України засади кримінального

провадження, передбачені цією главою, не є вичерпними.

Всі засади кримінального провадження пов'язані між собою, постійно

взаємодіють, але це не означає, що одні з них «підкоряються» іншим, оскільки є

засади, котрі є лише гарантіями здійснення інших засад, а є такі, котрі випливають з

інших засад. Тільки реалізація всіх засад у їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку

може сприяти виконанню завдань кримінального судочинства.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.117.38 (0.019 с.)