Право приватно-колективної власності

Право колективної власності на засоби виробництва та форми його реалізації

Право колективної власності - це юридично визначене і забезпечене право ор­ганізації - юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна її членів (учасни­ків), використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і в інтер­есах її членів (учасників).

При праві колективної власності суб'єкт, який передав своє майно до такої влас­ності, втрачає на цю річ право власності, отримуючи натомість зобов'язальні права щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме: а) право на отримання грошового чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника - юридичної особи у разі виходу зі складу її учасників (членів); б) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її ліквідації; в) право на отримання частини чистого прибутку (дивідендів) суб'єкта права колективної власності; г) право участі в управлінні справами юридичної осо­би, що діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.

Об'єктами права колективної власності можуть бути:

• складений/статутний капітал господарської організації зі статусом юри­дичної особи, утворений за рахунок майна, переданого їй засновниками та учасниками як вклад до такого капіталу;

• викуплене членами трудового колективу, іншими колективами фізичних осіб, які створили для цього господарське товариство, та юридичними осо­бами майно державного підприємства (акції ВАТ, створеного на базі дер­жавного підприємства);

• кредити банків, отримані організацією корпоративного типу;

• виготовлена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте організа­цією корпоративного типу на законних підставах (субсидії, дивіденди від цінних паперів тощо).

Однак не може бути об'єктом права колективної власності майно, вилучене з обороту¹, в тому числі цілісні майнові комплекси, на базі яких здійснюється ді­яльність, що належить до монополії держави.

Як правило, суб'єкт права колективної власності сам використовує належне йому майно своєю владою і в інтересах його учасників (членів). При цьому він може використовувати такі правові форми реалізації права колективної власності:

• право господарського відання при створенні суб'єктом права колективної власності унітарного підприємства-невласника, що має діяти з метою отри­мання прибутку на засадах самоокупності;

• право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права колектив­ної власності юридичної особи (підприємства), якщо діяльність останньої фінансується засновником;

• право довірчого управління: застосовується на договірних засадах: а) на під­ставі припису закону (щодо управління активами інститутів спільного ін­вестування та в інших випадках, передбачених законом); б) у разі потреби в професійному управлінні майном і відсутності у суб'єкта права колектив­ної власності відповідних фахівців та можливостей;

• користування об'єктами права колективної власності на договірних засадах (на підставі договорів оренди, лізингу та ін.), що забезпечує можливість передання в користування таких об'єктів іншим особам.

Право приватної власності на засоби виробництва та форми його реалізації

Право приватної власності - це юридично визначене і забезпечене право фі­зичної особи (громадянина України, особи без громадянства або громадянина іншої держави) використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і у власних інтересах.

Об'єктами права приватної власності може бути майно виробничого призна­чення, в тому числі засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні за­соби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилученого з обороту, а також ціліс­них майнових комплексів, на базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.

Суб'єкт права приватної власності зазвичай сам використовує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, однак може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності, як:

• право господарського відання при створенні унітарного підприємства-невласника з найманим працівником, яке має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

• право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права приватної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засно­вником;

• право довірчого управління (застосовується на договірних засадах у разі потреби в професійному управлінні майном і відсутності у суб'єкта права приватної власності відповідних знань, навичок, досвіду);

• користування об'єктами права приватної власності на договірних засадах (зазвичай на підставі договору оренди), що забезпечує можливість передання в користування таких об'єктів іншим особам.

Також суб'єкт права приватної власності може взяти участь у господарській ор­ганізації корпоративного типу (зазвичай господарському товаристві чи кооперати­ві), передавши їй своє майно на праві власності, отримавши натомість корпоратив­ні права, що забезпечують йому участь у діяльності такої організації і, відповідно, в управлінні, в розподілі прибутку та майна такої організації у разі її ліквідації, а також інші корпоративні права, передбачені законом для учасників господарських організацій певних видів (форм), її установчим та внутрішніми документами.

Використання природних ресурсів

У сфері господарювання

Природні ресурси як особлива категорія майна, що використовується у сфері господарювання, характеризуються особливим правовим режимом, якому прита­манні такі риси:

І. Спеціальне регулювання, що здійснюється низкою таких нормативно-правових актів, як:

Конституція України: ст. 13 визначає коло об'єктів права власності Україн­ського народу і права кожного громадянина користуватися цими об'єктами; ст. 14 - щодо землі як основного національного багатства, щодо гарантування та ре­алізації права власності на землю);

Господарський кодекс України, який містить гл. 15 «Використання природ­них ресурсів у сфері господарювання» (ст. 148 визначає особливості використан­ня природних ресурсів у сфері господарювання; статті 149-153 визначають основні засади використання природних ресурсів суб'єктами господарювання, права таобов'язки останніх);

Цивільний кодекс України: ч. 2 ст. 13 ЦК закріплює обов'язок учасників ци­вільних відносин при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які могли б завдати шкоди довкіллю; ст. 324 ЦК «Право власності Українського народу» (дублює відповідні положення Конституції), статтею 373 ЦК «Земля (земель­на ділянка) як об'єкт права власності» регулюється низка питань, пов'язаних з майновими правами на землю (земельну ділянку), в тому числі правом власності (статті 373-385), правом користування чужою земельною ділянкою для сільсько­господарських потреб (статті 407-412), а також для забудови (статті 413-417);

• спеціальні кодекси про окремі види природних ресурсів: Лісовий кодекс від

21.01.1994 р., Кодекс «Про надра» від 27.07.1994 р., Водний кодекс від

06.06.1995 р., Земельний кодекс від 25.10.2001 р.;

• закони: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного серед­овища», від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря»; від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ»; від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ»; Гірничий закон України від 06.10.1999 р. та ін.

• підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до зазначених кодексів і законів.

II. Визначення природних ресурсів (землі, надр, атмосферного повітря, вод­них та інших природних ресурсів, що знаходяться в межах території України, при­родних ресурсів її континентального шельфу, виключної/морської економічної зони) об'єктами права власності Українського народу, що реалізується від імені народу органами державної влади та органами місцевого самоврядування в меж­ах, визначених Конституцією України.

III. Закріплення за кожним громадянином права користування (відповідно до закону) природними об'єктами права власності Українського народу.

IV. Використання суб'єктами господарювання в їх господарській діяльності природних ресурсів у порядку спеціального або загального природокористування відповідно до актів законодавства.

V. Можливість отримання суб'єктами господарювання для здійснення госпо­дарської діяльності природних ресурсів (землі/земельної ділянки із закритими во­доймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що зна­ходяться в ній) на праві власності або праві користування відповідно до порядку, встановленого земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством;

VI. Закріплення за суб'єктами господарювання низки спеціальних прав та обов'язків щодо використання природних ресурсів, наданих на праві власності або праві користування:

Права:

• експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів;

• використовувати для господарських потреб в установленому законодав­ством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій йому земельній ділянці;

• одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів;

• одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалі­зації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони при­родних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами при здій­сненні зазначених заходів;

• вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.

Обов'язки:

• використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності;

• ефективно й економно використовувати природні ресурси на основі засто­сування новітніх технологій у виробничій діяльності;

• здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допуска­ти зниження їх якості в процесі господарювання;

• своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів;

• здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників і користувачів природних ресурсів;

• відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користува­чам природних ресурсів.