Історія становлення та розвитку правового регулювання господарської сфери суспільного життя

Перш ніж розглядати традиційні для першої теми питання (предмет, метод, по­няття господарського права), слід приділити увагу історії становлення правового регулювання господарської сфери суспільного життя. Це та сфера, яка забезпечує суспільство необхідними для задоволення потреб його членів, різноманітних ор­ганізацій і держави в цілому матеріальними благами, яких серед дарів природи не знайти: вони виникають у результаті або переробки дарів природи (вже існуючих матеріальних цінностей - природних багатств, зокрема), або виробництва (ство­рення нових матеріальних цінностей, в тому числі з елементами переробки).

Спільне проживання людей неможливо уявити без виробництва різноманіт­них матеріальних благ для задоволення не лише індивідуальних, а й групових та інших категорій спільних інтересів. Господарювання у розумінні задоволення гос­подарських потреб (в одязі, житлі, предметах побуту тощо) певних соціальних груп було притаманно людській спільноті на ранніх етапах суспільного розвитку. А функціонування будь-якої людської спільноти неможливе без регулювання відносин між її членами, зокрема з питань ведення господарських справ.

За родоплемінного ладу всі питання діяльності людей, у тому числі пов'язаних з виробництвом матеріальних благ, вирішувалися в межах таких організацій (роду чи племені), кожна з яких підпорядковувалась певним правилам поведінки у формі звичаїв, прийнятих рішень громадою, радою старійшин чи обраним главою спільноти. Тобто мало місце так зване внутрішнє регулювання, яке ґрунтувалося на авторитеті громади. Товарний обмін не був розвинений, а якщо він і мав міс­це, то це відбувалося у відносинах з різними племенами/родами і зазвичай на за­садах натурального обміну (тобто одні матеріальні блага обмінювалися на інші). Відтак, за подібної організації людство не потребувало якихось додаткових форм об'єднань, оскільки кожний член суспільства належав до певного роду-племені, в межах якого і здійснювалося виробництво певних матеріальних благ, що задо­вольняло насамперед інтереси відповідної громади (роду/племені), а також інди­відуальні (приватні) інтереси членів такої спільноти з основних питань забезпе­чення їхньої життєдіяльності. При цьому інтереси громади зазвичай переважали індивідуальні або групові інтереси.

Розподіл праці (відокремлення землеробства від скотарства, а згодом виді­лення ремесел і торгівлі) послаблювали родоплемінні зв'язки у стародавньому світі та згодом (разом з іншими чинниками) призвели до занепаду цієї форми ор­ганізації людей.

Нові соціальні системи, що прийшли на зміну родоплемінному ладові, були різ­номанітними за рівнем (держава, територіальні громади сіл, селищ, міст, районів міс­та, навіть вулиць, а також більш автономна, ніж за родоплемінного ладу, сім'я) та за характером спільних інтересів, для реалізації яких відбувалося об'єднання кількох чи багатьох осіб. Своєю чергою серед згаданих соціальних систем можна умовно виді­лити такі категорії: а) універсальні, що створюються для забезпечення реалізації таза­хисту комплексу інтересів учасників (саме до цієї категорії з певним застереженням можна віднести державу та територіальні громади, хоча для них притаманне значно менше, ніж за родоплемінного ладу, втручання у сферу приватних інтересів); б) спеці­алізовані, що створювалися для досягнення певних спільних цілей, господарських зо­крема (цехи, гільдії купців, товариства для спільного здійснення певного виду госпо­дарської та/або пов'язаної з нею діяльності, а в певні історичні періоди - і діяльності, яка забезпечувала безпеку учасників господарського життя та їхнього майна).

Зазначені обставини зумовили виникнення нових об'єднань на принципово нових засадах: не на підставі кровного споріднення, а шляхом вільного волеви­явлення для досягнення певної мети, в тому числі господарської. Так, ще в старо­давні часи функціонували своєрідні товариства (згадки про них зустрічаються у древніх ассирійців, фінікіян, греків):

а) за участю купців, що вели морську торгівлю, та їх позичальників, які часто-густо ставали компаньйонами власника судна;

б) з ремісників для спільного збуту товарів;

в) земельні товариства, які також виконували функції охорони від зовнішніх ворогів.

Саме вони й стали підґрунтям виникнення в майбутньому господарських ор­ганізацій сучасного типу - торгових (або господарських) товариств.

Стародавня держава також брала на себе функції організації господарського життя в країні, аби приватна ініціатива не завдавала істотної шкоди загальному благу та не мала руйнівного впливу на державу. З давніх часів відоме регулюван­ня діяльності природних монополій шляхом встановлення граничних цін на їх продукцію (роботи, послуги). Держава визначала й правила для осіб, що здійсню­вали господарську діяльність з метою отримання прибутку, встановлюючи для них певні вимоги та обтяження на користь держави (різноманітні податки, збо­ри), інших учасників господарського життя, передбачаючи, зокрема, відповідаль­ність боржників перед кредиторами, включаючи й визнання боржника неплато­спроможним (банкрутом) з метою застосування спеціальної процедури ліквідації його заборгованості перед кредиторами.

Стародавній Рим, увібрав у себе надбання підкорених ним народів, а також греків-колоністів, що асимілювалися серед місцевого населення і, відповідно, при­несли досвід організації господарського життя. Римському праву були вже відомі: договірне товариське об'єднання - societas, організація корпоративного типу, що стала прообразом інституту юридичної особи - universitatas corpus, а також това­риство публікантів - societas publicanorum (vecigalium) як змішана форма societas і universitatas.

Регулювання господарської сфери в стародавні часи не відокремлювалося від регулювання інших суспільних відносин. Відтак, у таких відомих зведеннях стародавніх законів, як Дігести Юстиніана, Руська Правда, Литовський статут, знаходимо окремі положення, що стосувалися спільного ведення торгових справ, відповідальності боржників перед кредиторами, неплатоспроможності (банкрут­ства) та деякі інші.

Бурхливий розвиток ремесел і торгівлі в епоху середньовіччя (зазвичай у приморських містах, пов'язаних з торгівлею з іншими територіями та державами) сприяв розвитку спеціального регулювання цієї сфери, спочатку у формі торгових звичаїв, рішень судів зі справ між торговцями, збірок таких звичаїв і суддівських рішень (як, наприклад, «Збірник морського права Ганзи»), а згодом - прийняття кодифікованих нормативно-правових актів.

З Францією другої половини XVII століття, часів правління Людовіка XIV, пов'язується перша спроба кодифікації норм торгового права. Ініціатором коди­фікації був міністр фінансів короля Кольбер, ім'я якого отримали два ордонанси - Ордонанс про торгівлю 1673 р. і Ордонанс мореплавства 1681 р. Завдяки ордонансам Кольбера, що згодом стали основою Торгового кодексу Наполеона 1807 p., на території Франції було уніфіковане правове регулювання торговель­них операцій.

Навіть в Англії, з її своєрідною правовою системою (загальне право, судові прецеденти) держава вже у першій чверті XVIII століття застосовувала закон для регулювання відносин, що мали велике публічне значення (так, у 1720 р. в Англії був прийнятий закон «Про бульбашкові компанії» (Buble Act), спрямований про­ти зловживань засновників акціонерних товариств).

Більшість країн континентальної Європи свого часу приймали Торгові (Ко­мерційні) кодекси або статути (зокрема Російська імперія, до складу якої входи­ла більша частина території сучасної України). В сучасний період частина країн (Голландія, Італія, Швейцарія, Російська Федерація) відмовилася від так званого дуалізму приватного права (тобто регулювання майнових відносин за допомогою двох кодексів - Цивільного і Торгового/Комерційного), проте зберігає специфіку регулювання відносин у сфері господарювання шляхом прийняття спеціальних законів - про господарські товариства чи окремі їх види (акціонерне, з обмеже­ною відповідальністю), антитрестівські закони (закони про захист економічної конкуренції) та ін.

У Радянському Союзі були спроби кодифікації правового регулювання господарської сфери в 20-і роки. Так, у жовтні 1923 р. Комісією з внутріш­ньої торгівлі при Раді праці та оборони РРФСР був внесений у законодавчій орган проект Торговельного Зведення, доцільність прийняття якого обґрунто­вувалася необхідністю зовнішнього (з боку держави) регулювання «торгово-промислової стихії», що була притаманна для того періоду - введені у зв'язку з проведенням політики непу приватноправові елементи господарювання необ­хідно було пов'язати з державним сектором економіки та державним регулю­ванням. Проте ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері розглядалася у зв'язку з дискусією про співвідношення цивільного і торгово­го права. Відмова від політики непу і монополізація державою господарської сфери суспільного життя країни стали своєрідним приводом для відмови від дуалізму (або «двосекторності») правового регулювання господарської сфери, в якій противники господарського права вбачали загрозу розколу єдиної ра­дянської правової системи.

В 30-і роки Л.Я. Гінзбург та Є.Б. Пашуканіс - засновники наукової школи єди­ного господарського права - обґрунтовували необхідність спеціального (у формі Торгового/Господарського кодексу) регулювання відносин у сфері соціалістичної економіки, включаючи до кола її суб'єктів і громадян, які вступають у майнові від­носини. На жаль, політизація наукової сфери в 30-і роки і наявність серед опо­нентів ідеї єдиного господарського права головного тодішнього теоретика в право­знавстві А.Я. Вишинського, впливового та послідовного сталініста, призвели до трагічних наслідків для засновників цієї школи.

В останній третині XX століття в Радянському Союзі знову набула поширен­ня ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері, проте вона не була реалізована.

Після здобуття Україною незалежності відповідно до Концепції Судово-правової реформи почав розроблятися Господарський (Комерційний) кодекс, перший варіант якого у Верховній Раді спіткала невдача, а другий (під дещо змі­неною назвою - як Господарський кодекс) після тривалих складнощів (трьох чи­тань, подолання президентського вето) був ухвалений 16 січня 2003 р., а набув чинності з 01.01.2004 р. (питання про місце Господарського кодексу в системі гос­подарського законодавства розглядатиметься).