Засада забезпечення права людини на свободу та особисту

недоторканність означає, що під час кримінального провадження ніхто не може

триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне

пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні

кримінального правопорушення, інакше як на підставах та в порядку, передбачених

КПК.

Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні

кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в

найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про

законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та

подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом

сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового

рішення про тримання під вартою.

Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне

пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно

повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в

порядку, передбаченому КПК.

Кожен, хто понад строк, передбачений КПК, тримається під вартою або

позбавлений свободи в інший спосіб, повинен бути негайно звільнений. Затримання

особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший

спосіб, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого

законом, тягне за собою відповідальність, установлену законом (ст. 12 КПК).

Право на свободу і особисту недоторканність є одним із основних прав особи,

яке гарантується як міжнародно-правовими актами про права людини, так і

Конституцією України, Кримінально-процесуальним кодексом.

Відповідно до ст. 5 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод

людини жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до

процедури, встановленої законом, у таких випадках, як:

- законне ув'язнення людини після її засудження компетентним судом;

- законний арешт або затримання людини за невиконання законного рішення

суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;

- законний арешт або затримання людини, здійснені з метою забезпечення її

присутності перед компетентним правовим органом на підставі обґрунтованої

підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне

запобігти вчиненню нею злочину або її зникненню після її вчинення;

- затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з

метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою

забезпечення її присутності перед компетентним правовим органом;

- законне затримання людини для запобігання поширенню інфекційних

захворювань, людей психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг;

- законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її

незаконному в'їзду в країну, або людини, стосовно якої вживаються заходи з метою

депортації або екстрадиції.

Аналогічні вимоги встановлені ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та

політичні права і більш детально висвітлені у Зводі принципів захисту всіх осіб, що

підлягають затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі.

Конституція України значною мірою демократизувала сам процес вжиття

заходів, що обмежують особисту недоторканність особи. Так, аналізуючи зміст

статті 29 Конституції, можна виділити такі змістовні характеристики цієї засади:

- кожна людини постійно користується свободою й особистою

недоторканністю в межах її правомірної поведінки;

- арешт будь-якої людини на території України та тримання її під вартою

можливі тільки за наявності судового рішення, яке повинно бути винесено на

підставах та в порядку, встановлених законом;

- тримання особи під вартою (затримання та арешт) здійснюються як

тимчасовий захід за наявності чітко визначених законом умов;

- кожному заарештованому чи затриманому мають бути невідкладно

повідомлені мотиви арешту чи затримання, роз'яснені права та надана можливість з

моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою

допомогою захисника;

- про затримання чи арешт негайно інформуються родичі затриманого чи

арештованого, а у разі заявлення ним усної або письмової вимоги - захисник, а

також адміністрація за місцем роботи чи навчання;

- кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє

затримання;

- кожен незаконно затриманий чи заарештований має право на

відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування

матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 207 КПК, ніхто не може бути затриманий без ухвали

слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених законом. Кожен має право

затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-кого:

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення, або

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час

безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. Кожен, хто

не є уповноваженою службовою особою (службовою, якій законом надано право

здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому

частиною другою цієї статті, зобов'язаний негайно доставити її до уповноваженої

службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про

затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального

правопорушення.

Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду

затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у

виді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий,

або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме

ця особа щойно вчинила злочин.

Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду

затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене основне

покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки,

покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому

порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це

підтверджує (ст. 208 КПК).

Захист життя і здоров'я затриманого чи заарештованого забезпечується

особливими правилами утримання арештованих, організації їх харчування,

медичного обслуговування тощо, передбаченими Законом України «Про попереднє

ув'язнення» від 30.06.1993 року.

Позбавлення волі як міра кримінального покарання може призначатися лише

за вироком суду.

Зазначимо, що прокурор зобов'язаний негайно звільнити кожного, хто

незаконно позбавлений волі або тримається під вартою понад строк, передбачений

законом чи судовим вироком. Крім того, згідно із законом, завідомо незаконні

арешт, затримання або привід, а також винесення суддями завідомо неправосудних

вироку, ухвали чи постанови тягнуть кримінальну відповідальність.

Слід враховувати зміст понять «недоторканність особи» та «право

недоторканності особи». Недоторканність особи (або особиста недоторканність) - це

фізичний стан особи, який може бути порушений діями різних суб'єктів. Порушення

недоторканності особи (особистої недоторканності) може бути як правомірним

(наприклад, позбавлення волі за вироком суду), так і неправомірним (наприклад,

безпідставний арешт). Таким чином, поняття недоторканності особи (особистої

недоторканності) установлює межу, котру інші суб'єкти правомірно можуть перейти

лише у випадках, прямо передбачених законом.

Право недоторканності особи - це право особи на державний захист від дійсно

незаконних або незаконних, на її думку, посягань на недоторканність з боку будь-

яких суб'єктів. Праву недоторканності особи кореспондує обов'язок усіх інших

суб'єктів стримуватися від таких посягань та обов'язок держави захищати особу від

них. На відміну від особистої недоторканності (недоторканності особи), право

недоторканності особи, тобто право особи на державний захист, на законних

підставах обмежити неможливо і будь-яка спроба зробити це завжди буде

неправомірною.

Отже, всі правові акти, що встановлюють будь-які обмеження особистої

свободи (наприклад, вирок суду про позбавлення волі за вчинений злочин), чи дії, в

результаті яких обмежується особиста свобода (наприклад, арешт підозрюваного у

вчиненні злочину), є обмежуванням недоторканності особи (особистої

недоторканності). Тому можна говорити про те, що право недоторканності особи є

своєрідною гарантією захисту особи від неправомірних посягань на її

недоторканність.

Законодавство України встановлює додаткові гарантії недоторканності певних

осіб, до яких, передусім, віднесено Президента України. Недоторканність особи

Президента України як глави держави встановлена ч. 1 ст. 105 Конституції України.

Відповідно до цього конституційного положення особа, яка на законних підставах

виконує повноваження Президента України, може бути взята під варту або проти неї

може бути почато досудове розслідування лише після того, як вона буде усунена з

поста в порядку імпічменту. Усунення Президента з поста можливе в порядку

імпічменту, тобто на підставі обвинувачення Президента у вчиненні ним державної

зради або іншого злочину, сформульованого у прийнятому за спеціальною

процедурою рішенні Верховної Ради України. Процедура імпічменту починається у

разі, якщо відповідне звинувачення стосовно Президента підтримується не менш як

226 народними депутатами (конституційною більшістю). Після цього Верховна Рада

України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до якої входять депутати, а

також обов'язково - спеціальний прокурор та спеціальні слідчі. Результати роботи

комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, під час якого за наявності

підстав може бути ухвалене рішення про звинувачення Президента України.

Рішення набуває чинності, якщо воно прийняте принаймні двома третинами

конституційного складу Верховної Ради (не менше як 300-ми народними

депутатами). Після прийняття такого рішення справа передається до

Конституційного Суду України, який розглядає її з погляду додержання

передбаченої Конституцією України процедури розслідування та розгляду справи на

попередніх етапах. Якщо Конституційний Суд не знайде порушень, справа

передається до Верховного Суду України, а він дає висновок про те, чи мають

діяння, в яких обвинувачується Президент, ознаки державної зради або іншого

злочину. Якщо висновок має стверджувальний характер, то лише після цього

Верховна Рада дістає право прийняти рішення про усунення Президента з його

поста. Таке рішення набуває чинності, якщо за нього проголосувало не менше як

три чверті конституційного складу Верховної Ради (338 народних депутатів).

Відповідно до Конституції України без згоди Верховної Ради України не

можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи

заарештовані (взяті під варту) народні депутати України (ч. З ст. 80 Конституції

України); затримані чи заарештовані судді до винесення обвинувального вироку

суду, у тому числі судді Конституційного Суду України (ч. З ст. 126, ст. 149

Конституції України).

Засада недоторканності житла чи іншого володіння особи полягає у тому,

що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи,

проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням,

крім випадків, передбачених КПК (ст. 13 КПК). Право на недоторканність житла

покликане забезпечувати свободу особи від незаконних вторгнень у сферу її

особистого життя і гарантується особі незалежно від того, є вона громадянином

України, іноземцем чи особою без громадянства. Недоторканність житла передбачає

недопустимість проникнення будь-яких суб'єктів до житла без згоди осіб, які в

ньому проживають.

Відповідно до ст. 233 КПК «Проникнення до житла чи іншого володіння

особи», ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-

якої метою, інакше, як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або

на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, передбачених КПК: слідчий,

прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи

іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням

життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у

вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із

прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з

клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає

таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 КПК, перевіряючи, крім іншого, чи

дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи

без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання

слідчого або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук,

встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана

інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 254 КПК.

Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у

постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і

правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в

ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом

приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за

законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна

ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового,

господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у

володінні особи.

При цьому недоторканність житла поширюється не лише па місце постійного

проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання в готелях, санаторіях,

будинках відпочинку тощо. Вчинення дій, спрямованих на проникнення до житла

особи, яка в ньому проживає, чи до іншого її володіння (гараж, господарські будівлі

тощо), або незаконне проведення огляду чи обшуку житла чи вказаних будівель,

незаконне виселення або вчинення інших дій, що порушують недоторканність

житла особи, є злочином, передбаченим ст. 162 КК України.

Водночас ст. 13 КПК України встановлює, що за наявності законної підстави

можна увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому. Єдиною законною

підставою для цього, відповідно до ч. 2 ст. 30 Конституції України, є вмотивоване

рішення суду.

Стаття 30 Конституції України у невідкладних випадках, пов’язаних із

врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які

підозрюються у вчиненні злочину, допускає можливість іншого, встановленого

законом, порядку проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення

в них огляду і обшуку. На цих підставах ч. 3 ст. 233 КПК України дозволяє у

вказаних випадках проведення обшуку житла чи іншого володіння особи без ухвали

слідчого судді. На цих же конституційних засадах ґрунтуються положення п. 15 ч. 1

ст. 11 Закону України «Про міліцію», що надають право працівникам міліції

входити безперешкодно у будь-який час доби до житла чи іншого володіння особи,

яка перебуває під адміністративним наглядом, з метою перевірки виконання

встановлених для неї судом обмежень. Підстави для того, щоб увійти в чуже житло,

у тому числі проти волі осіб, які в ньому проживають, передбачаються також

Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та деякими іншими

законами.

Аналіз норм Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав

людини та основних свобод, Міжнародного пакту про громадянські та політичні

права, а також справ, розглянутих Європейським Судом з прав людини дає підстави

стверджувати, що з точки зору міжнародно-правових актів законними можна

вважати обмеження права на недоторканність житла, якщо: 1) вони мають правову

основу; 2) їхні цілі є пропорційними (відповідними) шкоді, яка ними заподіюється;

3) діють тимчасово; 4) під час їх застосування не допускається будь-яка

дискримінація; 5) є підконтрольними суду; 6) не застосовуються до кола абсолютно

недоторканних прав і свобод; 7) про їх введення інформується світове

співтовариство: 8) паралельно з ними існує механізм поновлення незаконно

порушених прав та свобод; 9) передбачена в законі можливість їх оскарження.

Аналіз цих вимог у порівнянні з нормами національного законодавства

свідчить про те, що національні норми України в цілому відповідають міжнародним.

Засада поваги до людської гідності. Відповідно до ст. 28 Конституції

України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий

катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність,

поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана

медичним, науковим та іншим дослідам.

Дана засада кримінального провадження регламентується ст. 11 КПК. Зміст її

полягає в тому, що:

1. Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до

людської гідності, прав і свобод кожної особи.

2. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу

катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність,

поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження,

утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її

гідність.

3. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою

людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення

кримінального провадження.

Обшук особи може проводити лише слідчий тієї ж саме статі (ч. 5 ст. 236

КПК). Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи,

здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою

особи, яка освідується. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні

особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає

освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність

особи або небезпечні для її здоров'я. За необхідності здійснюється фіксування

наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів

кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування,

відеозапису чи інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може

розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному

вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду (ч.2,4 ст.

241КПК).

Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не

створюється небезпека для життя і здоров'я осіб, які беруть у ньому участь, чи

оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода (ст. 240

КПК).

Засада невтручання у приватне життя (ст. 15 КПК). В ст. 32 Конституції

України закріплено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне

життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до Рішення

Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012 року, інформацією про особисте

та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового

та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та

членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується

здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або

органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така

інформація про особу є конфіденційною. Не допускається збирання, зберігання,

використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім

випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки,

економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади,

органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе,

які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну

інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої

інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної

інформації. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя,

зобов'язаний запобігати розголошенню такої інформації. Ніхто не може зазнавати

втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених законом.

Під час проведення обшуку слідчий не повинен розголошувати особисті

сторони життя обшукуваного та інших осіб, які стали відомі йому під час

проведення зазначеної слідчої дії.

Проте охорона особистого і сімейного життя громадян не поширюється на ті

його прояви, які суперечать інтересам інших громадян, держави і суспільства або

порушують їх. Критерієм втручання є негативний з позиції суспільства зміст

особистого життя, його невідповідність громадським і державним інтересам, його

антисуспільний характер. Суд може втручатися у сферу особистого і сімейного

життя у разі виникнення потреби захищати права і законні інтереси громадян,

юридичних осіб і держави.

Засада таємниці спілкування є формою втілення у кримінально-

процесуальне законодавство положень статей 31 Конституції України, а також

узгоджується із ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, яка

передбачає:

1. Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його

особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність

його життя або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань па його честь

і репутацію.

2. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких

посягань.

Особисте життя громадян – це інтимні сторони їх життя, зокрема сімейного,

спосіб улаштування житла, ведення домашнього господарства, використання

вільного часу, переконання, інтереси, уподобання, звички тощо.

Зміст цієї засади полягає в тому, що:

1. Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця

листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм

спілкування.

2. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового

рішення, у випадах, передбачених КПК, з метою виявити та запобігти тяжкому чи

особливо тяжкому злочину, встановити його обставини, особу, яка вчинила злочин,

якщо іншими способами неможливо досягти цієї мети.

3. Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути

використана інакше як для вирішення завдань кримінального судочинства.

Будь-який громадянин вправі спростовувати недостовірну інформацію про

себе і членів своєї сім'ї, вимагати вилучення будь-якої зібраної про нього

незаконним шляхом інформації, а також має право на відшкодування матеріального

і морального збитку, заподіяного збиранням, зберіганням, використанням і

поширенням такої недостовірної інформації. Обов'язок доказування достовірності

поширеної інформації покладається па того, хто її поширює. Якщо останній не

докаже її достовірності - має відповідати за моральну шкоду. Як доказ не можуть

використовуватися незаконно отримані матеріали.

Працівники пошти, телеграфу, телефонної служби зобов'язані додержувати

таємниці листування і розмов. Будь-які довідки про поштові і телеграфні

відправлення, а також про телефонні повідомлення можуть видаватися

підприємствами зв'язку лише відправнику, адресату, особі, яка брала участь у

телефонній розмові, абоненту телефонної мережі або їх законним представникам.

В КПК передбачений параграф 2 «Втручання у приватне спілкування» глави

21 «Негласні слідчі (розшукові) дії», де в ст. 258 зазначено, що ніхто не може

зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді, за винятком

випадків проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали

слідчого судді, передбачених ст. 250 КПК.

Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний звернутися до

слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в

порядку, передбаченому ст. 248-250 КПК, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія

включатиме таке втручання.

У разі постановлення слідчим суддею ухвали про відмову у втручанні в

приватне спілкування нове клопотання може бути подане прокурором, слідчим

лише з новими відомостями.

Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до

іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування

є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи

юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист

інформації від втручання інших осіб. Втручанням у приватне спілкування є доступ

до змісту спілкування за умов, коли учасники спілкування мають достатні підстави

вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне

спілкування є:

1) аудіо-, відеоконтроль особи;

2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції;

3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з

підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.