Характеристика основних сільськогосподарських культур за їх біологічними та екологічними властивостями

ЗМІСТ

Заняття №1. Класифікація кормових культур. 5

Заняття №2. Класифікація та поживність кормів.. 11

Заняття № 3. зернофуражні культури.. 18

Заняття № 4. кормові трави.. 22

Заняття № 5. Силосні культури. Заготівля силосу.. 26

Заняття № 6. коренеплоди, бульбоплоди, баштанні 31

Заняття № 7. Біологія росту та розвитку рослин сіножатей і пасовищ... 35

Заняття № 8. Складання травосумішок.. 39

Заняття № 9. Визначення річної потреби господарства в кормах 42

Заняття № 10. Розрахунок площі посіву та потреби в насінні кормових культур. 45

Заняття № 11. зелений конвеєр. 47

Заняття № 12. Облік кормів.. 51

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 57

ВСТУП

 

Головне завдання методичних вказівок до лабораторних занять з дисципліни «Кормовиробництво та луківництво» - допомогти студентам виробити цільовий підхід до вирішення агровиробничих питань з кормовиробництва; навчитись бізнес–моделюванню на конкретних виробничих об’єктах, господарствах, створенню людино-машинних колективів для вирішування реальних виробничих ситуацій на рівні грунтово-кліматичних зон, регіонів, областей, районів, сіл.

Методичні вказівки складені згідно програми курсу «Кормовиробництво та луківництво» для студентів сільськогосподарських вузів. Вони включають у себе матеріали для підготовки та виконання лабораторних робіт.

Лабораторні роботи складено в обсязі, який відповідає теоретичній частині курсу. Вони логічно продовжують роботу, розпочату на лекціях, і призначені для відпрацювання студентами практичних дій.

Заняття №1.
Класифікація кормових культур

Мета: Ознайомитись з класифікацією кормових культур за їх біологічними та екологічними властивостями.

 

Завдання: Законспектувати у робочому зошиті класифікацію кормових трав’янистих рослин та кормів довільно або у вигляді таблиці чи схеми.

 

Академік ВАСХНИЛ М.Г. Андрєєв польові кормові культури класифікував наступним чином:

1 – зернові і зернобобові;

2 – кормові (коренеплоди, бульбоплоди, бахчеві та силосні) культури;

3 – кормові трави.

Проте таке розділення польових кормових культур не є повним.

 

Кафедра рослинництва Української с.–г. академії (УСГА) пропонує наступну класифікацію польових кормових культур:

1. Фуражні зернові культури – ячмінь, овес, зернокормова пшениця, кукурудза, тритикале, просо, сорго, жито яре.

2. Кормові бобові культури – соя, горох, люпин, кормові боби, нут, чина, сочевиця, віка.

3. Кормові коренеплоди – буряк кормовий, напівцукровий, цукровий; морква, турнепс, бруква, куузіку.

4. Кормові бульбоплоди – картопля, топінамбур.

5. Силосні культури - кукурудза, соняшник, топінамбур, капуста кормова, зернобобові культури на силос.

6. Кормові бахчеві культури – гарбузи, кавуни, кабачки.

7. Кормові капустяні (хрестоцвіті, олійні) культури – ріпак озимий та ярий, редька олійна, гірчиця біла, суріпиця озима, перко та ін.

8. Багаторічні злакові і бобові трави польових сівозмін – тімофеєвка лугова, костер безостий, конюшина красна, люцерна, доннік, еспарцет та ін.

9. Однорічні злакові і бобові трави – райграс однорічний, сорго, суданська трава, соргосуданкові гібриди, чуміза, могар, середела, пелюшка та ін.

10. Нові кормові культури – борщовик Сосновського, сильфій пронизанолистий, мальва мелюка (кучерява, багаторічна та ін.), катран серцевидний та ін.

Існують і інші класифікації. Наприклад, в класифікації П.Ф.Медведєва та А.І.Сметанникової кормові культури поділяються за наступними ознаками:

- біологія розвитку – озимі, ярі, озимо-ярі, ярово-озимі;

- тривалість життя – одно–, двох– та багаторічні, в т.ч. мало– та довгорічні, напівчагарники та чагарники;

- використання в тваринництві – пасовищні, сіножатні, сінажно-силосні, зернофуражні, коренебульбоплідні, соковитоплідні, концентрато-фуражні;

- коефіцієнт перетравності поживних речовин – високий 70 - 80,
добрий 60 - 70, середній 50 - 60, задовільний 40 - 50;

- поживність або вміст в 100 кг сіна кормових одиниць – висока 60 - 75, добра 50 - 60, середня 45 - 50, задовільна 40 - 50;

- поживність насіння, або вміст в 100 кг корм.од.

 

Всі польові культури за їх господарським призначенням поділяють на наступні групи:

1) зернові культури,

2) бульбоплідні;

3) коренеплідні;

4) олійні і ефіроолійні;

5) прядивні;

6) наркотичні і лікарські;

7) кормові.

До тієї чи іншої господарської групи можуть бути об’єднані рослини з різних біологічних груп і підгруп. Слід додати, що майже чверть кормів людина отримує з природних угідь – сіножатей і пасовищ, трав’яниста рослинність яких представлена багатьма видами дикорослих рослин з різних родин.

 

Кормові ресурси нашої країни досить різноманітні і представлені наступними життєвими формами рослин:

1) деревами; 2) чагарниками;

3) напівчагарниками і напівчагарничками;

4) мохами і лишайниками;

5) одно– і багаторічними травами.

За тривалістю життя трав’янисті рослини поділяють на:

– однорічні – тривалість життєвого циклу не перевищує один рік (озимі та ярі ріпак, жито, тритикале, пшениця, ячмінь, вика; ярі овес, горох, чина, боби кормові люпин кормовий, сераделла, соняшник, гірчиця біла, суданська трава кукурудза, сорго цукрове, сорго-суданкові гібриди, соя);

– дворічні – в перший рік життя нарощують надземну зелену масу максимальний врожай якої отримують на другий рік життя (буркун жовтий і білий, мишачий горошок, конюшина)

– малорічні – максимальний врожай, зазвичай, отримують на 2 – 3 рік життя, а тривалість життя становить до 4 років (конюшина лучна, райграс багатоукісний);

– середньорічні – тривалість життя становить 5 – 7 років (люцерна, пирій безкореневищний);

– довгорічні – для них характерна продуктивність 7 і більше років (бромус безостий, лисохвіст і чина лучна, конюшина біла).

 

Для багаторічних трав характерне щорічне відмирання вегетативної маси, а зберігається лише коренева система. Кормовим травам також властива отавність – здатність рослин до відростання після скошування або стравлювання тваринам.

 

Кормові рослини, враховуючи їх вимоги до вологозабезпечення, поділяють:

– гігро – і гідрофіти – гідрофіти здатні рости у воді, а гігрофіти – за умов надмірного зволоження. Добре витримують надмірне зволоження тимофіївка лучна, костриця лучна і червона, райграс пасовищний. Особливо стійкими є ситники, осоки, конюшина біла, чина лучна та ін. Погано або зовсім не витримують затоплення чи підтоплення люцерна, буркун, пирій, житняки, еспарцет, райграс високий, зимуючий горох, ріпак та ін.

– мезофіти – рослини ростуть у помірних умовах зволоження при вологссті грунту 73—80% НВ (костриця лучна, пирій повзучий, райграс високий, грястиця збірна. люцерна синя і жовта, буркун білий);

– ксерофіти – посухостійкі рослини, які можуть рости при нестачі вологи і високій температурі завдяки розвиненій кореневій системі або накопиченню води у органах рослини. Цим рослинам характерний дуже високий осмотичний тиск – від 50 до 100 атм. (5000 – 10000 кПа)

В свою чергу ксерофіти поділяються на:

– сукуленти – рослини з м’ясистою будовою органів (молодило, очиток);

– склерофіти – рослини напівпустель і степів з шорсткими, вузькими листками, більш або менш сухим (типчаки, овеча костриця, ковила, полини, а також безлисті і рослини з голкоподібним листям),

Враховуючи вимоги кормових рослин до тривалості освітлення їх поділяють на три групи:

– рослини короткого світлодня — люцерна, суданська трава, стоколос прямий, костриця овеча, житняк та ін.

– рослини довгого світлодня – чина лучна, конюшина біла, тимофіївка лучна, райграс, костриця червона

– проміжні – пелюшка, вика волохата, грястиця збірна, буркун, стоколос безостий та ін.

 

За стійкістю до затінення кормові рослини також поділяють на три групи:

– відносно тіньовитривалі – грястиця збірна, чина лучна, конюшина лучна, райграс пасовищний та ін.

– мало тіньовитривалі – люцерна жовта, буркун білий, мишачий горошок, чина широколиста, стоколос безостий та ін.

– витримують лише незначне затінення – люцерна, еспарцет, житняк, райграс, високий, соя та ін.

 

За морозостійкістю кормові рослини поділяють на чотири групи:

– високоморозостійкі – стоколос безостий, люцерна жовта, пирій повзучий, житняки та ін.

– морозостійкі – тимофіївка лучна, тонконіг лучний, лядвенець рогатий, ріпак і свиріпа озимі та ін.

– середньоморозостійкі – конюшина рожева і червона. люцерна жовтогібридна, грястиця збірна, пирій безкореневищний, райграс високий, вика озима та ін.

– слабкоморозостійкі – еспарцет, райграс високий і багатоукісний, горох зимуючий та ін.

Основними причинами загибелі кормових рослин, так само як і для озимих зернових культур, є: вимерзання, вимокання, випрівання і випирання.

Враховуючи вимоги кормових рослин до ґрунтів, їх поділяють на:

– еутрофи – рослини що вимагають високородючих ґрунтів (пирій, стоколос безостий, грястиця, борщівник, амарант, полини, сільфій пронизанолистий та ін.)

– мезотрофи – рослини середньо забезпечених ґрунтів. До них належить більша частина злакових і бобових багаторічних трав: тимофіївка лучна, костриця і тонконіг лучні, конюшина лучна, райграс пасовищний та ін.;

– оліготрофи – ростуть на низькородючих ґрунтах (озима віка, буркун, біловус, мітлиця звичайна та ін.).

На кислих ґрунтах добре ростуть щавель, хвощ польовий, щучник, чорниця, тимофіївка лучна, осоки заяча і чорна та ін. Погано переносять кислі ґрунти люцерна синя і жовта, еспарцет піщаний, кормові та цукрові буряки, кормова капуста.

До галофітів належать рослини які здатні рости на засолених ґрунтах – це костриця (вівсяниця) лучна, мітлиця біла, осока дворядна, кормові і цукрові буряки, кормова капуста, люцерна, буркун, сорго, суданська трава.

 

Кормові рослини можуть розмножуватись генеративним і вегетативним шляхами, а за характером пагоноутверення їх поділяють на наступні типи:

1) кореневищні (пирій, мітлиця біла, стоколос безостий);

2) нещільнокущові (тимофіївка лучна, грястиця збірна, костриця і райграс, житняки);

3) щільнокущові (костриця овеча і борозниста, біловус, щучник дернистий, типчак, ковила);

4) кореневищно – нещільнокущові (тонконіг лучний, мітлиця звичайна, райграс пасовищний, костриця червона та ін.)

5) стрижнекореневі (переважно бобові);

6) гронокореневі (щавель кислий, жовтець, подорожник);

7) коренепаросткові (молочай лозяний, берізка, спориш, осот жовтий).

8) з повзучими стеблами (найбільш цінними є свинорій, конюшина повзуча);

9) цибулинні і бульбові.

Останнім часом окремо розглядають ще дворічні коренеплідні.

Перші чотири типи пагоноутворення характерні злаковим культурам, шостий і сьомий – переважно злісним і отруйним рослинам.

У злакових пагоноутворення відбувається з вузла кущіння, а у бобових з кореневої шийки.

 

 

Контрольні запитання.

1. Якими формами рослин можуть бути представлені рослинні корми?

2. Як класифікують трав’янисті кормові рослини за тривалістю їх життя?

3. Що являє отавність рослин і як вони класифікуються за вимогами до вологи, тривалості освітлення, способом живлення та іншими ознаками?

 

ЗАВДАННЯ

Використовуючи джерела літератури, вказати, до яких груп відносяться перелічені сільськогосподарські культури за їх біологічними та екологічними властивостями. Результати записати у вигляді таблиці.

Таблиця 1.1.

Показники поживності кормів

 

Одиниця виміру, що дозволяє порівняти поживність різних кормів називається кормовою одиницею (к.од.). За поживністю вона еквівалентна продуктивній дії 1 кг зерна вівса (0,6 кг крохмалю), згодованого понад збалансований раціон.

Повноцінним вважаються корми, в яких на 1 к.од. припадає не менше 100 г перетравного протеїну.

Кількість грамів перетравного протеїну, що міститься в 1 к. од., вираховують шляхом ділення кількості перетравного протеїну (П), що знаходиться в 100 кг корму, на кількість кормових одиниць (К) в 100 кг цього ж корму (П:К∙1000).

Кормова одиниця не характеризує забезпеченість корму перетравним протеїном. Тому, поряд з нею застосовують кормопротеїнову одиницю, яка поєднує в собі ці два показники. Вона показує кількість кормових одиниць у кормі, забезпечених перетравним протеїном.

Збір кормопротеїнових одиниць з 1 га площі кормових рослин (С) розраховують за формулою

С= , ц/га

де У – урожайність рослин з 1 га, ц;

К – вміст кормових одиниць в 1 ц рослинної масі, ц;

П – вміст перетравного протеїну в 1 ц рослинної маси, ц.

Починаючи з 1963 року для визначення поживності кормів введена енергетична кормова одиниця (ЕКО). Отже енергетичну поживність кормів визначають за величиною обмінної енергії (ОЕ). Вона дорівнює валовій енергії корму за відрахуванням втрат енергії у нежуйних тварин з калом і сечею, а у жуйних з метаном. Енергетичну поживність окремих кормів виражають в ЕКО. Одна енергетична кормова одиниця дорівнює 2500 ккал обмінної енергії корму.

Вміст ОЕ в кормі або раціоні можна вираховувати за модифікованою формулою Аксельсона: ОЕ = 13,1 (1 — Кл · 1,05),

де КЛ — вміст клітковини в кормі, частина від одиниці.

Приклад визначення ОЕ в сухій речовині зеленої маси люцерни в фазі цвітіння. Зелена маса люцерни в фазі цвітіння, за даними хімічного аналізу, містить 26 % клітковини в сухій речовині, тобто 260 г, або 0,26 кг.
Отже, кількість ОЕ в 1 кг:

ОЕ люцерни = 13,1 (1–0,26 • 1,05) = 9,34 МДж.

 

Завдання

Завдання 1. За одним з варіантів розрахувати кількість сухої речовини в зеленій масі та енергетичну поживність корму. Розрахунки показати в робочому зошиті.

Таблиця 2.1

Розрахунки вмісту сухої речовини та енергетичної поживності корму

 

Ва-рі-ант	Маса бюкса із зеленою масою, г	Маса порожнього бюкса, г	Вміст сухої речовини (СР), %	Кількість клітковини в СР, %	ОЕ, МДж
до висушування	після висушування
	20,9	20,1	19,8		18,2
	26,2	22,1	19,0		15,4
	22,6	20,8	19,9		17,6
	14,7	14,0	13,8		19,1
	26,8	24,4	23,6		21,5
	15,9	14,5	13,9		20,9
	22,7	20,2	19,6		22,1
	32,3	31,6	31,2		21,4
	16,0	15,7	15,6		26,6
	33,0	32,1	31,7		25,2
	17,0	15,9	15,3		23,5
	18,0	16,2	15,1		24,0
	22,3	20,7	19,4		28,4
	16,1	14,9	14,5		27,5
	22,9	22,2	21,9		29,6

 

Завдання 2. За наведеними нижче даними розрахувати показники поживності основних видів рослинних кормів. Таблицю внести до робочого зошиту.

Зробити висновки, які корми характеризуються найбільшою поживністю.

Таблиця 2.2.

Поживність основних видів рослинних кормів

(середнє, довідник «Корма СССР»)

Вид корму	У 100 кг корму, кг	Перетрав-ного протеїну на 1 к.од., г	Припа-дає на 1 к.од., кг (100:К)
кормо-вих одиниць	перетрав-ного протеїну
Зелені корми
1. Озима вико-пшенична сумішка		2,3
2. Яра горохо-вівсяна сумішка		2,6
3. Сумішка соняшнику з горохом		2,4
4. Кукурудза + соя		2,5
5. Кукурудза молочно-воскової стиглості		2,2
6. Суданська трава		1,6
7. Люцерна посівна		4,0
8. Сіяне пасовище		1,7
9. Еспарцет		2,8
10. Конюшина лучна		3,0
11. Природне пасовище		1,6
Соковиті корми
12. Кормові буряки		1,0
13. Цукрові буряки		1,3
14. Напівцукрові буряки		1,3
15. Морква столова		0,9
16. Гарбузи вітамінні		1,0
17. Жом (свіжий)		0,5
18. Силос кукурудзяний		1,2

Продовження таблиці 2.1

Грубі корми
19. Сіно люцернове		11,6
20. Сіно конюшинове		7,9
21. Сіно вико-вівсяне		6,8
22. Сіно суданської трави		6,5
23. Сіно природних сіножатей		4,5
24. Солома пшенична		0,8
25. Солома ячмінна		1,3
26. Стебла кукурудзи		1,8
27. Полова пшенична		2,2
28. Сінаж люцерновий		7,0
29. Брикети (ячмінь воскової стиглості)		9,5
Концентровані корми
30. Зерно кукурудзи		8,1
31. Зерно ячменю		9,3
32. Зерно пшениці (м’якої)		13,3
33. Зерно гороху		22,2
34. Зерно люпину		26,2
35. Зерно бобів		22,1
36. Зерно вики		22,5
37. Зерно сої		34,0
38. Трав’яне борошно (люцернове)		10,7
39. Висівки пшеничні		11,3
40. Макуха соняшникова		35,7

 

 

Контрольні запитання

1. Що таке корми?

2. На які групи поділяють рослинні корми за поживністю та використанням? Наведіть види кормів кожної групи.

3. Дати визначення показнику «кормова одиниця».

4. Що характеризує показник «кормопротеїнова одиниця»?

5. Як розраховують збір кормопротеїнових одиниць з 1 га кормової площі?

6. Що таке енергетична кормова одиниця, чому вона дорівнює?

 

Заняття № 3.
зернофуражні культури

Мета. Ознайомитись з основними морфологічними, біологічними та господарськими особливостями зернофуражних культур.

Завдання. Зробити відповідні розрахунки та розрахувати поживність зернофуражних культур (заповнити табл. 3.1.) За допомогою літературних джерел зробити морфологічний опис різних зернофуражних культур, охарактеризувати вимоги до тепла, вологи, реакцію на довжину дня тощо; виказати урожайність, господарське значення основних зернофуражних культур. Результати записати у вигляді таблиці (табл..3.2).

 

До групи зернофуражних культур входять рослини двох ботанічних родин – бобових та тонконогових (табл. 3.1). Вирощують їх для виробництва концентрованого корму - зерна. Пожнивні рештки – солома та полова — є цінним грубим кормом; бобові рослини дають корми з високим вмістом протеїну; тонконогові — з високим вмістом вуглеводів.

Основні зернофуражні культури злакові — ячмінь, овес, кукурудза, просо, сорго та ін. Корми з них містять багато вуглеводів, крохмалю і відносяться більше до енергетичних поживних речовин. Перетравного протеїну в них 80—90, рідше — 100—105 г на одну кормову одиницю. Навіть при наявності достатньої кількості зелених кормів в літній період необхідно включати в раціон тварин борошнисті корми, виготовлені із зерна злакових культур. Вони діють як борошняна закваска, покращуючи роботу передшлунків жуйних тварин; злакові зернокормові становлять основу раціону свинопоголів'я і птиці., при цьому не слід розглядати зернофураж із злакових як протеїновий корм, тому що в зеленій масі жита, викожита і особливо бобово-злакових сумішок багаторічних та однорічних трав протеїну цілком достатньо. Для вивчення ботанічно-біологічних особливостей та кормової цінності зернових дайте порівняльну морфобіологічну та господарську характеристику основних злакових зернових культур. Такий аналіз дозволить більш раціонально використовувати їх в практиці кормовиробництва та годівлі сільськогосподарських тварин.

 

 

Таблиця 3.1

Однорічні кормові трави

До групи однорічних кормових трав належать рослини різних родин:

– тонконогові: райграс однорічний, суданська трава, соргосуданкові гібриди, пайза;

– бобові: озима та яра вика; ярий горох, соя, люпин кормовий, чина, сераделла, кормові боби;

– капустяні: озимий та ярий ріпак, суріпиця яра та озима, гірчиця біла та сарептська;

– айстрові: соняшник.

За строками сівби та використання зеленої маси однорічні рослини можна розділити на три групи:

1. озимі та зимуючі — висівають восени, використовують на корм на весні;

2. ранні ярі — висівають рано навесні, використовують на корм у першій половині літа;

3. пізні ярі — висівають у кінці квітня, використовують на корм у другій половині літа.

Перспективні на корм подвійні сумішки бобових і тонконогових рослин. Бобові збагачують корм протеїном, а тонконогові - вуглеводами. Міцні стебла тонконогових є опорою для вилягаючих стебел бобових. Найбільш поширені такі сумішки: соняшник з горохом; кукурудза із соєю, буркуном однорічним; сорго цукрове з соєю та ін.

За виключенням суданської трави і сорго-суданкових гібридів однорічні рослини в чистих посівах і в сумішках погано відростають після скошування і дають один повноцінний укіс зеленої маси.

Скошують рослини на корм в укісній стиглості
тонконогові - при появі суцвіть;

бобові, капустяні та айстрові - на початку цвітіння;
травосумішки - при появі суцвіть у тонконогових.

 

Багаторічні кормові трави

Багаторічні трави - це рослини, що вегетують і дають урожай зеленої маси протягом ряду років. Їх поділяють на 2 групи:

1. багаторічні трави із родини тонконогових, що дають корм із високим вмістом вуглеводів;

2. багаторічні трави із родини бобових, котрі дають корм із високим вмістом протеїну.

Перспективні на корм посіви бобових і тонконогових багаторічних рослин у сумішці. Застосовують такі подвійні сумішки: люцерна посівна із стоколосом або житняком; конюшина червона з тимофіївкою або кострицями.

Для довгорічних зрошуваних пасовищ рекомендуються багатокомпонентні травосумішки, що складаються із 1-2 бобових і 3-4 тонконогових трав.

У таких сумішах висівають:

– із бобових - люцерну посівну, конюшину червону, еспарцет;

– із тонконогових - кострицю лучну та червону, грястицю збірну, стоколос безостий, пажитницю багаторічну, житняки.

Багаторічні трави добре відростають після скошування та випасання і дають за сезон декілька повноцінних укосів зеленої маси, особливо в умовах зрошення.

Скошують бобові рослини на початку цвітіння, тонконогові - при появі суцвіть.

 

Таблиця 4.1

Силосні рослини

Силосними називають ті рослини, які потенційно спроможні формувати високі й стійкі врожаї зеленої маси з достатнім вмістом поживних речовин. До основних силосних культур відносяться кукурудза, соняшник, сорго, земляна груша, кормова капуста, мальва, ріпак озимий і ярий, редька олійна, амарант. До силосних можна віднести також такі високоврожайні багаторічні рослини як борщівник Сосновського, гірчак Вейріха, сильфій пронизанолистий та ін.

Цінними для використання сумісно з іншими культурами є гарбузи, кормові кавуни та ін. Добрий силос отримують з зеленої маси озимих проміжних (жито, вікожитня суміш), ярих бобово-злакових сумішок, кормового гороху у фазі молочно-восковій стиглості; 1 ц зеленої маси силосних культур відповідає 15-24 кормовим одиницям і містить від 60-80 до 120-150 г протеїну.

Отже, до групи силосних належать рослини різних ботанічних родин:

- із родини тонконогових: кукурудза, сорго цукрове, сорго-суданкові гібриди;

- із родини селерових - борщівник Сосновського;

- із родини мальвових - сіда багаторічна.

 

Важливіша ознака, за якою визначають придатність кормової рослини до її силосування – це вміст в ньому необхідної кількості цукрів. В залежності від вмісту цукру і буферності соку рослини поділяють на групи:

що легко силосуються – кукурудза, гичка цукрових буряків, тимофіївка лучна, райграс, трави пасовищ і лук, підв’ялені до вологості 60-70%;

що важко силосуються – зелена маса жита, пшениці, вівса, бобово-злакові сумішки однорічних і багаторічних трав, конюшина, люпин, кормові боби, віка;

що не силосуються при природній вологості – люцерна, конюшина ранніх укосів, рапс, свиріпиця, гірчиця.

Силосні рослини за тривалістю життя поділяють на дві групи (табл. 5.1):

1. Однорічні рослини — ті, що формують урожай зеленої маси в рік сівби: кукурудза, сорго, соняшник - один укіс; сорго та сорго-суданкові гібриди -два-три укоси.

2. Багаторічні рослини - котрі щорічно дають 2-3 укоси зеленої маси: борщівник Сосновського, сильфій пронизанолистий, сіда багаторічна, топінсоняшник.

Таблиця 5.1

Коренеплоди

Коренеплоди - рослини із різних ботанічних родин. Об'єднує їх загальна мета вирощування - одержання соковитих кормів - коренеплодів. Згодовується тваринам і гичка. До групи коренеплодів належать:

- із родини лободових — буряки кормові, напівцукрові та цукрові;

- із родини селерових — морква;

- із родини капустяних — турнепс (табл. 6.1).

За формою коренеплоди можуть бути видовжені, кулясті та перехідних форм (рис.6.1); за забарвленням коренів – білі, рожеві, жовті, червоні, зелені, фіолетові а за забарвленням м’якуша – білі, рожеві, жовті, червоні.

Рис.6.1.Форми коренеплодів різних культур:

А- буряків; Б- брукви; В-турнепсу; Г- куузику; Д – моркви.

Коренеплоди – дворічні рослини. В перший рік життя вони утворюють коренеплід і прикореневу розетку листків, у пазухах яких закладаються бруньки.

На другий рік із них утворюються квітконосні стебла, що несуть на собі листя, суцвіття, квітки і насіння

На корм і для силосування коренеплоди викопують разом з листям, на зберігання – без нього у кінці 1-го року життя.

Таблиця 6.1

Урожайність і поживність коренеплодів, бульбоплодів
і баштанних рослин

Рослина, вид корму	Уро-жай, ц/га	В 1 ц корму, кг	Пере-травного протеїну на 1 кормову одиницю, г	Збір кормо-протеї-нових одиниць з 1 га, ц
кормо-вих оди-ниць	пере-травного протеїну
У	К	П	П:К∙1000
Коренеплоди
1. Буряки кормові
– коренеплід		12,0	1,0
– гичка		10,2	1,8
2. Буряки напівцукрові
– коренеплід		17,0	1,3
– гичка		10,3	1,9
3. Буряки цукрові
– коренеплід		17,0	1,3
– гичка		10,3	1,9
4. Морква столова
– коренеплід		14,0	0,9
– гичка		9,8	0,7
5. Турнепс – вся рослина		11,4	1,8
Бульбоплоди
6. Картопля – бульба		30,7	1,4
7. Топінамбур – бульби		27,0	1,5
8. Топінсоняшник – бульби		23,3	1,2
9. Батат – бульби		35,7	1,3
Баштанні рослини
10. Гарбузи кормові - плоди		12,0	1,0
11. Кабачки - плоди		6,8	0,7
12. Кавун столовий - плоди		12,3	0,5

Бульбоплоди

Бульбоплоди - рослини різних ботанічних родин, що вирощуються для одержання бульб на корм (табл.. 6.1). До цієї групи належать:

- із родини пасльонових — картопля;

- із родини айстрових — топінамбур і топінсоняшник;

- із родини берізкових — батат.

Бульби викопують у кінці першого року життя рослин.

 

Баштанні рослини

Баштанні культури належать до однієї ботанічної родини – гарбузові. До цієї групи також належать гарбузи кормові, кабачки, кавун столовий (табл.6.1).

Баштанні - однорічні трав'янисті рослини з крупними соковитими плодами. Плоди використовують на корм у свіжому вигляді і як з зволожуючий компонент при силосуванні напівсухої рослинної маси.

Плоди кабачків збирають багаторазово, коли кора та насіння не затвердіють. Плоди гарбузів і кавунів збирають у повній стиглості.

За допомоги підручників з рослинництва та кормовиробництва коротко занотуйте у робочому зошиті найважливіші характеристики відомих видів кормових баштанних культур, а їх основні морфологобіологічні особливості подайте у вигляді табл. 6.2.

Питання для самоконтролю:

1. До яких родин належать буряки, морква, бруква, турнепс, кавуни, гарбузи та кабачки?

2. Чим обумовлена цінність кормових коренеплодів і плодів баштанних культур у кормовиробництві?

3. Для сходів яких коренеплідних культур властивий восковий наліт?

4. Яку форму, поверхню та забарвлення мають сім’ядольні пластинки і листя коренеплідних і баштанних культур?

5. Які форми коренеплодів є характерними для цукрових, напівцукрових і кормових буряків?

6. У чому полягають основні відміни формування і будови коренеплодів кормових і цукрових буряків?

7..Які типи анатомічної будови коренеплодів Вам відомі та в чому полягають їх відміни?

8. У чому полягають подібність і відміни баштанних культур, враховуючи їх морфологобіологічні особливості?

 

Таблиця 6.2

Облік сіна та соломи

Грубі корми — сіно та солому — зберігають в скиртах, тюках, рулонах, спеціальних сітчастих баштах на кормовому дворі, під навісами, в спеціальних спорудах і в полі. Ліпший спосіб зберігання сіна — в укритті під навісом і сіносховищах. При їх обліку масу 1 м³ сіна визначають взяттям проби в верхній, середній і нижній частинах скирти або зважуванням її частини, взятим на повну висоту на спеціальних вагах. Довідкові дані про масу 1 м³ корму краще використовувати при обліку менш цінного грубого корму — соломи.

Облік заготовлених кормів у полі проводиться двічі: через 2 тижні після складання в скирти і через 3—4 місяці. При обліку об'єму скирти старанно враховують її форму з тим, щоб підібрати найбільш відповідну формулу для визначення об'єму.

Довжину і ширину скирти вимірюють на висоті приблизно 1,2—1,4 м (рис.12.1). Якщо вона звужена донизу, роблять два заміри — внизу і в найбільш широкій частині і беруть за основу середні показники.

Розрізняють скирти по торцевій частині. Вона може бути округлою зверху низькою, округлою зверху високою, гостроверхою і плосковерхою (рис.12.2).

Рис.12.1. Загальний вигляд скирти (північна форма) та її вимірювання:

1 – ширина у самому широкому місці, 2 – ширина у основи,

3 – довжина, 4 – перекидка.

 

Рис.12.2. Типи скирт (торцевий бік): 1 – кругловерха висока, 2 – кругловерха низька, 3 – плосковерха, 4 – гостроверха.

Для обліку об'єму (О_о) округловерхих скирт середньої висоти і низьких використовують формули:

О_о = (0,52 П - 0,44 Ш) · Ш · Д;

для скирт плосковерхих будь-якої висоти:

О_в = (0,56 П - 0,55 Ш) · Ш · Д;

для скирт гостроверхих (шатрових) з дуже низьким початком вершення:

де Д — довжина скирти, П - довжина перекидки; Ш — ширина скирти.

Для визначення середньої довжини перекидки роблять дві—три перекидки, а при наявності в скирти пандуса — ще додатково два заміри.

Розрізняють три типи стіжків: округловерхі степові, округловерхі північної форми, гостроверхі (рис.12.3).

Рис.12.3. Типи стіжків і їх вимірювання:

а, б) округловерхі (південні та північна форми); в) гостроверхий

1 – перекидка, 2, 3 – довжина окружності у найширший частині,
4 – довжина окружності у основи.

Об'єм округловерхих стіжків обчислюють за формулою:

О_о = (0,04 П - 0,012 · О_к) · О_к²

вузьких гостроверхих: О_о=Ок· ,

де О_о — об'єм, м³; П — перекидка, м; О_к — окружність, м.

При першому обліку маси 1 м³ корму можна визначити за довідковою таблицею, при другому, останньому — зважуванням 1—2 стіжків або частини скирт довжиною приблизно 3 м. При обліку соломи можна використовувати довідкові дані. Об'ємна маса 1 м³ доброго і задовільного сіна протягом зберігання суттєво збільшується (табл..12.1).

Таблиця 12.1

Об’ємна маса доброго і задовільного сіна, кг