Композиційна побудова сценарного твору

Композиція — це засіб групування літературно-художнього та документального матеріалу в сценарний твір, а також засіб організації сценічної дії та відповідне її розташування в сюжеті, часі і просторі. Створення композиції — процес розташування частин по відношенню одна до одної, який через систему ху­дожніх образів втілює ідейно-художній задум. Композиція за­вжди вибудовується з урахуванням сприйняття глядачем осно­вних змістових моментів, композиційного центру і всього ху­дожнього образу. Уміння побудувати композиційну дію, зосере­дити увагу глядача на змістових моментах твору, які визначають ідейно-художній задум, — одна з головних професійних якостей сценариста.

Поняття «композиція» походить від латинського «складати», «будувати» і відноситься до всіх родів та видів мистецтва. Ком­позиційна будова має обов'язкові складові. Розглянемо класич­ну побудову будь-якого твору. Вона складається з таких елемен­тів: пролог, експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, спад дії, розв'язка, фінал, епілог.

Пролог — його призначенням є введення глядача в ідейно-тематичне спрямування твору, а також створення необхідної ат­мосфери для подальшого сприйняття закладеної в ньому думки.

Експозиція — служить для того, щоб через тексти ведучих та інших дійових осіб ввести глядача в запропоновані обстави­ни твору, познайомити з дійовими особами, місцем дії, часом. У театральній драматургії експозиція може розгортатися повіль­но, тому що для цього є час. У сценарній драматургії має бути декілька швидких вказівок, пояснень про події, які відбулись і призвели до конфліктної ситуації. У подальшому експозиція повинна повільно перерости в зав'язку чи безпосередній поча­ток дії.

Зав'язка — це найважливіший компонент у композиційній побудові. Це подія, з якої починається головний конфлікт. Вона дає можливість сценаристу розпочати рух сценічної дії, показує відношення дійових осіб до цієї події. У дійових осіб з'являється поштовх до боротьби, сигнал для основної дії.

Розвиток дії — тут чітко визначилися та починають бороть­бу протиборчі сили. Кожна зі сторін робить перші кроки, вчинки по відношенню до основної події та один до одного. Дія розви­вається та набирає сили.

Кульмінація — це найвища сюжетна, ідейно-тематична та емоційна точка в конфліктній ситуації. Це головна подія твору. До цього постійно наростала напружена боротьба, і ось, нарешті, прийшов момент істини: одна зі сторін перемагає. Це своєрідний апофеоз боротьби. Кульмінація в побудові сценарію повинна знаходитися в центральному або наступному за ним епізоді. Ін­коли вона може співпадати з фіналом. (Таке часто відбувається в театралізованих тематичних концертах.) В обрядовому дійстві кульмінацією буде центральна подія ритуальної частини, зара­ди якої і створюється сам обряд. Наприклад, вручення студент­ського квитка чи атестата, проголошення наречених чоловіком і дружиною тощо. У масовому святі кульмінацією може бути театралізований епізод, який розкриває суттєвість усього свята.

Спад дії — відбувається, коли головний конфлікт, у своїй основі, вирішено. Боротьба може точитися тільки на окремих її ділянках, тому що вже відбулася головна подія і все вирішилося. Дія «покотилася» до розв'язки.

Розв'язка — подія, яка підводить глядача до розуміння тих чи інших явищ дійсності. Подія, яка ставить крапку в конфлікт­ній ситуації. Сценарист немовби заново охоплює поглядом весь хід боротьби, переглядає методи боротьби та їх наслідки. Ви­бір розв'язки диктується не тільки об'єктивною логікою вчин­ків, обставинами і характерами дійових осіб, а і світосприй­няттям автора. У композиційній побудові сценарію розв'язка повинна знаходитися в останньому епізоді, де все закінчується і конфлікт вичерпано.

Фінал — показує наслідки завершеної боротьби. Усе стає зрозумілим і вирішеним. У фіналі всього твору має ще раз про­звучати авторська ідея.

У сценарній драматургії фінал іноді співпадає з кульмінаці­єю. У таких випадках найвище емоційне напруження поєднуєть­ся з перемогою в боротьбі і завершенням конфліктної ситуації.

Епілог — тут розповідається про те, як складеться подальша доля героїв твору.

Ми розглянули класичні положення композиційної побудови сценарного твору. Однак часто буває так, що в сценаріях різних театралізованих заходів немає деяких елементів композиції, на­приклад, прологу чи епілогу. Це залежить від задуму і доціль­ності цих складових у заході.

Що дає глядачеві чітка композиційна побудова сценарію? Вона дає чітке сприйняття цілісного змісту. Якщо сценарний твір не підпорядкований певному художньому закону, який до­помагає виявленню літературно-художнього змісту, не відбува­ється і те, заради чого існує саме сценарне мистецтво. Тобто, не виникає живого, зрозумілого людського спілкування між ви­конавцем і глядачем, де один створює, а інший сприймає.

Таким чином, щоб твір сприймався глядачем як цілісний те­атралізований захід, сценарій повинен відповідати всім зазначе­ним вимогам. Глядач через вдалу композиційну побудову зможе краще сприйняти сценарно-режисерський задум, зрозуміти ви­токи тих чи інших подій, слідкувати за ними, бачити, як ці по­дії поступово розвиваються, розгортаються, а потім досягають свого кульмінаційного звучання. Це свідчитиме, що сценарист правильно вибудував не тільки композицію твору, а й весь сце­нарій загалом.

У недосвідченого режисера-сценариста часто виникають за­питання. Наприклад, на якому етапі починати роботу над ком­позиційною побудовою твору? Що означає правильно вибудува­ти композицію твору? Як усе це пов'язано із загальним творчим задумом?

Щодо першого запитання можна відповісти так: коли зібра­но і відпрацьовано відповідно до тематики та визначеної про­блеми літературно-художній та документальний матеріал, коли визначено ідейно-тематичне спрямування твору, коли складено сценарний план — ось тоді і час займатися композиційною по­будовою твору.

Відповідаючи на друге запитання, скажемо так: коли відібра­ний літературно-художній матеріал буде розташований у сце­нарії так, щоб сюжет твору став зрозумілим, коли перша подія, тобто зав'язка, буде на потрібному місці, щоб конфлікт, який виник у зв'язку з цією подією, розвивався і досяг своєї кінцевої мети, — ось тоді можна говорити, що композиція твору побудо­вана правильно.

Що стосується третього запитання, то відповідь буде така: композиційна побудова твору — це складова загального сце­нарного задуму, а це значить, що поза задумом вона перебувати не може.

Таким чином, композиційна побудова твору — це частина творчого процесу загального сценарного задуму. Для побудови цілісного художньо-яскравого заходу вона необхідна так само, як і будь-який інший художній елемент задуму.

Звертаємо увагу режисера-сценариста на специфічні осо­бливості сценарної драматургії, які проявляються в роботі над композиційною побудовою твору. Композиційна побудова сценарію дуже відрізняється від композиційної побудови п'єси, тобто театральної драматургії.

У театральній драматургії всі композиційні елементи відбу­ваються через події, які вирішуються за допомогою діалогів, мо­нологів персонажів тощо. У сценарній же драматургії всі компо­зиційні елементи відбуваються через художні номери.

Наприклад, працюючи над тематикою Великої Вітчизня­ної війни, фахівець визначив для розробки проблему пам'яті. У композиційній побудові його твору «зав'язкою» була мініатю­ра «Хто взяв Рейхстаг». її зміст зводиться до того, що сьогодні діти не знають нашої історії, не знають, хто приніс нашому на­роду визволення від німецько-фашистських загарбників. Це й була «зав'язка» всього сценарного твору. Мініатюра як худож­ній номер мала власну композиційну побудову. Однак у загаль­ному сценарному творі вона виконувала функцію «зав'язки». І так було майже з усіма композиційними елементами.

Висновки: композиція - основний засіб художньої організації сценарного матеріалу. Якщо в драмі композиція є момен­том що визначає структуру дій сюжету, моментом надзвичайно важливим, то в сценарії театралізованого свята, де функція сю­жету значно слабша, композиція бере на себе роль головного організатора художньо-документального матеріалу, а функція стає визначальною.