Монтаж як форма мислення режисера-сценариста

Основою документально-художнього монтажу в роботі над створенням сценарію театралізованого заходу є не просте мовне поєднання художніх номерів, а таке, що дає змогу побачити в сю­жеті твору рух, боротьбу характерів, художню образність. А неочікувані співставлення різноманітних епізодів дають враження цілісного літературно-художнього твору.

Метод монтажу вже давно застосовується в художній літературі (на­приклад, п'єса В. В. Маяковського «Містерія буфф», твори Б. Брехта).

Щоб створити сценарій театралізованого заходу, сценарист по­винен скомпонувати окремі художні номери, епізоди в єдине ціле та зіставити різні їх моменти в потрібну ритмічну послідовність, так, як дитина складає з розрізнених кубиків з буквами слово чи фразу. Монтаж є компоновкою змісту твору з окремих «кубиків». Цей процес вимагає творчого пошуку найбільш вдалих варіантів сполучення окремих моментів (подій чи сценічної дії). І, головне, метод, яким усе це досягається — співставлення епізодів та худож­ніх номерів, що народжує новий зміст.

Клубні працівники мають пам'ятати, що робота над театралі­зованим заходом будується на основі виваженої ідеї, яка пронизує весь твір. Тут важливу роль грає смак режисера-сценариста і відбір художнього матеріалу, а також уміння компонувати його в єдине художнє ціле. Основоположник художнього монтажу В. Яхонтов із цього приводу писав: «...багатьом здається, що це справа нежива, справа легка: взяти прозу, додати вірші, і пішло-поїхало, що може бути простіше. Однак у цьому нема нічого, що нагадує мистецтво композиції...», і далі: «Монтаж — це думка митця, його бачення світу, висловлене у відборі і співставленні шматків кінематогра­фічної дії в найбільш виразному вигляді».

Отже, літературно-художній матеріал, задіяний у творі, пови­нен мати, перш за все, ідейно-тематичну єдність, чітко визначену мету та внутрішній логічний зв'язок.

Необхідно також пам'ятати слова видатного майстра кіно В. Пудовкіна про те, що монтаж неможливо відокремити від ду­мок. Думок, які аналізують, які критикують, думок синтезуючих, які об'єднують і узагальнюють.

Монтажні прийоми при поєднанні різних номерів, різних ви­дів мистецтво відрізняються як за формою, так і за змістом. Най­простіший монтаж — це поєднання елементів твору через літера­турний текст, який логічно, виправдано поєднує художні номери, епізоди сценарію в цілісний твір. На наш погляд, такий монтаж логічно виправдовує появу тих чи інших номерів, епізодів тощо, однак назвати цей прийом художньо-образним неможливо.

Є прийоми, які дають змогу зробити плавний зоровий перехід від одного номера, одного виду мистецтва до іншого. Наприклад: на кіноекрані глядач бачить кадри фігур вищого пілотажу. Закін­чуються кінокадри, і з різних боків сцени виходять школярі, які тримають у руках моделі різноманітних літаків. Це початок хорео­графічної композиції «Будемо літати, як наші батьки». Як бачимо, режисер-сценарист може одночасно з літературним текстом при­вносити в сценарний твір різноманітні зорові монтажні прийоми.

Найбільш складний прийом монтажу — це коли з двох різних за змістом художніх номерів з'являється третій, який не вписаний у сценарій.

Літературно-художній монтаж має дві основні функції, а саме:

1. Зображальна функція. Це коли митці використовують мон­таж для того, щоб уникнути тривалих розповідей, а також коли розкривають дві паралельні інтриги схожих тем та епізодів. їх сполучення, перетинання, співставлення висвітлює головну думку твору.

2. Образно-змістовна функція. Для того, щоб оволодіти цією функцією, режисеру-сценаристу бажано ознайомитися з кіномон­тажем. Бо саме в цьому виді мистецтва монтаж досяг найвищого ступеню досконалості і є його головним засобом виразності. На­приклад, у фільмі Г. Чухрая «Чисте небо» герой каже: «Помер Ста­лін». Після цих слів йдуть кінокадри закутої в кригу річки. Раптом крига скресає і починається льодохід, з'являється чиста вода. Так режисер інакомовно, через співставлення різних образно-змістов­них кінокадрів висловив власну думку, власне ставлення до цієї події. Зіставлення двох відокремлених явищ приводить до наро­дження нового змісту, виникнення нових якостей. Створене ху­дожнє узагальнення-метафора викликає глядацьку оцінку та розу­міння того прихованого, про що митець не хотів чи не мав права говорити прямо.

Розглянемо декілька прикладів такого монтажу із мистецтва ви­довищно-театралізованих заходів.

У роботі молодого фахівця, присвяченій Дню визволення від німецько-фашистських загарбників, були зіставлені два різних за змістом епізоди. Перший: місце дії — землянка, де відпочивають перед боєм солдати. їм сповіщають, що їхнє улюблене місто Київ звільнене від німецько-фашистських окупантів. У художньому оформленні епізоду було дерево — каштан, який обгорів під час війни і стояв голий. Після цієї звістки на ньому миттєво з'явилося листя й суцвіття (не будемо оцінювати технічний бік епізоду). Лунає музика, і молоді люди вже в цивільному одязі кружляють у вальсі.

Інший приклад — робота «Прип'ять — любов моя». Перший епізод: вечір, парк. Чутно веселу музику вальсу. Гуляють люди, зустрічаються закохані. Раптом звучить голос диктора по радіо: «Увага! Увага! Аварія на Чорнобильській атомній електростанції! Увага...». Другий епізод: музика звучить, як на зачовганій платівці. Люди в парку поступово застигають, мов кам'яні статуї, і тільки різнокольорові кульки літають за вітром.

При використанні такого прийому монтажу важливо, щоб за­кладена в епізоді думка визрівала в глядача поступово, як це від­бувається в житті. Адже ми в думках зіставляємо вчинки, слова, окремі деталі поведінки, і тільки потім у нашій свідомості вони по­ступово формують цілісне уявлення про людину, виникає суджен­ня про її особистість. У сценарії, як і в житті, осягнення істини відбувається через монтаж характерних епізодів, через спонукання глядача до активних роздумів.

Розглянемо найбільш поширені види художнього монтажу.

Послідовний монтаж — у сценарному творі літературно-художній матеріал будується в хронологічному порядку, а коли треба, то і в історичній послідовності, а також у поступово­му розвитку дії. Наприклад: режисер-сценарист зупинився на темі, яка його зацікавила. Визначившись із проблемою, зібрав необхідний документально-художній матеріал. Проблему, яка його хвилювала, вирішив розкрити в її природному розвитку.

А це значить, що всі події необхідно подавати в хронологічно­му порядку.

Паралельний монтаж — у творі паралельно розвиваються дві лінії сюжету, дві людські долі, які нібито й не пов'язані, але ма­ють великий внутрішній зв'язок. Наприклад, режисер В. Пудовкін використовує паралельний монтаж у розкритті наступної фабули: робітника, який є одним із лідерів страйку, схоплено і засуджено до страти. Страту призначено на п'яту годину ранку. Цей епізод був змонтований через низку кадрів.

Перший: хазяїн фабрики, де працював робітник, виходить п'яний із ресторану, дивиться на свій годинник, який показує чо­тири години ранку.

Другий: тюремна камера, робітника готують до страти.

Знову фабрикант дивиться на годинник — пів на п'яту ранку. По вулиці проїжджає під конвоєм чорна машина.

І знову фабрикант. Він дзвонить у двері свого будинку. Покоївка, яка відчиняє двері — дружина засудженого до страти робітника — стає жертвою раптового насильства господаря.

Наступний кадр: п'яний фабрикант хропе в ліжку, годинник на його руці показує п'яту ранку.

Останній кадр: страта робітника.

Як бачимо, дві сюжетні лінії поєднані через деталь — годинник, який показує наближення страти. С. Ейзенштейн з приводу цього писав, що «...монтаж має реалістичне призначення в тому випадку, коли окремі епізоди в співставленні дають загальний синтез теми, тобто «образ, який втілив у собі тему».

Контрастний монтаж — монтаж контрастних за змістом елементів. Наприклад: війна — мир, біле — чорне, бідний — ба­гатий тощо. Такий монтаж робить думку чіткою і гострою. Через контраст можна будувати не тільки епізоди, а й художні номери. Тут важливо, щоб глядач міг увесь час тримати в полі зору обидва явища, міг зіставляти їх по ходу дії і робити висновки. Через зі­ткнення та співставлення епізодів, номерів може також проявля­тися конфлікт твору. Наприклад: бідність більше кидається у вічі, коли поруч бачимо бездумно-безтурботне життя купки багатіїв, або — прагнення молоді з народу до знань яскравіше, коли поруч бачимо безглузде марнування життя дітьми багатіїв тощо.

У таких контрастних співставленнях чіткішою стає авторська думка, ідейно-тематична спрямованість твору.

Одночасний монтаж — сценічна дія на головному і на дру­горядних сценічних майданчиках відбувається одночасно. У сце­нарій із одночасним монтажем епізодів треба закладати відеоряд, який би відповідав змісту сценічної дії на головній сцені. Одно­часний монтаж найчастіше використовується в театралізованих концертах та видовищно-театралізованих виставах.

Ремінісцентний монтаж — сценічна дія в часі розгортаєть­ся у зворотному напрямку, повертає глядача в минуле. Наприклад, сюжет документально-художньої композиції «Голодомор»: мати дістає зі скриньки лист від бабусі, якої вже давно нема в живих, донька читає цей лист — на сцені інсценізується розповідь бабусі про Голодомор.

Пам'ятайте: сценаристу необхідно додержуватися гармонійнос­ті та цілісності в поєднанні матеріалу сценарного твору. Думка, заявлена в першому епізоді, повинна пройти через усі інші епізоди та художні номери, щоб прозвучати у фіналі і залишитись у пам'яті глядача.

Отже, монтаж — це мова філософії в мистецтві, це образні дум­ки, дія, співставлення протиріч. Застосування в драматургії театра­лізованих заходів монтажного методу дає змогу якісно покращити масову театралізовану дію.