Сценарій як першооснова заходу

 

Зараз масово з'являються нові, цікаві видовищні форми по­дання літературно-художнього матеріалу в театрі, на телебаченні тощо, триває удосконалення старих та ретельний пошук нових за­собів видовищної виразності.

Триває й пошук та розробка нової емоційно-художньої, видовищно-дозвіллєвої сценарної драматургії. Технічні можливості сьогодення дають змогу через її засоби виразності вирішити будь-яку проблему в будь-якій театралізованій формі.

Творчість видовищно-масового режисера починається з драма­тургії, тобто сценарію. Працюючи над театралізованим заходом, він має продумати драматургічну основу сценарію, упевнитися, що всі композиційно-художні елементи — на своїх місцях і чітко вибудовані.

Як відомо, слово «сценарій» походить від латинського «сцена», тобто твір, який призначено для сцени.

У XVI — XVII ст. в Італії мандрівні артисти виступали на площах міст. Вистави показували різні, але герої були одні й ті ж: служник і служниця, нерозумний купець і зарозумілий, але по­лохливий дворянин, капітан, балакучий лікар-невіглас. Такий театр називали «Комедією масок» чи «Комедією дель Арте». Кожна його вистава втілювалася на основі сценарію, де було коротко викла­дено сюжет, головні моменти дії, але зовсім не було монологів та діалогів, які актори імпровізували по ходу. Окрім цього, у сцена­рії були визначені вставні номери, пісні, буфонні сценки і трюки. Отже, сценарій таких комедій — це послідовне викладення того, що відбувалося на сцені, тобто викладення сюжету.

А в театрі імпровізації сценарій служив схемою, за якою ство­рювалася вистава.

Що характерно для таких сценаріїв? Схематичність, конспек­тивність, максимальна стислість. Жодних деталей, жодних обра-зів-метафор, порівнянь тощо, тобто жодних подробиць. Поведінка персонажів тільки намічена, тільки названа — повна свобода ак­торської дії, жодних спроб розкрити в тексті психологію персона­жів, мотивацію їх вчинків. По суті, викладено лише сюжет, і то без подробиць.

З появою драми, основою якої був чіткий літературний текст, діалоги, монологи, ремарки автора, сценарій як сюжетна схема, за якою створювалася вистава, втратив своє первинне значення. Він перейняв чітку композиційну побудову, літературний текст, художні засоби виразності, мав вибудовуватися за всіма законами драматургії, тобто містити всі її складові: чітку ідейно-тематичну основу, сюжет, конфлікт, жанр тощо.

Таким чином сценарій поступово перетворився на чітко вибу­дований художній твір зі своєю специфічною драматургією з ві­дображенням сьогодення, з чітким ідейно-тематичним спрямуван­ням, протиріччями, боротьбою і зіткненням інтересів. Сценарій став самостійним художнім твором. Режисер, беручи до роботи такий твір, заявляє про свою зацікавленість даною темою і бере на себе зобов'язання засобами режисерського мистецтва розкрити ідейно-тематичний та сюжетний зміст твору.

Сценарна драматургія, озброюючи театралізований захід ідей­ним змістом, надає йому ще один важливий засіб художньої ви­разності — художнє слово, яке набуває провідної змістовної та ідейно-художньої ролі в клубній роботі. Однак на відміну від драматичного твору, який має самостійну художньо-філософську цінність, клубний сценарій на філософську глибину претендувати не може.

Визначаючи провідну роль сценарної драматургії, не треба, утім, ставити режисера в повну залежність від неї. Наївно дума­ти, що його завданням є тільки втілення на сценічному майданчи­ку думок сценариста — «висловлення авторської думки». Не це є кінцевою метою роботи режисера. Він не менше за сценариста відповідає за правдивість, точність та глибину відображення життя в театралізованому заході, за його ідейно-тематичне спря­мування. У процесі роботи літературний текст у руках режисера поповнюється вказівками і ремарками до дій акторів, необхідними мізансценами та музично-шумовими ефектами. Таким чином те­атралізований захід під впливом режисерської думки, фантазії та інших чинників перетворюється на самостійний художній твір.

Сценарна драматургія не тільки визначає ідейно-тематичний зміст творчої діяльності режисера, а впливає також і на його ху­дожню технологію, сприяє розвитку певних творчих навичок, до­помагає формувати його творчий метод.

Сценарій, у його письмовій формі (у Станіславського він висту­пає під назвою «режисерська партитура»), стає необхідним компо­нентом видовищно-театралізованої драматургії.

Сценарій — це першооснова, що надає поштовх для творчос­ті режисера. Сценарна драматургія має свої особливості і свої закони.

По-перше, сценарна драматургія базується на місцевому мате­ріалі.

По-друге, героями театралізованих заходів повинні бути люди, які живуть поруч із глядачем. Герой масового театралізованого свята завжди реальний, і в цьому проявляється документальність драматургії і режисури свят. Ще одна особливість драматургії і режисури масових свят полягає в тому, що вона побудована на дії маси людей. Людина в ситуації масового свята повинна бути учас­ником, а не глядачем, ось чому в сценарії і режисерській розробці необхідно передбачити шляхи її активізації.

По-третє, режисеру-сценаристу необхідно пам'ятати, що сце­нарій будь-якого театралізованого заходу створюється на вимогу часу. Як говорив В. В. Маяковський: «Увечері в газеті — вранці в куплеті».

Режисеру необхідно знати поради (це стосується і сценарис­та), які дає К. С. Станіславський драматургу, в якому б жанрі той не працював:

1. Будувати п'єсу за подіями, глибинними за своєю значимістю, дієвістю, за своїм сюжетним змістом.

2. Пам'ятати, що ідея стверджується на сцені — як і в житті — в боротьбі наскрізної дії з контрдією. Без боротьби немає драма­тичного конфлікту.

3. Дію п'єси розвивати невід'ємно від середовища, в якому ви­ник сюжет.

4. Характери людей брати з життя, показувати їх у процесі.

5. Не боятися драматичних фіналів у п'єсі будь-якого жанру.

6. Наскільки дано автору, писати сильною, образною, дієвою мовою.

Ці поради в повній мірі стосуються й до сценарної роботи.

Коли розкласти драматургію театралізованого заходу на скла­дові, можна знайти елементи всіх видів мистецтв. Однак відно­шення засобів виразності не зводяться в сценарії до простого їх збирання. їх синтез дає нову естетичну якість.

Які види сценаріїв сьогодні найбільше використовуються в творчій практиці клубних працівників?

Розрізняють (умовно) три види сценаріїв.

Перший вид (і найбільш популярний) — це компілятивний сценарій, тобто сценарій, створений з готових різноманітних та різножанрових художніх номерів, які мають єдину тематичну спрямованість і поєднані в єдиний твір сценарним ходом та пев­ним літературним матеріалом. Словесний (літературний) матеріал пов'язує їх в єдине ціле і надає можливість потрібному для фахівця художньому номеру бути саме на тому місці, на якому він буде найбільш необхідним. Також цей художній номер повинен бути продовженням уже заявленої у творі думки.

Найчастіше компілятивний вид сценарію затребуваний при створенні театралізованого тематичного концерту, може викорис­товуватись і в інших формах видовищної драматургії.

Другий — це змішаний вид сценарію. Він складається з гото­вих художніх номерів та нових номерів, створених на задану те­матику, а також сценарного ходу та деяких необхідних нотаток до різних публіцистичних виступів. Наприклад: при написанні сце­нарію вечора-портрета сценарист планує декілька виступів, в яких закладає напрям думок виступаючих.

І третій вид — виключно авторський. Тобто в сценарії все (включаючи всі номери, діалоги, монологи, сценарний хід і т.п.) пишеться автором-сценаристом. Тут є свої особливості. Сценарист може вигадати будь-який художній номер, будь-якого виду мисте­цтва, необхідний для цього заходу. Однак втілювати його в жит­тя буде вже режисер, якому цей номер може не сподобатися. Ось чому краще, коли сценарний твір створює людина, яка буде його потім втілювати, а це — режисер-сценарист.

У сценарній драматургії основним чинником є слово. Слово — це великої сили засіб художньої виразності. Його використання дає режисеру можливість вибудувати в одному творі ряд сюжетних ліній, зачепити болючі проблеми і різноманітні теми. Використо­вуючи слово, треба пам'ятати, що воно повинно бути чітким та лаконічним, мати плакатну яскравість і бути дохідливим та зрозу­мілим глядачеві. К. С. Станіславський говорив, що в «геніальному творі нема жодного зайвого слова — там усі слова необхідні та важливі. їх рівно стільки, скільки треба для передачі надзавдання та наскрізної дії п'єси».

О. П. Довженко наголошував: «Як же треба дорожити в сцена­рії словом, яке стиснуте до кришталевої форми, дорожити думкою, і самою формою думки, щоб воно, подібно диску дискобола, летіло далеко і точно, а не як випадкове каміння».

Режисеру необхідно продумати дієве вирішення літературно­го тексту, бо будь-який компонент, який вводиться в сценарний твір, стає однією з ланок драматургії з притаманними їм функція­ми. Тому і розповідний елемент, який включений у сценарну тка­нину, необхідно перевести в чуттєві образи: треба знайти мовному визначенню зоровий і звуковий еквівалент.

Висновки: по-перше, щоб працювати над сценарієм, режисеру необхідно знати фаховий бік професії сценариста; по-друге, сцена­рій театралізованого заходу, безумовно, є фундаментом творчості режисера; по-третє, без творчості самого режисера, його думок, особистого бачення майбутнього заходу сценарій залишиться тіль­ки на папері.