Проблема сучасної освіти в Україні.

Проблема 1. Профільне навчання. Наразі більшість учнів зацікавленівивченні тільки обраних ними предметів. Саме тому такими популярнимистали всілякі технікуми, гімназії, ліцеї та колежі — у більшості з них навчання здійснюється за профільними напрямками. Хоча дуже часто всі ці ухили є справою суто декларативною, а на практиці виявляється, що фізмат відрізняється від філологічної групи аж однією годиною алгебри. Та навіть у школах та ліцеях, які є зразками профільного навчання в Україні, не все так добре. Бо зовсім відступити від шкільної програми не можна, а робочі тижні не гумові, от і заповнюють наші дорогоцінні академічні години речами обов'язковими, та не завжди потрібними. От тільки залишається незрозумілим, навіщо учневі, який збирається вступати на економічний факультет, знати точну дату Кайнечукайнеджирського мирного договору. Проблема 2. Зовнішнє тестування. Чимось ця проблема пов'язана з попередньою. Власне, учні зовсім не проти самої концепції зовнішнього тестування, - непокоять чутки про наповнення робіт. Страшно навіть подумати, що буде, якщо всі писатимуть однакові тести - незважаючи на здібності, нахили, ухили та профілі... Ну як філолог виконуватиме роботу з математики, яку вивчає за скороченою програмою, без поділу на алгебру та геометрію? Якщо Україна хоче мати освіту європейського рівня, то слід пам'ятати, що в Європі перш за все - інтереси людей. Проблема 3. Для старшокласників ця проблема найважливіша, адже саме від успішної (чи не дуже) вступної кампанії залежить, без перебільшень, їхнє майбутнє. І хоча президент Ющенко заявив, що корупцію у вищих навчальних закладах буде подолано, повірити в можливість чесних та прозорих вступних іспитів нелегко. Ми вже наслухалися і про ціни вступу на держбюджет, і про вартість потрібного варіанту тестування за тиждень до екзамену та й про сам перебіг вступних випробувань. Про хитрі правила подачі на апеляцію і про те, як, перш ніж виставити оцінку, екзаменатор уважно звіряється з якимось підозрілим списком. Чого хочуть учні? Це дуже просто: справедливих змагань.

73. Завдання вищої освіти в Україні в контесті вимог Болонського процесу!

Право на отримання освіти є невід`ємним правом громадян будь-якої цивілізованої держави. Тому освіта будь-якого рівня має бути доступною кожній людині тією мірою, якою вона здатна її здобути завдяки своїм природним талантам і працездатності. Сьогодні значний науковий інтерес має розгляд становища вищої освіти, післядипломної освіти та підготовки науково-педагогічних кадрів, які забезпечують фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, одержання громадянами освіти відповідно до їхнього покликання, інтересів і здібностей,Однією із умов суспільних перетворень в Україні є входження до Європейського простору вищої освіти, на засадах, сформованих у Болонській декларації 1999 р. Основні з них:

1. впровадження стандартів вищої освіти до вимог Болонського процесу;

2. використання єдиної системи оцінювання знань студентів за Євопейською кредитно-трансфертною системою (ECTS) і додаткових дипломів;

3. впровадження двоступеневої системи вищої освіти: перша ступінь базова вища освіта, друга ступінь- повна вища з наданням кваліфікації магістра або спеціаліста;

4. сприяння європейської співпраці у підвищенні якості освіти на основі інтегрованості навчальних планів та програм;

5. вдосконалення переліку напрямів і спеціальностей за якими готують спеціалістів;

6. підвищення мобільності викладачів та студентів вищої школи;

7. підвищення конкурентноспроможності наукових досліджень у європейському і світовому вимірі.

Висвітлюючи сучасний стан вищої освіти України, важливо вказати на її досягнення та перешкоди на шляху входження нашої країни до європейського освітнього простору. Україна з її 48 млн. населення має один із найвищих у світі індексів освіченості і великий людський інтелектуальний потенціал (освітній індекс становить 0,94 порівняно з 0,74 у світі)

Сьогодні Міністерство освіти і науки України працює над структурним реформуванням й адаптацією вищої освіти України відповідно до вимог Болонського процесу. В першу чергу це стосується перегляду структури освітньо-кваліфікаційних рівнів, упровадження кредитно-модульної системи навчання, підвищення якості освіти та її відповідності європейським нормам на основі нових державних стандартів освіти, створення умов для високої мобільності студентів і викладачів в Україні та за її межами, узгодження вітчизняних наукових ступенів з європейськими, створення дієвої системи отримання освіти протягом усього життя.

Одним із основних питань програми реформування вищої освіти України є прийняття зрозумілої системи ступенів. Для вирішення проблеми, пов'язаної з низьким рівнем фундаментальної підготовки бакалаврів закладами ІІ-го рівня акредитації (коледжами), по-перше, доцільно їх включити до складу профільних вищих навчальних закладів ІІІ–IV рівнів акредитації, які будуть відповідати за якість навчання у підпорядкованих коледжах. По-друге, констатуючи, що освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста є традиційним і найбільш поширеним в економіці України, і фахівці цього рівня можуть виконувати конструкторські, інженерні, дослідницькі, експлуатаційні й інші функції в народному господарстві України, у майбутньому рівень “спеціаліст” має бути трансформовано в освітньо-кваліфікаційний рівень магістра за напрямом навчання та практичної діяльності. Існуючий сьогодні освітньо-кваліфікаційний рівень магістра фактично відповідає прийнятому країнами-учасницями Болонського процесу рівню магістра наук, підготовка яких спрямована на виконання завдань фундаментально-теоретичного, науково-практичного та інноваційного характеру. Наступною складовою програми реформування є запровадження кредитно-модульної системи (системи кредитних одиниць), подібної до ECTS. Успішність студента в ECTS характеризується локальними або національними оцінками. Щоб адаптувати вітчизняну систему організації навчального процесу до європейської системи кредитного взаємовизнання в Україні необхідно провести важливі заходи. Забезпеченням освіти протягом усього життя вимагає сьогодні створення сучасної розгалуженої системи підготовки та перепідготовки, основаної на інтегрованих навчальних планах, і узгодженої системі кредитів з визнанням дипломів і сертифікатів у системі школа–університет–післядипломне навчання. Таким чином, Україна повинна провести активну роботу щодо адаптації вітчизняної системи вищої освіти до умов Болонського процесу і разом з європейськими країнами до 2010 року завершити загалом структурне реформування вищої освіти. Основними цілями реформ в Україні є підвищення життєвого рівня населення, передусім завдяки переходу до ринкової економіки, забезпечення захисту громадянських прав та розширення індивідуальних свобод людини. Ринок праці і соціальна політика – найважливіші компоненти досягнення цих цілей, оскільки вони необхідні для забезпечення продуктивності сучасної економіки. На сучасному етапі Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб громадян.

\

74.Сім*я, як суспільне явище і соціальний інститут

Визначення сім'ї як соціального явища в єдності його сутності та специфіки потребує, по-перше, визнання зв'язку сім'ї зі шлюбом (і відповідно розмежування сімейних та просто родинних груп), по-друге, наявність усіх форм інституалізації шлюбу (у тому числі визнання його відповідності діючим у суспільстві юридичним нормам в акті регістрації шлюбу). Соціальним інститутом не можна вважати будь-яку групу людей, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство, хоча статистичне визначення сім'ї не робить різниці між інституйованими сім'ями та родинними групами у найширшому розумінні цього поняття. Між тим, тільки інституйована сім'я має увесь комплекс соціальних функцій та ролей, заради яких суспільство створює, підтримує та зберігає цей інститут. Сім'я як суспільне явище повністю підпорядковується законам суспільного житгя. Соціальна необхідність у сім'ї дійсно є, бо якщо зникне вона, то й саме існування людства опиниться під загрозою.

Сім'я — основа держави. Здорова, міцна, щаслива сім'я — здорові громадяни. Люди, які живуть подружнім життям, хворіють значно менше, живуть довше. Сім'я — необхідна умова щасливого життя людини. Крім того, сім'я - середовище виховання та соціалізації дітей. Відсутність його формує у дитини цілий ряд негативних якостей, обумовлених тією чи іншою характеристичною особливістю комплексу неповної сім'ї або її відсутністю. Сімейне виховання має свої унікальні особливості, які ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних людських рис дитини. У таких випадках ніяке, навіть добре організоване, суспільне виховання практично не може відновити ці втрати. Можливості сімейного виховання певною мірою унікальні й незмінні. Проблеми сімейного виховання відтворюють своєрідність теперішнього етапу розвитку нашого суспільства. Які ж проблеми сімейного виховання характерні для нашого сьогодення? Їх чимало, але найголовнішими на думку Т. Алексєєнко є:

· практична відсутність єдиної теорії сімейного виховання, яка б дозволила мати чітку стратегію вирішення педагогічних проблем;

· значна плутанина з цінностями у сучасних батьків;

· суттєве обмеження можливостей соціального оточення дитини;

· низький рівень морально-психологічних відносин у сім'ї;

· невизнання батьками соціальної рівності між дорослими дітьми та ін. [19]. Соціальна необхідність сім'ї обумовлена потребами суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення і трудових ресурсів. Цінність сім'ї взагалі визначається тим, як вона виконує головну свою функцію — виховання дітей, у якій поєднуються особисті потреби людей, які створили її, у коханні, материнстві та потреби суспільства у самовідтворенні — як біологічному, так і соціальному. Сім'я - це необхідна та незмінна ланка, без якої суспільство не може обійтися, коли передає підростаючому поколінню систему соціальних правил поведінки (трудової, дозвіллєвої, сімейно-побутової тощо).[12, с.12]. Сім'ю вивчають соціологи, демографи, психологи, юристи, філософи, педагоги. Сім'я одночасно і досить складний, і досить простий об'єкт дослідження. Дійсно, сім'ю можна розглядати як сукупність суб'єктів та явищ, взаємопов'язаних між собою, і таких, що утворюють цілісність завдяки підпорядкованості їхніх дій. Структурний та функціональний підходи дозволяють вивчати відносини та зв'язки в середені цієї системи, а також її змістовну характеристику. Соціальна педагогіка вивчає сім'ю як підсистему суспільства з одного боку, і як окрему педагогічну систему з іншого. При цьому діяльність та спілкування розглядаються як способи життєдіяльності сім'ї. Вивчення умов сімейного виховання та соціального впливу дозволяє створювати цілісне уявлення про дійсний стан виховного процесу в сім'ї, вивчати дитину в ЇЇ численних зв'язках і стосунках з соціумом, прогнозувати вплив сімейного середовища на дитину, проектувати відношення та зв'язки сім'ї з суспільством.