Соціологія політики та її особливості в україні

Соціологія політики є однією з галузей соціологічного знання, яка вивчає
взаємозв'язки між суспільством і державою, суспільством і політичними
інститутами, соціальні механізми влади, механізми впливів у суспільстві.
В соціологічних словниках і науковому посібнику «Соціологія: наука про
суспільство» (Харків: 1996) соціологія політики визначається як галузь
соціології, що досліджує взаємовідносини політичної сфери з іншими
сферами життя суспільства, політичних інститутів — з іншими соціальними
інститутами.
Соціологічний аналіз політичного життя в незалежній Україні
дає можливість зробити висновки про те, що українське суспільство є
надзвичайно розпорошеним у своїх політичних поглядах і переконаннях.
Причому цей розподіл не йде за якоюсь одною ознакою — етнічною,
культурною, релігійною чи ідеологічною; представники якоїсь однієї групи
(наприклад, робітники) мають різні політичні симпатії та уявлення про
шляхи подальшого розвитку. Отже, в Україні нині ще тільки розгортається
процес структу-ризації суспільства з виділенням певних груп, прошарків і
страт, появою та інсгитуціоналізацією нових, не існуючих \ раніше
елементів соціальної структури, з поступовим визначенням і висуненням
певних інтересів (політичних, економічних, культурних), з формуванням
відповідної представницької системи (тобто утворенням партій і
громадсько-політичних рухів, які ці інтереси уособлюють і репрезентують
перед владними структурами).

88.
Значення релігії в сучасному суспільному житті

Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінювати однозначно. Так, релігія відігравала важливу культурно-історичну роль. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.

Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей. Однак релігія може бути виразником зовсім інших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.

Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій.

У середні віки церква не тільки володіла монополією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві релігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.

Релігійні організації можуть дотримуватися й прогресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи християнські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Багато релігійних організацій і в наш час активно виступають за мир, за ядерне роззброєння.

В пострадянських суспільствах релігійні організації сприяють національній ідеї. Так, в Україні відродження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія — явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку суспільства, і саме суспільні процеси визначать в кінцевому підсумку її долю.

89.

Моральна доктрина християнства є універсальною, оскільки, по-перше, в ньому проголошений принцип етичної рівності всіх людей (у їх ставленні до Бога, який любить усі свої творіння), скасовуючи усі попередні національні і майнові, статеві тощо рамки; по-друге, християнство проголосило рішучу боротьбу з частиною природи людини, яка поневолена гріхом (до так званих смертних гріхів належать гордість, скупість, нечистота, заздрість, нестриманість, гнів, лінощі); по-третє, християнство апелює до гідності та доброчесності людини, закликає її наслідувати заповіді "блаженства" (Мф. 5, 3-14), здолати зло добром, не відповідати насильством на насильство, любити ворогів.

Крім того, в християнській релігії міститься ідея воскресіння (яка передбачає воскресіння плоті і душ людей) для наступного блаженства у вічному просвітленому світі. Однак лише праведники можуть стати спадкоємцями Царства Божого, і показниками їх праведності є головні цінності християнства - віра, надія, любов.

Говорячи про становлення християнства як світової релігії, слід звернути увагу на основні етапи в його розвитку та географію поширення. Існує думка, що християнська релігія проходить три фази становлення: 1) початковий - апостольський етап (і ст.), що співвідноситься з першими кроками нової релігії в лоні іудаїзму і характеризується простими уявленнями і правилами (наприклад, віра в спокуту, вільну жертву Месії Ісуса), общинним способом організації релігійного життя, спільними моліннями і трапезами, активною трудовою діяльністю на благо общини. На цьому етапі виникає Церква (грец. єккЛєаіа) як містичне об'єднання людей різноманітних етнічних груп, які сповідували Ісуса розіп'ятого і воскреслого, віруючих в Його обітування і чекаючи на швидке Друге Пришестя Спасителя; 2) період раннього християнства (ІІ-ІІІ ст.) відрізняється двома процесами - становленням єпископальної Церкви (інституціоналізація і закріплення ієрархії "всередині" церковної організації: диякон або диякониса - пресвітер - єпископ, кожний з яких мав певні повноваження і функції) і розривом з іудаїзмом (подолання іудео-християнства) у вигляді зміни уявлень про Закон, заміни святкування суботи в недільний день, відмова від обрізання і заміна його водним хрещенням, корекції змісту свята Пасхи на християнське, тобто святкування Воскресіння Ісуса Христа). Важливо відзначити також, що саме в цей період Церква в особі апостолів та їхніх учнів зуміла зібрати (створити) Священне Писання християн - Новий Завіт. Новий Завіт у своєму канонічному вигляді має 27 книг і розбитий (подібно до Старого Завіту) на три частини: "Євангеліє" (грецьк. ЕиаууєЛдш^ блага звістка), книгу історичну - "Діяння" та послання апостолів і єдину пророчу книгу, яка стосується остаточної долі світу і людства - "Одкровення"

90. З асоби, форми впливу громадської думки на суспільне життя різноманітні (від вербального схвалення чи несхвалення фактів, подій, процесів, що відбуваються у суспільстві, до прямого наказу щодо них) і реалізуються в її функціях, які виявляються у двох тісно пов´язаних між собою вимірах — горизонтальному та вертикальному.
Горизонтальний вимір громадської думки. Виявляється в урегулюванні різноманітних стосунків між індивідами в соціальних спільнотах. Його функції, які історично передували в розвитку громадської думки, забезпечили еволюцію людської цивілізації. До них належать: оціночна, критична, діагностична, нормативна, виховна функції.
Оціночна функція. Пов´язана з оцінним навантаженням суджень про суспільні явища, події, процеси. Важливість її полягає в тому, що діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в суспільстві, які відповідно впливають на її мотивацію та поведінку.
Критична функція. Полягає у відображенні громадською думкою найактуальніших проблем суспільства, ставлення до них різних верств населення.
Діагностична функція. Виявляється у розпізнаванні громадською думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних інституцій і владних структур.
Нормативна функція. Полягає у здатності громадської думки разом з іншими соціальними інституціями брати участь у нормотворчих процесах: виробляти, обновлювати, змінювати, концентрувати в собі соціальні, політичні, культурні, поведінкові норми, демонструючи їх кожному новому поколінню.
Виховна функція. Сутність її виявляється у виховному впливі на людину, в актуалізації процесу соціалізації особистості, важливим компонентом якого вона є в інтеграції в соціальне життя, формуванні особистісних якостей індивідів.
Вертикальний вимір громадської думки. Передбачає розгляд функцій громадської думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна.
Експресивна функція. Полягає в тому, що громадська думка завжди виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних структур, оцінює і контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного буття.
Консультативна функція. Реалізує себе у рекомендаціях органам влади щодо вирішення різноманітних суспільних проблем. При цьому передбачається, що влада справді потребує таких порад, зацікавлена в їх аналізі та реалізації.
Функція тиску на владу. Посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її в тому, що громадськість засобами мітингів, демонстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і спонукає їх до прийняття певних рішень.
Директивна функція. Виявляє себе у виробленні громадськістю рішення щодо конкретних проблем суспільства, які мають імперативний, обов´язковий характер. Прикладом реалізації директивної функції є референдуми, вибори органів влади тощо.
Реалізуються вертикальні функції явно і латентно (приховано), стосуючись загалом залучення громадськості до взаємодії з владними структурами та її участі у виробленні, прийнятті, виконанні управлінських рішень щодо соціальних проблем суспільства. Ефективність цих функцій, максимальне використання їх потенціалу залежать від демократичності суспільства, механізмів взаємодії суб´єктів влади і суб´єктів громадської думки, особливостей електоральної поведінки, авторитету громадської думки тощо.
Особливості механізмів взаємодії громадської думки з органами влади, соціальними інституціями, політичними структурами тощо залежать від каналів її висловлювання, які поділяють на опосередковані, прямі та спеціалізовані.
Опосередковані канали висловлювання громадської думки. Специфіка їх полягає в тому, що громадська думка висловлюється не прямо, а після певної «обробки» з використанням проміжної фігури (ретранслятора), якою найчастіше є засоби масової комунікації (преса, радіо, телебачення, Інтернет), а також сфера освіти тощо. Їм властиве навмисне чи ненавмисне втручання у зміст громадської думки, певне коригування її. Ненавмисне коригування відбувається внаслідок впливу на оприлюднення громадської думки, специфіки функціонування певних засобів масової комунікації, фігури ретранслятора. А оприлюднена громадська думка може бути як об´єктивною, так і необ´єктивною, як репрезентативною, так і нерепрезентативною.
Прямі канали висловлювання громадської думки. Забезпечують можливість висловлювання громадської думки прямо, безпосередньо, без проміжних ланок. Йдеться про висловлювання її за допомогою прямих контактів населення з управлінськими структурами (листи, звернення до соціальних інститутів, органів влади, різноманітні збори, мітинги, демонстрації, страйки тощо). Громадська думка, реалізована за допомогою цих каналів, є об´єктивнішою, але недостатньо репрезентативною. Як засвідчують дослідження, найактивніше йдуть на контакт з працівниками органів управління, звертаються у різноманітні соціальні інституції, пишуть листи до владних структур особи середнього і похилого віку, а оприлюднені на мітингах, зборах думки далеко не завжди поділяє все населення. Та оскільки ця громадська думка не деформована, не зазнала стороннього впливу, її успішно можна використовувати в діагностичних і прогностичних цілях щодо суспільних подій, тенденцій розвитку певних політичних та соціально-економічних процесів.
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки. Це дослідження громадської думки із застосуванням соціологічних методів. За правильного методичного та організаційного їх забезпечення вони є надійними джерелами громадської думки, оскільки забезпечують об´єктивність, репрезентативність отриманої інформації. Застосування їх дає змогу дослідити громадську думку в динаміці завдяки повторним опитуванням населення з тих самих проблем; зробити порівняльний аналіз громадської думки різних прошарків населення (за статевими, віковими, регіональними ознаками тощо); виявити певні тенденції її функціонування з певних проблем. Тому опитування громадської думки широко використовують у політичній сфері, соціальному управлінні, екологічних, маркетингових дослідженнях тощо. Найціннішими є відомості щодо громадської думки, здобуті за допомогою моніторингових досліджень.

91.Особливості функціонування свободи слова в Україні..
Нагадайте про статью.яку ваш покорній слуга надрукував в газеті…..Де сказав, що свободи слова в Україні нема.
Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», 45% опитаних відчувають, що в Україні відбувається згортання свободи слова. Майже стільки ж (39%) не відчувають згортання свободи слова. Таким чином у цьому питанні українці поділилися майже навпіл. Ще кожен шостий не визначився з цього питання.

Варто зазначити, що протягом 2011-2012 років майже половина опитаних (від 43 до 46%) стабільно відчувають згортання свободи слова в Україні. Разом з тим порівняно з попереднім дослідженням, проведеним у листопаді минулого року, кількість опитаних, які не відчувають погіршення у цій сфері, зросла з 35 до 39%.

Понад 60% опитаних на Заході, половина на Півночі, понад 40% - в Центрі та Сході відчувають згортання свободи слова в Україні. Натомість понад 50% опитаних на Донбасі, понад 40% - на Півдні і Сході, третина на Півночі і в Центрі не відчувають погіршення у цій сфері.

Понад 70% прихильників Свободи та Об'єднаної опозиції, а також майже 60% прихильників УДАРу відчувають згортання свободи слова в Україні. Разом з тим, майже 70% прихильників Партії регіонів, трохи менше половини прихильників КПУ та «невизначених» такої загрози не відчувають.

92.Основні форми і методи маніпулювання громадською думкою.

Термін "маніпуляція" (від лат. — рука — наповнювати) раніше використовувався щодо мистецтва демонстрування фокусів, а також картярських ігор, у яких застосовуються відволікаючі прийоми, приховування істинних намірів, створення ілюзій. Згодом, коли термін почали вживати стосовно людей, у нього стали вкладати значення "приручити" іншого, "прибрати його до рук", намагання перетворити його у слухняне знаряддя, маріонетку.

Маніпулювання ґрунтується на брехні й обмані. Причому, в основі цієї брехні лежать корисливі інтереси. Маніпулятивна діяльність перетворює вибір громадян із вільного свідомого рішення у формальний акт, заздалегідь запрограмований спеціалістами по формуванню громадської думки. Поширення маніпулювання пов'язане і з тим, що воно має ряд переваг порівняно з силовими й економічними методами панування: по-перше, воно здійснюється непомітно для тих, ким маніпулюють; по-друге, воно не несе за собою прямих жертв і крові; і, по-третє, маніпулювання не вимагає великих матеріальних затрат, які необхідні для підкупу або заспокоєння численних політичних противників.

Найважливіша роль у процесі маніпулювання громадською думкою належить ЗМІ й особливо телебаченню.

До найпоширеніших МЕТОДІВ маніпулювання громадською думкою:

• "Визначення". Ідеї, особистості, об'єкти поєднуються з певними характеристиками (позитивними чи негативними залежно від завдань, які ставлять перед собою маніпулятори), які через їх часте повторення засвоюються людьми як очевидні, які не потребують доказів.

• "Блискуча всезагальність". Зображуючи якісь події у яких необхідно заручитися підтримкою аудиторії, застосовують вирази, які переконують, що абсолютна більшість суспільства підтримує таку точку зору

• "Рекомендація". Потрібна теза вкладається в уста особистості, яка користується високою популярністю в певних суспільних колах.

• "Підтасовування карт". Можливість і виправданість застосування точної чи неточної, логічної чи нелогічної заяви з метою пробудження цікавості аудиторії і опанування нею.

• "Перенесення". Прийом за допомогою якого безумовний авторитет певної особи чи політичної сили переноситься на якусь людину, яку потрібно популяризувати.

"Підміна". Полягає у використанні позитивних визначень для позначення негативних дій або навпаки.

"Свої хлопці". З допомогою цього прийому створюють обманливе відчуття близькості певної суспільної групи чи певної особи.

"Зміщення акцентів". Чудовою ілюстрацією цього прийому може служити відомий радянський анекдот про висвітлення змагання американського і радянського бігунів. Переміг американець. Радянські коментатори повідомили: "Наш спортсмен прибіг другим, американський — передостаннім". Формально все сказано правильно, а насправді слухачів обмануто. Цей прийом дуже часто використовують навіть провідні світові інформагентства.

93. Девіантність особистості як біопсихосоціальне явище

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому і суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма – це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. «Соціальна норма, - відзначає Я.І. Гілинський, - визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій».

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Можна зрозуміти повну гіркоту висловлювання А. Солженіцина: «Яка це реформа, якщо результат її – презирство до праці і відраза до неї, якщо праця стала ганебним, а шахрайство стало доблесним.

Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому положенні. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції.

 

94. Соціальна статика та динаміка О.Конта

Огюст Конт (1798-1857) увійшов в історію як ро­доначальник нової пози­тивної соціальної науки, яка мала звільни­ти наукове знання від умоглядної філософії (метафізики) і теології. Позитивна соціаль­на теорія, на його думку, повинна опирати­ся на наукові методи, які б дозволили ре­зультати одного дослідника перевірити ще раз і підтвердити або спростувати іншик дослідником, як це має місце в природничо-наукових теоріях.

Спочатку цю науку він назвав «соціальною фізи­кою», оскільки така назва, як здавалося вченому, передавала основний задум «позитивного» методу пізнання: відмова від умоглядності та спирання на доказовість із використанням спостережень й експерименту. Пізніше О. Конт замінив термін «соціальна фізика» на термін «соціологія», оскільки перший став використовуватись вченими для характеристики статис­тичних досліджень суспільного життя. Для О. Конта це було неприйнятним через те, що наука про суспільство, на його дум­ку, має бути не описовою, а теоретичною.

За задумом французького вченого нова наука про суспіль­ство повинна, з одного боку, вивчати суспільство з позиції його структури та елементів, а з іншого — з позиції його змін, спира­ючись на «вивчення законів безперервного розвитку» суспіль­ства. Таким чином в соціології з'явились два розділи — соціаль­на статика і соціальна динаміка.

Соціальна статика вивчає основи, умови та закони існуван­ня суспільства, оперуючи поняттями «порядок», «рівновага», «стабільність» і «гармонія». Завданням соціальної статики є розгляд основних соціальних інститутів — держави, релігії, сім'ї з точки зору їх соціальної функції та ролі у встановленні злагоди і солідарності в суспільстві.

Соціальна динаміка фокусує свою увагу на законах суспіль­ного розвитку, використовуючи поняття «прогрес», «техноло­гія», «зміни». Головне завдання соціальної динаміки — вив­чення механізмів і законів постійного розвитку суспільства. У рамках соціальної динаміки О. Конт формулює теорію со­ціального прогресу, що базується на законі трьох стадій.

Відповідно до цього закону вирішальним чинником суспіль­ного прогресу виступає духовний і розумовий розвиток людства, що проходить три стадії — теологічну, метафізичну і позитивну.

* Теологічна стадія (від початку існування суспільства до 1300 р.) характеризується тим, що люди пояснюють явища, які відбуваються навколо них, втручанням надприродних чин­ностей — богів, духів та інших фантастичних істот. Теологічні уявлення про навколишній світ формують і певний соціальний порядок, в якому панівне положення займають люди, чий авто­ритет обумовлений вірою в те, що вони є посланцями бога, — священики та воїни. Соціальний порядок, який виник на тео­логічному етапі розвитку людства, отримав у О. Конта назву військового суспільства.

* Метафізична стадія (1300-1800 рр.). У процесі нагро­мадження знань і вдосконалення форм мислення відбуваєть­ся перехід від теологічного пояснення навколишнього світу до метафізичного (абстрактного). У спостережуваних явищах у цей період вчені шукали прихований зміст, сутність, пізна­ти які можна було тільки за допомогою розуму. Такий підхід при вивченні явищ перетворює будь-яке знання в метафізику. Метафізика — філософське міркування про зміст, сутність і загальні принципи явищ і процесів. Використовуючи мета­фізичний підхід, люди беруть під сумнів існуючий соціальний порядок, відкидають непохитні раніше авторитети. У суспіль­стві розростаються егоїстичні тенденції, все частіше виникають випадки протесту проти монархічної влади і спроби встанови­ти владу народу. Неможливість втілити абстрактні принципи в життя приводить до того, що на метафізичній стадії не утво­рюється ніякого міцного соціального порядку. Ця епоха є пе­рехідною.

* Позитивна стадія (після 1800 р.). На цьому етапі еволюції розвитку людства наука стає головним інструментом пізнан­ня навколишнього світу. Науковий підхід дозволяє досягти й підтримувати рівновагу, гармонію, злагоду в суспільстві. Бурхливий розвиток науки і техніки у XIX ст. сприяє появі но­вих соціальних груп — учених і промисловців — і формуванню нового соціального порядку, який О. Конт назвав індустріаль­ним суспільством. На третій стадії створюються всі умови для формування «позитивної» науки про суспільство — соціології, а «позитивізм» стає головним принципом соціального пізнан­ня. Критерії позитивного знання - об'єктивність, достовір­ність, точність, корисність теорії. Соціологія, за задумом вче­ного, повинна забезпечити теоретичну і практичну основу новому, більш стійкому соціальному порядку — індустріаль­ному суспільству. Для цієї епохи характерним є науковий світогляд.

Заслугою О. Конта є те, що він створив проект самостійної науки про суспільство, обґрунтував необхідність наукового підходу при вивченні суспільства і можливість пізнання за­конів розвитку суспільства. Він визначив соціологію не лише як об'єктивну науку, засновану на спостереженні, але і як на­уку, покликану практично перетворити все соціальне життя. О. Конт увійшов в історію не тільки як «батько соціології», але і як творець одного з напрямків соціологічної думки, що отримав назву позитивної соціології.