Молодь як специфічна соціальна група.

Молодь як особливу соціальну групу розглядають з різних позицій і поглядів. Історично поняття молоді виникло в межах соціологічної проблематики. Так у соціологічному плані виділяють дві сторони впливу суспільства на соціальний розвиток молоді.

Соціологи вважають, що "з одного боку, змінюються об'єктивні і суб'єктивні умови макросередовища опосредуют особливості включення молоді в соціальну структуру суспільства..",що в кінцевому рахунку позначається як на формування соціального вигляду молодого покоління, так і на ступеня розвиненість і сформованості самої соціальної структури. "З іншого боку, соціально-економічні і політичні процеси, відображаючись у свідомості молодих людей, впливають на їх потреби, інтереси, ціннісні орієнтації в їх поведінкових програмах".

Молодь характеризується тими суспільними відносинами і громадськими формами, які визначають її як самостійну соціально - демографічну групу. Молодь має ряд особливостей, які випливають, насамперед із самої її об'єктивної суті. Соціальні особливості молоді визначаються специфічної позицією, яку вона займає в процесі відтворення соціальної структури, а також здатністю не тільки наслідувати, але і перетворювати сформовані суспільні відносини. Суперечності, що виникають усередині цього процесу, лежать в основі цілого комплексу специфічних молодіжних проблем.

Молодь характеризується також особливим змістом особистісної, предметної та процесуальної сторін життєдіяльності суспільства (ідея виходить з уявлень суспільства взагалі як якогось соціального організму). Подібне прояв соціального якості молоді пов'язано зі специфікою її соціального стану і визначається закономірностями процесу соціалізації в конкретних суспільних умовах.

Конкретні умови існування молодості як періоду в життєвому циклі людини визначають особливості молодіжного свідомості, набір відповідних цінностей, які є своєрідною основою мотиваційної складової поведінки даної соціально-демографічної групи. "Всередині цього єдності виникає різноманіття суперечливих детерминаций, опосредующих специфіку їх відносин до навколишньої дійсності і мотивацію соціальної діяльності".

Перераховані прояви соціального якості молоді в процесі розвитку переходять один в інший, взаємно доповнюють один одного, обумовлюючи її соціальну сутність, яка реалізується за допомогою діяльності. У вітчизняному обществознании довгий час молодь не розглядалася як самостійна соціально-демографічна група. Виділення такої групи не вкладалося в існуючі уявлення про класової структури суспільства, і суперечила офіційної ідеологічної доктрини про його соціально-політичному єдності.

У вікової психології молодість характеризується як період формування стійкої системи цінностей, становлення самосвідомості і формування соціального статусу особистості. Свідомість молодого чоловіка володіє особливою сприйнятливістю, здатністю переробляти і засвоювати величезний потік інформації. У цей період розвиваються критичність мислення, прагнення дати власну оцінку різних явищ, пошук аргументації, оригінального мислення. Разом з тим в цьому віці ще зберігаються деякі установки і стереотипи, властиві попереднього покоління. Це пов'язано з тим, що період активної діяльності стикається у молодої людини з обмеженим характером практичної, творчої діяльності, неповної включеності молодої людини в систему суспільних відносин. Звідси в поведінці молоді дивовижне поєднання суперечливих якостей та особливостей: прагнення до ідентифікації та відокремлення, конформізм і негативізм, наслідування і заперечення загальноприйнятих норм, прагнення до спілкування і догляд, відчуженість від зовнішнього світу. Нестійкість і суперечливість молодіжного свідомості впливають на багато форми поведінки і діяльності особистість. Молодіжне свідомість визначається низкою об ’ єктивних обставин.
Сьогодні вчені визначають молодь як соціально-демографічну групу суспільства, що виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального стану і обумовлених тими або іншими соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в російському суспільстві.

По-перше, в сучасних умовах ускладнився і подовжився сам процес соціалізації, і відповідно іншими стали критерії її соціальної зрілості. Вони визначаються не тільки вступом в самостійну трудове життя, але і завершенням освіти, отриманням професії, реальними політичними і цивільними правами, матеріальної незалежністю від батьків. Дія цих факторів неодночасно і неоднозначно в різних соціальних групах, тому засвоєння молодою людиною системи соціальних ролей дорослих виявляється суперечливим. Він може бути відповідальним і серйозним в одній сфері і відчувати себе як підліток в інший.

По-друге, становлення соціальної зрілості молоді відбувається під впливом багатьох щодо самостійних факторів: сім'ї, школи, "вулиці", колективу, ЗМІ, різних молодіжних організацій, релігії та ін. Ця множинність інститутів і механізмів соціалізації не являє собою жорсткої ієрархічної системи, кожен з них виконує свої специфічні функції у формуванні особистості молодої людини. Під впливом перерахованих факторів формуються особливості соціалізації, наприклад, російської молоді (американської та ін.)

Нижня вікова межа визначається з 14 років, оскільки з цим періодом пов'язано наступ фізичної зрілості і людина може почати свою трудову діяльність (період вибору вчитися або працювати). Верхня межа визначається досягненням економічної самостійності, професійній та особистому стабільності (створення сім'ї, народження дітей). В цей період людина проживає важливий етап сімейної і позасімейне соціалізації. Кордону молодіжного віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, досягнутого рівня добробуту і культури, умов життя людей. Вплив цих факторів реально проявляється в тривалості життя людей, розширення меж молодіжного віку від 14 до 35 років.

77. Держа́вна молоді́жна полі́тика

Держа́вна молоді́жна полі́тика — це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Державна політика стосовно окремих соціальних груп суспільства існує багато років, однак як цілісна система політико-правових основ, організаційно-кадрова система соціальної роботи із забезпечення практичної реалізації прав і свобод, запитів і потреб молоді в багатьох країнах починає формуватися лише у другій половині ХХ століття. Проблемами, що наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття зумовили потребу розробки й реалізації принципово нової державної молодіжної політики, зокрема й в Україні, були: ускладнення життя, вплив інтеграційних, глобалізаційних процесів на розвиток і взаємини між державами, загострення багатьох соціально-економічних, політичних і духовних процесів, криза духовних ідеалів і орієнтацій громадян у країнах перехідного періоду тощо

Суть, особливості, практичне здійснення державної молодіжної політики в конкретній державі зумовлюються багатьма складовими, однак провідними є: характер держави, особливості її політичної системи, специфіка формування й реалізації соціальної політики тощо.. Звідси визначають декілька основних моделей державної молодіжної політики, з-поміж яких вирізняють дві домінуючі за кількістю країн, де вони присутні: неоконсервативну (приміром, у США), коли держава найперше надає соціальну допомогу тим категоріям і групам молоді, що її потребують, і соціал-демократичну (в більшості європейських країн), де держава практично бере на себе відповідальність за розв’язання майже всіх проблем молоді. Характерною особливістю молодіжної політики в європейських країнах є те, що вона здебільшого реалізується у трьох напрямах. Тобто держава, її органи розв’язують актуальні проблеми молоді в соціально-економічній, культурно-духовній сфері та у сфері молодіжного руху. При цьому більшість розвинених країн (Німеччина, Австрія, Фінляндія, Франція) продовжують розробляти й удосконалювати специфічне ювенальне законодавство. У багатьох країнах молодіжна політика реалізується завдяки відповідним державним і регіональним програмам, ґрунтується на створенні певних гарантій, умов для розвитку й самореалізації молоді.

Як і в інших країнах, в Україні розробляється спеціальне ювенальне законодавство, але не так дієво, як у них, стимулюється розвиток молодіжного руху, підтримується рух волонтерський, діяльність спеціалізованих соціальних служб для молоді. Тож дедалі більшою є потреба формування й практичної реалізації такої молодіжної політики, суб’єктом якої разом із державою була б сама молодь. А реалізовуватися вона має за активної участі всього молодого покоління.

78.Політична культура та свідомість сучасного українського суспільства

Особливість формування політичної свідомості і політичної культури в суспільствах перехідного типу (від однієї моделі розвитку до іншої) пов'язана зі змінами як об'єктивних умов, так і соціальних пріоритетів, цінностей та орієнтацій. Трансформування світоглядних орієнтацій тривалий час перебуває в стані амбівалентності (поєднання протилежних, суперечливих тенденцій), руйнування попередніх світоглядних стереотипів і формування нової або реконструкції існуючої системи цінностей. За цих умов значно ускладнюється орієнтація громадян у політичному житті суспільства, у визначенні індивідуальних позицій до тих чи інших суспільних процесів. Дослідження показують, що сприймання нових соціальних цінностей залежить від багатьох чинників.
Важливими показниками політичної культури є політична поінформованість і компетентність громадян щодо політичних подій і процесів, які відбуваються в суспільстві, визначення особистого ставлення до них і участь у політичному житті суспільства. Як показує аналіз результатів різноманітних соціологічних досліджень, які проводились останніми роками в Україні, участь громадян у діяльності політичних партій і громадських об'єднань становить лише 2—3 % респондентів.
Громадська думка щодо державно-політичного устрою нашої держави тривалий час залишається невизначеною, а значна частина опитаних відзначає свою некомпетентність у вирішуванні важливих питань політичного життя суспільства.
У суспільстві склалося дуже критичне ставлення до вітчизняних політиків. Так, за результатами дослідження Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, рівень довіри наших людей політикам найнижчий серед представників різних професій і складає лише 2,8 % позитивних відповідей респондентів, тоді як найвищий рівень довіри висловлений учителям — 52,2 %. Отже, таке ставлення громадян України до діяльності вітчизняних політиків свідчить про втрату легітимності політиків як представників суспільних інтересів.
Складною залишається партійно-політична орієнтація громадян. У цій сфері відбуваються певні трансформаційні зрушення, але вони ще занадто далекі від сприятливого стану для ефективного реформування суспільства. Про стан сучасних політичних орієнтацій громадян України можна зробити певні висновки за результатами досліджень. Відповідно до традиційної системи координат, у спектрі «правий — лівий» відповіді респондентів розподілились у минулому році так: до центристів себе віднесли 33,7%, до лівої частини спектра 21,8%, до правої — 18,3 %, а 26,2 % опитаних не визначилися з відповіддю.
Проголошення суверенітету й незалежності України, демократичного шляху розвитку зумовило потребу реформувати політичну культуру громадян. Зміст цих процесів пов'язаний з відродженням традиційних українських національних цінностей, з розбудовою української суверенної держави, зі спрямуванням її діяльності на забезпечення прав і свобод громадян.
Отже, політична свідомість і політична культура — важливі чинники життєдіяльності суспільства і громадянина. Виконуючи важливі функції, вони значно мірою впливають на політичне життя суспільства.
Успішне вирішення державотворчих завдань в Україні неможливе без формування політичної свідомості громадян, політичної поінформованості та компетентності набуття багатого політичного досвіду і демократичної політичної культури.

79.Проблеми сучасної сім*ї в Україні

Сім'я – це мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення [4, с.237]. За Арістотелем, сім'я – перший вид спілкування людей. Вона є первинним осередком, з якого виникла держава. Об'єднання кількох сімей грецький мислитель називає «поселенням», вважаючи його перехідною формою від сім'ї до держави. За С. Манухіним, сім'я - це природна група, в якій з часом виникають стереотипи поведінки. Ці стереотипи створюють структуру сім'ї, яка визначає функціонування її членів, окреслюючи діапазон можливих варіантів їхньої поведінки та спрощуючи взаємодію між ними [1,с.80]. Дані визначення про сім’ю характеризують її як взаємну гармонійну ідилію відносин, однак реальність свідчить про те, що інколи цей гармонійний потік енергії (за допомогою багатьох чинників) порушується, в результаті чого між членами сімейних відносин виникають непорозуміння, конфлікти. Дане явище потребує значної уваги для його вирішення й запобігання тому, що сім’я,як соціальний інститут, певним чином впливає і на розвиток держави в цілому. Дану тему у своїх працях досліджували такі науковці, як: А. І.Антонов, Ю.Е.Альошина, Т. В. Буленко, С. В. Кратохвил, тощо.

Вирішивши свої сімейні мікро-проблеми, громадяни запобігають появі макро-проблем у країні. Тому метою даної статті є з’ясувати, які ж саме проблеми турбують українські сім’ї; що призводить до краху сімейних стосунків та намагатимемось дати поради як цьому запобігти.

Отож, однією з проблем на, нашу думку, є уявлення молодих людей,які вступають у шлюбні відносини, про сім’ю. Адже, якщо чашка матиме тріщину, то навряд чи з неї можна буде напитися чаю і не має гарантії, що з маленької тріщинки не утвориться велика і цілої чашки вже не буде. Даний приклад найповніше описує подібну картину. Тому, приймаючи таке важливе рішення у своєму житті, кожним повинна усвідомлюватися уся відповідальність, потрібно відкинути свій егоїзм, любити безкорисливо, бути готовим для жертовності. Наступним недоліком є зниження значення сім'ї в системі життєвих цінностей особистості з подальшою переорієнтацією значної частини молоді на позашлюбні стосунки або повторний шлюб. Сім’я- це перш за все відповідальність,позашлюбні відносини у свою чергу позбавляють цієї відповідальності, людина вільна, немає спільного побуту,спільних проблем, уявлення про сім’ю є іншим, та в даному випадку і про сім’ю важко сказати так це “посиденьки вечорами”, які не гарантують, що завтра ці люди також будуть разом.

Слід також зазначити про послаблення захисної функції сім'ї (як матеріальної, так і психологічної).В Україні існує ціла низка проблем, що перешкоджають нормальному розвитку сім’ї: низький грошовий дохід; низький матеріальний рівень, дефіцит вільного часу, погані житлові умови, невлаштований побут, труднощі, зв'язані з народження і вихованням дітей, тощо.

Сучасна українська сім’я зіштовхнулася із проблемою нестабільності життєвих планів в умовах економічної нестабільності в результаті чого відбувається стійка орієнтація подружжя на малодітну сім'ю. Звичайно питання скільки у сім’ї буде дітей є питанням виключно окремої сім’ї. Однак слід зауважити, що без дітей важко проявитися справжній любові, оскільки подружжя без дітей зосереджені самі на собі і люблять тільки одне одного. А істинна любов, за висловом Сент- Екзюпері, виникає тоді, коли чоловік і дружина починають дивитися в одну сторону, тобто вчаться любити другу людину. Серед інших проблем, що перешкоджають розвитку сім’ї, слід зазначити: погіршення дитячо-батьківських взаємин, зумовлене невідповідністю та закостенілістю батьківських норм; загострення суперечностей між партнерами в орієнтації сім'ї на демократичний (з боку жінок) або патріархальний (з боку чоловіків) розвиток; дисфункціональний розвиток сім'ї, ознаками якого є: тенденція до домінування, боротьба за владу обох партнерів, неузгодженість рольової поведінки, негнучкість сімейних норм, маніпуляція партнером, дітьми, ігнорування потреб, почуттів членів сім'ї, конфліктна взаємодія[2,с.67];

Також можна назвати і такі проблеми, як: ускладнення сімейної адаптації молодого подружжя внаслідок неадекватних дошлюбних очікувань, завищених вимог до партнера; порушення механізму адаптації сім'ї до динамічних процесів у суспільстві.

Важливою проблемою сім’ї є її матеріальне за­безпечення – загальний рівень життя, в який входить і рівень заробітної плати, і забезпеченість товарами широкого вжитку, благоус­трій побуту, організація вільного часу тощо. Зрозуміло, що проблема матеріальної забезпеченості сім’ї не єдина для нормального її функці­онування, але це той фундамент, який дає змогу кожній сім’ї отримати все необхідне для усіх її членів і, перш за все, для дітей[4,с.67].

На жаль одне матеріальне забезпечення сімей не може зберегти їх цілісність. Відомо, що в часи лихоліть і пов’язаним з ними падінням рівня матеріальної забезпеченості сім’ї стають ще більш згуртованими і, навпаки, з ростом добробуту збільшується відсоток зруйнованих сімей. Яскравим прикладом цього можуть бути США, де, не дивлячись на один з самих високих рівнів життя, маємо один із найвищих відсотків ро­зірвання шлюбів [3,с.52].

Адекватно оцінивши ситуацію, що склалась: постає питання про розробку термінових заходів по наданню допомоги сім’ї у всіх її напрямках. З боку держави повинні передбачатися певні заходи і не лише економічного і соціального спрямування, але і створення служб психологічної допомоги сім’ям.

Отже, існує велика кількість проблем, які необхідно вирішувати. Для цього необхідна ефективна державна політика, щодо розвитку сім’ї, цілеспрямована діяльність центрів і служб, які займаються проблемами сім’ї, доброзичливі стосунки між людьми, повага та любов.