Політичний процес: етапи, форми, типи, стадії перебігу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політичний процес: етапи, форми, типи, стадії перебігу



Політичний процес можна визначити як: специфічну взаємодію суб’єктів політики і носіїв політичної влади на основі політичних ролей і функцій, що вони виконують; сукупну діяльність всіх суб’єктів політичних відносин, що пов’язана з формуванням, розвитком, перетворенням і функціонуванням політичної системи та опосередковує публічну владу.

Розглядаючи структуру єдиного цілісного політичного процесу в динаміці часу, можна виокремити такі стадії:

-Конституювання політичної системи.

-Функціонування політичної системи.

-Політичний розвиток у напрямку перетворень.

-Занепад політичної системи (як діалектичний процес заперечення ).

Стадії (фази) політичного процесу є взаємообумовленими та дозволяють звісною мірою впорядкувати політичну динаміку. Коли конкретна політична система вже існує ( чи започатковується), то процес її розвитку має круговий (спиралєподібний) вигляд і відтворюється у тих чи інших типових формах.

Конституювання політичної системи – історично і логічно початкова стадія (фаза). Вона починається зазвичай з актів політичного волевиявлення народу, акцій соціально-політичної творчості: утворення чи установлення (шляхом виборів чи радикальними рішеннями) нових (чи інших) органів публічної влади; пристосування колишньої політико-правової структури до радикально оновлених обставин тощо. Ця стадія співпадає, як правило, зі зламними чи революційними періодами в житті суспільства, коли втрачається легітимність влади одних соціально-політичних сил і пануючі позиції займають інші сили. Нові політичні сили перетворюють політичну систему відповідно до своїх потреб, переорієнтовують існуючі та нові органи влади на виконання їх політичної волі. Відповідно змінюються інші політичні інститути, політичні та правові норми, в яких закріплюється новий вигляд оновленої політичної системи.

На стадії функціонування, перш за все, йде процес; динамічно відтворюються всі компоненти, що притаманні саме даному історичному типу політичної системи, її соціальної природі та зв’язком із іншими підсистемами суспільства. Ця стадія співпадає зі стабільним періодом розвитку, коли владні соціальні групи посідають свої позиції міцно, непохитно і досить довгостроково, що, зрозуміло, супроводжується відносним соціальним спокоєм.

В цей період відтворюються та закріплюються не тільки органі держави, політичні партії, громадські організації й рухи, але і процедури, що їх підтримують, політичні механізми, норми, ідеали, символіка і мова. Отже, йде відновлення суб’єктів політичних відносин у всьому різноманіття форм, позицій, поглядів, ролей, функцій і вчинків.

Стадія (фаза) розвитку політичної системи починається з певного перегрупування у розташуванні політичних сил. Внутрішня динаміка політичного розвитку може виявлятися з різною силою й інтенсивністю: модифікації, модернізації, трансформації. На цій стадії приймаються і виконуються численні політико-управлінські рішення, тобто відтворюється багатоманітна картина життя державно-організованого суспільства, де можливі не лише успіхи, а й неспівпадіння, помилки, протиріччя, антагонізми і конфлікти. Розвиток політичної системи постійно супроводжується протиборством різних течій і тенденцій, індивідів, груп, класів і спільнот, їх асоціацій; суперечливими зіткненнями їх політичних чи партикулярних інтересів. Своєчасне втручання та зняття політичних антагонізмів можливо забезпечити, якщо здійснювати необхідний контроль за функціонуванням політичної системи.

Стадія занепаду політичних систем принципово співпадає з активізацією соціальних сил, що заявляють про себе новими формулами організації політичного життя ( владних відносин, політичного режиму, ідеології, соціальної ієрархії, економічних зв’язків). У цьому випадку спрямованість політичного процесу стає негативною по відношенню до чинних інститутів влади і законодавства; руйнівні тенденції перебільшують конструктивні, творчі; розпад режиму правління набуває незворотнього характеру. В результаті політичного рішення втрачають управлінську силу, а сама еліта влади – свою легітимність. Слід відзначити, що циклічний шлях по цих 4-х стадіях не є неподоланим, раз і назавжди визначеним. Початок і тривалість кожної стадії у часі є обумовленим безліччю конкретно-історичних обставин. Таким чином, політичний процес доцільно розглядати як сукупність дій інституціоналізованих і неінституціоналізованих суб’єктів зі здійснення своїх функцій у владі, чи політичних дісфункцій, які в кінцевому разі ведуть до розвитку (прогресу), або ж до занепаду політичної системи суспільства. Відтворення політичної системи – складне, діалектично суперечливе явище. Це і повторне відновлення всіх усталених елементів і параметрів системи, і також момент їх зміни та оновлення. Ця складова політичного процесу закріплює і , водночас, оновлює історичний тип політичної системи, її соціальну природу та особливі риси. Слід розуміти, що не існує якогось єдиного спільного акту чи загального ритму відтворення політичної системи, чи універсальних для всіх формацій і будь-якої історичної доби засобів та методів цього процесу.

 

 

78. Стан національних відносин в Україні.У сучасних поліетнічних державах і на рівні теоретичному, і в площині практичної побудови та реалізації державної політики все більшої важливості набуває теза про те, що захист з боку держави колективних прав національностей поруч з обов’язковим дотримання індивідуальних прав людини є реальною запорукою демократії, однією з ключових точок, які дають змогу дієво вимірювати її рівень. Сьогодні, коли світ глобалізується та уніфікується, активне усвідомлення з боку держави значущості колективних прав, адекватне розуміння важливості процесу захисту та відтворення культур національних груп у широкому сенсі цього слова — провідні ознаки сучасної демократії, які сприяють реалізації індивідуальних та колективних прав особистості. Критерії оцінки демократичності в контексті питань міжнаціональних взаємин криються не тільки в площині ухваленого законодавства в цій сфері, не тільки у тих зобов’язаннях, які бере на себе держава щодо збереження культур тих чи інших етнічних груп, але й в їх реальній реалізації. Іншою складовою в аналізі сфери міжнаціональних взаємин може бути не тільки увага до процесу реалізації етнонаціональної державної політики, але й аналіз загальних процесів у суспільстві в сфері міжнаціональних взаємин. Наявність у самому суспільстві культури міжнаціональної толерантності, дотримання принципів терпимості, постійне їх відтворення в суспільній поведінці свідчать про рівень розвитку самого суспільства, про рівень загального соціального здоров’я. Адже вiдомою є теза про те, що суспільні гетеростереотипи (стереотипи про іншого в сфері міжнаціональних взаємин) більше розповiдають про їхнього автора, ніж про об’єкт, відносно якого вони утворилися. Загалом за етнічним складом населення Україна належить до числа поліетнічних країн. Це зафіксовано юридично у КУ та законах України. Зокрема, відповідно до КУ всі громадяни України, незалежно від їхньої національної приналежності, віросповідання, походження, місця проживання, політичних переконань, культурної та мовної самоідентифікації, утворюють український народ. У Статті 11 Основного закону України вказується, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Стаття 3 Закону України «Про національні меншин в Україні» (1992 р.) до числа національних меншин відносить «групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою».

79. Міжнародна політика: суть, причини появи, історичні форми.Міжнародна політика як спосіб взаємодії і взаємовідносин між розрізненими соціальними угрупованнями — племенами й племінними об'єднаннями, націями, державами, союзами держав — формується одночасно з виникненням і розвитком цих спільнот. Відомо, що вже перші рабовласницькі держави, які виникли у IV — III тисячоліттях до н.е. у Єгипті та Месопотамії, здійснювали міжнародні відносини, створювали різноманітні союзи, військово-політичні об'єднання переважно для спільного ведення воєн.

Зовнішня політика – це політика держави у сфері міждержавних відносин. Одна з центральних теоретичних проблем полягає у співвідношенні зовнішньої політики з внутрішньою політикою держави. Розглянемо три підходи:

1. Марксистська концепція виходить з того, що внутрішня політика є визначальною в цьому співвідношенні, а зовнішня політика є породженням і продовженням внутрішнього соціально-політичного розвитку й в історичному плані виникає пізніше (В. Ленін).

2. Американець Г. Моргентау своє кредо висловив таким чином: міжнародна (зовнішня) політика є ідентичною внутрішній, обидві є боротьбою за вплив, тобто вони тотожні.

3. Польсько-австрійський соціолог Л. Гумплович так визначив це співвідношення: внутрішній розвиток держави визначається розвитком її зовнішніх сил, першому призначена службова роль відносно останнього, внутрішня політика – простий додаток до зовнішньої та обумовлена останньою.

Ці три підходи не залишають місця для інших позицій і варіантів аналізу, і кожен з них в різних конкретно-історичних умовах одержав практичне підтвердження.

Основоположні принципи зовнішньої політики напрацьовувались світовою політичною практикою і теорією:

Ø принцип відповідності поставленої мети реальним можливостям її досягнення. Він сформульований К. Клаузевіцем, потім його повторив і впровадив В. Ленін (Брестський мир);

Ø зовнішня політика – це мистецтво здобуття союзників, а не наживання ворогів. Однак цей принцип не був реалізований. В історії не було прецеденту, щоб Англія, Франція, США, Японія і Китай разом виступали проти якоїсь однієї держави;

Ø принцип вибору пріоритетів;

Ø адекватна оцінка глобальної ситуації;

Ø узгодження внутрішньої і зовнішньої політики;

Ø узгодження політичної і військової стратегії;

Ø позбавлення від ідеологічних міфів у зовнішній політиці і переведення ідеологічних розбіжностей на мову аргументів.

Існують декілька форм реалізації внутрішньої політики:

Пасивна полягає у пристосуванні до зовнішньополітичних обставин. Таку політику проводять слабкі держави.

Агресивна побудована на формуванні ексионістських планів. Таку політику проводять сильні держави.

Активна спрямована на пошуки рівноваги між внутрішньою і зовнішньою політикою.

Консервативно-активна має за мету активний і навіть агресивний захист досягнутого раніше балансу між внутрішньою і зовнішньою політикою.

Функції зовнішньої політики – охорона, репрезентативно-інформаційна і організаційно-переговорна – дають можливість реалізувати її стратегічну мету:

забезпечення національної безпеки держави, примноження її загального потенціалу, підвищення міжнародного престижу та інше.

Кожна національна держава у своїй зовнішній політиці як сукупності військових і дипломатичних, економічних і правових засобів намагається найбільш оптимально реалізувати свій національний інтерес. Поняття "національні інтереси" багатозначне; воно має як об'єктивний, так і суб'єктивний сенс. В об'єктивному сенсі поняття "національні інтереси" – це сукупність умов (внутрішніх і зовнішніх), які забезпечують певний геополітичний статус держави, національну безпеку, суспільну стабільність, рівень і якість життя громадян. Якщо в недалекому минулому два перших аспекти були домінуючими, то на сучасному етапі в розвинених країнах набирають ваги два останніх.

У суб'єктивному значенні поняття "національні інтереси" має ідеологічне трактування залежно від політичного режиму, правлячого політичного курсу, міжнародного порядку і таке інше.

Часто за національні інтереси видаються інтереси держави або правлячих кіл, міжнародних впливових кіл. Тому в суб'єктивному плані поняття "національні інтереси" часто стає об'єктом політичних спекуляцій з боку різноманітних політичних сил. Поняття "національні інтереси" має ряд аспектів: геополітичний, внутрішньополітичний та ідеологічний.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.232.99 (0.011 с.)