Поняття і стадії правового регулювання сус-них відносин.

Правове регулювання — це здійснюваний Д-ю за допомогою всіх юрид засобів влад­ний вплив на суспільні відносини з метою їх упо­рядкування, закріплення, охорони і розвитку. Стадії: Обов'язкові: 1)моделювання(регламентування) сус-х відносин — шляхом загального програмування юрид прав та обов'язків їх учасників; 2)виникнення суб'єктивних юрид прав та
обов'язків(правовідносин) у суб'єктів права; 3)реалізація суб'єктивних юрид прав та обов'язків. Факультативні: 1) офіційне тлумачення правової норми; 2)застосування правової норми.

 

78. Юридичні факти, поняття, значення і види.Юридичний факт — це передбачена гіпотезою правової норми конкретна обставина, з настан­ням якої витікають, змінюються або припиня­ються правові відносини. Види: 1)за юрид наслідками — правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі; 2)за складом — прості, складні (юрид склади); 3)за х-ром тривання в часі — одноактні(дискретні) — н-д, купівля-продаж речі;триваючі (процесуальні), тобто так звані юрид стани (н-д, перебування в шлюбі); 4)за наявністю волі — дії (відбуваються як результат волевиявлення відповідних осіб), події(трапляються незалежно від волі суб'єктів).Юрид факти, які є діями, залежно від від­повідності їх приписам правових норм поділяються на: 1) правомірні (тобто дії, які відповідають юри­д приписам): а)юрид акти, тобто правомірні дії, які чи­няться зі спец метою викликати певні юрид наслідки (наприклад, прийняття судом рішення у справі, складання людиною заповіту); б)юрид вчинки, тобто правомірні дії, які такої мети спеціально не мають (скажімо, малю­вання художником картини для особистого корис­тування, відправлення листа поштою); 2)неправомірні (дії, які суперечать юрид приписам): а) винні, тобто правопорушення (злочинні, різноманітні проступки); б)безвинні — так звані правові аномалії; 5) за онтологічним статусом — факти (акти), які обґрунтовані обставинами: а)реальними; б)уяв­ними (презумпціями). Правова презумпція — це закріплене в законо­давстві припущення про наявність або відсут­ність певних юридичних фактів, яке може призве­сти до виникнення, зміни або припинення пра­вовідносин.

Види правової презумпції: презумпції., що не можуть бути спростовані (неспростовні), — це такі припущення щодо існу­вання певного факту, які не потребують доведення і не підлягають сумнівам, спростуванню (н-д, презумпція недієздатності неповнолітньої особи); презумпції, що можуть бути спростовані (спростовні), — це такі припущення щодо існуван­ня певного факту, які мають юрид значення доти, доки щодо цього факту не буде встановлено інше (н-д, презумпція невинності особи, презумпція батьківства).

75.Типи правового регулювання сус-них відносин. Тип правового регулювання — це спосіб сполу­чення загальних юрид дозволів та загальних юрид заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами. Види типів правового регулювання: 1)загальнодозволенний: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»; 2)спеціальнодозволенний: «дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі».

 

79. Поняття і ознаки правопорушень Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним. Ознаки правопорушень х-ся такими заг рисами правової поведінки. За своєю соц значущістю ця поведінка соц шкідлива, тобто спричиняє чи може сиричинити шкоду нормальним сус-м відносинам, що розвиваються у правовій формі, -правам, свободам, законним інтересам суб’єктів. Ця шкода може бути: матер і моральною, значною і незначною). За психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовий х-р, тобто здійснюється під контролем волі і свідомості суб’єкта. Правопорушенням є лише те діяння, яке скоюється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності. Д-а в законі фіксує ознаки правопорушення, що вказують на динаміку, інтенсивність поширення негативних для сус-ва вчинків. З точки зору юрид наслідків правопорушення як юрид факт породжує охоронні правовідносини, в межах яких реалізуються заходи відповідальності за скоєне правопорушення. Таким чином, для суб’єкта правопорушення юрид наслідки завжди будуть негативними. Зовнішня(об’єктивна) х-ка правопорушення полягає втому, що воно завжди виступає як діяння суб’єкта(дія чи бездіяльність), яке з юрид точки зору виражене: в невиконанні суб’єктом своїх обов’язків, що випливають з договору чи закону; в недотриманні заборон; у зловживанні суб’єкта своїми правами. Контролюючі можливості Д-и полягають у тому, що вона може запустити держ механізм притягнення до юрид відповідальності за правопорушення з метою поновлення порушених прав суб’єктів з наступним покаранням правопорушника.

 

80. Поняття та види правопорушень Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним. Види правопорушень (за ступенем суспільної або особистісної шкідливості): проступки (шкідливі правопорушення); злочини (небезпечні правопорушення). Злочин — вчинене винно суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), заборонене кримі­нал законом під загрозою покарання. Види проступків: конституційне правопорушення — завдає шкоди держ ладу, його об'єктом виступа­ють закріплені Конституцією порядок організації та діяльності органів держ влади, форма правління та устрій Д-и. Отже, об'єктом такого проступку можуть стати форма або апарат держа­ви, а також конституційні права людини; цивільне правопорушення — завдає шкоди май­новим і пов'язаним з ними особистим немайновим інтересам суб'єкта. Об'єкт цього правопорушення — майнові або пов'язані з ними немайнові цінності; адміністративне правопорушення — проти­правна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або держ порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений поря­док управління і за яку законодавством передбачено адмін відповідальність; дисциплінарне правопорушення — це правопо­рушення, яке завдає шкоди внутрішньому труд розпорядку підприємств, установ та орг-й. В юрид науці обговорюється питання про можливість виокремлення екологічних, сімейних, процесуальних та деяких ін правопорушень.

 

81. Поняття і склад правопорушень Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особис-тісно або суспільно шкідливим чи небезпечним. Склад (елементи) правопорушення: 1) суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фі­з особа (людина) або деліктоздатне об'єднан­ня, які вчинили правопорушення. Деліктоздатність — це закріплена законодавством і забезпече­на Д-ю здатність суб'єкта нести юрид відповідальність за вчинене ним правопорушення; 2) об'єкт правопорушення — певні блага, на пошко­дження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Об'єктами правопору­шень можуть стати всі явища, які визнаються об'єк­тами правовідносин, тобто різноманітні матеріал та нематеріал цінності (особисті або соц);

3)об'єктивна сторона — протиправне діяння; йо­го шкідливий або небезпечний результат; не­обхідний причинний зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його держ, юридичній забороненості, у невідповідності вчинку юрид приписам. Таке діяння може бути ви­ражене як у активних (якщо суб'єкт недотри­мується забороняючих норм), так і в пасивних діях (якщо суб'єкт не виконує зобов'язальні норми); 4) суб'єктивна сторона — певне психологічне ставлення суб'єкта до своєї протиправної по­ведінки та її наслідків.

 

82. Поняття і принципи юрид в-ті. Юр в-ть — це закріплений у законодавстві і забезпечений Д-ю юрид обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали. Принципи юрид відповідальності є різно­видом міжгалузевих принципів П-а (правового регулювання), а тому, як і інші такого роду принципи, вони підпорядковані, субординовані заг типологічним принципам П-а. Юридична відповідальність застосовується на засадах: 1) законності (щодо її підстав, процедури і змісту); 2) обґрунтованості (щодо висновків про факт та про суб'єкта правопорушення, а також про інші юрид-о значущі факти, пов'язані з цими обста­винами); 3) доцільності (щодо здійснення цілей юридич­ної відповідальності); 3) невідворотності (жодне правопорушення не повинно залишатися без відповідного реагування компетентних органів); 4) справедливості або індивідуалізації (щодо відповідності обраного в межах закону заходу від­повідальності негативній соц характерис­тиці конкретного правопорушника). Види юридичної в-ті: конституційна; адміністративна;цивільна;дисциплінарна;матеріальна;кримінальна.

 

83. Поняття, ф-ції та стадії юр в-ті.Юридична в-ть — це закріплений у з-стві і забезпечений Д-ю юрид обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали. Ф-ції юрид відповідальності: 1)правоохоронна — захист правопорядку від можливих або вчинених (зокрема, триваючих) правопорушень; 2)виховна — спец превенція (тобто ви­правлення правосвідомості правопорушника з тим, щоб він більше не чинив правопорушень); заг
превенція (тобто вплив на правосвідомість усіх ін­ших схильних до правопорушень осіб, щоб утрима­ти їх від таких вчинків). Стадії юрид відповідальності: 1) виникнення відповідальності (з моменту вчи­нення правопорушення як юрид факту, що спричинює відповідне правопорушення); 2)встановлення компетентними держ органами суб'єкта (та інших елементів) правопо­рушення; 3)визначення виду і «дози» (міри) відповідаль­ності (в акті застосування санкції відповідної пра­вової норми); 4)реалізація конкретних заходів юрид відповідальності, визначених відповідним правозастосовним актом.

 

84. поняття і види правового регулювання Правове регулювання — це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку.

Види правового регулювання: 1)за способом поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон — загальнодозволе'нний («дозволено все, що прямо не заборонено законом») / спеціальнодозво'ленний («дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі»); 2)за територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання — централізоване (якщо таким суб'єктом є вищий або центральний орган держави) і нецентралізоване (коли таким суб'єктом є регіональний, місцевий чи інший територіальний орган); 3)за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання,— загальне, або нормативне, (якщо такий обсяг є кількісно неви-значеним) та індивідуальне (якщо регулювання розраховане лише на одну конкретну життєву ситуацію). Індивідуальне правове регулювання здійснюється, наприклад, при застосуванні відносно визначених юридичних норм, коли існує можливість обрати на власний розсуд,— проте в межах норм — конкретний варіант поведінки.

 

85. Предмет правового регулювання — це сукуп­ність суспільних відносин, урегульованих правом. Властивості предмета правового регулювання:- вольовий («ідеологічний») характер суспіль­них відносин;-здатність суспільних відносин бути об'єктом
зовнішнього контролю;-істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

Метод правового регулювання — це специфіч­ний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юр засобів.

Метод правового регулювання характеризується:- колом суб'єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними;-змістом та обсягом правового статусу суб'єк­тів певних відносин;-порядком формування, встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів;-ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;-співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку — повноважень (дозво­лів), обов'язків та заборон;-порядком (процедурою) здійснення юридичних прав та обов'язків;-способами примусового забезпечення прав і обов'язків.

 

86. Механізм, основні елементи та стадії правового регулювання суспільних відносин Механізм правового регулювання — це с-­ма всіх державно-правових (юрид) засобів, за допомогою яких Д-а здійснює владний вплив на сус-ні відносини.

Елементи механізму правового регулювання: Обов'язкові на відповідних стадіях регулю­вання: 1)норми права (моделюють, регламентують сус­-ні відносини); 2)НПА(«організовують» зміст правових норм, виражають їх зовні, забезпе­чують набуття ними чинності); 3)юрид факти (породжують, змінюють або припиняють суб'єктивні юрид права і обов'яз­ки персоніфікованих суб'єктів); 4)правовідносини (конкретизують взаємні юри­д права та обов'язки персоніфікованих суб'єктів); 5)акти тлумачення (з'ясування) змісту право­вих норм; 6)акти реалізації суб'єктивних юрид прав і обов'язків. Обов'язкові протягом усього регулювання: 1) правосвідомість (ідеологічно, духовно забез­печує процес правового регулювання); 2) законність (гарантує реальність здійснення регулятивного процесу). Факультативні: 1) інтерпретаційно-правові акти (забезпечують
однакове розуміння змісту правових норм); 2) акти застосування правових норм (забезпечу­ють владну організацію правовідносин між правореалізаторами). Стадії правового регулювання: Обов'язкові: 1) моделювання (регламентування) сус-них
відносин — шляхом загального програмування юрид прав та обов'язків їх учасників; 2) виникнення суб'єктивних юрид прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права; 3) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

87. Державний устрій і державний режим як елементи форми держави. У сучасний період форма держави – це порядок організації і функціонування державної влади відносно форми правління, форми територіального устрою та форми державно-правового режиму.

Елементами форми держави є: - державне правління; - державний устрій; - державний режим.

Форма територіального устрою – національно-територіальні й адміністративно-територіальна організація державної влади, яка характеризує співвідношення частин держави та її органів між собою і з державою у цілому.

Види форм територіального устрою:

Унітарна (проста) – єдина держава, частини якої мають ознаки державності.

Федерація – складна форма територіального устрою, якій притаманні як загальнофедеративні, так і властиві кожному суб єктові федерації система законодавства, механізм держави, бюджет, громадянство, кордони.

Конфедерація – добровільне об єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об єднання, яка з часом або розпадається або перетворюється на федерацію.

Імперія – складна держава, яка включає головну державу (метрополію) та її колонії.

Державний режим – сукупність засобів, прийомів реалізації державної влади, що відображає її характер і зміст з точки зору співвідношення демократичних та авторитарних засад.

Види державного режиму.

Демократичний режим – державна влада здійснюється в інтересах більшості населення методами, що забезпечують додержання громадських і політичних прав людини.

Недемократичний режим (авторитарний, тоталітарний та ін.) – державна влада здійснюється більш жорстокими методами шляхом порушення прав людини та усунення можливостей для вільного виявлення інтересів груп населення.

Таким чином, форма держави характеризується відповідною організацією і реалізацією публічної влади, взаємозв язком держави з особою та громадським суспільством.

 

88. Громадянське суспільство і держава. Громадянське суспільство — це спільність вільних, рівноправних людей та їхніх об'єднань, яким держава забезпечує юридичні можливості бу­ти власником, а також брати активну участь у політичному житті. Основні ознаки громадянського суспільства: 1) людина, її інтереси, права, свободи є головною його цінністю; 2)рівноправність і захищеність усіх форм власності, насамперед приватної (в її групових та індивідуальних різновидах); 3)економічна свобода громадян та їхніх об'єд­нань, інших суб'єктів виробничих відносин у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності; 4)свобода і добровільність праці на основі ві­льного вибору форм та видів трудової діяльності; 5)надійна та ефективна система соціального за­хисту кожної людини; 6)ідеологічна і політична свобода, наявність демократичних інститутів та механізмів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики.

Держава — це організація політичної влади до мінуючої частини населення у соціально неодно­рідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним на^ самперед в інтересах цієї частини, а також уп­равління загальносуспільними справами. По-перше, виникнення та існування держави пов'язується, на наш погляд, з будь-яким соціаль­ним (не біологічним) розшаруванням суспільства, з його розподілом на ті чи інші частини, які поряд зі спільними загальносоціальними та загальнолюдсь­кими мають також свої особливі, нерідко і проти­лежні, потреби, інтереси. По-друге, при деякій, на перший погляд, невиз­наченості поняття «домінуюча частина населення» все ж зрозуміло, що йдеться про найвпливовішу соціальну групу, хоча такий (вирішальний) її вплив (зокрема, панування) може знаходити свій прояв у різних сферах суспільних відносин і здійснюватись різними засобами, у різних формах. По-третє, запропонована дефініція чітко фік­сує, що саме держава призначена вирішувати загальносуспільні питання, організовувати задово­лення загальносоціальних потреб; окрім неї, здій­снити це неспроможна будь-яка інша організація (структура). По-четверте, «замикання» соціальної сутності держави на потреби та інтереси (чи то домінуючої частини, чи всього суспільства) дозволяє матеріа­лістично, тобто максимально об'єктивно, визначи­ти цю сутність.