Зовнішні функції держав соціально-демократичної орієнтації.

Внутрішні завдання і функції держав соціально-демократичної орієнтації.

У гуманітарній сфері.

Завдання: забезпечити кожній людині гідні умови життя на засадах свободи, справедливості і солідарності.

Функції: - гуманістична (забезпечення, охорона і захист основних прав людини); - екологічна (охорона природнього середовища);

- соціальна (охорона і відновлення здоров я, соціальне забезпечення та інше); - культурно-виховна (освіта, виховання, підтримка культури, обгрунтування і пропаганда існуючого соціального устрою тощо).

В економічній сфері.

Завдання: сприяти формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки.

Функції: - господарсько-стимулююча (забезпечення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва); - господарсько-організаторська (програмування і організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об єктами державної власності); - науково-організаторська (організація і стимулювання наукових досліджень).

У політичній сфері.

Завдання: створювати умови для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто у відповідності з вільним волевиявленням більшості народу.

Функції: - створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема, для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських організацій (демократизаторська функція); - забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави; - охорона і захист державно-конституційного ладу, законності, та правопорядку (охоронна функція).

Поняття основних прав людини.

Основні права людини – це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і закріплені в широковизнаних міжнародних нормативних документах.

Види основних прав людини.

Ці права класифікуються за сферою суспільних відносин та характером цінностей, що виступають їх об єктом, таким чином:

- фізичні права: на життя, на фізичну недоторканість, свободу, недоторканість особистого життя, житло, безпечне природнє середовище, фізичний розвиток, медичне обслуговування та інше соціальне забезпечення і т.п.;

- особисті права: на ім я, честь і гідність, на свободу думок, переконань, сумління та їх виразу і поширення, збереження і розвиток національної самобутності; культурні права: на освіту та виховання, користування надбанням культури і мистецтва (культурні права), наукову, технічну і художню творчість, авторство і ін.;

- економічні права: на власність, на засоби виробництва, на отримання професії, на вибір та здійснення трудової або іншої діяльності, на сприятливі умови і справедливу оплату праці, на відпочинок, дозвілля та ін.

- політичні права: на громадянство та правосуб єктність, участь у державному управлінні суспільством, створення і участь у діяльності громадських об єднань, державний захист від порушень прав і свобод тощо.

 

17. Основні тенденції розвитку прав людини. До таких тенденцій належать: 1.все ширше запровадження у суспільну свідомість уявлення про те, що саме людина є первинним, головним суб'єктом права; 2.дедалі ширше запровадження у свідомість суспільства розуміння прав людини як соціально-історичного явища; 3.розповсюдження принципу правової рівності на все більше коло людей; 4.збільшення «каталога» прав людини (як результат зростання їхніх потреб), якому, проте, не завжди відповідають реальні можливості задоволення деяких прав (тобто у ряді випадків права людини фіксуються у законодавстві «достроково», «випереджувально»; 5.зростання кількості країн, які допускають наддержавний (міжнародний) контроль за станом дотримання прав людини.

Внаслідок того, що після Другої світової війни права людини поступово переставали бути лише внутрішньою справою держав, виникла, утверджується та набуває дедалі більшого поширення ідея ут­ворення нового міжнародного правового порядку. Серед найважливіших його рис слід відзначити такі:-універсалізація концепції прав людини, по­ширення її на дедалі більшу кількість держав;-поширення примату, верховенства норм мі­жнародного права щодо норм внутрішньодержавного законодавства з питань прав людини;-об'єктивна поінформованість світової громад­ськості про стан дотримання прав людини у різних країнах;-утворення і розгортання діяльності неурядо­вих (громадських та інших) організацій із захисту прав людини, їх державна підтримка;-підвищення ефективності міжнародних конт­рольних механізмів щодо захисту прав людини.

Яскравим проявом наведених тенденцій стала друга Всесвітня конференція з прав людини, орга­нізована ООН у Відні в червні 1993 р. (перша така конференція відбувалася під егідою цієї організа­ції 1968 р. в Тегерані). У Віденській конференції, що проходила під девізом «Права людини: знати їх, вимагати їх, захищати їх», взяли участь деле­гації на чолі з міністрами закордонних справ май­же 140 держав, у тому числі й України.

Зазначені тенденції, гадаємо, повинні враховуватись при загальній оцінці стану законодавства сучасної України з питань прав людини і громадяни­на та при підготовці відповідних законодавчих про­позицій. У цьому, мабуть, полягає один із шляхів
забезпечення наукової обґрунтованості становлення сучасної цивілізованої, гуманної правової системи в Україні.

Внутрішні завдання і функції держав соціально-демократичної орієнтації.

У гуманітарній сфері.

Завдання: забезпечити кожній людині гідні умови життя на засадах свободи, справедливості і солідарності.

Функції: - гуманістична (забезпечення, охорона і захист основних прав людини); - екологічна (охорона природнього середовища);

- соціальна (охорона і відновлення здоров я, соціальне забезпечення та інше); - культурно-виховна (освіта, виховання, підтримка культури, обгрунтування і пропаганда існуючого соціального устрою тощо).

В економічній сфері.

Завдання: сприяти формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки.

Функції: - господарсько-стимулююча (забезпечення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва); - господарсько-організаторська (програмування і організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об єктами державної власності); - науково-організаторська (організація і стимулювання наукових досліджень).

У політичній сфері.

Завдання: створювати умови для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто у відповідності з вільним волевиявленням більшості народу.

Функції: - створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема, для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських організацій (демократизаторська функція); - забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави; - охорона і захист державно-конституційного ладу, законності, та правопорядку (охоронна функція).

Зовнішні функції держав соціально-демократичної орієнтації.

У гуманітарній сфері. - участь у міжнародному забезпечення і захисті прав людини; - допомога населенню інших країн (у випадку стихійного лиха, кризових ситуацій тощо); - участь у міжнародному захисті природного середовища (екологічна функція); - участь у міжнародному культурному співробітництві.

В економічній сфері: - участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці;- участь у розв язанні глобальних господарських та наукових проблем (енергетичної, збереження і використання світового океану, досліджень і освоєння космосу тощо).

У політичній сфері. - організація, підтримання і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права; - оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії; - участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети; - участь у боротьбі з порушенням міжнародного правопорядку (включаючи і використання військових засобів).

 

8. Загальні риси і тенденції розвитку права соц-демократичної орієнтації. Право соціально-демократичної орієнтації — це система загальнообов' язкових правил по­ведінки, які встановлені або санкціоновані держа­вою, зорієнтованою на соціальну демократію, виражають волю більшості населення країни, спря­мовані на врегулювання відносин відповідно до цієї волі і загальносоціальних потреб (зокрема, з ме­тою створення умов для здійснення і захисту ос­новних прав людини, нації, народу) та забезпечу­ються державою.

За сучасних умов право такого типу існує у двох основних різновидах: а) право держав, які існують у промислово розви­нених країнах соціально-орієнтованого капіталізму;б) право держав, які існують у країнах, що пе­реходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізму до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення.

Типологічні принципи права соціально-демо­кратичної орієнтації:

- гуманізація права — поступове втілення у за­конодавство загальнолюдських принципів права;розширення законодавчого закріплення основних прав людини; піднесення рівня справедливості правового регулювання, зокрема при встановленні
заходів державного примусу; розширення сфери загальнодозволенного регулювання;

- соціалізація права — спрямованість на забез­печення консенсусу між різними соціальними вер­ствами, класами, групами; збільшення питомої ваги законодавства, яке гарантує соціальну захище­ність кожної людини;

- «цивілізація» права — закріплення й охоро­на різноманітних форм власності на засоби вироб­ництва та інші об'єкти, забезпечення економічної свободи власників;

- сприяння затвердженню засад правової дер­жави;

- «етнізація» та інтернаціоналізація права — відтворення у законодавстві кращих національно-правових надбань та певна уніфікація правового регулювання в деяких міждержавних союзах.

Одна з особливостей сучасних перехідних право­вих систем соціально-демократичної орієнтації по­лягає в тому, що їх основні типологічні принципи поступово виповнюються загальнолюдськими право­вими засадами, все більше наближаються, «підніма­ються» до рівня останніх. У цьому вбачається не­впинний поступ, нездоланність правового прогресу, впровадження найкращих юридичних здобутків людської цивілізації у суспільну практику.

 

4. Поняття ф-цій Д. Види. Функції Д – це основні напрямки діяльності держави, які розкривають її соціальну суть і призначення. Класифікація функцій держави: 1. За соціальним значенням державної діяльності: а) основні – безпосередньо характеризують соціальну сутність і призначення держави; б) неосновні – не розкривають соціальну сутність держави; 2. За територіальною спрямованістю: а) внутрішні; б) зовнішні; 3. За сферою суспільного життя: а) гуманістичні (власне соціальні); б) економічні; в) політичні; 4. За часом виконання: а) постійні – здійснюються протягом всього часу існування даної держави; б) тимчасові – здійснюються протягом лише певного часу існування держави (наприклад, під час стихійного лиха).

5. Поняття і різновиди держав соціально-демократичної орієнтації. Це орг-я політ влди більшості населення у сус-ві з різноманітними формами приватної та сус-ї власності на засоби в-ва, яка постійно поліпшує умови для здійснення осн прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності. 2 осн різновиди:1) Д-и, які існують у промислово розвинених країнах соц орієнтованого, «соціалізованого» капіталізму; 2) Д-и, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдо-соціалізму до громадського сус-ва і перетворюються з орг-ї тоталіризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на орг-ю влади більшості населення(зокрема, колишні радянські республіки та історично аналогічні їм Д-и).

9. Види форм правління сучас Д. Держ правління – це спосіб(порядок) орг-ї здійснення держ влади. Історичні види держ правління: 1) Монархія – форма правління, за якої верховна влада в державі повністю або частково здійснюється однією особою, що належить до правлячої царської династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т.ін.). Республіка – вища держ влада здійснюється колегіальним органом, що обирається населенням на певний строк. Види форм правління сучасних Д: 1)президент республіка (глава Д(президент) одноособове або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам(США, Мексика, Іран, Ірак)); 2) напівпрез або президенсько-парл республіка –глава Д(президент) особисто пропонує склад уряду(насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), котрий підлягає обов’язковому затвердженню всім парламентом(У-на, Франція); 3) парламентська республіка- глави Д-и(президент) не може впливати на склад і політику, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому(Італія, ФРН); 4) парламентська монархія- глава Д(монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і лише йому підзвітний(Англія, Данія); 5) дуалістична мон- глава Д(монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем’єр-міністра. Види форм правління сучасних Д-в: Президентські і напівпрезидентські республіки поширені в країнах Америки, Африки; парламентські республіки і парламентські монархії –в країнах Африки, Близького Сходу. Радянські Д-и, які були здебільшого парламентськими республіками, трансформувалися тепер у республіки напівпрезидентські(зокрема, У-на) або ж президентські(Росія).

 

10. Поняття і характеристика механізму держави. Кожна держава для здійснення своїх завдань і функцій повинна створювати різноманітні структури.

Механізм держави — це система всіх держав­них організацій, які виконують її завдання і реалі­зують її функції. Серед таких організацій розріз­няють: державні підприємства, державні устано­ви (заклади), державні органи (органи держави).

Державні підприємства — це ті формування, які утворені державою для здійснення матеріально-виробничої діяльності або для надання певних ма­теріально-побутових послуг і функціонують на за­садах госпрозрахунку і самоокупності.

Державні установи (заклади) — це ті організа­ції, які утворені державою у невиробничій сфері для виконання гуманітарних завдань і функціонують в основному на основі бюджетного фінансування.

Органи держави — це ті організації держави, які вона наділила владними повноваженнями що­до інших учасників суспільного життя та необхід­ними матеріальними засобами для здійснення цих повноважень. Владні повноваження державного органу полягають у можливості встановлювати формально обов'язкові правила поведінки загаль­ного чи індивідуального характеру (юридичні при­писи) та домагатись, забезпечувати їх виконання.

Особливість владних повноважень державного органу: вони нерідко виступають одночасно і його правом, і обов'язком (наприклад, повноваження прокуратури здійснювати нагляд за законністю). Сукупність передбачених у законі або іншому нор­мативно-правовому акті прав та обов'язків органу держави становить його компетенцію.

Люди, які працюють у будь-яких державних ор­ганізаціях, поділяються на робітників і службовців.

Робітник — це людина, котра працює у штаті підприємства або іншої державної організації і за внормовану державою заробітну плату виконує певні службові (посадові) функції виробничого характеру.

Державний службовець (державна посадова особа) — це людина, яка працює у штаті держав­ної організації і за встановлену державою за­робітну плату виконує певні службові (посадові) функції невиробничого характеру.

Види державних службовців: керівники (службовці, наділені владними по­вноваженнями щодо інших членів колективу від­повідної державної організації); спеціалісти (службовці, які мусять мати певні професійні знання для виконання відповідних про­фесійних обов'язків без владних повноважень); технічний персонал (службовці, на яких по­кладається виконання допоміжних функцій, що не потребують спеціальної професійної підготовки і владних повноважень).

11. Принципи апарату держав соціально- демократичної орієнтації. Його склад. Апарат держав соціально-демократичної орієнтації: - виражає і виконує волю більшості населення (принцип демократизму); - визнає, допомагає здійснювати, охороняє й захищає основні права людини (принцип гуманізму);- забезпечує згоду, консенсус між різними час­тинами суспільства, баланс різноманітних інтересів (принцип соціально-політичної справедливості);- визнає і рівною мірою сприяє здійсненню, охороні та захисту основних прав титульної (корін­ної) нації та всіх інших націй, що живуть у даній державі (принцип національної рівноправності);- свою діяльність спрямовує на виконання за­конів, здійснює на підставі законів і в порядку, ни­ми передбаченому (принцип законності);- будується на основі єдності й незалежності дер­жавної влади як єдиного носія та виразника суве­ренітету народу (нації), його права на самовизначен­ня (принцип суверенності державної влади);- розподіляє основні функціональні напрямки діяльності (нормотворчість, законовиконання, су­дочинство, нагляд і контроль) між відповідними спеціалізованими системами органів (принцип роз­поділу влади);- у своїй діяльності основну роль відводить ор­ганізаційним та виховним методам; методи приму­ су мають відносно другорядне, допоміжне значен­ня (принцип ненасильства);- свої функції виконує із залученням до спів­праці муніципальних органів та різноманітних громадських об'єднань (принцип громадськості).

Апарат держави соціально-демократичної орієн­тації складається, у найбільш загальному вигляді, з таких частин, ланок: Орган законодавчої влади (парламент);Глава держави;Органи виконавчої влади;Судові органи;Контрольно-наглядові органи.