Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Види функцій права (правового регулювання)Содержание книги Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Функції права розподіляють на загальносоці-альні та спеціально-соціальні (регулятивні). - До загальносоціальних функцій належать:- гуманістична;- управлінська; комунікативна;- орієнтаційна;- оцінювальна;- ідеологічно-виховна;- пізнавальна або гносеологічна. Зазначені функції є загальносоціальними у тому розумінні, що вони здійснюються за допомогою не тільки права, але й — тією чи іншою мірою — майже всіма соціальними явищами, зокрема іншими соціальними нормами, суспільною свідомістю (передовсім моральною), політикою, релігією, мистецтвом, громадськими об'єднаннями тощо. Ті ж функції, які здатне виконувати лише (або найбільш ефективно) саме право, є його спеціально-соціальними функціями. До них належать:- закріплююча;- стимулююча,- творча;- обмежуюча;- витіснююча. Принципи права – це керівні засади (ідеї), які зумовлюються об єктивними закономірностями існування і розвитку людини та суспільства і визначають зміст та спрямованість правового регулювання. Види принципів права: загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві. Загальнолюдські принципи права – це державно-юридичні ідеали, які зумовлюють певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства і вказані у міжнародних нормативних документах. Типологічні принципи права – це ті його засади, які властиві усім правовим системам певного історичного типу. Конкретно-історичні принципи права – це ті його засади, які відбивають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах. Галузеві принципи права охоплюють лише одну галузь, міжгалузеві – декілька галузей права певної держави.
34.Типологія права. Неодмінною умовою пізнання соціальної сутності об'єктивного юридичного права (як і сутності держави) є історична типологізація численних найрізноманітніших правових (юридичних) систем — тих, що існували колись, і тих, що існують зараз. Історичний тип права — це сукупність суттєвих рис, притаманних усім правовим системам, які спираються на певний тип виробничих відносин і відповідний тип держави та виражають соціальну сутність і спрямованість правового регулювання у соціально неоднорідному суспільстві. Поділяти право, правові системи на ті або інші різновиди (класи, групи, типи) можливо й за іншими критеріями, зокрема за характером доміную чих джерел (зовнішніх форм права), за історичною послідовністю формування («за хронологією»), за особливостями методів, засобів забезпечення, за співвідношенням типів правового регулювання (співвідношення дозволів, обов'язків, заборон) та ін. Усі зазначені класифікації, відображаючи певні реальні аспекти, грані, сторони права, правового регулювання, мають істотне пізнавальне й практичне значення. Проте жодна з них неспроможна дати відповідь на питання, волю якої саме частини соціально неоднорідного населення певної держави (або групи держав) виражає дане право. А без такої відповіді його соціальна сутність залишається нерозкритою, прихованою. Оскільки об'єктивне юридичне право є продуктом державної діяльності, згадана типологізація не може не збігатися в принципі із зазначеною раніше типологією держави (тема 4). Тому необхідно виділяти такі історичні типи об'єктивного юридичного права: племінно-бюрократичний; рабовласницький; феодальний; буржуазний; перехідний від буржуазного до соціально-демокра Останній із зазначених типів права є сьогодні (як і відповідний тип держави) лише передбачуваним, прогнозованим. Поняття права такого типу можна визначити у першому наближенні таким чином: Соціальне-демократичне право — це система формально-обов'язкових норм загального характеру, які встановлені або санкціоновані соціально-демократичною державою, виражають волю більшості населення країни — трудящих-власників спрямовані на регулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечують реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації, народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості, солідарності.
35 Об'єктивне і суб'єктивне юридичне право. Однією з необхідних передумов здійсненності й захищеності прав людини є закріплення їх державою у спеціальних, формально загальнообов'язкових правилах поведінки — так званих юридичних нормах. Тому права людини (суб'єкта), забезпечені саме такими нормами, відображають поняттям суб'єктивного юридичного права. А саму систему таких норм відображають поняттям об'єктивного юр права. Юридичне право є суб'єктивним остільки, оскільки воно характеризує певні можливості (свободи), які належать саме суб'єкту (людині або іншому учаснику сусп життя), а отже, залежать від нього, від його свідомості, принаймні щодо їх викор-ня. У державно-організованому суспільстві переважну частину своїх основних прав людина не може здійснювати, якщо вона не стане носієм суб'єктивного юридичного права. В цьому й розкривається основне соціальне призначення і основна особистісна цінність такого права. Наділяючи людину суб'єктивним юридичним правом, держава немовби відкриває доступ до здійснення її основних, невід'ємних прав. Юридичне право є об'єктивним у тому розумінні, що державні загальнообов'язкові правила поведінки встановлюються та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта (крім автора цих норм), поза нею: вступаючи у суспільне життя, він уже застає «готовими» певні юр норми, які виникли до і незалежно від нього, їхнє «життя», їхня доля не залежать від свідомості окремого суб'єкта. Суб'єктивне юридичне право особи — це закріплена в юридичних нормах можливість її певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідних прав людини. Володіючи суб'єктивним юридичним правом, особа набуває таких можливостей (свобод):-самій чинити певні активні дії (право на свої дії);- вимагати від інших суб'єктів вчинення певних дій (право на чужі дії);- звертатися до держави за захистом, примусовим забезпеченням свого юридичного права (права на забезпечувальні дії держави). Об'єктивне юридичне право — це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціаль-них потреб і забезпечуються державою.
36. Суб'єктивне юридичне право та юридичний обов'язок. Суб'єктивне юридичне право особи — це закріплена в юридичних нормах можливість її певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідних прав людини. Володіючи суб'єктивним юридичним правом, особа набуває таких можливостей (свобод):-самій чинити певні активні дії (право на свої дії);- вимагати від інших суб'єктів вчинення певних дій (право на чужі дії);- звертатися до держави за захистом, примусовим забезпеченням свого юридичного права (пра ва на забезпечувальні дії держави). Соціальні обов'язки людини, тобто її обов'язки перед іншими людьми, різними соціальними групами, спільнотами, перед своїм народом (нацією) та іншими народами (націями), зрештою, перед усім людством теж повинні забезпечуватися державою, передусім шляхом встановлення певних юридичних норм. Такі закріплені у державно-обов'язкових (юридичних) правилах поведінки ' соціальні обов'язки людини відображаються поняттям юридичного обов'язку особи. Юридичний обов'язок особи — це закріплена в юридичних нормах необхідність її певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідного соціального обов'язку. Поділ суб'єктивних юридичних прав та юридичних обов'язків на види має відповідати насамперед класифікації основних прав і обов'язків людини. Тому суб'єктивні юридичні права і обов'язки особи поділяються на фізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні. Система таких прав і обов'язків відображається поняттям правового (юридичного) статусу особи.
37. Правовий (юридичний) статус особи. Правовий статус особи — це комплекс їі суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Правовий статус може бути загальним, спеціальним та індивідуальним. Загальний правовий статус складається з основних (конституційних) прав і обов'язків громадянина. Він характеризує загальні й рівні можливості, вихідні позиції всіх тих людей, які є громадянами даної держави. Спеціальний правовий статус складається з особливих, своєрідних (додаткових) прав і обов'язків певної групи суб'єктів, наприклад, студентів, пенсіонерів, військовослужбовців. Він характеризує «групові» можливості людей. Індивідуальний правовий статус складається з прав та обов'язків окремої, персоніфікованої особи, які вона має на даний час. Цей статус характеризує індивідуалізовані юридичні можливості суб'єкта у певний момент його існування. Особливості і тенденції розвитку правового статусу особи у державі соціально-демократичної орієнтації:-збільшення обсягу (кількості) прав людини,що закріплюються в юридичних нормах;-рівність правового статусу всіх громадян, від
38. Поняття правоутворення. Генезис права. Правотворчість — це д-сть компетентних держ органів, уповноважених Д-ю громад об'єднань, труд колективів або (у передбачених законом випадках) всього народу чи його територіальних спільностей із встановлення, зміни чи скасування юридичних норм. Види правотворчості: 1)за суб'єктами — правотворчість держ органів, правотворчість громад об'єднань (які уповноважені Д-ю на встановлення правових норм), правотворчість труд колективів, правотворчість народу (дорослого населення країни) або територіальної спільності — референдум; 2)за способом формування юрид норм —встановлення юр норм, санкціонування (схвалення і загальнообов'язкове заб-ня неюридичних правил поведінки, що існували раніше). 39. Поняття і склад правоутворення. Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним. Склад (елементи) правопорушення: 1) суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фіз особа (людина) або деліктоздатне об'єднання, які вчинили правопорушення. Деліктоздат-н.сть — це закріплена законодавством і забезпечена Д-ю здатність суб'єкта нести юрид відповідальність за вчинене ним правопорушення; 2) об'єкт правопорушення — певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Об'єктами правопорушень можуть стати всі явища, які визнаються об'єктами правовідносин, тобто різноманітні матер та нематер цінності (особисті або соц); 3) об'єктивна сторона — протиправне діяння; його шкідливий або небезпечний результат; необхідний причинний зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його держ, юридичній забороненості, у невідповідності вчинку юрид приписам. Таке діяння може бути виражене як у активних (якщо суб'єкт недотримується забороняючих норм), так і в пасивних діях (якщо суб'єкт не виконує зобов'язальні норми); 4) уб'єктивна сторона — певне психол ставлення суб'єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини. 40. Поняття та види правотворчості. Правоутворення –це відносно тривалий процес формування юрид норм, що починається з визнання Д-ю певних сус-х відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового регулювання, формального закріплення і держ захисту юрид приписів. Формування П –це складний, багатоаспектний соц прцес, обумовлений взаємодією об’єктивних умов суб’єктивних чинників, що визначають і забезпечують утворення нових норм П-а. Цей процес складається з кількох етапів: На 1 етапі відбувається формування певних сус-х відносин, які в результаті багаторазового повторення набувають нормативного х-ру.На 2 –який наз правозакріпленням, відбувається держ санкціонування сус-ї і держ практики, її розгорнуте законодавче закріплення. На 3 –Д-а з метою конкретизації та деталізації основ правового регулювання самостійно ств-є широке коло правових прписів. Цей етап наз правотворчістю. 41. Поняття, принципи і стадії правотворчості. Правотворчість — це д-сть компетентних держ органів, уповноважених Д-ю громад об'єднань, труд колективів або (у передбачених законом випадках) всього народу чи його територіальних спільностей із встановлення, зміни чи скасування юридичних норм. Стадії правотворчості: 1) підготовки проекту НПА (прийняття рішення про необхідність розробки проекту; визначення проектантів; розробка проекту; погодження проекту (із зацікавленими організаціями); доопрацювання проекту); 2) прийняття НПА (внесення проекту до правотворчого органу на обговорення; обговорення проекту у правотворчому органі; прийняття НПА); 3) оприлюднення (опублікування) НПА. Принципи: 1) гуманізм: юрид норми мають закріплювати й охороняти соціальні умови, необхідні для
42. Правотворчий процес. Правотворчий процес – це юридично встановлена процедура діяльності по виведенню волі домінуючої частини суспільства у закон, порядок формування і закріплення цієї волі у загальнообов язкових юридичних приписах, впорядкована система діяльності по встановленню, зміні чи скасуванню правових норм. У правотворчому процесі необхідно виділити 2 основні стадії: 1. попереднє формування державної волі, що зовнішньо відображається у складенні нормативного акта. На цій стадії створюється модель майбутньої волі народу, формулюються пропозиції про те, як цю волю оформити. 2. офіційне виведення державної волі у норми права. На цій стадії процесу нормативного акту перетворюється в нормативний акт, що має загально-обов язковий характер.
44. Види зовнішніх форм (джерел) права. Розрізняють внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структуру) і зовнішню — спосіб її об'єктивізації, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації. Види зовнішніх форм (джерел) права:- правовий звичай — санкціоноване (забезпечуване) державою звичаєве правило поведінки загального характеру;- правовий прецедент — об'єктивоване (виражене зовні) рішення органу держави в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні наступних аналогічних справ;- нормативно-правовий договір — об'єктивоване формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;- нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру.
43. Форми права. Оскільки юридичні норми мають стати відомими тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих покликані регулювати, вони повинні бути певним чином проявлені зовні, об'єктивовані, тобто виражені у певних матеріальних «джерелах». Ці джерела юридичних норм відображаються поняттям форма права. Форма права — це спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього прояву правових норм, який засвідчує їх державну загальнообов'язковість. Відповідно розрізняють внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структуру) і зовнішню — спосіб її об'єктивізації, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації. В сучасних правових системах існують різні способи виразу юридичних норм (форми права): нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай. Основною ж формою права є нормативно-правовий акт. Види нормативно-правових актів за юридичною силою: - закони; - підзаконні акти. Правовий звичай – це санкціоноване і забезпечуване державою звичаєве правило поведінки загального характеру. Правовий прецедент – це рішення державного органу (судового, адміністративного) по конкретній справі, якому надано значення загального правила, обов язкового при розгляді аналогічних справ. Нормативно-правовий договір – це об єктивоване формально-обов язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлено за взаємною домовленістю декількох суб єктів і заб-ся державою.
45. Поняття, ознаки і види законів. Закон — це НПА вищого представницького органу держ влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юрид силу щодо всіх інших НПА-ів. Ознаки: 1)приймаються вищим представницьким органом Д-и(парламентом – вУ-ні ВР) або безпосередньо народом(шляхом референдуму –в У-ні всеукраїнським референдумом); 2)регулюють найважливіші, соц значущі сус-ні відносини. Згідно КУ(ст92) тільки законами визнач-я права, обов’язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій У-ни, орг-я і порядок проведення виборів і референдумів, основи місцев самоврядування, судоустрій, основи цив-правової відповідальності; 3)містять первинні юрид норми, є базою поточної правотворчості; 4)мають вищу юрид силу –це означає, що НА Президента У-ни, органів і посадов осіб держ виконавчої влади і місцев самоврядування приймаються на основі законів і не можуть суперечити їм; 5)приймаються в особливому порядку, передбаченому Конституцією. Види: 1)конституційні –органічно поєднані з Осн Законом НА-и, які приймаються в порядку, передбаченому розділом ХІІІ КУ, або якими вносяться зміни чи доповнення до Констит-ї; 2)звичайні –НА, які приймаються на основі і на виконання сус-них відносин у певній сфері(н-д, ЗУ «Про проф.-техн освіту»). Звич закони приймаються простою більшістю від констит складу ВРУ; 3)надзвичайні –НА тимчасового х-ру, які приймаються за надзвич обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів(н-д, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи); 4)кодифікаційні –НА, затвердженні законами, в яких узагальнюються норми П, що регулюють певну групу сус-них відносин. Коди закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства(н-д, Митний кодекс У-ни); 5)тимчасові –НА, прийняті на визначений у часі термін дії(н-д, ЗУ про держ бюджет на певний рік); 6)допоміжні –НА, які затверджують, змінюють, скасовують ін НА або мають допоміжне значення лля їх застосування. 46. Поняття та види підзаконних НПА. Підзаконні НПА –це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб’єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм. Види: НПА Президента У-ни – глава Д-и –на осн КУ і ЗУ в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів, які є обов’язковими для виконання на всій території У-ни(ст106КУ);НПА КМУ –вищий орган у с-мі органів викон влади –в межах своєї компетенції видає НА у формі постанов, які є обов’язковими до викон(ст117КУ);НПА міністерств та ін центр органів викон влади. Міністри та керівники ін центральних органів викон влади в межах компетенції очолюваних ними органів у відповідній сфері у-ння видають НА у формі наказів(ст117КУ); НПА місц держ адмін-й: виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві держ амін. Керівники управлінь, відділів та ін структурних підрозділів місцевої держ амін видають накази(ст6ЗУ «Про місц держ адмін»); НПА органів та посадов осіб місцевого самоврядування. Згідно КУ місцеве самоврядув в У-ні здійсн через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Вони при виконанні своїх ф-іій, делегованих їм держ органами, в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території(ст144КУ).
47. Юридичні властивості нормативно-правових актів. Нормативно-правовий акт — основна форма права соціально-демократичної орієнтації. Поширеність нормативно-правових актів пояснюється незаперечними перевагами такого способу вираження юридичних норм саме з точки зору загальнолюдських правових принципів, які поступово впроваджуються у право соціально-демократичної орієнтації. Такі акти:-є формально обов'язковим волевиявленнямдержави;-містять правила поведінки загального характеру;—приймаються тільки певними державними органами (або у деяких випадках, передбачених законом, іншими суб'єктами);-мають точно визначені зовнішні реквізити(ознаки);-публікуються у спеціальних офіційних) виданнях;-поширюють свою чинність на певний час, певну територію, певне коло суб'єктів. За кожним з цих трьох «параметрів» чинності нормативно-правові акти (як і вміщувані в них юридичні норми) можуть бути класифіковані за певними видами. Правила, за якими визначаються межі чинності нормативно-правових актів, встановлюються законодавством держави та міжнародними договорами. 48. Дія НПА в часі, просторі та на певне коло осіб. Дію НПА у часі х-ють 4 показники: 1)момент набуття актом чинності, тобто початку його дії. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі орг-ї, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати дотримуватись його; 2)напрям темпоральної дії дії НА –що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності(нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього(старих фактів) і тривають після набуття актом чинності; 3)момент зупинення дії НА –під ним звичайно розуміють тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством; 4)момент припинення дії НА - припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юрид сили. Дія НПА в просторі визначається територ межами його обов’язковості. Територія Д-и –це обмежений кордонами Д-и простір суші, її надра, континентальний шельф, повітряний простір над землею і водною територією, нац і територіальні води. НПА діють за принципами: 1)територіальний –це дія НА-ів у межах території Д-и; 2)екстериторіальний –це дія НА поза межами Д-и. Дія НПА за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб’єктів П-а. Розрізняють: 1)НПА заг дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території Д-и, тобто громадян У-ни, осіб без громадянства, держ і недерж орг-ї, установи; 2)НПА спец дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб’єктів(н-д, ЗУ «Про статус народ депутата У-ни») 49. Поняття, осн риси і елементи с-ми права.С-ма П-а –це сукуп чинних норм П-а, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціація(поділ) на відносно самостійні структурні утворення. Осн риси: Узгодженість с-ми П –це обумовлена наявність субординаційних і координаційних зв’язків між нормами, інститутами, галузями п та відсутність суперечностей всередині цієї с-ми; Єдність –обумовлюється тим, що все П-о як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом П-а. Об’єктивність –тобто с-ма П-а це не результат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юрид вираз с-ми сус-х відносин відповідного людського соціуму. Д-а лише надає фрми тій чи іншій с-мі П-а, її галузям, інститутам, які склалися об’єктивно. Елементи: 1)Інститут П –це уособлена група юрид норм, які регулюють сус-ні відносини конкретного виду; 2) Галузь П – уособлена сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних сус-них відносин; 3) Підгалузь П –певна сукупність(об’єднання)правових інститутів, що об’єктивно складається в межах 1-ї галузі П-а; 4)Правова норма –первинний, окремо взятий найменший структурний елемент П-а, правило поведінки, що визнане і охороняється Д-ю. 50. Поняття галузі праа, поняття інституту права. Їх види, критерії(підстави) розподілу правових норм по галузях права Інститут П –це уособлена група юрид норм, які регулюють сус-ні відносини конкретного виду. Інст П –це 1 після норми П правова спільність(н-д, ін-т приватної власності вцивіл П-і, ін-т відповідальності посадових осіб в амін П-і). Правові інститути можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, виходячи з галузевої належності, вони поділ на інститути констит, цив, Кримі, амін, процесуального та ін галузей П. Внутрішньогалузевий інститут склад із норм 1-ї галузі П-а, аміжгалузевий –із норм 2-х і більше галузей П. Міжгалуз правові інститути – це сукупність норм П різних галузей П, яка спрямована на регулювання однакових сус-их відносин. Н-д, інститут власності склад із норм конституц, цивільн, кримінал та ін галузей П, інститут відшкодування шкоди –норми цив і труд П. Галузь П – уособлена сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних сус-них відносин. Галузь П, найбільш структурний підрозділ і центр ланка П, найповніше виражає «групові» особливості правового регулювання. Такі види: 1)фундаментальні(профілюючі), до яких традиційно належать конст, цив, амін, крим, цив-процесуальне, крим-процесуальне П; 2)спеціальні, в яких головні правові режими модифіковані, пристосовані до особливих сфер життя сус-ва(труд, земельне, сімейне); 3)комплексні, для яких характерне сполучення різнорідних інститутів профілюючих(фундаментальних) та спец галузей, н-д п-цьке(господарське), торгове, морське. Критерії (підстави) розподілу норм за галузями: 1) предмет правового регулювання (сукуп сус-х відносин, які врегульовані правом); 2) метод правового регулювання (специфічний спосіб владного впливу Д-и на сус-ні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та ін юрид засобів). 53. Поняття і способи систематизації законодавства. — це д-ть щодо зведення НПА (або їх елементів) у цілісний комплекс. Систематизація законодавства здійснюється 2-а осн способами: 1. Шляхом інкорпораці — це спосіб систематизації законодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи НПА в одному збірнику. Види інкорпорації: 1)за юридичним значенням — офіційна (підготовка і видання правотворчими органами або уповноваженими, за їх рішенням, орг-ціями збірників чинних НПА: н-д, Зібрання законодавства У-ни) і неофіційна (підготовка і видання збірників НПА неправотворчими органами або будь-якими іншими орг-ціями чи особами);2) за обсягом — загальна (генеральна), галузева, міжгалузева, спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства); 3)за критерієм об'єднання НПА— предметна, хронологічна, суб'єктивна (залежно від органу, яким видано інкорпоровані акти). 2. Кодифікація законодавства — це спосіб його систематизації, який полягає у змістовній переробці й погодженні певної, пов'язаної спільним предметом регулювання групи юрид норм та об'єднанні їх у єдиному НПА-і. Види кодифікації: за обсягом — галузева, міжгалузева, спеціальна; за формою вираження — основи (основні засади) законодавства, кодекс, статут, закон, положення. 51, Правова с-ма: поняття і різновиди. Правова (юридична) с-ма — це с-ма всіх юридичних явищ, які існують у певній Д-і або у групі однотипних держав. Розподіляють на такі різновиди: 1)нормативно-актна системи (її історично усталена назва — «романо-германська», або «європейсько-континентальна»), Всередині цієї правової системи виділяють підс-ми: «романську» (до якої належить законодавство Італії, Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, Португалії, значною мірою України, Росії, Білорусі) та «германську» (законодавство ФРН, Австрії, Швейцарії та ін.). Певним різновидом зазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн, особливістю якого є гармонізація та уніфікація НПА, що діють у них. Правова с-ма, що розглядається, домінує і в ряді країн Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія та ін.), хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США; 2) судово-прецедентна системи (її традиційна назва — «англосаксонська», або система «загального П»), всередині цієї системи розрізняють групу англійського П (Англія, Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька десятків країн — членів Британської Співдружності Націй) і право США. Особливість:у відносно більшій поширеності НПА (зокрема, кодексів, яких не знає англійське П,— цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуального та ін.);в його федеративній структурі; у дещо меншій зв'язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами; 3) ідеологічно-релігійна с-ма( Найбільше поширення зберігає у тих країнах, де більша чи значна частина населення сповідує іслам (таких країн нараховується нині понад 50, хоча не в усіх із них Д-а офіційно визнає мусульманське П) ); 4) традиційно-общинна с-ма. 52. Поняття і структура с-ми з-ства. С-ма з-ства — це с-ма всіх упорядкованих певним чином НПА даної Д-и. Структура с-ми з-ства — це зумовлена сис-ю П, інтересами Д-и та потребами практики правового регулювання внутрішня організація впорядкованих НПА (та інших письмових НП джерел), яка виражається в їх єдності й погодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства. С-ра с-ми з-ства має два основних різновиди: галузева (розподіл НПА за предметом правового регулювання); субординаційна або ієрархічна, (розподіл НПА за певними групами залежно від юридї сили (закони, укази та ін.). Крім того, у федеративних Д-ах система законодавства структурується на законодавство суб'єктів федерації (законодавство республік, штатів) та законодавство федеральне (союзне законодавство). Отже, в таких випадках утворюється ще й федеративна структура законодавства (н-д, у РФ).
54. Соціальні та правові норми. Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру. Ознаки соціальних норм: 1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру — соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені; 2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спря -мовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини; 3. Правила поведінки наказового характеру — загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки; 4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, сусп впливом, держ примусом). Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними. Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин. Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю. Ознаки загального характеру правової норми.Правова норма: а) регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин; б) адресована колу неперсоніфікованих суб'єктів; в) діє в часі безперервно; г) не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань; д) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою. Структура (або внутрішня форма) правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв'язках між ними. 58. Поняття, елементи правової культури особи.Правова культура — це така властивість особи, яка х-ся загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях. Правове виховання — це цілеспрямована д-сть держ органів, громад об'єднань і труд колективів, а також інших суб'єктів щодо формування у громадян і службових осіб високої правової культури. Засоби правового виховання: правове навчання (зокрема юридичний всеобуч); правова пропаганда; юрид практика державних органів та інших організацій; правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні та охороні юрид норм; самовиховання. Юридичний всеобуч — це єдина загальнодержавна с-ма вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення і всіх державних службовців. Крім загально-соціальних гарантій законності, існують також гарантії спеціально-соціальні, зокрема юридичні. 55. Поняття і види правових норм. Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний х-р, встановлюється або санкціонується д-ю з метою регулювання сус-х відносин і забезпечується їі організаційною, виховною та примусовою д-стю. Види: 1)за суб'єктом правотворчості — норми органів держ законодав влади; норми глави Д-и; норми органів держ виконав влади; норми органів місцев самоврядування; юрид норми, встановлені громад об'єднаннями, труд колективами, населенням (народом або територіальною громадою); 2) за предметом регулювання — кон |
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 502; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.126.51 (0.02 с.) |