Поняття апарату та органів держави

Органи держави, як правило, утворюють єдину внутрішньо узгоджену систему, яку, зважаючи на її специфіку у механізмі держави в цілому, слід відобразити окремим, спеціальним поняттям — «апарат держави» («державний апарат»).

Апарат держави (державний апарат) — це си­стема всіх органів держави, які виконують її за­вдання та функції.

Орган держави — це структурно організований колектив державних службовців (або один держав­ний службовець), котрі наділені владними повнова­женнями та необхідними матеріальними засобами для виконання певних завдань і функцій держави.

Види органів держави розрізняються: 1) за місцем у системі державного апарату: а) первинні — створюються шляхом прямого во­левиявлення всього (або певної частини) населення й уособлюють суверенітет держави; б) вторинні — всі інші органи, які створюються первин­ними, походять від них, їм підзвітні; 2) за змістом або напрямком державної діяльності: а) органи законодавчої влади; б) гла­ва держави', в) органи державного управління (ви­конавчої влади); г) судові органи; д) органи кон­трольно-наглядові; 3) за способом утворення: а) виборні; б) при­значувані; в) ті, що успадковуються; 4) за часом функціонування: а) постійні; б) тимчасові; 5)за складом: а) одноособові; б) колегіальні; 6) за територією, на яку поширюються їхні повноваження: а) загальні (центральні); б) міс­цеві (локальні).

До державних органів долучаються органи місцевого самоврядування, які на локальному рів­ні виконують переважно юридичними засобами низку владних функцій, хоча формально вони не вважаються офіційними представниками (органа­ми) держави. Це так звані муніципальні органи.

Первинні муніципальні органи утворюються (обираються) громадянами, що проживають у ме­жах певної адміністративно-територіальної оди­ниці (тобто певною територіальною спільністю). Вони теж тією чи іншою мірою задіюються до ви­конання державних завдань і функцій.

 

14. поняття і основні ознаки громадянського суспільства. Громадянське суспільство — це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості, політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Громадянське суспільство розглядають як соціальне утворення, що протистоїть державі. Його можна розуміти як плюралізм і організацію інтересів незалежно від держави. Громадянське суспільство відрізняється від суспільства тим, що залучає громадян до колективних дій у суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висування вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно виступає посередником між приватною сферою життя людей та державою, об'єднує величезне розмаїття формальних і неформальних відносин.

Основними рисами громадського суспільства є:- наявність демократичної правової державності;-самоврядування індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян;-різноманітність форм власності (приватної, колективної, кооперативної тощо), ринкова економіка;-плюралізм ідеологій і політичних поглядів, багатопартійність;-доступ усіх громадян до участі в державних і суспільних справах;-взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятих законів;-наявність розвинутої соціальної структури;-розвинена громадянська політична культура і свідомість;-цінування прав громадян вище за державні закони;-багатоманіття соціальних ініціатив;-контроль суспільства за діяльністю державних органів.

13. Поняття та елементи політ с-ми сус-ва. Поняття політичної системи розглядають у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні: Політична система – це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури. Елементи політичної системи: 1)суб’єкти (носії) політики – класи, нації, індивідууми, соціальні групи та представники їхніх інтересів – різноманітні організації (зокрема, держава), особистості; 2)політичні відносини, стосунки; 3)політичні норми – загальні правила поведінки у політичних стосунках; 4)політична свідомість – це відображення політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації, народу; 5)політична культура – характеризує якісний стан політичних відносин і діяльності в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини та міру її активності у політичній діяльності. Політична система(у вузькому розумінні)- це с-ма всіх держ і недерж утворень, громадських обєднань і труд колективів соц неоднорідного(зокрема, класового) сус-ва. Елементи політичної системи (політичної організації суспільства):1)Трудові колективи – це об єднання трудящих підприємства або установи, яка виконує передбачені законом, статутом чи договором певні функції в економічній, соціальній, політичній сфері суспільного життя; 2) Громадське об’єднання – це добровільне формування громадян (фізичних осіб), створене ними на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод; 3) держ утворення- органи Д-ви; орг-ї, які не мають владних повноважень.

Місце Д у політ с-мі сус-ва.-це с-ма всіх політ явищ, що існують у соц неоднорідному, зокрема класовому, сус-ві; - це с-ма всіх держ і недерж утворень(орг-й), гром обєднань і труд колективів соц неоднорід сус-ва.Тільки держава може виступати офіційним представником усього суспільства. Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи їй цілісності та стійкості, зорієнтованості на важливі суспільні справи. Вона виконує винятковий і необхідний обсяг діяльності з управління, розпорядження ресурсами суспільства і регулює його життєдіяльність. Держава є уособлення суверенітету народу (нації), природнім реалізатором його права на політичне самовизначення. Держава – основне знаряддя влади, носій суверенітету. Державний суверенітет – властивість державної влади. що визначає її верховенство, повноту, самостійність і неподільність у внутрішніх відносинах, рівність і незалежність у зовнішніх, забезпечує можливість держави діяти на свій розсуд, вирішувати самостійно всі справи. Народний суверенітет – повновладдя народу, який здійснює свою неподільну і невід’ємну владу самостійно і незалежно від інших соціальних сил. Національний суверенітет – реальна спроможність націй визначити зміст, характер і повноту свого політичного життя, економічного, соціального, культурного, забезпечувати своє самовизначення аж до утворення держави. Саме в державі концентрується весь комплекс економічних, соціальних, політичних і культурно-духовних інтересів різних соціальних груп, суперечності, що виникають між ними, та засобів їхнього подолання та узгодженості.

 

15. Сучасна Теорія правової держави. Правова держава – це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини.

Саме така держава становить один із найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави: - в єдності, зв язці права і держави, первинним є право як загальносоціальне явище, оскільки воно виникло раніше і незалежне від держави; - держава мусить бути обмежена саме таким правом. Вона зобов язана не тільки законами, які сама встановлює, - вони безперечно обов язкові і для неї, але й загальносоціальним правом – передусім в процесі законотворчості; - найголовніше призначення такої держави – забезпечити здійснення, охорону і захист основних прав людини; - уявлення про правову державу вирішальною мірою залежить від того, яким правом збираються її зобов язати, як саме розуміють права людини. - правові держави можуть формуватись у різних соціально-економічних устроях, системах; - становлення різноманітних правових держав саме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким державам притаманні певні спільні, однакові спеціально-змістовні ознаки. Наявність таких ознак є результатом того, що у будь-якій сучасній юридичній системі є, тією чи іншою мірою, такі установлені приписи, які відбивають визнання певної самоцінності кожної людини, а також визнання необхідності забезпечити виживання всього людського роду; - поряд з тим, оскільки на праворозуміння, поширене серед різноманітних соціальних спільностей, груп, прошарків конкретного суспільства, неодмінно накладають відбиток, у кінцевому рахунку, їхні реальні потреби, інтереси, теорія та практика, формування правової держави навряд чи можуть бути повністю уніфіковані у різних країнах; - для впровадження у життя пануючого в суспільстві праворозуміння держава з необхідності вдається до різноманітних загальнообов язкових організаційно-юридичних структур, механізмів, процедур, технологій тощо.

Отже, для держав, які конституються, перетворюються на правові, мають бути притаманні як загальні, спільні, так і особливі, своєрідні ознаки, риси. Й усі вони можуть бути розподілені на соціально-змістовні (або так звані матеріальні) і формальні (структурно-організаційні і такі інші).