Політична думка України ХІХ ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політична думка України ХІХ ст.



На підросійській Наддніпрянській Україні після ліквідації гетьманщини, Запорозької Січі та залишків місцевого самоврядування політична думка переживала період занепаду. Осмислення ситуації, що склалася, відбувалося в прихованих формах таємних товариств і творів анонімних авторів. Такими товариствами були, зокрема, товариство дворянських революціонерів (Південне товариство), Товариство об'єднаних слов'ян (1823-1825), Малоросійське товариство (1821-1825). Діяльність таємних товариств активізувалася в середині ХІХ ст.,коли нагально постали проблеми ліквідації кріпацтва, відстоювання інтересів і прагнень селянської маси, поширення та втілення в життя ідей європейського лібералізму і просвітництва. Важливою віхою в розвитку української політичної думки цього часу стала діяльність Кирило-Мефодіївського братства та політичні ідеї його учасників. Братство виникло наприкінці 1845-на початку 1846 рр. з ініціативи чиновника канцелярії Київського генерал-губернатора М. Гулака, ад'юнкта Київського університету М. Костомарова та студента університету В. Білозерського. Пізніше до них приєдналися Т. Шевченко, П. Куліш, О. Маркович, Г. Андрузький, О. Навроцький та ін. Братство ставило своєю метою об'єднання всіх слов'янських народів у єдину федеративну республіку. Воно обстоювало ідеали свободи,рівності і братерства усіх слов'янських народів,відкидало всі форми соціального поневолення,виступало проти самодержавства та кріпосного права. Проіснувавши не більше 15 місяців,братство було розгромлене поліцією після зради одного з нових членів.За результатами слідства члени братства були засуджені до різних термінів ув'язнення, але їх ідеї лягли в основу подальшого розвитку української політичної думки. Серед програмних документів Кирило-Мефодіївського братства був статут, у якому визначалась основна мета – духовне та політичне єднання слов'янських народів. При цьому зазначалось,що в разі створення слов'янської федерації кожен народ збереже свого самостійність і матиме народне правління. Форми правління, законодавство, право власності та освіта базуватимуться на християнських цінностях. Цей етап розвитку соціально-політичної думки в Україні пов'язаний з постаттю відомого вченого та політичного діяча М. Драгоманова. М.Драгоманов звертається до здобутків тогочасної західноєвропейської науки, до ідеї суспільно-культурного прогресу і діалектики, що посідала центральне місце в найбільш поширених тоді суспільно-політичних програмах і соціально-філософських теоріях. Драгоманов поділяв марксистські ідеї про соціалізм як більш прогресивний лад і позитивно ставився до спенсерівської теорії еволюції. Політична програма М.Драгоманова була побудована в основному на п'яти провідних принципах:

1. визнання за державою можливості координації соціально-економічного життя

2. ідея щодо еволюції існуючої політичної системи

3.визнання вирішального значення ідеї культурництва

4.європоцентризм

5.ідея федерації

Відомим українським політичним мислителем і політичним діячем консервативного напрямку був В.Липинський (1882-1931). Українська держава у майбутньому, на думку Липинського, має бути незалежною монархією спадкового характеру з обов'язковою передачею успадкованої гетьманської влади. Політична програма В.Липинського базувалася на: 1) гарантія недоторканості особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграрної реформи; 4) об'єднання всіх українських земель, а в зовнішній політиці – союз із Росією і Білорусією. Особливу роль у розвитку української політичної думки відіграли націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського. Український націоналізм зароджується на поч.. 20 ст. Микола Михновський один з перших теоретиків демократичного націоналізму.

Націоналізм – це ідеологія, система політичних поглядів, основу яких становить ідея національної переваги і національної винятковості, пріоритет національних цінностей.

Виділяють дві течії в українському націоналізмі: - демократичну і інтегральну. Інтегральний націоналізм розробив Дмитро Донцов. Ця теорія відрізняється крайним політичним радикалізмом, безкомпромісністю позиції, формуванням ідеалу надлюдини.

 

27.Ідеологія української содіал-демократії (Франко, М.Грушевський, В.Винниченко). Видатний укр. поет,письменник, публіцист і громадсько-політичний діяч Іван Франко (1856-1916) був одним із організаторів Русько-української радикальної партії, брав участь у виданні її друкованих органів, видавав журнал «Житє і слово». За політичну діяльність переслідувався австрійською владою. Є автором близько 3000 літературних творів, публіцистичних і наукових праць. Політичні погляди І. Франка еволюціонували від громадівського соціалізму й захоплення марксизмом до позицій національної демократії та критики марксизму. Світогляд поета формувався в умовах загострення боротьби трудящого селянства й робітництва Західної України проти соціального гніту. Погляди І. Франка на державу були близькими до марксистських. Виникнення держави він пов'язував з виникненням приватної власності та суспільних класів. Найважливішою ознакою держави вважав відокремлений від суспільства управлінський апарат, що виступає як чинник насильства стосовно суспільства. Ці погляди І. Франка на державу визначили і його негативне ставлення до марксистської ідеї держави диктатури пролетаріату. Велику увагу І. Франко приділяв національному питанню.Він закликав інтелігенцію сприяти формуванню української нації, здатної до самостійного культурного й політичного життя і спроможної активно засвоювати загальнолюдські культурні здобутки. Франко виступав за політичну незалежність націй. Відстоюючи федералізм, Франко водночас виступав як проти космополітизму М. Драгоманова, так і проти інтернаціоналізму марксизму.У працях останніх років він різко критикував тих діячів, для яких загальноєвропейські ідеали соціальної рівності заслонили ідеал національної самостійності, та тих, хто за гаслами інтернаціоналізму приховує нелюбов до власного народу.

Михайло Грушевський (1866-1934) - видатний укр історик і політичний діяч, Голова Української Центральної Ради. У своїх численних працях, зокрема багатотомній «Історії України-Руси», детально дослідив історію укр народу. При цьому він відмовився від розгляду її як історії класової боротьби і подав як історію української державницької Ідеї. У питанні про форму української державності погляди М. Грушевського зазнали певної еволюції - від ідеї федеративних форм організації державного життя укр нації до ідеї національної незалежності України. Спочатку він виступав за національно-культурну автономію України у складі Росії, пов'язував здобуття українським народом свободи з перетворенням Росії в демократичну правову державу. Жовтнева революція та політична практика російського більшовицького уряду змінили погляди М. Грушевського. Він перейшов до ідеї національної незалежності й суверенітету України, свідченням чого став прийнятий очолюваною ним Українською Центральною Радою 9 (22) січня 1918р. IV універсал, який проголосив Україну самостійною народною республікою. Однак і після цього вчений підтримував ідею федералізму. Іван Франка одним із перших в українській політичній думці сформулював концепцію політичної самостійності України. Основні риси цієї концепції, чітко висвітлені в праці «Поза межами можливого», можна звести до таких моментів: 1)основною причиною гальмування економічного і культурного розвитку народу є відсутність його національної самостійності; 2)без ідеалу національної самостійності неможливо реалізує вати ідеали політичної свободи і соціальної рівності; 3)укр політичні сили, кращі представники народу, такі як М. Драгоманов, зазнавали невдач на шляху здійснення своїх цілей, тому що не мали ідеалу політичної самостійності; 4)цей ідеал, хоч він, на перший погляд, неосяжний, можна реалізувати тільки активною копіткою працею борців-революціонерів.

28. Політичні ідеї українського націоналізму (М.Міхновський, Д.Донцов).

Міхновський. Умовою побудови незалежної української держави мислитель вважав націоналізм, уважав його «велетенською і непереборною силою», під натиском якої «ламаються... непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи...».Міхновський вважав, що українська нація не національна, не має національної свідомості, як її мають, зокрема, польський, чеський, хорватський та інші народи, що й є причиною того, що «вона перебуває в найтяжчому рабстві... і хилиться до своєї конечної гибелі». Водночас в Україні немає соціальної верстви, яка б змогла об'єднати суспільство на засадах націоналізму, визволитись від поневолення і створити незалежну державу. Він піддавав критиці українську інтелігенцію, вважав її індиферентною, такою, що не має чітких світоглядних і політичних поглядів, «прилучаючися до тієї чи іншої верстви суспільства пануючої московської нації, тонучи в її суспільних ліберальних та революційних течіях, плекаючи консервативне українофільство для задоволення. Дмитро Іванович Донцов (1883-1973).В плані вчень про державу і право важливими були його праці «Підстави нашої політики», «Націоналізм», «Дух нашої давнини». На відміну від М. Міхновського, Д. Донцов відкинув народницьку, демократичну концепцію і замінив її волюнтаристською, ірраціональною, елітарною концепцією нового націоналізму, В умовах переслідування російським режимом Донцов емігрував за кордон і в 1913 р. на другому всестудентскому з'їзді у Львові виклав програму антиросійської політики і закликав до боротьби за виборювання незалежності України. Після його доповіді студентство прийняло резолюцію, в якій стверджувалося, що його ідеалом е створення самостійної Української Держави. Резолюція була підтримана І. Франком на сторінках «Літературно-Наукового Вісника». У серпні 1914 р. група українських емігрантів наддніпрянців, за ініціативою Донцова та В. Дорошенка, заснувала Союз Визволення України як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України, для пропаганди ідеї самостійної України. Упродовж багатьох років свого життя Росія розглядалась Д. Донцовим як основна сила, що поневолює Укр, обмежує її суверенітет. Д. Донцов пропагував ідею про органічний зв'язок Укр з Заходом і засуджував деякі ідеологічні течії XIX-XX століть, що його послаблювали. На його переконання, Укр може вибороти незалежність лише у разі відмежування від орієнтації на Росію, соціалізм, лібералізм і демократизм, а також утвердження в суспільній свідомості ідеології націоналізму, оскільки до цього «світогляд носив печать неймовірної обмеженості», який він називав «провансальним» (національне неповноцінним), світоглядом не нації, а верстви, класу, нижчих рас, переможених.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.239.91 (0.012 с.)