Політичні погляди С. Томашівського та А. Дністрянського



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політичні погляди С. Томашівського та А. Дністрянського



Стефан Томашівський (1875-1930) "Українська історія", "Під колесами історії" (1925), "Про історію, героїв і політику" (1929).Державницька концепція С. Томашівського грунтується ни ідеї особливої ролі Галичини та уніатської церкви в українському державотворенні. Основними чинниками, на яких базується його концепція, є земля, нація і держава.Українська земля як чинник історії України - це історичний процес здобування українським народом землі. Другим важливим чинником є процес формування української нації. Третім чинником є перетворення української народності в НАЦІЮ є становлення першої української національної держави - Галицько-Волинського князівства, що об'єднало вже тільки суто українські землі. Становленню самостійної української держави мають сприяти територіальний патріотизм і національна ідея. Відсутність об'єднуючої національної ідеї була однією з причин втрати Україною державності. С. Томашівський доводив, що традиції українського народу, наявність внутрішніх розбіжностей між провідниками та станами українського суспільства зумовлюють необхідність впровадження в Україні монархічної форми правління як такої, що найкраще сприяє утвердженню авторитету і порядку.

На думку Томашевського, монархія є сумісна з демократією. Не заперечував він і прийнятність для України республіканського ладу. Коли республіканська форма правління утвердиться шляхом еволюції з традиційної монархічної - гетьманської - форми, вона може бути прийнятною для України. С. Томашівський вважав, що майбутня українська держава повинна формуватися на основі політичної автономії західноукраїнських земель, мати власне законодавство, адміністрацію, армію, систему освіти. Автономія має спиратися на традиції Галицьке-Волинського князівства, а також політичний досвід Австро-Угорської монархії і польського республіканського правління.

Ідеї національно-державаницької ідеології відстоював політолог Станіслав Дністрянський. Головними ознаками держави він вважав: територію, людей, котрі проживають на ній, організацію суспільного ладу з її характерними ознаками – автономією, авторитетом і автократією. Люди, територія і народна культура - основні ознаки нації незалежно від величини державної організації. Терміном «люди» він позначав певний суспільний зв'язок, що склався на основі родового походження і загального почуття кровної спорідненості. У поняття «культура» вчений включав народну мову, історичні звичаї. Поняття «територія» має для держави політичне, а для нації – етнічне значення, оскільки ідея самовизначення народу може вирішуватися в межах його етнічної території, котра потім стає державною.

Ідея федерації ґрунтується на засадах: питання про об’єднання народів має розв’язуватись лише після міжнародного визнання їх державної самостійності, вирішувати питання вступу до міжнародного об’єднання повинні національні парламенти, кожний національний парламент має висунути однакову кількість депутатів для вироблення спільної угоди, заснування спільного адміністративного трибуналу, наділеного судовими функціями для вирішення спірних питань.

 

Ресурси та структура влади

Структура влади складається з суб’єкта, об’єкта влади та ресурсів. Суб’єкт втілює активний початок. Відносини влади мають асиметричний характер (влада завжди концентрується на боці суб’єкта, але сутність суб’єкт-об’єктних відносин залежить від типу політичного режиму). Влада може здійснитися тільки через взаємодію суб'єкта влади і її об'єкта. Суб'єкт виражає свою волю щодо об'єкта через наказ (розпорядження, команду), що супроводжується загрозою санкції у випадку його невиконання.

Джерелом влади суб'єкта (владна першооснова) може виступати його сила, краса, багатство, авторитет, традиція. Специфічним джерелом влади виступають знання, володіння якою-небудь інформацією. Суб'єкти політичної влади мають багаторівневий характер: її первинний рівень виражений індивідами, вторинний -політичними організаціями, суб'єкти більш високого рівня -політичні еліти і лідери. Суб'єкти влади виділяються і за іншими критеріями. Вони можуть бути розглянуті і через призму їх публічності, відкритості для суспільства.

Влади не може бути без підпорядкування об'єкта. Здатність до підпорядкування залежить від кількох факторів: засобів (ресурсів) впливу, якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування, яка може бути викликана: страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ; звичкою виконувати накази; апатією; переконанням у необхідності підпорядкування; зацікавленістю, щоб бути в підлеглості;

відчуттям обов'язку; авторитетом суб'єкта влади.

Ресурси влади – це всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт влади відповідно до цілей суб’єкта. Ресурси можна класифікувати на утилітарні, примусові, нормативні (за А.Етціоні). Утилітарні – це матеріальні та інші соціальні блага, що пов’язані з повсякденними інтересами людей. Вони можуть використовуватись як для заохочення, так і для покарання. Примусові ресурси – це міра адміністративного покарання. Їх застосовують тоді, коли перші (утилітарні) виявляються не ефективними або вичерпаними. Нормативні – включають ті заходи, які впливають на внутрішній світ людини, на норми поведінки та ціннісні орієнтації (ЗМІ, художня література, різні сфери культури, діюче законодавство, традиції тощо) Цей тип ресурсів впливає саме на свідомість людини, тоді як перші два види – на реальні обставини життєдіяльності людини, а через це - на поведінку. Можна також проводити класифікацію ресурсів відповідно до сфер життєдіяльності: Економічні ресурси – це матеріальні цінності, що необхідні для суспільного виробництва та споживання. Це гроші, засоби виробництва, земля, корисні копалини, продукти харчування тощо. Соціальні ресурси дають змогу впливати на соціальний статус людини. До них відносяться, наприклад, матеріальний добробут, кар’єра, престиж, освіта, медичне обслуговування, соціальна захищеність. До культурно-інформаційних ресурсівналежать знання та інформація, а також засоби їх отримання та розповсюдження (заклади освіти і науки, ЗМІ, заклади культури). Деякі дослідники вважають, що XXI століття стане століттям панування інформаційних ресурсів влади. Політико-силові ресурси – це державний апарат фізичного примусу (армія, карні органи тощо). Важливо відзначити, що і сама людина є специфічним ресурсом влади (демографічні ресурси). Людина створює всі інші ресурси влади. Людина може виступати знаряддям влади як засіб впливу на інших людей. Тобто людина може виступати і суб’єктом і об’єктом влади.

Основні етапи Особливості і характерні риси Основні представники
Політичні вчення епохи Відродження і Просвітництва ·Розвиток гуманістичних начал в політичній теорії, звільнення від теології. Аналіз проблем прав і свобод людини, закону і держави, демократичного устрою суспільного життя. Н.Макіавеллі, М.Лютер, Т.Мор, Т.Кампанелла, Дж.Локк, Т.Гоббс, Г.Гроцій, Т.Мюнцер, Б.Спіноза.
Політичні вчення Нового часу і ХІХ ст. · Формування ліберальної політичної ідеології. ·Обгрунтування необхідності політичної влади. · Характеристика правової держави і громадянського суспільства. · Формування концепції прав людини і громадянина. Ш.-Л.Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо, Б.Констан, І.Бентам, О.Конт, Т.Пейн, К.А.Гельвецій, П.Гольбах, О.Гамільтон, І.Кант, Г.Гегель
Політичні вчення ХХ ст. · Розробка теорії демократії та теорії еліт. · Дослідження політичних партій та політичних систем. · Концепція політичної модернізації. · Теорія планування ·Розробка концепції тоталітаризму Г.Моска, Р.Міхельс, М.Вебер, Р.Арон, Х.Арендт, З.Бжезінський, Р.Даль, А.Бентам

 


Контрольні питання з курсу:

1. Наука про політику: причини появи, завдання, функції, категорії.

2. Методи політичних досліджень.

3. Політика як суспільне явище. Фактори, що визначають політику.

4. Політичні відносини та їх зміст. Суб’єкти та об’єкти політичних відносин.

5. Політичні концепції Стародавнього Сходу.

6. Політичні погляди Платона і Арістотеля.

7. Релігійно-політична доктрина середньовічного католіцизму. (Ф.Аквінський).

8. Політичні ідеї Реформації (М.Лютер, Ж.Кальвін, Ж.Боден).

9. Зародження політичної ідеології буржуазії. Ніколо Макіавелі.

10. Ідеологія “природних прав” та “суспільного договору”.

11. Політична думка епохи Відродження.

12. Погляди на політику та державу соціалістів-утопістів.

13. Політичні ідеї та погляди І.Канта і Г.Гегеля.

14. Становлення та розвиток політичної ідеології марксизму.

15. Соціально-політична теорія В.І.Леніна.

16. Розвиток теорії політичних відносин у Росії ХІХ-початку ХХ ст.

17. Основні сучасні політичні теорії: “Теорія еліт”.

18. Основні сучасні політичні теорії: “Залізний закон олігархічних тенденцій”.

19. Основні політичні теорії: “Теорія раціональної бюрократії” М. Вебера.

20. Основні сучасні політичні теорії: “Модель конфліктного суспільства” Р.Дарендорфа.

21. Політичні ідеї Київської Русі.

22. Політичний досвід Запорізької Січі. Козацька демократія.

23. Політичні ідеї І.Вишенського та Х.Філарета.

24. Українські просвітники про державу та суспільство.

25. П.Орлик “Конституції Війська Запорізького”.

26. Політична думка України ХІХ ст.

27. Ідеологія української соціал-демократії (І.Франко, М.Грушевський, В.Винниченко).

28. Політичні ідеї українського націоналізму (М.Міхновський, Д.Донцов).

29. Ідея “трудової монархії” В.Липинського.

30. Політичні погляди Кирило-Мефодієвського товариства.

31. Основи політики та ідей класичного лібералізму.

32. Економічна платформа класичного лібералізму.

33. Ідея соціального лібералізму та її втілення в США та Західній Європі.

34. Неолібералізм, його характерні риси та засоби діяльності.

35. Основи політики та ідей консерватизму.

36. Економічна платформа класичного консерватизму.

37. Неоконсерватизм, його характерні риси та сучасні форми.

38. Політична доктрина сучасного католицизму.

39. Політичні доктрини сучасного ісламу.

40. Фашизм та неофашизм як форми політичного екстремізму.

41. Анархізм як напрям політичної думки.

42. Тероризм як течія політичного екстремізму та форми його прояву.

43. Витоки та основні етапи розвитку світової політичної думки.

44. Сутність виборів та різновиди виборчих систем.

45. Особливості політичної культури України.

46. Теорія "демократичного соціалізму" та її практичне втілення в країнах Західної Європи.

47. Сучасна українська політична наука та її роль в розбудові суверенної України.

48. Політична система суспільства, її суть, завдання.

49. Функції політичної системи суспільства.

50. Командна політична система..

51. Змагальна політична система.

52. Соціопримирлива політична система.

53. Влада як головний елемент політичної системи.

54. Види та форми суспільної влади.

55. Політична влада, її завдання та функції.

56. Метод здійснення влади. Політичний режим.

57. Типи політичного режиму.

58. Становлення держави. Типи та форми держав.

59. Держава – базовий елемент політичної системи. Функції держави.

60. Правова держава та її основні принципи.

61. Політичні партії та механізм їх впливу на владу.

62. Типологія політичних партій.

63. Багатопартійність. Типи партійних систем.

64. Громадські рухи та механізм їх впливу на владу.

65. Типологія громадських рухів.

66. Формування багатопартійної системи в Україні.

67. Громадянське суспільство, його суть та взаємодія з державою.

68. Сутність демократії, її види та суспільне значення.

69. Взаємодія політики з мораллю.

70. Економічна політика держави: зміст, завдання, структура.

71. Механізм політичного регулювання економічних відносин.

72. Ринок і демократія. Плюралізм форм власності як політична проблема.

73. Взаємозв'язок та особливості співвідношення політики та економіки.

74. Національна політика держави: зміст, завдання, функції.

75. Національне питання: суть та форми прояву.

76. Політична суверенізація етносів. Форми національно державного устрою.

77. Політичний процес: етапи, форми, типи, стадії перебігу.

78. Стан національних відносин в Україні.

79. Міжнародна політика: суть, причини появи, історичні форми.

80. Сучасна система міжнародних відносин.

81. Основні принципи та функції зовнішньої політики.

82. Україна як суб’єкт міжнародних відносин.

83. Глобальні проблеми людства та необхідність їх політичного вирішення.

84. Людина як суб’єкт та об’єкт політики.

85. Громадянська соціалізація особи, статус громадянства.

86. Політична соціалізація особи: причини, етапи, основні фактори.

87. Рівні політичної соціалізації особи.

88. Політичне лідерство, його основи та суспільна роль.

89. Типологія політичного лідерства.

90. Політична свідомість та політична культура як важливі сторони політичних рухів.

91. Етапи формування політології. Система політичних наук.

92. Політичні еліти та лідерство в Україні: теорія і сучасність.

93. Цицерон про державу, владу та суспільство.

94. Соціальна природа та походження влади.

95. Політична свідомість та її структура.

96. Політична свідомість українства та її особливості.

97. Вибочі системи та їх роль у функціонуванні демократії.

98. Політичні погляди С. Томашівського та А. Дністрянського.

99. Ресурси та структура влади.


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.54.67 (0.01 с.)