Сучасна українська політична наука та її роль в розбудові суверенної України

Сучасний етап розвитку політичної науки в Україні можна охарактеризувати як період стабільності. Окреслено предметне поле політології, визначено проблематику і методи досліджень. Вийшли друком монографічні праці, присвячені актуальним проблемам політичної науки, підручники, навчальні посібники

Заявили про себе наукові установи, що досліджують політичні проблеми: академічні – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень та Інститут держави і права ім.В.Корецького, Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут проблем міжнародної безпеки, ряд суспільно-політичних центрів. Створені і діють, хоча не так активно, як належало б, Українська академія політичних наук, Українська асоціація політологів, Асоціація молодих політиків і політологів України. Зріс чисельно, і це особливо приємно, корпус фахівців вищої кваліфікації з політичних наук.

Україна завершила початковий етап перехідного періоду – проголошення незалежності та набуття атрибутів держави і перейшла до розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування. На нинішньому етапі перед суспільством постала низка гострих питань, на які мають відповісти і політологи. А, можливо, у першу чергу саме вони.

І все ж у нашій багатонаціональній країні пріоритет у державотворенні має належати громадянсько-правовій ідеї. В Україні суб’єктом права на самовизначення проголошується не нація, яка дала назву країні, а її народ загалом. Тобто не етнічна спільність, а поліетнічне суспільство, в основі якого – політична нація. І лише політичній нації під силу вивести із кризи національну економіку, науку, освіту, культуру, піднести на рівень державної українську мову, сприяти розвиткові мов інших етнічних груп, об’єктивно висвітлювати героїчну і трагічну історію українського народу, позбутися комплексу меншовартості, уявлення про одвічно підневільний, стражденний народ, які все ще нас супроводжують.

Ключовим завданням політології є навчально-просвітницька діяльність, формування високої політичної свідомості та політичної культури громадян, зокрема – молодого покоління. У цих процесах політологія як навчальна дисципліна відіграє незамінну роль. Політичні знання мають утвердитися в усіх сферах свідомості. Йдеться передусім про поширення політологічних знань по вертикалі, тобто про підготовку професійних політиків, парламентарів, працівників державного апарату. Проблеми впорядкованості суспільних процесів і утвердження державності України, впливу владних структур на поліпшення життя громадян – усе це вимагає від носіїв політичної влади високої політичної культури.

Не менш актуальною і такою ж складною проблемою є поширення політичних знань по горизонталі: серед найширших верств населення, учнівської і студентської молоді, усіх соціальних груп, партій, рухів і організацій. Звичайно, це не означає, що всі люди мусять сісти за посібники з політології. Знання про політику засвоюються через ЗМІ, публічні зустрічі з політиками та управлінцями. Проте цілеспрямоване вивчення політології у вищих навчальних закладах є базовим у засвоєнні систематизованих знань про демократію. Грунтовно вивчивши основи політології, випускник, зрештою, має відчути себе повноцінним громадянином, реальним творцем справжньої демократії, вміти професійно оцінювати реалістичність (чи утопічність) здійснюваної політичної модернізації і тим самим стати на шлях творення політичної філософії життя, формування правової свідомості, активної громадянської позиції.

48. Політична система суспільства, її суть, завдання. Політична система - це сукупність політичних інститутів та груп, які формують владу та забезпечують її функціонування, здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у межах відповідної правової системи і політичної культури.Політична система включає елементи на декількох структурних рівнях: інституціональному - органи державної, регіональної і місцевої влади, виборчу та партійну системи; ментально-поведінковому - політичні мислення, цінності мовлення, поведінку суб'єктів політичного процесу; суб'єктно-процесуальному - індивідуальні, групові та масові суб'єкти політики, їхній вплив на процеси формування і розподілу політичної влади; інтеракціоністському - форми політичної взаємодії (співпрацю, конкуренцію, конфлікт, панування та експлуатацію). Не всі інститути державної, регіональної і місцевої влади є політичними, а тільки ті, які формуються безпосередньо народом, територіальними громадами та представницькими органами і приймають політичні рішення. На рівні держави такими органами є глава держави, уряд, парламент, представники уряду в регіонах, а на рівні регіональної влади і місцевого самоврядування - законодавчі збори, ради, губернатори, голови рад та мери. Політична система виконує такі функції: владно-політичну, суть якої полягає у джерелах формування влади, механізмі стримувань і противаг між різними владними інститутами, ступені публічності та легітимності; правову - формує право (владні інститути приймають закони, регламентарні акти, акти регіонального та місцевого самоврядування) та забезпечує його виконання; управлінську - забезпечує політичне та адміністративне управління окремими суспільними сферами, які у зв'язку зі своєю суспільною значущістю не можуть бути об'єктом приватного управління (наприклад, оборона, національна безпека, судова система, кредитно-грошова і бюджетно-фіскальна політика); міжнародно-політичну - забезпечує представництво країни на міжнародній арені, реалізацію національних інтересів, визначає стратегію інтеграції у глобальні та регіональні міжнародні структури.Політична система безпосередньо взаємодіє з правовою системою, оскільки політичні та правові інститути входять одночасно до двох систем. Правова система складається: з нормативно-правових актів (законів і регламентарних актів); правових звичаїв; прецедентів; міжнародних договорів; конституційного і законодавчого процесів; процедур імпічменту та притягнення до політичної відповідальності вищих посадових осіб; судової системи; правової культури. Розгляд у структурі політичної системи елементів правової системи дає підстави вживати термін «політико-правова система».Політичні системи можна типологізувати за типом суспільства, політичного режиму і формою державного правління. За типом суспільства політичні системи поділяють: згідно з формаційним підходом - на рабовласницьку, феодальну, буржуазну, комуністичну і посткомуністичну (перехідну); згідно з культу рологічним підходом - на західну, японську, конфуціанську, латиноамериканську, мусульманську, індуїстську, слов'яно-православну; згідно з цивілізаційним підходом - системи аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства. За типом політичного режиму політичні системи поділяють на тоталітарну, авторитарну, авторитарно-демократичну, олігархо-кланову. Критеріями ефективності політичної системи на сучасному етапі є показники які розкривають її здатність забезпечити економічне зростання, цивілізовані соціальні стандарти, надійні гарантії прав і свобод громадян та привабливий геополітичний імідж. Критерії поділяють на: економічні, які характеризують обсяг зростання ВВП на душу населення, щорічні темпи його зростання, індекс економічної свободи, величину дохідної частини державного, регіонального і місцевого бюджетів та їх соціальну спрямованість; соціальні - ступінь соціальної нерівності, встановлені державою мінімальні стандарти оплати праці, пенсії, соціальної допомоги, надання державою послуг у сфері освіти та охорони здоров'я; правові - відповідність національного законодавства міжнародним