Структура та динаміка світового ринку технологій.

Одним із визначальних критеріїв динаміки та спрямованості руху світової економіки в останні десятиріччя стає його «технологічний вимір». Технологічний детермінізм дедалі більше зумовлює міжнародну конкурентоспроможність, темпи економічного зростання, структуризацію світогосподарських зв'язків. Іншими словами, глобальний розвиток і рух технологій, опосередкований світовим ринком технологій, перетворюється на системоутворювальний чинник трансформації світової економіки на рубежі XX—XXI ст.

Об'єктивними передумовами цього процесу є:

1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологічного укладу цивілізаційного розвитку,

2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвертого сучасного фактора — інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний.

3. Нагальність для всього світового співтовариства підвищення вимог до мінімізації техногенного та антропогенного впливу на природу шляхом переважної розробки й використання безпечних для довкілля технологій, оптимізації взаємовпливу ланок «людина — суспільство — природа», створення умов для ноосферно-космічної цивілізації.

«Визрівання» зазначених передумов відбувається в усіх ключових сферах суспільного відтворення: в науці й освіті, виробництві й обміні, в управлінні та в соціальному сервісі. Тому носіями технологій виступають і всі фактори виробництва (природні ресурси — сировина, праця, капітал, інноваційне підприємництво), а в найконцентрованішому вигляді —товарна й нетоварна продукція.

Планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання, трансферу (передання) і дифузії (поширення) технологій дістав назву техноглобалізму. Динамічний розвиток і змістове поглиблення процесу техноглобалізму опосередковує перехід об'єктивних загальних передумов у суб'єктивні конкретні ознаки нової конфігурації світового ринку технологій.

Географія поширення досягнень НТР є вкрай нерівномірною і має чітку залежність від науково-технічних потенціалів країн. Як свідчать наведені в табл. 1 дані, домінуючі позиції нетто-експортера технологій на світовому ринку технологій належать США. Надходження в цю країну за продаж патентів та ліцензій зросли в 1975—1995 рр. вдесятеро і сягають 27 млрд. дол. США, тобто 56 % загальносвітового обсягу (48 млрд. дол. США).

Наступні місця зі значним відставанням займають Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, а також Італія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Хоча ці країни є основними «постачальниками» технологій на світовий ринок технологій, більшість із них зостається нетто-імпортерами, їхні платежі за придбані патенти і ліцензії значно перевищують надходження за продаж власних. Позитивне сальдо ліцензійної торгівлі мають протягом останніх десятиріч лише США, Велика Британія та Швеція. Характерним, як можна помітити з наведених даних, є надвисокий ступінь монополізації міжнародного ринку технологій, що набагато вищий, ніж в інших сегментах міжнародної торгівлі. До 90 % нових технологій спрямовуються внутрішньо корпоративними каналами, відповідна частина платежів надходить від закордонних філій до материнських компаній. «Внутрішній трансфер» є усталеною формою маскування і максимізації прибутку ТНК, збереження їхнього технологічного лідерства.

Зазначені країни утворюють своєрідний «високотехнологічний полюс» сучасної світової економіки. Його найближче оточуюче середовище становлять науково-технічні системи:

Ø інших розвинутих держав—членів ОЕСР;

Ø «нових індустріальних країн»;

Ø Китаю та кількох колишніх соціалістичних країн, що подолали кризу ринкової трансформації.

Ці групи країн—суб'єктів ринку мають власні технологічні наробки в деяких сферах НТР, для них характерні «нішеві прориви» на міжнародний ринок технологій, адаптування до національних умов та імітація (реверсивна інженерія) інновацій і технологій, що генеруються «полюсом».

«Периферію» СРТ становлять країни, що розвиваються. На ці, найбільші за кількістю та чисельністю населення, країни припадає лише 4 % світових витрат на НДДКР, 10 % інженерно-технічних кадрів. У більшості з них науково-технічні потенціали перебувають у зародковому стані і виступають, як правило, в ролі реципієнтів міжнародної технічної допомоги. Деякому пожвавленню їх діяльності сприяла стратегія ТНК, спрямована на залучення до технологічного пошуку місцевих дослідницьких центрів і персоналу, хоч обсяг відповідних витрат не перевищує 10 % власних витрат цих країн на НДДКР. Платежі країн, що розвиваються, за технології сягають 1/3 зростання їхньої величезної зовнішньої заборгованості, не перевищуючи водночас 20 % світового обсягу платежів за ліцензії.