Ризики пов'язанi iз державним регулюванням зовнiшньоторгових операцiй.

Полiтичний ризик - це збiльшення або зменшення активiв фiрми, що може статись через непередбаченi змiни в зовнiшньому полiтичному середовищi. Полiтичнi ризики включають фактори, якi не пiдлягають контролю з боку фiрми:

· змiна урядової полiтики щодо фiрми або щодо її продукцiї (контроль цiн, наприклад, може призвести до збiльшення чи зменшення прибутковостi або активiв фiрми);

· громадянськi iноземнi вiйни, бунти, страйки, та iншi сильнi соцiальнi акти, що шкодять бiзнесовi;

· шантаж, саботаж та диверсiя iноземних фiрм.

Хоча вiдчуження активiв фiрми своїм урядом стається дуже рiдко, це є великим полiтичним ризиком. Зауважимо, що полiтичнi ризики можуть бути не тiльки негативними: коли держава змiнює свою полiтику на користь фiрми (зниження податкiв, надання пiльг), то цей позитивний результат також називається полiтичним ризиком. Всi названi фактори є полiтичними ризиками, бо всi вони можуть привести до збиткiв (прибуткiв) фiрми по причинах непередбачених, неконтрольованих нею. Iншими словами полiтичнi ризики повиннi включати змiни в середовищi, яки може вплинути на фiрму. Але, слiд вiдзначити, що вже iснуюча державна полiтика, яка, можливо, знижує прибутковiсть фiрми, не є полiтичним ризиком, а є умовою бiзнесу в данiй країнi.

Полiтичнi ризики подiляються на макроризики та мiкроризики. Макроризикiв зазнають iноземнi фiрми, що дiють в данiй країнi. Наприклад, змiни в податковому законодавствi, або в положеннi про отримання прибуткiв, що часто мають мiсце в країнах що розвиваються, цiлком стосуються всiх iноземних фiрм, дiючих на територiї цих кран. Мiкроризики стосуються однiєї фiрми або групи фiрм, дiючих в однiй галузi. Наприклад, рiшення уряду Саудiвської Аравiї нацiоналiзувати нафтопереробну галузь в 1974 роцi принесли ризик iноземним нифтовим компанiям, але не стосувалося виробничого сектору. Навiть бiльш специфiчний характер несла кампанiя зацiкавлених фiрм прти фiрми NESTLE протягом 1980-х, коли NESTLE звинувачували у збутi бiдним країнам що розвиваються неякiсних контрацептивiв, якi перевищували ефект i спричиняли ризик безплiддя. Ряд дуже великих фiрм iдуть на значнi затрати, щоб зменшити полiтичнi ризики в своїй дiяльностi. Наприклад, фiрми TEXASO та ROYAL DUTCH SHELL наймають групи аналiтикiв, якi слiдкують за полiтичною обстановкою в країнах, де дiї фiрма i стараються передбачити важливi змiни в полiтичному життi. Так само Банкiвська трастова корпорацiя та багато iнших багатонацiональних банкiв наймають персонал по так званих країнних ризиках. Цей персонал вивчає полiтичнi та економiчнi умови за кордоном i старається визначити їхнiй вплив на портфель банкiвських позик.

Замiсть того, щоб акумулювати дуже детальну iнформацiю про кожну країну, багато фiрм розробляє системи класифiкацiї країн щодо їхньої "надiйностi", iвня довiри до країни (бонiтету). Ця система використовується для порiвняння полiтичних ризикiв в рiзних країнах i уникнення найбiльш "ризикових" країн. Наприклад, в США декiлька незалежних служб складають таблицю оцiнки полiтичних та країнних ризикiв щорiчно. В журналi "Євровалюта" (США) друкується шкала "рiвня надiйностi" всiх країн свiту

Для того, щоб оцiнити країнний ризик, необхiдно створити високоефективний, гнучкий i достовiрний банк даних. Тому, наприклад, у Францiї аналiзом рiвня країнного ризику займаються спецiальнi фiрми актуарiїв*, у Данiї та Великобританiї - нацiональнi банки, у Швейцарiї та США - iншi незалежнi органiзацiї. Як правило, методика визначення рiвня країнного ризику є комерцiйною таємницею.

Наведемо приклади аналiзу рiвня країнного ризику у ФРН та Францiї. З допомогою методики, застосовуваною фiрмою БЕРI (ФРН) 4 рази в рiк отримують "iндекс БЕРI", що використовується для поточного аналiзу економiчної ситуацiї у будь-якiй країнi. Його визначають з допомогою 100 експертiв-спецiалiстiв в сфері економiки, соцiологiї, юриспруденцiї i психологiї. Вони анонiмно вiдповiдають на 15 питань, якi є оцiнковими критерiями i включають: полiтичну стабiльнiсть; вiдношення до iноземних iнвестицiй; степiнь нацiоналiзацiї; ймовiрнiсть i степiнь девальвацiї валюти; стан платiжного балансу; степiнь розвитку бюрократiї; темпи економiчного росту; конвертованiсть валюти; степiнь i якiсть виконання торгових зобов'язань; рiвень витрат на заробiтну плату; можливiсть користуватись послугами внутрiшнiх та зовнiшнiх експертiв; ефективнiсть органiзацiї транспорту; взаємовiдносини мiж виробниками; умови отримання короткострокових кредитiв рiзних видiв; умови отримання довгострокових кредитiв.

Тепер зупинимось на методi визначення країнного ризику, розробленому Швейцарською банкiвською корпорацiєю. Ця корпорацiя складає щорiчний звiт про проведений аналiз, який надається зацiкавленим фiзичним та юридичним особам. Основними вимогами до аналiтичного звiту є оперативнiсть, достовiрнiсть нагляднiсть. В ньому проводиться конкретна економiко-полiтична картина i рiвень сумарного країнного ризику, розрахованого з допомогою схеми факторiв ризику (СФР). При їх спiвставленнi з даними iнших маркетингових дослiджень будь-який споживач може скоректувати данi банкiвського аналiзу i таким чином получається прямий i зворотнiй взаємозв'язок мiж банком, споживачем i виробником. Виникаючий таким чином багатостороннiй дiалог робить цю систему аналiзу країнного ризику бiльш гнучкою та ефективною. Завдяки їй будь-який споживач отримує можливiсть цiлком достовiрно визначити стратегiю, полiтику i тактику маркетингу в конкретнiй країнi i знизити рiвень не тiльки своїх зовнiшнiх полiтичних ризикiв, а й всiх видiв внутрiшнiх ризикiв, так як всi вони пов'язанi мiж собою i створюють комплексний вплив на рiвень дiлової активностi, лiквiдностi i фiнансової стабiльностi. Останнiм етапом аналiзу по методицi швейцарської банкiвської корпорацiї є визначення рiвня сукупного країнного ризику i рiвня кредитоспроможностi країни, її фiнансової надiйностi та дiлової активностi її суб'єктiв.

Пiсля визначення рiвня країнного ризику, валютного ризику i ризику форс-мажорних обставин необхiдно вибрати рекомендацiї пiдприємствам, банкам i всiм юридичним особам по вибору найефективнiшого способу ведення мiжрегiональних i зовнiшньоекономiчних вiдносин з конкретними країнами, регiонами, районами.

Оскiльки наш досвiд аналiзу всiх видiв ризику, особливо країнного, ще дуже обмежений, доцiльно вивчити методики такого аналi зу, що застосовуються в країнах з розвинутою ринковою економiкою. Це допоможе нашим пiдприємцям ефективнiше вести зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть.

Урядовi постанови, якi стосуються iмпорту та експорту, можуть бути серйозною перешкодою в мiжнароднiй торгiвлi, а отже i великим полiтичним ризиком. Iснують такi державнi постанови та обмеження:

1. Постанови по валютному регулюванню. Валютне регулювання представляє собою систему контролю за притоком i вiдтоком iноземної валюти в країну iз країни. Термiни "постанови по валютному регулюванню" та "обмеження по валютному регулюванню" як правило стосуються експортних заходів, прийнятих урядом країни, для захисту своєї валюти, хоча деталi цих постанов можуть змiнюватись. Як правило, уряд може ввести постанови, вимагаючi вiд окремих осiб i фiрм, отримуючих iноземну валюту, передати або продати валюту уряду i нормуючi запаси iноземноi валюти. Той, хто бажає здiйснити платежi за кордон в iноземнiй валютi, може бути обмеженим об'ємом валюти, що не дозволить йому купити за кордоном потрiбної кiлькостi товарiв. До останнього часу Верховна Рада не встановлювала обмежень щодо залучення іноземних кредитів, і їх кількісної межі практино не існувало. Тепер дії порядок, згідно з яким кредитні угоди з іноземними кредиторами повинні бути ратифіковані парламентом. Позики надаються тільки під цільове фінансування конкретного проекту. Усі кредити підлягають обов'язковому ліцензуванню НБУ. Уповноважені банки в межах ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями можуть залучити такі кредитні ресурси від іноземних банків-кореспондентів без індивідуальної ліцензії НБУ, з врахуванням можливої пролонгації на термін до одного року. Індивідуальну ліцензію видають резиденту-позичальнику для реалізації тільки одного проекту. Вона дійсна на весь час користування кредитом, якщо протягом 60 днів позичальник отримав кредит повністю або частково. У разі, коли резидент-позичальник є підприємством, йому крім встановлених обов'язкових документів слід подати клопотання від повідного державного органу. Якщо кредитною угодою передбачається застава майна, позичальник зобов'язаний подати письмову згоду органу, уповноваженому управляти цим майном.

2. Лiцензування та квотування експорту та iмпорту. Початком змiни режиму квотування i лiцензування став указ Президента України "Про заходи щодо лiбералiзацiї експортної полiтики в Українi" вiд 5.05.1994 року. Якщо ранiше експорт обмежувався окремими режимами квотування i лiцензування, то указом установлено, що лiцензування може застосовувутись тiльки до товарiв, експорт яких пiдлягає квотуванню. Режим квотування i лiцензування експорту та iмпорту окремих товарiв у 1995 роцi встановлено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 сiчня 1995 року. Продовжує свою чиннiсть постанова Верховної Ради України "Про подолання кризового стану в агропромисловому комплексi" вiд 17.06.1994 року, згiдно з якою не пiдлягає квотуванню i лiцензуванню експорт сiльськогосподарсьеої продукцiї, сировини та продуктiв її переробки за умови виконання їх виробниками державного контракту i замовлення на поставку до держресурсiв продукцiї.

3. Торговi ембарго. Експорт деяких товарiв iз країни може бути заборонений; однак, бiльш вiрогiдно, може бути заборонений iмпорт деяких товарiв, складаючих конкуренцiю вiтчизняним товарам, або iмпорт товарiв iз деяких країн може бути заборонений по полiтичним причинам.

4. Iмпортнi квоти. Країна може накласти обмеження на сумарну кiлькiсть деяких товарiв, якi можуть бути iмпортованими протягом кожного мiсяця або року;

5. Урядовi постанови, якi стосуються:

· законодавчих стандартiв безпеки, якостi або специфiкацiї на всi товари, що продаються в країнi;

· законодавчих стандартiв по гiгiєнi, особливо на харчовi продукти;

· патентiв та торгових марок;

· упаковки товарiв та об'єму iнформацiї, приведеної на упаковках (наприклад, споживча iнформацiя про склад та небезпеку для здоров'я на деяких упаковках чи консервованих продуктах, напоях).

6. Документацiя, необхiдна для митного клiрiнгу iмпортованих товарiв, може бути дуже об'ємною. Затримки при митному клiрiнгу бувають суттєвим фактором в загальнiй проблемi затримок в мiжнароднiй торгiвлi.

7. Податок на iмпорт або iншi податки для оплати iмпортних товарiв.

8. Цiни та розрахунки. Важливим моментом експортно-iмпортних операцiй є встановлення суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi цiни на товар. Виконавча влада в Українi взяла пiд твердий контроль цiноутворення та сертифiкацiю на експортнi та iмпортнi товари. З цiєю метою, приєднуючись до положень ГАТТ щодо цiноутворення на експортно-iм портнi товари, в Українi прийнято ряд внутрiшнiх нормативних актiв, що регулюють формування цiни в експортно-iмпортних операцiях. Це укази Президента України "Про заходи щодо запобiгання експорту товарiв походженням з України за цiнами, що можуть розглядатися як демпiнговi, та врегулювання торгових спорiв" вiд 25.08. 1994 року, "Про заходи щодо здiйснення єдиної полiтики регулювання iмпорту" вiд 21 вересня 1994 року, "Про iндикативнi цiни на товари при здiцсненнi суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi України експортно-iмпортних операцiй" вiд 18.11.1994 року. Це положення встановлює порядок та застосування iндикативних цiн при здiйсненнi експортно-iмпортних операцiй. Дiя цього положення не поширюється на випадки здiйснення експортно-iмпортних операцiй на виконання мiжнародних договорiв України, якими обумовлено цiни на вiдповiднi товари. Індикативні ціни - це ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної або імпортної операції з урахуванням умов поставки та умов розрахунків. При визначенні індикативних цін міністерство враховує чинні в Україні стандарти якості товарів, визнані у світовій практиці та передба чені законодавством України умови поставки та розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінову інформацію, контрактну практику щодо відповідного товару та кон'юнктурно-цінового характеру. При здійсненні експортно-імпортних операцій контрактні ціни мають відповідати індикативним цінам. У разі їхнього відхилення від останніх суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності подають у МЗЕЗ їх економічне обгрунтування.

 

МЕТОДИ ОБХОДЖЕННЯ З ПОЛІТИЧНИМИ РИЗИКАМИ:

1. Уникнення. Фірма може уникнути політичних ризиків, мінімізуючи діяльність в країні, визнаній високоризиковою і критичніше ставлячись до проектів у цій країні. Цей метод може виявитись невдалим при непередбачених ризиках. Наприклад, США, що вважаються найменш ризикованою країною в світі, створили великий політичний ризик для експортерів зерна, обмеживши їхній експорт в Радянський Союз протягом Афганської кризи в 1978-1980 рр. Так само американські виробники нафтопродуктів і електрообладнання стикнулись з невиправданою політикою США щодо їхшіх продаж споживачам Східного блоку. В цілому, фірма може застосовувати стратегію уникнення політичних ризиків лише стикнувшись з ними, а це не є для неї особливо вигідним.

2. Передання ризику. Більшість розвинутих країн пропонують страхування зовнішньоторгових ризиків своїм експортерам і часто своїм прямим інвесторам. В США EXIMBANK пропонує експортерам поліси, які покривають такі ризики, як війна, громадські хвилювання, неконвертованість валюти. Крім цього Офшорна Приватна Інвестиційна Компанія (OPIC) пропонує страхові поліси зарубіжним інвесторам, щоб покрити такі політичні ризики як війни та неконвертованість валюти. В Англії такі ж поліси пропонуються Департаментом по гарантії експортних кредитів (ECGD); в Німеччині - агенцією під назвою HERMES; в Канаді - Радою розвитку експорту (EDC. На міжнародному рівні Світовий банк представляє Агенцію по гарантії міжнародних інвестицій (MIGA), яка пропонує страхові поліси аналогічно OPIC. У будь-якому випадку деякі або всі політичні ризики, з якими стикається компанія, можуть бути перекладені на державну страхову компанію за плату або страхову премію.

3. Адаптація. Так само, як валютний ризик може бути зменшений шляхом узгодження надходжень і платежів у певній валюті, так і активи, поміщені в дану країну можуть бути застраховані заборгованістю в цій країні. Фабрика, працююча в Єгипті, скажімо, може застрахувати свої кошти, позичаючи їх у місцевих банках, або отримуючи поліси у місцевих страховик компаній. Позику можна отримати і в євровалюті даної країни, на євроринку, що тут знаходиться - так уникають одночасно і валютного ризику. Можна виділити й інші шляхи пристосування бізнесу до політичного ризику. Один з них - проводити добродійну діяльність в країні, де діє фірма, продемонструвати її хороше подвійне громадянство. Ще один метод - підтримати політичну партію чи політиків, які є при владі, щоб створити для них хороший фірмовий імідж. Основним завданням цієї стратегії є зміна діяльності фірми так, щоб зменшилась можливість негативних дій з боку уряду.

4. Диверсифікація. Мета цього методу полягає в тому, щоб розкидати філії фірми по різних країнах так, щоб проблеми в одній з них не ослабили фірму. Тоді, у випадку страйку або війни в одній із країн, що вимусить фірму перервати тут свою діяльність, філії в інших країнах дозволять їй залишитися в бізнесі. Так само, якщо податки підвищаться в одній країні, то продукція чи активи можуть переміститися в іншу з метою уникнення високих цін. Диверсифікація не зменшує політичного ризику в жодній із окремих країн, вона лише дозволяє фірмі врятуватись від несприятливих подій в одній з них, функціонуючи в інших, і зменшує сумарну величину політичного ризику.

Чотири описані стратегії не є повністю самостійними. Вони можуть використовуватись окремо або в комбінації залежно від можливості і вартості кожної стратегії в окремій країні.

 

 

РИЗИКИ, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ НЕВИКОНАННЯМ УМОВ КОНТРАКТУ МОЖНА ЗМЕНШИТИ:

Ризик невиконання умов контракту експортером зменшується:

а)вимагаючи незалежний сертифiкат перевiрки товарiв перед вiдвантаженням i погодившись оплатити товари тiльки пiсля представлення цього документу, а також вiдвантажувальних документiв. Це може бути здiйснено через документарний аккредитив або документарне iнкассо. В першому випадку цi документи повинен перевiряти акцептуючий/виплачуючий банк, а в другому - сам покупець.

б) вiдмовившись внести депозити або виконати авансовi платежi на крупнi суми грошей без попереднього отримання гарантiї вiд банку постачальника або банку в країнi покупця, але оформленої банком постачальника вiд його iменi.