Помологічне описування і апробація сортів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Помологічне описування і апробація сортів



 

Апробація сортів – це визначення сортової достовірності рослин тої чи іншої культури. Тільки апробованим сортовим матеріалом закладають колекційні насадження і ділянки сортовивчення. В добре вивчених і апробованих колекційних, маточних насадженнях, розсаднику і на ділянках сортовивчення відбирають матеріал для схрещування.

Апробацію культури розпочинають з опису виду за схемою, яка універсальна для всіх плодових і ягідних культур:

- культура, родина, підродина, вид, каріотип;

- сила росту;

- форма крони (дерева, куща);

- пагони (товщина, забарвлення, опушеність, шипуватість чи колючкуватість, основні відмінні ознаки);

- листя (форма, забарвлення, опушення, характер краю листка, наявність і форма прилистків, відмінні ознаки);

- плоди (розмір, форма, забарвлення, смак, відмінні ознаки);

- насіння (розмір, забарвлення, відмінні ознаки).

Після завершення опису роблять загальні висновки по сукупності відмінних ознак характерних лише для виду, який описують.

 

Апробація плодових культур

 

Оскільки кількість сортів постійно зростає, як в результаті селекційної роботи різних науково-дослідних установ, так й інтродукції форм з інших регіонів, щоб визначити сорт науковець, чи агроном-апробатор повинен добре знати помологічні ознаки за якими сорти можна розрізнити між собою. Помологічне описування культурних форм і проведення апробації виконують дотримуючись методики описування сорту.

Форма і схема помологічного опису сорту стандартна для всіх культур і її обов’язково слід дотримуватися.

Форма помологічного опису сорту:

1.Назва сорту.

2. Синоніми.

3. Автор і походження сорту.

4. Поширення сорту.

5 . Фізіологічні ознаки.

6. Морфологічні ознаки.

7. Хіміко-технологічні показники.

8. Достоїнства та недоліки сорту.

 

В помологічному описі розрізняють господарсько-корисні ознаки, які визначають господарську значимість сорту, і морфологічні ознаки, які дозволяють розрізняти сорти.

Серед морфологічних ознак є такі, які мають і господарське значення: розміри дерева (висота, ширина, густота крони), тип плодової деревини (кільчатки, плодові прутики, списики, букетні гілочки, шпорки та інше) – бо від них залежить урожайність, регулярність плодоношення, одномірність плодів, форма і забарвлення плодів. Інші морфологічні ознаки (форма листкової пластинки, зазубреність листкової пластинки, забарвлення кори, розмір блюдця і чашечки плоду та інше) – служать для встановлення сортових особливостей і допомагають визначити сорт.

Для визначення сорту вибирають тільки здорові добре розвинені і сформовані об’єкти у фазу плодоношення. Пагони відбирають із середньої, добре освітленої частини крони, коли вони завершили свій ріст. Листки описують повністю сформовані, із середньої частини пагона, Плоди повинні бути в стадії споживчої зрілості, відібрані з периферійної частини крони, добре освітленої сонцем.

Господарсько-корисні ознаки: фенологія (дати проходження фенофаз: початок і кінець вегетації, цвітіння, дозрівання плодів), зимо- і морозостійкість, посухостійкість, стійкість до найпоширеніших хвороб і шкідників, врожайність, якість плодів. Сорти описують за показниками багаторічних спостережень, пов’язуючи їх з віком рослин в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах вирощування.

Морфологічні ознаки вегетативних органів мають велике значення для визначення сортів. Для кожного сорту притаманна своя сила росту і форма крони, забарвлення кори пагонів і гілок, певний характер будови пагонів, листя, бруньок і т.д. Але висота дерева, звичайно, буде залежати від типу обрізування (зниження крони).

Силу росту дерева визначають на око, враховуючи висоту та діаметр крони. Якщо в саду здійснювали зниження крони, правильно оцінити різницю між сортами за цим показником важко. Крім цього, особливо для зерняткових, на силу росту сорту істотно впливають підщепи (сильнорослі – 5-7м, середньо-рослі – 3-5 м, слаборослі – до 3 м, та індивідуальна реакція на сортопідщепне комбінування). Виключенням є айва, яка має дуже стриманий ріст.

Форма крони зумовлюється кутом відходження скелетних гілок. Розрізняють такі форми крони: округла, плеската, пірамідальна, широко-пірамідальна, обернено-пірамідальна, плакуча та варіації цих основних форм.

 

 

Рис. 279. Типи крон: 1 – пірамідальна; 2 – кулеподібна; 3 – широко-розкидиста; 4, 5– вертикально-плеската; 6, 7 – горизонтально-плеската.

 

При дуже гострому куті відходження, як правило утворюються пірамідальні крони, при куті в 35-45° – округлі, при куті більшому за 45° – шатро-видні, і при пониклому – плакучі.

Крони різняться за густотою: при сильному галуженні утворюються густі крони (просвітів не видно); крони середньої густоти – проглядаються скелетні гілки; рідкі – добре проглядається кістяк крони, і як правило у таких крон і облиствленість низька.

Тип плодоношення – важлива сортова ознака. Існує три типи плодоношення: плодоношення на прутиках; плодоношення на кільчатках (спурові сорти); змішаний тип плодоношення – у таких сортів менше виражена періодичність плодоношення.

Забарвлення кори штамбу і скелетних гілок (у молодих рослин). Вирізняють таке забарвлення кори: темно-коричневе, червонувато-коричневе, зеленувате, жовтувате.

Пагони розрізняють за:

- товщиною: товсті (при згині ломляться) середні (згинаючи їх можна створити напівкільце), тонкі (згинаючи можна створити петлю);

- забарвленням:оливкові, коричневі, зелені, жовтуваті;

- опушенням: густе опушення (при протиранні опушення не знімається), слабе опушення (знімається), не опушені (кора гола, блискуча);

- за характером росту: прямі, колінчасті;

- наявність продихів: кількість, форма і забарвлення (у ягідних культур відмічають наявність і особливості будови шипів та залозок).

Листки розрізняють за величиною, формою, забарвленням, за особливостями будови країв листка.

За величиною листки бувають великі, середні, дрібні. За формоюокруглі (ширина листка рівна довжині), яйцеподібні (найбільша ширина ближча до основи листка), широко-яйцеподібні, обернено-яйцеподібні (найбільша ширина ближча до верхівки листка), видовжені (довжина листка в півтори рази більша за ширину), видовжено-овальні.

Листкова пластинка може бути скручена по головній жилці, мати хвилястий край, на вертикальному пагоні розміщуватися під певним кутом. Для опису сортів за характером будови листя та їх фіксації на пагоні можна скористатися рис. 280-284.

 

Рис. 280. Форма кінчиків листкової пластинки:

1 – кінчик довгий; 2 – середній; 3 – маленький.

 

Рис. 281. Форма країв листкової пластинки:

1 – рівна; 2 – хвиляста; 3 – виямкувата; 4 – віялова; 5 – зубчаста; 6 – пильчаста; 7 – городчаста; 8 – сегментовано- пильчаста; 9 – сегментовано-городчаста.

 

 

 

Рис. 282. Хвилястість країв листкової пластинки:

1 – відсутня; 2 – дрібні хвильки; 3 – середні хвильки; 4 – великі хвильки.

 

 

 

Рис. 283. Складеність листкової пластинки по головній жилці:

1 – відсутня; 2 – слабка; 3 – середня; 4 – сильна.

 

 

 

 

Рис. 284. Положення листкової пластинки в просторі відносно до осі пагона:

1 –кут гострий середній; 2 – кут гострий великий; 3 – кут прямий; 4 – кут тупий малий; 5 – кут тупий середній.

 

 

Рис. 285. Скрученість листкової пластинки:

1 – відсутня; 2 – слабка; 3 – середня; 4 – сильна.

 

Сорти різняться особливостями будови поверхні листкової плостинки. Розрізняють гладенькі, блискучі, матові, зморшкуваті, випуклі, ввігнуті, складені листкові пластинки.

Забарвлення листя буває темно-зеленим, зеленим, ясно-зеленим, червонуватим у сортів і форм з червоною м’якоттю плодів.

Черешок листка може бути з прилистками, або без них. Черешок буває довгий, середній, короткий; тонкий, або товстий; забарвлений або ні.

Прилистки бувають довшими або рівними довжині листка, середніми (половина довжини черешка), короткими (менші половини черешка листка).

За формою прилистки бувають ланцетні, шилоподібні, шаблеподібні, розгалужені та інші.

 

Рис. 286. Форма прилистків:

 

1 – ланцетовидна; 2 – вузька ланцетоподібна; 3 – вузька овальна; 4 – вузька трикутна; 5 – обернено каплеподібна; 6 – шаблеподібна; 7 – шилоподібна; 8 розгалужена; 9 – пильчаста.

 

Опушення листкової пластинки: сильне, середнє, слабке, і може бути відсутньою.

Кісточкові культури(вишня, черешня, слива, персик, абрикос) мають на черешку і листковій пластинці залозки, які різняться за кількістю, розміром, формою та забарвленням.

Листкиягідних культур(смородина, порічки, аґрус) мають декілька лопатей, їх розрізняють за кількістю і розміром, у малини, ожини і суницілистки складні, різняться зморшкуватістю поверхні.

Морфологічні ознаки плодів. Основними сортовими ознаками плодів є форма, розмір та забарвлення, яке в значній мірі визначається перш за все генотипом сорту. Вплив зовнішнього середовища, та навіть розміщення плоду в різних зонах крони дерева, приводить до значного варіювання ознак плоду в межах сорту. Тому плоди слід відбирати найтиповіші, з периферії крони, добре освітленої сонцем.

Величина плоду визначається масою і є сортовою ознакою. Для кожного виду є свої параметри за масою плоду, які вкладаються у такі визначення: дуже дрібні, дрібні, середні, більші за середні, великі і дуже великі. Наприклад, для яблуні: дуже дрібні – до 25 г, дрібні – 25-50, середні – 75 -100, великі – 125-175, дуже великі – більше за 175 г. Для груші діапазон за масою складає від 75 г – середні до 225 г – дуже великі, для айви – від 50 до 400 г, а кісточкові мають свій діапазон по масі плодів – від 2-3 г і більше, залежно від виду.

Форма плоду визначається відношенням висоти плоду до ширини. Плеската форма має висоту меншу за ширину, округла – ширина рівна висоті і видовжені плоди мають висоту більшу за ширину. Залежно від того наскільки максимальний діаметр зміщений відносно вертикальної осі плоду – догори чи до низу – до плодоніжки, розрізняють округло-конічну форму чи конічну. І коли діаметр плоду майже однаковий по всій висоті плоду із легким спаданням до верхівки плоду і до плодоніжки визначають овальну форму плоду.

Рис. 287. Форма плодів яблуні:

 

1 – плеската (H – висота, D – діаметр); 2 – напівкругла; 3 - плескато-округла; 4 – вузько конічна; 5 – широко-конічна; 6 – конічна; 7 – округло конічна; 8 – округло овальна; 9 – округла; 10 – видовжено-овальна; 11 – циліндрична.

 

Рис. 288. Форма плодів груші:

 

1 – плескато-округла; 2 – округла; 3 – видовжена; 4 – овальна; 5 – обернено-яйцеподібна; 6 – конічна; 7 – двояко-конічна; 8 – зсічено-конічна; 9 – груше-подібна; 10 – асиметрично-груше-подібна.

 

Рис. 289. Будова плоду сливи:

 

1 – плодоніжка; 2 – лійка; 3 – судинно-волокнистий пучок; 4 – шкірка (екзокарпій); 5 – м’якуш (мезокарпій); 6 – кісточка (ендокарпій); 7 – верхівка плоду; 8 – пустота; 9 – насінина; 10 – черевний шов.

 

 

Рис. 290. Форма плодів сливи і аличі (H – висота, D – діаметр):

 

1 – кулеподібна; 2 – плескато-кулеподібна; 3 – напівкуле-подібна; 4 серцеподібна; 5 – груше-подібна; 6 – обернено-яйцеподібна; 7 – яйцеподібна; 8 – циліндрична; 9 – овальна; 10 – асиметрично-овальна.

 

 

Рис. 291. Форма кісточок сливи:

 

1 – вузько овальна; 2 – яйцеподібна; 3 – обернено-яйцеподібна; 4 – овальна; 5 – округло-овальна; 6 – округла (а, б, в, г – асиметричні кісточки представлених форм).

 

 

Рис. 292. Форма плодів вишні і черешні:

 

1 – плескато-кулеподібна; 2 – ріпо-подібна; 3 – широко-серцеподібна; 4 – притуплено-серцеподібна; 5 – кулеподібна; 6 – серцеподібна; 7 – тупо-серцеподібна; 8 – овальна; 9 – округло-овальна; 10 – подовжено-овальна; 11 – циліндрична.

 

Рис. 293. Форма плодів абрикоса:

 

1 – сплющена; 2 – плескато-округла; 3 – округла; 4 – широко-яйцевидна; 5 – яйцеподібна; 6 – округло-овальна; 7 – овальна; 8 – овально-яйцеподібна; 9 – овально-загострена.

Рис. 294. Форма плодів персика (H – висота, D – діаметр):

 

1 – округла; 2 – плескато-округла; 3 – сплющено-округла; 4 – округла з гострою вершиною; 5 – яйцеподібна з гострою вершиною; 6 – овальна.

 

Забарвлення шкірки плоду. Для плодових культур розрізняють основне і покривне забарвлення плодів. Основне забарвлення у плодів яблуні може бути: зелене, майже біле, кремове, жовте, червоне (у червоно-м’якушевих кребів). Покривне забарвлення може бути лише з сонячного боку, так званий рум’янець, а при доброму освітленні може покривати плід повністю. У яблуні покривне забарвлення може бути: повне, смугасте, штрихувате, крапчасте, розмите, рум’янцем. Описуючи забарвлення рекомендують використовувати шкалу кольорів, отриману на основі барв сонячного спектра. Можна поєднувати барви, залежно від яскравості виражених відтінків – жовто-зелене, коричнево-червоне, помаранчево-червоне, червоно-фіолетове та інше. Для слив градація кольорів залежить від проявлення і товщини пруїнового нальоту – від червоно-фіолетового до синього різних відтінків. У вишні – від яскраво-червоного до бордово-чорного. У черешні від зеленувато-жовтого, через різні відтінки жовтого, рожевого, червоного, до майже чорного. У абрикосів і персиків – різні відтінки жовто-помаранчевого до червоного з рум’янцем.Відтінок забарвлення завжди пишуть на першому місці.

Підшкірні крапки є видозміненимипродихами і можуть бути добре помітними, чи майже непомітними. Їх наявність, забарвлення і кількість є важливою сортовою ознакою. У яблуні розрізняють білі, зелені, червоні, чи коричнево-помаранчеві (оржавлені) крапки.

Шкірка плодів може мати добре виражений восковий наліт і на дотик бути маслянистою, а може бути сухою, шорсткою. У деяких сортів на плодах яблуні можна спостерігати оржавленість природну, але часто таке явище можна спостерігати від опіків, викликаних найчастіше обприскуванням. Це слід розрізняти. Оржавленість, як сортова ознака, може бути слабкою і проявлятися біля лійки плоду (заглибина, з якої виходить плодоніжка), середньою, покриваючи 1/3 плоду, чи сильною – більше половини плоду.

Лійка плоду і плодоніжка. Розрізняють лійку за глибиною і шириною, а плодоніжку за товщиною і довжиною.

Плодоніжка коротка, коли не виходить за межі лійки, середня – на 1/3, і довга на ¾ за межі лійки.

Чашечка. Розрізняють відкриту (чашолистки розійшлися і видно відкриту підчашечкову трубку), напіввідкриту і закриту чашечку (чашолистки зімкнуті).

 

Рис. 295. Форма чашечок (верхній рисунок – вид збоку, нижній – вид зверху):

 

1 – відкрита; 2 – напіввідкрита; 3 – закрита.

 

Заглиблення чашечки описують аналогічно, як у лійки по ширині і довжині. За формою чашечка може бути гладенька, або зморшкувата.

На поперечному розрізі плоду описують особливості будови підчашечкової трубки за формою та глибиною. За формоюпідчашечкова трубка може бути конічна, лійкоподібна, циліндрична, широкоовальна. Глибока підчашечкова трубка сягає насіннєвої камери і з’єднується з нею.

 

Рис. 296. Форма підчашечкових трубок:

 

1 – циліндрична; 2 – конічна; 3 – лійкоподібна; 4 – напів-овальна; 5 – напів-кулеподібна; 6 – W-подібна.

 

 

Рис. 297. Форма насіннєвих камер:

 

1 – закрита; 2 – напіввідкрита; 3 – відкрита.

Насіннєва камера. У зерняткових при нормальному запиленні утворюється п’ять насіннєвих камер. Якщо всі насіннєві камери об’єднуються і насіння висипається в один камерний простір, таку камеру називають відкритою. Інші, залежно від ступені поєднання можуть бути напіввідкриті і закриті.

Насіння розрізняють за формою, забарвленням і розміром.

Сердечко. Форма сердечка тісно корелює з формою плоду. Плескаті плоди мають ріпо-подібні форми, конічні – серцеподібні, округлі – цибуле-подібні (рис. 298). Сердечко може мати зміщення до верхівки плоду, займати центральне положення чи зміщене до його основи. Розрізняють сорти також за розміром.

М’якуш плоду може різнитисяпо щільності, забарвленні і соковитості. У зерняткових, зокрема яблуні, забарвлення може бути: біле, зеленувате, рожеве, кремове, жовтувате. Для кожного виду є своя градація за забарвленням. Консистенція м’якуша може бути пухка, ніжна, масляниста, щільна або крихка. За соковитістю м’якуш буває дуже соковитий, середньої соковитості, малосоковитий. Ступінь соковитості визначають в стані оптимальної зрілості плодів органолептичним методом. М’якуш плодів груші та айви має кам’янисті включення, та для нього є характерною грануляція. Як правило кам’янисті клітини розміщуються навколо сердечка й їх може бути багато, середня кількість і мало.

 

Рис. 298. Форма сердечок плодів:

 

1 – ріпо подібна; 2 – цибуле подібна; 3 – плескато-округла; 4 – округла; 5 – двояко-конічна (ромбоподібна); 6 – яйцеподібна; 7 – овальна.

 

Опис якості плодів проводять в умовах саду. Враховують їх привабливість, розмір, одномірність, смак. В лабораторії описують якість плодів, користуючись схемою передбаченою в дегустаційній картці.

1. Привабливість плодів (сумарна оцінка величини, забарвлення, форми подається в балах – від 0 до 5).

2. Стан зрілості (оптимальна зрілість, плоди незрілі чи перезрілі).

3. Консистенція м’якоті (груба, середньої густини, пухка, ніжна, борошниста, волокниста, і т.д.).

4. Соковитість м’якоті (дуже соковита, соковита, слабо соковита, сухувата).

5. Смак (кислий, кисло-солодкий, солодко-кислий, солодкий, пряний, прісний, наявність стороннього присмаку).

6. Ароматичність плодів (сильна, середня, слабка).

7. Загальна оцінка смаку (за 5-ти бальною шкалою).

8. Загальна оцінка з врахуванням привабливості, якості м’якоті, смаку, ароматичності.

9. Відмінні особливості, типові для конкретного сорту (специфічність аромату, присмак).

Опираючись на всебічний помологічний опис роблять відповідні висновки про достоїнства та недоліки сорту.

 

Господарсько-біологічні ознакиоцінюють в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах протягом тривалих багаторічних спостережень. До господарсько-біологічних ознак відносять початок і період цвітіння, строк дозрівання плодів, зимо- та морозостійкість, жаро- і посухостійкість, стійкість до хвороб і шкідників, урожайність і якість плодів.

 

 

Рис. 299. Фенофази розвитку суцвіття:

 

1 – висування бутонів; 2 – розсування бутонів; 3 - порожовіння бутонів; 4 – розпушення бутонів; 5 – початок цвітіння.

 

Проходження фенофаз, зимостійкість, жаростійкість, посухостійкість в значній ступені залежать від кліматичних умов року. Ураження рослин патогенами залежатиме від умов які складуться в агроценозі та можливих в цих умовах епіфітотій. При цьому реакцію сортів на екстремальні умови враховують за максимальними показниками, які отримали протягом певного періоду. Так, якщо значні морози припадають раз на 5-10 років, то тільки тоді можна зробити висновок що сорт морозостійкий, якщо від переніс цей екстремальний період, стійкий чи нестійкий сорт до певного патогенна можемо визначити, якщо склалися оптимальні умови для розвитку епіфітотії. Тому описуючи сорт за господарсько-біологічними ознаками показують максимальне підмерзання за роки досліджень, чи максимальне ураження за роки досліджень та інше. А характеризуючи проходження фенофаз сортом показують середні дати за роки досліджень, чи урожайність – середню за певний період.

Строк дозрівання плодів в значній ступені залежить від кліматичних умов року і регіону, де сорт зростає. Так в південних регіонах сорт може дозрівати швидше й проявитися як літній, а в північних регіонах його плоди дозріють тільки восени. Тому сорти слід порівнювати між собою і стандартом (районованим сортом в конкретному регіоні). За строками дозрівання сорти плодових і ягідних культур ділять на ранні, середні та пізні. Сорти зерняткових – яблуні та груші, прийнято ділити на літні, осінні та зимові. Літні сорти дозрівають в другій половині липня і до кінця серпня, осінні – вересень-жовтень, а плоди зимових сортів досягають кондиційної зрілості підчас зберігання в зимовий період. Кліматичні умови року значно впливають на дозрівання плодів, тому терміни дозрівання можуть зміщатися від декількох днів до декади відносно середніх дат багаторічних спостережень.

Зимостійкістьце здатність сорту переносити несприятливі умови зимівлі, зберігаючи високу продуктивність. За зимостійкістю сорти ділять на високо-зимостійкі, зимостійкі та незимостійкі. Високо-зимостійкі витримують навіть суворі зими й їх можна вирощувати в суворих кліматичних умовах. Зимостійкі сорти, як правило незначно підмерзають в суворі зими й добре зимують в звичайних умовах, але для суворих кліматичних умов вони не придатні. Не зимостійкі сорти підмерзають навіть в звичайні зими для конкретного регіону. Їх слід вирощувати в тих зонах, де кліматичні умови зимівлі для них сприятливі.

Для прискорення визначення зимостійкості селекційного матеріалу застосовують моделювання екстремальних зим в контрольованому середовищі (фітотроні, холодильниках та інше).

Морозостійкістьце здатність сортів переносити певні низькі температури. Найлегше визначити морозостійкість селекційного матеріалу змоделювавши клімат в морозильних камерах, а не очікувати екстремальних зим. За морозостійкістю сорти ділять на слабо-, середньо-, сильно морозостійкі.

Ураження хворобами. Враховують найпоширеніші хвороби та шкідники в регіоні та на культурах. Відмічають ураження листя, пагонів та плодів. Спостереження проводять протягом років, за максимальними показниками по роках досліджень визначають стійкість до патогенів. Розрізняють стійкі, середньо-стійкі та нестійкі сорти. Стійкі сорти не уражуються навіть в рік сприятливий для розвитку патогена. Середньо-стійкі уражуються в слабкій, або середній ступені (2-3 бали), нестійкі сильно уражуються (4-5 балів, аж до повної загибелі рослин в епіфітотійні роки).

Урожайність і якість плодів.Урожайність сорту визначається потенціалом продуктивності сорту на певному агротехнічному фоні. Низьковрожайні сорти навіть на високому рівні агротехніки не здатні сформувати високу врожайність. Також, високоврожайні сорти при низькому агрофоні не здатні проявити сій високий потенціал продуктивності. Для кожної культури є свої методики визначення врожаю з облікової ділянки, чи в середньому на одну облікову рослину у повтореннях.

Урожай перераховують на гектар в тоннах. Середню врожайність визначають за парною кількістю років. Для зерняткових враховують ступінь осипання плодів.

Облік урожаю кущових ягідних культур проводять по кущах і по ділянках у повтореннях, починаючи з 2-3 року після садіння. У малини облік урожаю розпочинають на третій рік після садіння з одного погонного метра плодоносної смуги ряду по повтореннях. Перераховують отримані результати в тоннах на гектар. У суниці також урожай обліковують з погонного метра ряду, по повтореннях, перераховують середні результати в т/га. При зборі урожаю паралельно обліковують середню масу плоду по кожному збору по повтореннях, і вираховують за цими результатами середню масу плоду всіх зборів. Найоб’єктив-нішими вважають середні результати за чотири роки плодоношення. Кількість повторень в досліді сортовивчення – три-п’ять.

Для визначення потенціальної продуктивності сортів велике значення має облік числа пагонів різного типу. У плодових деревних культур важливим фактором формування високих урожаїв є наявність однорічного приросту довжиною 25-30 см, який забезпечує ріст плодів протягом вегетації та закладання генеративних бруньок для плодоношення в наступному році. Тому для визначення потенційної продуктивності враховують співвідношення числа пагонів різного типу, загальну кількість бруньок, як потенціал майбутнього можливого плодоношення, ефективність реалізації потенціальної продуктивності, само-плідність сорту, середню масу плоду.

Продуктивність плодового дерева можна розглядати, як сумарну продуктивність систем галуження. Число плодоносних утворень залежить від довжини основних і бічних гілок, від щільності обростання плодовими утвореннями та навантаження плодами. Для розрахунку щільності плодових утворень на 1 м погонному плодоносної гілки виконують виміри у плодового дерева довжини гілок першого і наступних порядків галуження по вікових зонах (підрахунок виконують на трьох гілках плодового дерева на 3-5 деревах, знаходять середнє значення), підраховують плодові утворення та плоди на них. Знаючи середню масу плода, щільність розміщення плодових утворень на гілках різних порядків галужень, вираховують врожай з гілки. Знаючи кількість гілок і їх сумарну довжину можна вирахувати врожай з дерева.

 

Апробація ягідних культур

 

Методика апробації і прочистки ягідних культур.Апробацію проводять щорічно. Апробують у строки, коли в рослин найвираженіші сортові ознаки плодів, а у садивного матеріалу – морфологічні ознаки вегетативних органів. Право проводити апробацію надається агрономам-апробаторам, які пройшли курси з апробації і мають посвідчення агронома-апробатора.

До початку апробації маточних насаджень апробатор знайомиться з наявними у господарстві документами: актами апробації попередніх років, сортовим свідоцтвом на садивний матеріал, результатами обстеження насаджень спеціалістами карантинної служби та захисту рослин.

Вік насаджень (рік садіння) встановлюють за документами, що є у господарстві. Маточні насадження суниці експлуатують до двох років, малини – до трьох. Далі апробатор проводить попереднє обстеження на 10 % площі. При цьому, огляду підлягає кожний десятий ряд. Визначаються кількісний та якісний склад домішок, стан розвитку рослин основного сорту. Результати записують у польовий журнал (форма № 1).

За результатами попереднього обстеження встановлюють засміченість основного сорту домішками інших сортів у відсотках до загального числа оглянутих рослин. Для суниці і малини на молодих плантаціях загальне число розвинених рослин в ряду визначають діленням довжини ряду на відстань між рослинами в ряду, з урахуванням відсотка зрідженості. В наступні роки використання насаджень малини загальне число рослин розраховують так: середню кількість рослин на 1 погонний метр ряду множать на загальну довжину всіх рядів.

Стан розвитку рослин визначають у балах за наступною шкалою:

5 балів – рослини здорові, із сильним приростом, добре облиствлені. листя за розміром і забарвленням характерне для представленого сорту;

4 – рослини здорові, добре розвинені, нормально облиствлені, з типовим листям;

3 – рослини здорові, із середнім приростом і облиствленістю, листя дрібніше від типового;

2 – рослини ослаблені, приріст слабий, облиствленість слаба, листя дрібне;

1 – рослини дуже слабі, близькі до загибелі.

 

Наявність шкідників і хвороб визначають візуально, а в разі необхідності – під мікроскопом.

Виділяють імунні, толерантні і не стійкі до тієї чи іншої хвороби сорти. Імунні не уражуються хворобами зовсім. толерантні, при незначному ураженні, здатні підтримувати високу продуктивність. Не стійкі втрачають силу і активність росту, у них різко падає продуктивність, аж до повної загибелі рослини.

Насадження, більшість рослин яких за розвитком і плодоношенням отримали оцінку нижче 4-х балів, а також з домішками (для суниці більше 5%, а малини - 10%), апробації не підлягають і не можуть бути виділеними як маточні.

При проведенні прочисток необхідно дотримуватися певних профілактичних заходів: вивозити і знищувати хворі рослини відразу ж після їх видалення у спеціальні місця, знезаражувати ґрунт у вогнищах зараження, збирати залишки видалених рослин у спеціальну тару (мішки) і не допускати витрясання рослинних залишків і ґрунту за межами уражених ділянок.

Суницю апробують у період дозрівання перших, найтиповіших для сорту плодів. На молодих насадженнях в перший рік після садіння, з метою видалення домішок до укорінення вусів, апробацію і прочистку проводять за морфологічними ознаками вегетативних органів до цвітіння і плодоношення. Такі насадження обов’язково повторно апробують, коли рослини почнуть плодоносити.

У насадженнях малини видаляють домішки разом з кореневою системою й однорічними пагонами. Підсаджування основного сорту на місце видалених рослин не проводять. У наступні роки в середині літа знищують усі кореневі паростки, що з’являються в цих місцях. Після прочистки апробатор проводить контрольну апробацію і складає акт апробації маточних насаджень.

Згідно з законом України про насіння (1994р.) існують такі категорії насіння (садивного матеріалу): оригінальне насіння (он), елітне насіння (ен), репродуковане насіння (рн). Вимоги до он і ен – 100% сортова чистота, рн може мати незначний відсоток сортових домішок.

При оформленні акта апробації маточних насаджень суниці і малини, вихід садивного матеріалу визначають з площі 1 м2 в декількох місцях, вираховують середню кількість рослин з 1 м2, а потім множать на всю площу маточника.

Апробаційні ознаки суниці

Морфологічні ознаки. Апробаційними ознаками сортів суниці є: кущ, вуса, листя, форма середньої частки листка, черешок листка, прилистки, квітконоси, квіти, суцвіття, плодоніжки, плоди.

Кущ за силою розвитку може бути могутній, середній, слабий; за формою - прямостоячий, напіврозлогий, розлогий (рис. 300.).

 

 

Рис. 300. Типи кущів: 1 – розлогий; 2 – напіврозлогий; 3 – прямостоячий.

Вуса: товсті, середні, тонкі; багато, середня кількість, мало; червоні, світло-червоні, зелені.

Листясуниці, в основному, має три листові пластинки – частки. Вони можуть бути великі, середні, дрібні. Від розвитку і розгалуження жилок листкова пластинка може бути ребриста чи зморшкувата (рис. 301). Зморшкуватістьсильна, середня, слаба і гладенькі. Ребристістьсильна, середня, слаба. За формою листкових пластинок – ввігнуті і випуклі (рис. 302). Зубчики, що обрамляють листок, бувають вузькі, або широкі; загострені або тупі.

Рис. 301. Поверхня листкової пластинки: 1 – ребриста; 2 – зморшкувата.

 

Рис. 302. Форма листкових пластинок: 1 – випукла; 2 – увігнута.

 

Забарвлення листків проявляється в період цвітіння і змінюється від світло-зеленого до темно-зеленого. Опушення листя може бути густе або рідке, з притиснутими волосками або не притиснутими.

Форма середньої частки листка: округла, овальна, яйцеподібна, обернено-яйцеподібна, овально-ромбічна і ромбічна (рис. 303). Черешок середньої частки листка рівний боковим, довший за бокові, листкові пластинки сидячі (рис.304).

 

 

Рис. 303. Форма середньої частки листка: 1 – округла; 2 – овальна; 3-4 – ромбічна.

 

Рис. 304. Черешок середньої частки листка: 1 – рівний бічним; 2 – довший за бічні.

Черешок листка – товстий, середній, тонкий. Опушення черешка – сильне, середнє, слабе. Волоски притиснуті, не притиснуті.

Розмір, забарвлення, щільність і ступінь опушення листової пластинки змінюється залежно від стану рослин, умов вирощування й віку.

Прилистки можуть бути вузькими й широкими, довгими й короткими. Забарвлені в червоний, рожевий або зелений колір.

Квітконоси в суниці – довгі, середні й короткі. Розміщуються вище листя, на рівні з ним або нижче. За діаметром – товсті, середні або тонкі. Суцвіття буває розлоге, напіврозлоге або компактне; багатоквіткове або малоквіткове (рис. 305). Плодоніжкидовгі, середні або короткі; товсті або тонкі.

 

 

Рис. 305. Форма суцвіть суниці: 1 – розлоге; 2 – компактне.

 

Квіти. У суниці квітки мають п’ять пелюсток і чашолистків. Забарвлення біле, іноді з рожевим відтінком. Пелюстки різняться за формою й можуть бути плескаті або слабоввігнуті, скручені й не скручені (рис. 306). Чашечка буває одно- або дворядна, а чашолистки - широкі або вузькі, округлі або гострі, довгі або короткі, притиснуті до плоду або відігнуті, цілісні або розсічені (рис. 307).

Сорти суниці різняться за типом квіток. Гермафродитні або двостатеві форми мають нормально розвинені тичинки і маточки. Форми з чоловічими квітами можуть бути з нормально розвиненими тичинками і абортивними маточками, форми з жіночим типом квітки – з нормально розвиненими маточками і абортивними тичинками (рис. 308).

 

Рис. 306. Форма пелюсток: 1 – плескаті; 2 – скручені.

 

 

Р



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.204.31 (0.015 с.)