Ботанічна класифікація групи кісточкових культур

В сучасній систематиці співіснує декілька підходів до класифікації кісточкових культур. За систематикою Енглера до роду Prunus відносять всі види плодових культур плід у яких – однонасінна кістянка. Таким чином в один великий рід об’єднали вишню, черешню, сливу, мигдаль, абрикос і персик. За системою М.В. Ковальова та К.Ф. Костіної з 1956 р. виділено підродину Prunoideae, в яку включено п’ять родів: рід Prunus L., з підродами Euprunus і Prunocerasus; рід Cerasus, з підродом Microcerasus; рід Armeniaca, рід Amygdalus та рід Persіca. Систематика радянських вчених була запроваджена в країни Східної Європи, але з 1976 р. там повернулися до системи Енглера, якою продовжували користуватися їхні сусіди в Західній Європі.

 

Родина розанних Rosaceae L.

 

Підродина сливові Prunoideae

 

Рід Prunus L.

Рід Armeniaca Mill.

Рід Persіca Mill.

Euprunus

Prunocerasus

 

 

Слива домашня P. domestica L.

Слива американська P. аmericana March.

Абрикос чорний A. dasycarpa Pers.

Персик звичайний P. vulgaris Mill

 

Тернослива P. domestica, ssp insititia L.

Слива канадська P.nigra Ait.

Абрикос японський A. mume Sieb.

Персик ферганський P. ferganensis Kovet et Kost

 

Терен P. spinosa L.

Інші види америка-ських слив

Абрикос сибірський A.sibirica Lam.

Персик кяньсуанський P. kansuensis Rehd.

 

Алича P. divaricata Led. (P. cerasifera Ehrh.)

Абрикос манч-журський A. manshurica Skvortz.

Персик Давида P. davidiana Franeh.

 

Слива китайська або японська, P. salicina Lindl.

Абрикос звичайний A. vulgaris Mill.

Персик дивний P. mira Koehne Kovet et Kost

 

Рис. 53. Систематика родів Prunus L., Armeniaca Mill. і Persіca Mill.

 

З 1995 р. в Україні зроблена спроба користуватися систематикою Енглера. В каталогах сортів плодових культур вже вишню і черешню, а також абрикос і персик заносили до роду Prunus. Але в підручника з плодівництва, а також селекції надалі продовжують використовувати систематику радянської епохи. Хоча цей підхід до систематики кісточкових логічно обґрунтований і має повне право на використання, та загальна європейська уніфікація порушена. Через те спеціалістам плодоводам необхідно вільно володіти двома підходами до класифікації кісточкових.

Всі роди за системою М.В. Ковальова та К.Ф. Костіної належать до родини Rosaceae L. підродини Prunoideae з основним числом хромосом x=8. При цьому спостерігається істотний поліморфізм гомеологічних хромосом. Через що схрещування між окремими рівно-хромосомними видами важко вдаються і гібриди найчастіше бувають стерильними, наприклад між мигдалем і абрикосом, а між різно-хромосомними, наприклад вишнею і черешнею, тереном і аличею, вдаються добре і можна отримати плодовитих нащадків.

Кількість видів кожного роду відома і добре вивчена, але не остаточна оскільки ще досі в субтропіках Східної Азії відкривають нові види і долучають до системи.

Існує декілька центрів походження окремих видів кісточкових культур: китайсько-японський, середньо­азіатський, передньоазіатський і північноамериканський. Види легко схрещуються між собою.

 

Систематика роду Prunus L.

Загалом до роду Prunus L. належить за різними джерелами від 35 до 68 видів. Рід Prunus L. ділять на два підроди – EuprunusтаPrunocerasus.

Слива домашня (P. domestica L., 2n=48) належить до підроду Euprunus. За системою М.В. Ковальова та К.Ф. Костіної до цього підроду належать також тернослива, терен, алича, слива китайська, слива уссурійська та ряд інших видів, які мають значно менше виробниче значення, ніж слива домашня. Слива – вид гібридного походження, який є складним поліплоїдом, а власне гексаплоїдом, бо базове число х=8 повторюється в соматичних клітинах шість разів. В дикому стані невідомий зустрічається лише культурі і налічує понад 3000 сортів.

Існує гіпотеза, що слива домашня спонтанний природній міжвидовий гібрид-амфідиплоїд між тереном і аличею. Але є факти, які заперечують участь терену у видоутворенні сливи домашньої. Терен є носієм домінантного гена фіолетового забарвлення плодів, через що всі гібриди в геномах яких є хоча б один ген терену мають фіолетові плоди. Тоді як в аличі і сливи домашньої спостерігається значний поліморфізм за цією ознакою з цілою гамою перехідних форм (від зеленого до червоно-фіолетового) при полігенному контролюванні ознаки забарвлення. Але зрештою це може свідчити не стільки про відсутність генів терену в геномі сливи домашньої, скільки про мутацію цих генів, або прояві одного, або кількох неалельних епістатичних генів.

Сорти сливи домашньої істотно різняться характерними ознаками плоду, що дозволяє розділити їх на декілька груп за типом плоду: ренклоди, угорки, гру­па жовтої яєчної та мірабелі.

 

 

 

Рис. 54. Слива домашня – угорка

 

 

Рис. 55. Слива домашня – типу ренклод

 

Рис. 56. Плоди сливи домашньої – типу жовта яєчна

 

Ренклоди (italіca, або Rein Claude чи Green Gage) – мають округлі, або овальні плоди зеле­ного, або жовтого забарвлення, часто лілові або з румянцем.

Угорки (oeconomica) – різного розміру, овальні, сині, або фіолетово-червоні з сильним восковим нальотом і щільним м’якушем.

Група сортів жовтої яєчної (intermedia) – плоди подовжено-овальної форми, з щільним м’якушем, мають жовте забарвлен­ня м’якуша, шкірка жовта або червона.

В межах виду Prunus domestica L. деякі систематики – виділяють підвид тернослива Prunus domestica ssp. іnsititia L., а інші вважають цю форму окремим видом Prunus іnsititia L (2n=48). Походить із Східної Європи, або Західної Азії і вважається старшою культурою за Prunus domestica L. Ця форма характеризується активним утворенням прикореневої порослі. Як об’єкт селекції подібна до домашньої сливи. В межах цього підвиду є сортотип, для якого характерні дрібні округлі, жовті, солодкі плоди – ці сорти на­зивають мірабелі. Мірабелі часто дико ростуть на гірських схилах Франції, Італії, Швейцарії. За типом плодів мірабель близька до аличі, але за фенотипом дерева – типова слива.

 

 

 

Рис. 57. Плоди сортотипу сливи – мірабель

Терен (P. spinosa L., 2n=32). Вид відноситься до тетраплоїдної групи слив. Біологічна форма – кущ, або невелике деревце. Дико росте на теренах Європи, Закавказзя і Західного Сибіру. Високо зимостійка форма з дрібними терпкими плодами. В садах зустрічаються форми терену з великими плодами. Х.К. Єнікеєв вважає, що ці форми є міжвидовими гібридами між тереном і сливою домашньою, або терносливою. Число хромосом у великоплідного терену дорівнює 40 (16+24=40), але часто зустрічаються форми із 34 і 48 хромосомами. Нормальною плодоносять сорти лише 48 хромосомами.

 

 

 

Рис. 58. Плодоношення терену колючого

 

Терен добре схрещується не тільки з сливою домашньою і терносливою, але також, хоч і важче, з аличею, персиком, абрикосом, вишнею піщаною.

Слива китайська (P. salicina Lindl., 2n=16). Сильноросле дерево, яке в сприятливих умовах сягає до 10 м. Ареал походження Китай та Японія, з якої цей вид був завезений в США. Л. Бербанк на базі цьго виду створив ряд сортів з високими смаковими якостями: Бербанк, Віксон, Изобилие і ряд інших.

 

 

а

 

б

Рис. 59. Плодоношення сливи китайської:

а – червоноплідна форма; б – жовтоплідна форма.

 

Для сортів цього виду характерні великі яскраво-жовті, або червоні високо транспортабельні плоди, скороплідність і врожайність. Недоліком цього виду є низька зимостійкість дерев, раннє цвітіння, сильне осипання плодів, приросла кісточка і сильне ураження попелицею. Через ці недоліки площі під сливою китайською скорочують, надаючи перевагу сливі домашній.

При схрещуванні з морозостійкими видами слив – уссурійською, та вишне-сливами канадською, американською та іншими, а також вишнею піщаною слива китайська дає життєздатні і морозостійкі гібриди. Найбільш морозостійкі сорти отримали від далекосхідної гілки сливи китайської (Маньчжурская красавица, Маньчжурський чорнослив та інші). При міжвидовому схрещуванні з залученням сливи уссурійської отримали найбільш морозостійкі сорти для Далекого Сходу.

 

 

 

Рис. 60. Цвітіння сливи китайської

 

З сливою домашньою китайська слива схрещується важко, гібридне покоління найчастіше буває стерильним і слабо життєздатним. Але комплексні міжвидові схрещування мають великі перспективи, і поєднуючи високі смакові якості, та вишуканість плодів сливи китайської з високою врожайністю, зимостійкістю та стійкістю до патогенів інших видів роду слив можна отримати цікаві і перспективні форми.

 

 

Слива уссурійська (P. ussuriensis Kov.et Kost., 2n=16). Кущ до 7 м висотою. Деякі систематики вважають цю форму різновидом сливи китайської, хоча за М.В. Ковальовим та К.Ф. Костіною це вид пов’язаний із сливою китайською спільним ареалом походження. Ця слива найбільш морозостійка серед представників роду Prunus L., її бруньки здатні витримувати до -56°С. Дикі форми уссурійської сливи невідомі, культурні давно вирощуються в садах Далекого Сходу. Слива уссурійська легко схрещується з 32-хромосомними видами слив.

 

 

 

Рис. 61. Плоди сливи уссурійської

 

Слива американська (P. аmericana March., 2n=16) є представником секції вишнеслив північноамериканського континенту. Американська слива походить з ареалу від Коннектикуту до Монтани, на південь до Флориди, Техасу і Колорадо. Плоди золотисто-жовтого, оранжевого, або рожевого забарвлення, з білим восковим нальотом. Дуже тверда і груба шкірка плодів знижує якість продуктів переробки. Основні сорти, які стали родоначальниками селекційного розмаїття сортів американської сливи і міжвидових гібридів: Де Сото, Хомкі, Террі, Уівер і Уайт.

Слива канадська (Р. nigra Ait., 2n=16) походить з східної Канади і гірської частини Сходу США. Більш зимостійкий вид, ніж слива американська, але має значно дрібніші плоди з тоншою шкіркою, ніж у американської сливи. Основний сорт – Чіні.

 

 

Рис. 62. Слива канадська в саду

 

 

Рис. 63. Цвітіння сливи канадської

 

Американська слива займає більший ареал, ніж канадська. Обидва види цінні для селекційних програм на морозостійкість, пізнє цвітіння, високу транспортабельність та лежкість. В гібридизації з 16-хромосомними видами слив, в складних міжвидових схрещуваннях, ці види дають життєздатні плодовиті гібриди з різноманітним поєднанням ознак.

Інші види американських слив мають менше значення (P. hortulana Bailey., P. munsoniana Wight and Hedr., P. maritime Marsh., P. subcordata Benth.) слабо зимостійкі, плоди гіршої якості, часто з в’яжучим смаком, гіркуваті. Мають певне використання в кулінарії і для селекційної роботи.

На теренах американського континенту від Канзасу до Монітоби росте також дерево з плакучою кроною – P. besseyi Bailey – зимостійкий вид, який систематики відносять до слив, а за системою М.В. Ковальова і К.Ф. Костіної – до роду Cerasus Juss (С. besseyi (Bailey) Lunell. – вишня піщана. Вид легко схрещується з іншими видами слив, а також з видами персика і вишень. Часто сіянці вишні піщаної використовують, як карликову підщепу для інших видів кісточкових.

Алича, синонім міробалан (P. divaricata Led., P. cerasifera Ehrh., 2n=16) – вид, який походить з Кавка­зу, Ірану, росте також в Середній та Малій Азії. В європейських країнах, а також США його називають міробалан, в Грузії – ткемалі, а в Криму – лющі.

Активна селекційна робота з аличею проводиться в Криму К.Ф. Костіною та в Краснодарському краї Росії Г.В. Єрьоміним. Перспективними виявилися міжвидові гібриди між аличею і китайською сливою. Виведені гібриди життєздатні і великоплідні, у них яскраво проявляється гетерозис, генеративні бруньки закладаються вже на однорічках, висока врожайність регулярна, плоди смачні і придатні для переробки. Останнім часом ряд таких сортів запроваджено у виробництво.

Міжвидові сливово-аличеві гібриди легко схрещуються з абрикосом. Це розширює перспективи віддаленої гібридизації. В результаті створено нові цінні форми кісточкових, які раніше не існували в природі.

Алича є однією з батьківських форм однієї з кращих клонових підщеп – Маріанна, виведеної в Техасі. Вважають крім аличі в спонтанному схрещуванні приймав участь один з американських видів слив.

 

 

 

Рис. 64. Квітка аличі

 

 

Рис. 66. Плодоношення культурної форми аличі