Малопоширені плодові культури родини Вересових (Vacciniaceae Lindl.)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Малопоширені плодові культури родини Вересових (Vacciniaceae Lindl.)



Родина Брусничних Вересових (Vacciniaceae Lindl.) належить до порядку Вересоцвітих (Ericales), і налічує близько 50 родів. Для використання в садівництві найбільш цікаві два роди: Vaccinium Lindl. та Oxycoccus Adans .

 

Порядок Вересові Ericales L.

 

Родина Брусничні Vacciniaceae Lindl.

Рід Брусниця Vaccinium Lindl.   Рід Журавлина Oxycoccus Adans.

Брусниця V. vitis-idaea Lindl.     Лохина (гонобобель) V. uliginosum Lindl.   Журавлина болотна O. quadripetalis Adans., або O. palustris L.

Чорниця звичайна V. myrtillus Lindl.   Лохина висока V. corimbosum Lindl.   Журавлина велико-плідна O. macrocarpa Pers.

 

Рис. 210. Систематика родини брусничних

(Vacciniaceae Lindl.)

 

Рід Vaccinium Lindl.

 

Брусниця (V. vitis-idaea L.) вічнозелений кущик висотою 10-30 см. Надземні пагони з’являються із бруньок підземних пагонів. Листки вічнозелені, квіти білі з рожевим відтінком, ягода спочатку біла, а при дозріванні – яскраво-червона. В дикому стані росте в Лісотундрі, а також по всій лісовій зоні Східної Європи, на високогір’ї Кавказу, Алтаю і в Сибіру. Найчастіше її можна зустріти в хвойних лісах і на торфовищах. Надзвичайно корисна і цінна ягідна культура. Виготовляють з неї пастилу, варення, екстракти. Листя використовують для трав’яних чаїв при лікуванні хвороб нирок.

 

 

Рис. 211. Цвіт брусниці

 

 

Рис. 212. Плоди брусниці

 

Брусниця подібна на толокнянку – Arctostaphilus uva-ursi Adans., яка належить до роду толокнянкових цієї ж родини, і яку в народі називають «ведмежими вушками». Вид використовують в народній медицині як високовітамінну культуру та для лікування нирок.

 

 

Рис. 213. Толокнянка

 

Чорниця звичайна (V. myrtillus Lindl.). Напівкущ, пагони якого розвиваються з бруньок сланкого пагона, що стелиться по землі. Листя опадає. Ягода куляста, чорна з синюватим восковим нальотом, з високим вмістом цукру. Має багато антоціанів, що забезпечує лікувальний ефект при хворобах судин, очей та шлунка. Використовується для виготовлення сиропів, варення. Ареал поширення величезний, від лісових просторів Європи і на Північ аж до Скандинавського та Кольського півостровів. В культурі не поширена, але вже в лісових господарствах підтримують біоценози чорниці з метою збору цінних ягід з природних угідь.

 

 

 

Рис. 214. Чорниця в лісовому біоценозі

 

Лохина звичайна (російською – голубика, на Поліссі її називають гонобобель, або буяхи) (V. uliginosum Lindl.). Невисокий напівкущ з опадаючими листками. По 1-4 квітки закладає на верхівках пагонів. Ягода куляста, або груше-подібна, синя, вкрита густим восковим нальотом. Ареал поширення – лісові масиви Європи і Сибіру, аж до Тундрової зони. Багато видів лохини дико росте на просторах Північної Америки. До них належать лохина низька, лохина висока, лохина великоплідна, лохина вічнозелена, лохина гірська та лохина ”Кроляче око”. Найпоширенішим є окультурений вид – лохина висока.

 

 

Рис. 215. Цвіт лохини звичайної

 

 

Рис. 216. Плодоношення лохини звичайної

 

Лохина висока (V. corimbosum Lindl.) поширена в природі на болотах та заболочених лісах від штату Флорида до штату Мен і на захід до Мічігану. Рослини дуже вологолюбні, не зносять посухи. Кущі високі до 3-4,5 м. Плоди великі до 1см і більше в діаметрі, з густим синім восковим нальотом, зеленою м’якоттю. Приємного кисло-солодкого смаку. Добре росте на дренованих (залягання підґрунтових вод не вище 90см) кислих ґрунтах (pH < 6-6,5) з високим вмістом органічних речовин, не переносить важких глинистих ґрунтів.

 

 

Рис. 217. Лохина висока в культурі

 

Восени лохина висока змінює забарвлення листя до червоного з відтінками помаранчевого або фіолетового, чим надзвичайно приваблива і може використовуватися, як декоративна форма в парковому будівництві та на присадибних ділянках. Сорти лохини високої американської селекції вирощують в Західній Європі. Найвідоміші з них Стенлі, Берклі, Діксі та інші.

 

 

 

Рис. 218. Осіння зміна забарвлення листя у лохини високої

 

Рід Оxycoccus Adans.

 

Рід Oxycoccus Adans. налічує 5 видів журавлини поширених в Європі, Азії та Північній Америці.

 

 

Рис. 219. Ареал журавлини

Журавлина болотна (O. quadripetalis Adans., або O. palustris L.) невеликий напівкущ з довгими сланкими пагонами-батогами, що легко вкорінюються при контакті з вологим ґрунтом. Листки дрібні, шкірясті, вічнозелені. Квіти поодинокі рожево-червоні. Плоди – ягоди темно-червоні до 12-16 мм в діаметрі, які використовують для виготовлення варення, екстрактів, мусів і інше. Росте на болотах в Європі, Сибіру, Далекому Сході.

Журавлина великоплідна (O. macrocarpa Pers.) росте в зоні хвойних лісів Північної Америки, виділяється великими, до 25 мм в діаметрі, ягодами, аналогічного смаку, як у журавлини болотної. З давніх часів місцеве населення Америки вирощувало журавлину, як культурну рослину, розбиваючи на болотах рівні грядки. На сьогодні, на сході США вздовж Атлантичного побережжя, зокрема в штаті Массачусетс, існують великі плантації під журавлиною. Технології вирощування цього американського виду започатковані й у Західній Європі.

 

 

Рис. 220. Цвітіння журавлини болотної

 

 

Рис. 221. Плодоношення журавлини на фоні сфагнуму

 

 

Рис. 222. Збір урожаю журавлини великоплідної в штаті Нью Джерсі

Інші малопоширені культури

 

Лимонник китайський (Schisandra chinensis (Turcz.) Baill.) належить до порядку Раналієвих (Ranales L.) родини лимонникових (Schisandraceae Blume.), яка представлена двома родами, які об’єднують 47 видів. Рід Schisandra, до якого належить лимонник налічує 25 видів. Один з видів росте в лісах Північної Америки (Флорида), інші поширені в Гімалаях, Китаї, Далекому Сході, на Японських та Філіппінських островах.

Лимонник китайський поширений в лісах Примор’я, Манчжурії, на Сахаліні. Це ліана, однодомна, роздільностатева рослина з червоними плодами – соковитими багатолистянками. До дозрівання плодів плодоложе видовжується і стає подібним на китицю з сидячими ягодами.

Рослина з надзвичайно цілющими властивостями. Плоди лимонника містять цукор, велику кількість органічних кислот, найбільше яблучної та лимонної, смолисті речовини, багато вітаміну С, та алкалоїд схізандрин, ефірні олії, глікозиди.

 

 

 

Рис. 223. Цвітіння лимонника китайського

 

 

Рис. 224. Плоди лимонника китайського

 

Плоди, насіння, а особливо корені цієї ліани мають потужні стимулюючі властивості на організм людини. Дуже смачний і корисний чай з листя і пагонів при вірусних захворюваннях верхніх дихальних шляхів.

Актинідія належить до порядку Раналієвих (Ranales L.), родини Ділленієвих (Dilleniaceae L.), підродини актинідієвих (Actinidioideae Van Tiegh.), роду Актинідія (Actinidia Lindl.), в якому відомо 36 видів. Ареал поширення роду величезний – тропічна, субтропічна та помірна зони Східної Азії.

Всі види в’юнкі ліани, як правило дводомні, хоча зустрічаються форми однодомні кущо-подібні. Плід – верхня синкарпна ягода. Всі види в плодах містять велику кількість вітаміну С, та інші вітаміни, а також цукор, органічні кислоти, макро- та мікроелементи й мають цілющі властивості. В народній медицині плоди актинідії застосовують як протицинготний, антигельмінтний та послаблюючий засіб. Їх споживають свіжими, переробляють на варення, пастилу, компоти, соки. Тонкі лози-пагони використовують для плетіння.

В ботанічних садах України та на присадибних ділянках можна зустріти п’ять видів актинідії: актинідія коломікта (A. kolomicta Max.), актинідія полігамна (A. poligama (Lieb. et Zucc.) Max.), актинідія гостро зубчаста, або аргута (A. arguta (Lieb. et Zucc.) Max.), актинідія пурпурова (A. purpurea Rehd.) та актинідія китайська (A. chinensis Planch.). Перші три види поширені в Примор’ї та Уссурійському краї, два наступні – в Китаї.

В Україну експортують плоди ківі – це група сортів, виведених вперше в Новій Зеландії з виду актинідії китайської. Вирощування ківі зосереджене в субтропічній зоні, а в помірній зоні – в теплицях. Плоди у ківі зі зеленою м’якоттю, опушені, високовітамінні, масою 80-150 г.

 

 

Рис. 225. Цвітіння актинідії полігамної

 

 

 

Рис. 226. Листя актинідії полігамної

 

 

Рис. 227. Плодоношення актинідії коломікта

 

 

Рис. 228. Актинідія коломікта в лісовому біоценозі

 

 

Рис. 229. Пагін актинідії гострозубчастої або бальзамної (A. arguta (Lieb. et Zucc.) Max.)

 

 

а б

Рис. 230. Чоловіча (а) та жіноча (б) квітки актинідії делікатесної (китайської) – A. chinensis Planch.

 

 

Рис. 231. Плоди ківі на гілці

 

 

Рис. 232. Плоди ківі в розрізі

 

Жимолость належить до роду Lonicera L., з родини жимолостевих Caprifoliaceae Juss. Рід об’єднує понад 200 видів у північній півкулі, багато з них запроваджено в культуру. Рослини морозостійкі, мають форму куща, медоноси, плоди соковиті ягоди, які дуже рано достигають.

Останніми ботанічними дослідженнями встановлено, що група блакитних жимолостей (subsect. Caeruleae Rehd.) представлена двома видами – жимолость блакитна (Lonicera caerulea L.) та жимолость іллійська (Lonicera iliensis Pojark.). Жимолость іллійська – географічно та екологічно відокремлений вид, який зустрічається в долині ріки Ілі на території Казахстану та на теренах Китаю.

Жимолость блакитна, або їстівна має багато синонімів, які підкреслюють певне територіальне походження тих чи інших форм (жимолость алтайська, камчатська, балтійська та інші). Російські систематики вважають їх окремими видами. Жимолость блакитна охоплює терени Європи (зустрічається переважно в гірських районах – Карпати та Альпи) та Азії (терени Алтаю, Сибіру, Далекого Сходу, Монголії, Китаю, Середньої Азії).

 

Рис. 233. Жимолость камчатська

 

 

Рис. 234. Жимолость їстівна

 

Росте жимолость переважно в підліску темнохвойних та змішаних лісів, часто утворює окремі зарослі вздовж рік та на заболочених місцях.

Серед жимолостевих в Україні найпоширенішим в культурі є жимолость їстівна (L. edulis Turcz.). Це кущ до 1 м висотою, з кулеподібною кроною, з продовгуватими листками, жовтуватими квітами зібраними в двоквіткові суцвіття, з соковитими темно-синіми ягодами 15-30 мм довжиною, приємного кисло-солодкого смаку. Цей вид дико росте на Далекому Сході, Камчатці і Курильських островах. Його ареал перекривається з видом жимолості камчатської та жимолості Максимовича.

В Північній Америці поширений вид – жимолость пухнаста. Як декоративні форми в Україні вирощують також жимолость козолисту та татарську, як правило їх можна зустріти в захисних лісосмугах та парках.

Шовковиця, або морва, або тутове дерево належить до роду Morus L., родини тутових Moraceae Lindl. Цей рід налічує біля 10 видів. З холодостійких видів два азіатського походження, а один з Америки. Решта росте в Південно-східній, Південній Азії та Африці.

 

 

Рис. 235. Шовковиця біла

Шовковиця біла (M. alba L.) – походить з Китаю. Рослина однодомна рідше дводомна, має форму дерева 15-20м висотою, з кулеподібною, густою кроною, темно-зеленими листками. Рослини довговічні, живуть 200-300 років, посухостійкі та холодостійкі, роздільностатеві, дводомні з непоказними квітами, ягодоподібні супліддя смачні. Насіння дрібне.

 

 

Рис. 236. Плоди шовковиці чорної

 

Шовковиця чорна (M. nigra L.) – ареал поширення регіон стародавньої Персії. Має форму дерева, або куща відрізняється від шовковиці білої ще й чорними блискучими плодами. Гірше переносить посуху та морози, тому в культурі зустрічається рідше.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.232.88 (0.011 с.)