Систематика роду Persіca Mill.

Рід персик (Persіca Mill.) відноситься до родини розанних (Rosaceae L.) підродини Prunoideae. Батьківщина персика, за М.І. Вавиловим, гірські райони Північного та Центрального Китаю, де він росте в природних умовах, і власне тут зустрічається найбільше розмаїття форм. Хоча спочатку вважали, що батьківщиною персика є Персія (сучасний Іран). Тепер відомо, що на терени Ірану персик завезли з Китаю. Найбільш інтенсивно промислова культура персика велася в США, де було створено найбільше розмаїття форм за типом плоду і прийнята найскладніша класифікація сортів.

До роду Persіca Mill. належить кілька диплоїдних 16-хромосомних видів, але найбільше значення в створенні сучасного сортименту має персик звичайний. А найбільш цінна для селекційних програм північно-китайська група видів.

Персик звичайний (P. vulgaris Mill., 2n=16) – росте деревом, або кущем. Плоди різняться формою, опушенням, забарвленням шкірки і м’якоті, соковитістю і ароматичністю плодів. Кісточка сплюснута та зрита глибокими ямками-борознами. В дикій природі цей вид невідомий.

 

 

 

Рис. 74. Деревце персика в цвіту

 

 

Рис. 75. Плодоношення персика звичайного

 

Персик ферганський (P. ferganensis Kovet et Kost., 2n=16). Культурна форма, що вирощується у Середній Азії та Західному Китаї. Деякі систематики вважають персик ферганський є різновидом персика звичайного, оскільки цей вид дуже близький до нього за ознаками. Різниться жилкуванням листків, паралельною складчастістю поверхні кісточки і сплющеною формою плода. У цього виду виділяють підвищену стійкість до борошнистої роси персика.

 

 

Рис. 76. Плоди персика ферганського

 

Персик кансуанський (гансуанський) (P. kansuensis Rehd., 2n=16). Росте у вигляді куща. Квіти сидячі попарно, маточка довша за тичинки. Плоди сферичні, опушені, практично не їстівні. Ареал поширення – Китай. Один з найближчих видів до персика звичайного. Гібриди між цими видами характеризуються активним ростом і мають проміжне успадкування ознак.

Персик Давида (P. davidiana (Carr.) Frauch., 2n=16). Дерево висотою до 8 м, з густою кроною та могутнім стовбуром. Квіти поодинокі, часом парні, на дуже коротких квітоніжках. Плоди дрібні – 2-2,5 см у діаметрі, сферичної форми. Мезокарпій тонкий і сухий, не їстівний. Росте в дикій природі на Півночі Китаю. Найбільш морозостійкий серед видів персика. Важко схрещується з персиком звичайним. І.В. Мічуріну вдалося передати ознаку зимостійкості від персика Давида гібридам через складні схрещування з використанням посередника – виду мигдаля – бобівник, з яким персик Давида легко схрещується. Застосування цього виду в селекційних програмах не тільки дозволяє вивести зимостійкі форми, але й створити ряд підщеп, стійких до нематод.

Персик прекрасний (міра) ( P. mira Koehne Kovet et Kost., 2n=16) поширений в Китаї Дерево з могутнім коротким стовбуром, з сильною кроною до 8 м висотою. Квіти переважно поодинокі, білого забарвлення. Плоди сферичні, сильно опушені, великі, з сухуватою їстівною м’якоттю. Кісточка гладенька. Пізно цвіте, чим є цікавий для селекції сортів для північних регіонів, де спостерігаються пізні весняні заморозки. В схрещуваннях з мигдалем вдалося отримати самоплідні гібриди (F1) мигдалевого типу, з тонкою шкарлупою кісточки, солодким зернятком.

Китайський вид персика P. patanini Batal., та американський вид – P. andersoni Gray. в селекційних програмах майже не використовуються.

Основні завдання селекції персика – створення зимостійких форм з пізнім цвітінням, з високою якістю плодів, придатних для споживання свіжими і технологічної переробки, високоврожайних, різних строків дозрівання, стійких до основних хвороб персика.

Успадкування ознак у персика простіше, ніж у інших кісточкових, що очевидно зумовлене більшою гомозиготністю культури. Практично всі сорти самоплідні. Опушення плодів домінує на голими плодами, біло-м’якушеві домінують над жовто-м’якушеві, м’яка консистенція м’якоті над хрящуватою, фертильний пилок над стерильним. Відставання м’якоті від кісточки домінує над міцним зростанням, але часто утворюються гібриди з проміжним успадкуванням цих ознак. Проміжне успадкування мають також величина квітів і плодів, строки дозрівання, зимостійкість і інші кількісні ознаки. Ніжна шкірка плодів домінує над міцною, а схильність до розтріскування плодів – рецесивна ознака.

Міжвидові гібриди переважно стійкі до хвороб, якість плодів значно гірша, але з таких гібридних популяцій завжди можна отримати форми, які об’єднують якісні ознаки. Інбридинг приводить до появи унікальних форм, які мають високу ступінь гомозиготності за окремими ознаками. Об’єднання обох напрямів селекції відкриває великі перспективи в селекції цієї культури. Нажаль дослідження показують, що в селекції персика важко досягти помітного гетерозису.

 

 

Рис. 77. Нектарини – сорти персиків без опушення плоду

 

Сортів персика налічують понад 5000. У. Чендлер поділяє їх на дві групи: з жовтою і білою м’якоттю. За класифікацією Пуата, яку доповнили С. А. Соколова і Б. В. Соко­лов, сорти персика об’єднують в такі групи:

1. Плоди опушені:

а) справжні персики – м^’якуш ніжний, кісточка відділяється від м^’якоті;

б) павії – м^’якоть ніжна, кісточка не відділяється;

в) клінги – м^’якоть хрящувата, кісточка не відділяється (сорти консервного призначення);

г) сплющені персики – плоди плескаті, м^’якоть ніжна.

2. Плоди не опушені:

а) нектарини – кісточка відділяється від м^’якоті;

б) брунйони – кісточка не відділяється від м^’якоті.

У кожній групі є сорти з білим і жовтим м^’якушем.