Мигдаль. Систематика роду Amygdalus L.

Рід мигдаль Amygdalus L. належить до родини Rosaceae L. підродини сливові (Prunoidae)і налічує близько 40 видів, які ростуть в ареалі від Середземномор’я через Близький Схід до Центральної Азії і гірського Китаю. Види мигдалю перехреснозапильні культури легко схрещуються між собою. На теренах України, зокрема Криму з давніх-давен в культурі росте вид мигдаль звичайний.

 

Родина розанних Rosaceae L.

 

Підродина сливові Prunoidae

 

Рід мигдаль Amygdalus L.

 

Мигдаль звичайний A. communis L.

Мигдаль Ледебура A. ledebouriana Schltcht.

Мигдаль низький (бобівник) A. nana L.

Рис. 139. Систематика мигдалю

Мигдаль звичайний (A. communis L., 2n=16) походить з гірських районів Малої та Середньої Азії. В дикому стані росте та­кож на Закавказзі. В культурі поширений в Середземноморських кра­їнах, на Близькому Сході, в Америці та Австралії. Є родоначальником всіх культурних форм мигдалю. Рослина росте до 10 м висотою, живе до 100 років. Листя ланцетовидне, глянцеве, квіти білого, або рожевого забарвлення. Плід кістянка з сухим зеленим або сірим опліддям, яке розтріскується під час дозрівання. Горіх мигдалю – насінина вкрита шкарлупою – ендокардієм. Поверхня ендокардію ямчасто-борознувата. Щільність шкарлупи залежить від сорту, від паперового до твердого кам’янистого стану. Ядро горіха мигдалю має солодкий смак, але з гіркотою, яка виражена в різній ступені.

Мигдаль звичайний досить морозостійкий вид, здатен переносити морози до -25°С, але пошкоджується весняними приморозками.

В культурі виділяють три різновиди мигдалю: var. typica – з твердою кісточкою; var. fragilis – з м’якою кісточкою; var. amara – гіркий мигдаль; var. dulcis – солодкий мигдаль. Особливо цінні солодкі сорти мигдалю з довгим періодом зимового спокою і пізнім початком вегетації та цвітіння (березень-квітень), що дозволяє рослинам вийти з-під весняних приморозків.

 

 

Рис. 140. Дерево мигдалю звичайного в цвіту

 

 

Рис. 141. Цвіт мигдалю звичайного

 

Рис. 142. Плід мигдалю звичайного

 

На певну увагу для селекційних програм на зимостійкість заслуговує мигдаль низький (степовий), або бобівник (A. nana L.), який росте на Кавказі, в степовій Україні, в Криму. А також Мигдаль Ледебура (A. ledebouriana Schltcht.) поширений в Західному Сибіру в передгір’ї південно-західного Алтаю та гірській Середній Азії. Ці види здатні витримувати морози -40°С і використовуються з селекційною метою для отримання зимостійких, слаборослих підщеп мигдалю.

 

 

Рис. 143. Мигдаль низький – бобівник в цвіту

 

 

Рис. 144. Плоди мигдалю низького

 

 

Рис. 145. Цвітіння мигдалю трилопатевого – вид Amygdalus triloba Lindl.

 

 

Рис. 146. Цвітіння мигдалю Ледебура

 

 

Рис. 147. Плоди мигдалю Ледебура

БОТАНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЯГІДНИХ КУЛЬТУР

Рід суниця – Fragaria L.

Рід суниця (Fragaria L.) належить до родини Розанних і налічує близько 50 видів, які ростуть на теренах Європи, Азії та Америки. Це багаторічні трав’янисті, що ростуть в лісах на галявинах та полях і луках (рис. 148).

 

Родина розанних Rosaceae L.

 

Рід суниця Fragaria L.

 

Суниця ананасна F. ananassa Dush.

Суниця чілійська F. chiloensis Dush.

Суниця вірджинська F. virginiana Dush.,

Суниця лісова F. vesca L.

Cуниця мус-кусна F. moshata Dush.

Суниця овальна F. ovalis Dush.

Суниці зелені F. viridis Dush.

 

Рис. 148. Систематика суниці.

 

Найбільше виробниче значення має вид суниці ананасної, або садової великоплідної – F. ananassa Dush., який виник на теренах Франції в ХVІ ст. шляхом гібридизації двох американських видів F. chiloensis Dush. i F. virginiana Dush., які були завезені в Європу, як зразки флори Нового Світу. Зараз цей вид широко культивується на всіх континентах і налічує величезну кількість сортів.

Суниця чилійська – октоплоїд (2n=56), ареал поширення – вздовж тихоокеанського побережжя Американського побережжя від Аляски до Чилі.

Суниця вірджинська – октоплоїд (2n=56), росте в лісах Канади, північних штатах США.

 

 

 

Рис. 149. Плодоношення суниці ананасної

 

Рис. 150. Суниця чилійська

 

Рис. 151. Ареал суниці вірджинської

 

Рис. 152. Плоди вірджинської суниці

 

Рис. 153. Цвітіння суниці овальної

 

 

 

Рис. 154. Цвітіння суниці лісової

 

 

Рис. 155. Плодоношення суниці лісової

 

Рис. 156. Плодоношення суниці мускатної

 

Рис. 157. Цвітіння суниці зеленої

Суниця овальна – октоплоїд (2n=56), дико росте вздовж тихоокеанського узбережжя в Канаді, та на Алясці. Легко схрещується з двома попередніми видами суницею чілійською і вірджинською, а також суницею ананасною. Є носієм генів ремонтантності. Перспективна в селекційній роботі.

Суниця лісова – диплоїд (2n=14) охоплює величезний регіон від Британії до Уралу і Сибіру. До поширення суниці ананасної деякі форми цього виду були запроваджені в культуру.

Суниця мускатна – гексаплоїд (2n=42), дводомна рослина, має плоди з своєрідним надзвичайно приємним мускатним ароматом. Використана в селекційних програмах з суницею ананасною. Отримано ряд гібридів з своєрідним ароматом. Нажаль через неповне утворення насіння і деформовані плоди, через незбалансований хромосомний апарат, ці гібриди не отримали поширення у виробництві.

Суниця зелена, або полуниці (2n=14). В дикому стані росте в Європі, Східній і Центральній Азії. Росте на луках і полях, утворює мало вусів і має надзвичайно ароматні плоди.