ТОП 10:

Картезіанці — вчені-ченці з монастиря Пор-Рояль Антуан Арно і Клод Лансло.



На відміну від перекладних і описових граматик XVI — першої половини XVII ст. граматика Пор-Рояля ставила своїм завданням встановити природні основи ораторського мистецтва, принципи, спільні для всіх мов, і причини головних відмінностей, що в них зустрічаються. Хоча граматика й називалася “загальною”, поставлені в ній завдання виконувалися на фактичному матеріалі тільки французької, латинської, грецької і частково давньоєврейської мов. Автори граматики Пор-Рояль виходили з того, що мова — вираження мислення, категорії мови — втілення категорій мислення; граматика, що вивчає мову, має сгшратися на логіку; мислення, логіка в усіх людей єдині, єдиною має бути й граматика; єдина граматика не може бути граматикою окремої мови, вона може бути лише загальною, універсальною і раціональною, тобто логічною. Звідси ототожнення речення з логічним судженням, членів речення з логічними катего­ріями суб’єкта, предиката і т.п. Звідси неувага до конкретних мов, ігнорування відмінностей у будові реально існуючих мов, їхньої істо­рії* .

Безсумнівним є зв’язок принципів граматики Пор-Рояля із нерозмежуванням граматики і логіки ще в античному мовознавстві, зокрема в працях Арістотеля, із намаганням середньовічних учених установити норми мовних явищ за допомогою логічних категорій, норм, латинської граматики. Але розробка логічних граматик у ХУИ ст. була зумовлена також і потребоюунормувати, кодифікувати літературні національні мови, що формувалися. *

Оригінальну класифікацію мов склав Г. Лейбніц. Відомі йому мови він поділив на дві великі “сім’ї”: 1) арамейську (семітську) і 2) яфетичну. До арамейської сім’ї входила гілка скіфська з мовами фінською, тюркською, монгольською, слов’янськими. До яфетичної сім’ї входили кельтська та інші європейські мови.

Г. Лейбніц категорично заперечував тезу про походження всіх мов світу від давньоєврейської мови, відродив відому ще з античних часів звуконаслідувальну теорію походження мови, наполягав на необхідності вивчення всіх мов світу, укладання граматик, словників, лінгвістичних карт меж поширення мов світу, встановлення порів­нянням спорідненості мов, застосування до вивчення мов методів точної науки.

Видатною заслугою вчених XVII—XVIII ст. були перші спроби обгрунтування питання розвитку мови. Дж. Віко у своїй праці “Осно­ви нової науки про загальну природу нації” окреслює історичні етапи у розвитку мов, пов’язані з основними етапами людського суспіль­ства: всі мови світу розвиваються паралельно і проходять послідовно три стадії — “мова богів, мова героїв і мова людей” відповідно до тих етапів, які всі народи в своєму розвитку переживають. Поста­новка Дж. Віко питання про об’єктивну закономірність історичного розвитку суспільства сприяла подальшому поглибленню досліджень питання історичності мови.

Історичний підхід до мов починає проявлятися в складанні ети­мологічних та багатомовних словників. Зокрема, значною подією був “Етимологічний словник французької мови” Ж. Менажа (1650). Складалися й інші словники європейських народів — італійської, скандинавських мов тощо. Характерною рисою всіх без винятку ети­мологічних досліджень було намагання вивести мови світу від однієї, переважно від давньоєврейської.

Поширюються дослідження мов різних народів, зокрема Азії і Америки, досліджуються мови народів, ідо входили в Росію і насе­ляли Сибір і Кавказ.

Особливим шляхом йшов розвиток слов’янського мовознавства, обумовлений труднощами вжитку національних мов в науковому пізнанні та пануванням церковнословмянської мови в офіційних справах.

В Україні в 1670—1680 рр. здійснено гоніння на видавничий рух. Письменники України XVIІ ст. змушені звернутися до цер­ковнослов’янської мови, а українську використовують лише в побуті. Літературні твори залишаються в рукописах. Під впливом граматики М. Смотрицького було написано декілька граматик, зокрема, Юрія Крижанича (1666), В. Лудольфа (1696). Вільгельм Лудольф, голанд- ський мовознавець, ознайомився з працею М, Смотрицького під час перебування в Росії (1692—1694), після повернення видав в Оксфорді граматику російської розмовної мови латинню.

Лексикографічні дослідження П. Беринди були зразком подаль­ших публікацій словників і тлумачників. Невідомий автор склав “Си­ноніму славенороську”, словник, в якому переклав українські та іншомовні слова словами книжними, церковнослов’янськими. Далі почали з’являтися спроби укладання словників іншомовних слів.

Вплив методологічних орієнтирів епохи на психологічне висвітлення проблем людського буття

Розвиток досліджень у галузі психології відбувається під впливом кількох факторів, зокрема, соціального та науково-теоретичного, сві- тоглзщного. Свідченням соціальних зрушень, що впливають на стан психологічних досліджень, є прийнятий англійським парламентом у

1679 р. Закон про недоторканість особи (НаЬеаз согрш), який значною мірою визначив спрямованість на століття вперед розвитку не лише англійської, а й усієї європейської психології. Держава підтвердила право особистості визначати себе, а вже особистість має знаходити відповідні форми самопізнання та саморозвитку. Ця свобо­да спочатку полягала, на думку О. І. Герцена, більше в настановах, ніж у совісті індивіда, способі думок, звичаях. Згодом свобода почала оволодівати глибинними рівнями психіки людини і стала одним з вимірів життя попри всі соціальні перешкоди.

Інший напрямок психологічної думки був спричинений соціаль­ними подіями, які, зокрема, розгорнулися у Франції. Із загибеллю Фронди і остаточною перемогою абсолютизму у Франції зникає реальний життєвий грунт для ідеалу героїчної доблесті. Усвідомлення втрати героїчного ідеалу, в його громадянській, державній і лицарсь­ко-галантній формі пронизує значні літературні твори другої поло­вини XVII ст. (“Дон Жуан” і “Мізантроп” Ж. -Б. Мольєра, “Думки” Б. Паскаля, “Максими” Ф. Ларошфуко) і визначає нові психологічні уявлення щодо людського існування. В абсолютистській Франції людина втратила статус мікрокосмосу як форми вираження її єдності із зовнішнім світом. Він виявився для неї ворожим, відчуженим, неспівмірною з нею силою. Людське існування Б. Паскаль уподібнює перебуванню на галерах, де всі в ланцюгах, приречені на смерть і кожний, сповнений скорботи і безнадійності, безсилий допомогти іншому, чекає, коли прийде його черга. Б. Паскаль стверджує новий зміст “серединного” положення людини у світобудові. Мислителі епохи Відродження (Дж. Піко делла Мірандола) твердили, що через своє “серединне” положення людина всемогутня, має змод^ “охопити все, що є у світі”, “володіти, чим тільки побажає” і “бути* чим захо­че”. За Б. Паскалем, “серединність” вказує на суперечливість і двоїс­тість природи людини, її місця в світі. Серединне положення нестій­ке, воно щезає з-під ніг, розверзується безодня.

Ж. де Лабрюйер у “Характерах, або звичаях нашого століття” (1688), Б. Паскаль у “Думках” (виданих посмертно, 1669) розкрили трагічність і ненадійність людського існування між двома безодня­ми — зовнішнього світу і душі, зокрема, у формулі “людина — мислячий очерет”. Паскалева ідея “мислячого очерету” була сформульована Б.Спінозою в схожому ключі: людина в межах світо­вих визначеностей — “глина в руках гончара”

Науково-теоретичні, світоглядні передумови розвитку психологіч­ної думки визначаються пануванням механіцизму. У психології він перетворюється в теорію окказіоналізму (від лат. — випадок, привід), в якій випадок визначає зовнішній бік людської поведінки. Прибіч­ники цієї теорії А. Гейлінкс, М. Мальбранш указували на те, що лише ззовні, як видимість, панує над поведінкою привід, а насправді лише вище існування є кінцевою причиною всього того, що трапляється у світі, отож люди, зрештою, бачать усі речі в богові. Але випадок —- не не тільки зовнішнє. Це й довільна форма вира­ження необхідності. Зовнішній подразник виступає випадковістю для приведення в дію рефлекторного механізму, а він вже діє з жорсткою необхідністю. М. Мальбранш йшов шляхом відновлення антрополо­гічної єдності в теологічному дусі. Тілесний привід пов’язував з божественим провидінням. Перехід від зовнішнього до внутрішнього в пізнанні людини викликав необхідність розв’язання найважчої проблеми — відношення тіла і душі (психофізична проблема).

Аналіз співвідношення тіла і душі пов’язувався з проблемою їхнього взаємного “переходу”. У психології XVII ст., побудованій на мотиваційному принципі прийняття рішення, перехід від ідеального до матеріального розглядався як такий, що не збагачує вчинкову акцію новим змістом і не збагачувався від неї сам. Б. Спіноза вказу­вав, шо зв'язок ідей та речей один і той самий за формою і змістом: при переході від рішення до вчинкової дії остання не наповнюється новим змістом, з яким вона має справу в об’єктивному світі.

Світоглядно-методологічні (філософські) засади, що панували у науковому пізнанні того часу, визначали шлях, яким користувалися Б. Паскаль, Г. Лейбніц та інші в аналізі співвідношення тіла і душі, матеріального та ідеального. Координація, зв"язок, переходи, зокрема, між тілом і духом, розглядалися як незбагненні. Цієї думки дотри­мувалися Б. Паскаль, Г. Лейбніц (ідея буттєвої замкненості монад), а також Дж. Локк.

Моралісти XVII ст, прагнули сказати про людину, що вона є насправді, розкрити приховану мотивацію її вчинків: не безкорисна доброчинність, а самолюбство є головною рушійною силою її вчинків. У розгляді мотивації як такої в той період була розкрита наявність свідомого і несвідомого (прихованого) її компонентів. Цим було започатковано вивчення двоїстості людської психіки — її внутрішнього, інтимного світу й зовнішнього вираження, що поста­вило проблему особистості як одну з провідних для психології XVII ст.

. Ще одна проблема психологічного пізнання була пов’язана з розкриттям джерела психічної діяльності людини. Дж. Локк указував на чуттєві корені психічного, Г. Лейбніц — на його монадологічну самодостатність. Монада тлумачилася ним як така, що не має “ні вікон, ні дверей” (на противагу локківському положенню).

Контрольні питання і завдання

1. Назвіть найбільш характерні риси, яких набуває природознав­ство внаслідок утвердження механістичної картини світу.

2. Які нові форми організації наукової діяльності виникають та які соціальні задачі вони вирішують?

3. Схарактеризуйте особистий внесок І. Ньютона в розвиток: а) світоглядних засад природознавства; б) механіки.

4. Розкрийте природничо-науковий зміст монадології Г. Лейбні-

Ца.

5. Який новий напрямок математичних досліджень започаткова­ний І. Ньтоном і Г. Лейбніцем і в чому полягає його особливий зміст?

6. Які нові інструментальні засоби сприяли розвиткої природни­чо-наукових досліджень?

7. Схарактеризуйте особливості картезіанства та ньютоніанства як наукових систем.

8. Які досягнення в галузі фізичної механіки пов’язані з іменами Хр. Гюйгенса та Р. Гука?

9. Які конкуруючі концепції природи світла склалися та в чому їх теоретичний зміст?

10. Які напрямки наукових досліджень теплових явищ склалися в той час?

11. Які пізнавальні наслідки мало для біології впровадження мікроскопічних досліджень?

12. Схарактеризуйте сутність вчень епігенезу та преформізму.

13. Схарактеризуйте сутність учень розглядуваного періоду, які істотно вплинули на розвиток хімічних знань?

14. У чому полягає флогістонна теорія горіння?

15. Схарактеризуйте теоретичні узагальнення в географії, зроблені Б. Варенієм.

16. Які інструментальні засоби впроваджуються в географічних дослідженнях?

17. Схарактеризуйте принципові засади делювіанізму.

18. Який новий метод дослідження геологічних явищ створив Н. Стенон; в чому його сутність?

19. Схарактеризуйте історичні концепції цього періоду.

20. Назвіть нові напрямки історіографічного дослідження.

, 21. Які головні завдання стояли перед творцями раціональних граматик?

22. Схарактеризуйте концепцію класифікації мов Г. Лейбніца.

 

 


Розділ 9

НАУКА НАПЕРЕДОДНІ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (40-і — 90-і рр. XVIII ст.)

§ 9.1

Машинна техніка як підвалина суспільного виробництва. Співвідношення технічного та наукового прогресу.

Нерівномірність розвитку науки в різних країнах.

Освітянські реформи.

Вихід Росії на світову наукову арену.

Наукова діяльність М Ломоносова.

Концептуальні дослідження будови наукових знань.

§ 9.2 4

Професіоналізація математичних досліджень.

Розвиток фізичних знань в піеляньютоновий період.

Нові напрямки розвитку механіки (механічної фізики).

Подальший розвиток фотометрії та інші оптичні дослідження. Електрика як галузь наукових досліджень.

Оформлення вчення про теплоту.

Раціоналізація хімічного знання.

§ 9*3

Започаткування історичного підходу в космогонії І. Канта.

Перехід астрономії до еволюційної концепції.

Проблеми систематизації та їх розв'язання в працях біологів. Продовження досліджень в галузі фізіології.

Нові досягнення у вивченні Землі як природного тіла.

Збагачення змісту і напрямків географічних досліджень.

§ 9.4

Всесвітня історія та прогрес людства як предмет теоретичних роздумів.

Започаткування етнографічних досліджень.

Походження мови як проблема наукового пошуку.

Формування асоціативної концепції в психології

 

§ 9.1. Машинна техніка як підвалина суспільного виробництва

Провідною тенденцією розвитку суспільного виробництва у XVIII ст. була заміна ручної праці роботою машин. Технічні винаходи сприяли створенню багатьох спеціалізованих машин. Масове вико­ристання робочих маніин розпочалося насамперед в текстильній промисловості Англії в другій половині XVIII ст. В 30-і рр. Кей створив літучий човник; в 60-і Харгірівс та Хайс — механічну прядку; в той самий час російський механік Р. Глінков побудував гребенече­сальну та багатоверетенну прядильну машину. В металообробній промисловості почали застосовувати верстати для розточки циліндрів. Важливим відкриттям був суппорт токарного верстата, що замінив руку робітника.

Розповсюдження механізації супроводжувалось розвитком фабрично-заводської системи. В 60-х рр. на англійських рудниках було збудовано механізоване підприємство з центральним двигуном. У 70-х рр. в Англії виникла механічна прядильня з великою кількістю веретен, що приводилися в рух одним водяним двигуном. Швидкими темпами розвивалася металургійна промисловість завдяки удоскона­ленню технологічного процесу (винаходи способу виплавки чавуну на кам’яному вугіллі, нового способу перетворення чавуну в залізо та сталь тощо).

Найважливішим досягненням техніки XVIII ст. був паровий двигун. Ще наприкінці XVII ст. були зроблені спроби використати силу пари для відкачування води з шахт. Першу вдалу машину такого призначення збудовано англійцем Севертом. У 1705/р. англійський купець Ньюкомен створив більш досконалу машину. Першу парову машину неперервної дії збудував росіянин Іван Ползунов (1728-— 1766), яка була випробувана в 1766 р. вже після смерті винахідника. В історії винаходу парової машини вирішальний крок зробив англієць Джеме Уатт (1736—1819), який удосконалив машину Ньюкомена. Патент на створення парової машини неперервної дії він взяв у 1784 р.

Винахід та практичне застосування сили пару були найзначнішим відкриттям XVIII ст., бо воші вплинули на подальшу зміну суспільних відносин. 1770—1800 рр. знаменують першу практичну реалізацію нових можливостей машин в рамках нової, капіталістичної промис­ловості.

Великі міста, що виростали в промислових центрах, породжували попит на робочу силу та продовольство. Цей попит стимулював розвиток нового товарного сільського господарства, що поступово витісняло селян з їх натуральним господарством. Потреба нових джерел отримання значно більших за обсягом і кількістю сировини, палива, а також ринків збуту, спричинила нові пошуки нових земель. Значними соціальними подіями стають подорожі та відкриття Дж. Кука (1728—1779), Л Бугенвіля (1729 —1811), Ж. Лаперуза (1741—1788) та інших.

Співвідношення технічного та науковогопрогресу

Невідповідність між технічним прогресом та розвитком науки зберігається. Поступ техніки здійснювався поза залежністю від допо­моги з боку природознавців. Так було в металургії і машинобудуванні, зміни в яких спиралися на технологічні та конструктивно-технічні знання. Так само, як у свій час без участі вчених-оптиків були винай­дені та увійшли в користування окуляри, в XVIII ст. “огнева” машина (прообраз парової) виникла та зайняла своє місце без теплофізиків. Розвиток металургії та машинобудування в цілому випередив також уявлення хіміків про процеси відновлення металів, а тим більше знання фізиків про природу пружності, міцності та пластичності твердих тіл.

До кінця XVIII ст. наука більше вчилася у промисловості, ніж була спроможна повернути їй. Навіть в галузі механіки та в артиле­рійській справі, перевага все ще була на боці практиків. Єдиною галуззю, де саме наукові знання сприяли великим успіхам, було мореплавання. Наука довела цим свою цінність, проявила себе части­ною нової пануючої капіталістичної цивілізації. Проблема вибору правильних шляхів розвитку науки та тієї ролі, яку вона мала віді­гравати в суспільному прогресі, оцінка самих основ наукового знання гаряче обговорювалися наприкінці XVIII ст.

Хоча техніки-практики XVIII ст. ще не відчували своїх зв’язків з наукою, остання накопичувала потенціал, який став визначальним фактором у розвитку техніки та технології наступного історичного періоду. Цей потенціал створювався в межах природничо-наукової експериментальної діяльності. Так, знання про метал (основи майбутньої технічної науки) нагромаджувались в одному з підрозділів фізики, присвяченому вченню про тверде тіло. Таку саму роль віді­гравали окремі розділи хімічних знань тощо. Природознавство, що вже мало певні традиції пізнання, організації знань, безсумнівно, впливало на процес формування технічних наук. Аналіз загальних особливостей зародження наукового технологічного знання, його перетворення в технічні науки свідчить про двохетапність цього процесу. На першому етапі (XVII ст. —початок XVIII ст.) відбувається становлення експериментального методу в прикладній сфері технічного пізнання. Але технічні знання ще не набули статусу нау­кової теорії. Це стало можливим на другому етапі, який розпочався з середини XVIII ст. Співвідношення науки та промисловості набуло специфічного характеру наприкінці XVIII ст. в Англії. Воно визна­чалося динамічною рівновагою техніки та науки, яка дозволяє припустити, що то був перехідний етап між періодами, коли наука була змушена більше вчитися у промисловості, ніж їй давати, та періодом, коли промисловість майже повністю стала спиратися на науку.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.76.91 (0.016 с.)