Дослідження в галузі мовознавства

Протягом усього Середньовіччя латинська мова була єдиною, яку вивчали в Європі (грецька мова до Відродження була забута). Нові граматики не опрацьовували, а компілювали старі (Доната, Присціа- на). Зрідка з’являлися іраматичні споті, наприклад ісландські (XII—— XIV ст.), як додаток до “Едди”, дві провансальські граматики XIII ст., одна кимрська (валійська) XIII ст. Доступнішими для мовознавства стали стародавні мови, закріплені на письмі: копгійська мова — нащадок староєгипетської (з III ст.), готська (Біблія Вульфілі з IV сг.), кельтська, староанглійська, сгаронімецька, старослов’янська (IX сг.). Проте в той час мовознавці ними не займалися.,

Латинська граматика була в середньовічній Європі єдиним і уні­версальним підручником мови. Характер цієї граматики був не стільки “описовим’’, скільки “приписовим”, тобто десятки і сотні правил і регул треба було вивчгаи напам’ять. Негативний вплив виключного панування латинської граматики позначився на інших мовах у таких трьох моментах:

1) мертву латинську мову використовували переважно для пись­мової комунікації. На Заході почали звергати увагу на літери, бо це потрібно було для листування, і забували про звуковий бік мови;

2) поняття латинської граматики збіглося з поняттям граматики взагалі, і при вивченні інших національних мов на останні механічно переносили норми латинської граматики. В результаті недобачали особливостей живих мов або просто нехтувати ними;

3) на вивчення латинської мови дивились як на логічну школу мислення. Це спричинило до того, що правильність граматичних явищ визначали логічними критеріями.

Розвиток національних суспільств в Європі спричинив зміни у статусі латинської і національних мов, мов народів різних країн. Прикладом однієї з перших спроб обгрунтування необхідності уваж­ного ставлення до народних мов, їх вивчення є праці Аліг’єрі Данте “Про народну мову” і “Про народне красномовство” (до 1305 р.). Він доводить шляхетність народних мов, первинність і необхідність. Мова є людським здобутком: вона не потрібна ані тваринам, ані ангелам. Людині мова вкрай потрібна для того, щоб ділитися думками з іншими людьми. Природа мови, за Данте, подвійна — мате­ріальна і раціональна. Усі мови він поділяє на дві групи: вульгарні, тобто народні, і “граматичні”, тобто книжно-літературні. Данте досліджує класифікацію романських мов та італійських діалектів, а також порушує питання про природу і походження мови як такої.

Не можна не згадати про історичний розвиток східносло­в’янського і давньоруського мовознаства, зокрема про давньоруську лексикографію. Історики східнослов’янської науки про мову, давньо­руської лінгвистики починають зі словників, що дійшли до нас у списках XIII ст. Проте лінгвістична думка Київської Русі є далеко давнішою, багатшою і різноманітнішою. Певні відомості про поход­ження людської мови взагалі, і давньоруської зокрема, збережені в давньоруській пам’ятці “Повість временних ліг”. У Київській Русі зароджуються початки давньоруської лексикографії у вигляді тлума­чення малозрозумілих або незрозумілих слів у старослов’янських текстах давньоруськими відповідниками — глосами. До епохи Відрод­ження східні слов’яни складали граматичні описи церковносло­в’янської мови.

Контрольні питання і завдання

1. Схарактеризуйте передумови становлення класичних форм культури середньовіччя.

2. Розкажіть про розвиток системи освіт в пізньому середньо­віччі.

3. У чому виявлявся вплив особливостей середньовічної культури на діяльність університетів?

4. Схарактеризуйте схоластично-теологічний контекст розвитку науки.

5. Які погляди на знання і його розуміння були поширені в цей період?

6. Якими є характерні риси науки цього періоду?

7. Проаналізуйте спроби дисциплінарної будови науки та ідеї генезису знань.

8. Розкажіть про напрямки розвитку математичного знання.

9. Схарактеризуйте нові тенденції розуміння механіки в цей період.

10. Які зміни були характерними для фізики пізнього середньо­віччя?

11. Поясність, які надбання в розвитку хімії зумовили її прогрес у пізньому середньовіччі?

12. Опишіть характерні риси пізнання живого в розглядуваний період.

13. Схарактеризуйте напрямки розвитку знання з географії.

14. Схарактеризуйте головні напрямки, що сформувалися в істо­ріографії.

15. Схарактеризуйте дослідження в галузі мовознавства.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДО І ЧАСТИНИ

1. Ардентов Б. П. История лингвистики. Курс лекций. — Кшіш- нев: Кишинев. ун-т, 1970. — 190 с.

2. Березин Ф. М. История лингвистических учений. — М.: Внсш. шк., 1984. — 319 с.

3. Верхратський С. А., Заблудовський П. Ю. Історія медицини. — К.: Вьпца шк., 1964. — 430 с.

4. Виргинский В. С. История науки и техники. В 3-х т. — Т.1. — М.: МГПИ, 1973. — 288 с.

5. Виргинский В. С., Хотенков В. Ф. Очерки истории науки и техники с древнейших времен до середини XV века. — М.: Просве- щение, 1993. — 287 с.

6. Возникновение и развитие химии с древнейших времен до XVII в. — М.: Наука, 1980. — 399 с.

7. Гордеев Д. И. История геологических наук. 4.1. От древности до конца XIX в. — М.: МГУ, 1967. — 316 с.

8. Григорьян А.Т. Механика от античносте до наших дней. — М.: Наука, 1971. — 479 с.

9. Джеймс П., Мартин Дж. Все возможнне мирн. История геог- рафических идей. — М.: Проіресс, 1988. — 672 с.

10. Джуа М. История химии. — М.: Мир, 1966. •— 452 с.

11. Дорфман Я. Г. Всемирная история физики: С древнейших времен до конца ХУІП в. — М.: Наука, 1974. — 351 с.

12. Иванов Б. И., Чешев В. В. Становпение и развизие техничес- ких наук. — Л.: Наука, 1977. — 263 с.

13. Исачемко А. Г. Развитие географических идей. — М.: Мисль, 1971. — 416 с.

14. Историография античности: Учеб. пособие. — Казань: Казан.ун-т, 1974. — Вьш. 1. — 95 с.

15. Историография античной истории. — М.: Вьісш.игк, 1980. — 415 с.

16. История биолопш: С древнейших времен до начала XX в. — М.: Наука, 1972. — 563 с.

17. История геологии. Учеб. пособие. —■ М.: Наука, 1973. -— 388 с. '

18. История лингвистических учений: Древний мир. —Л.: Наука, 1980. — 258 с.

19. История лингвистических учений: Средневековая Европа. — Л.: Наука, 1985. — 288 с.

20. История математики с древнейших времен до начала XIX ст. В 3-х т. — Т.1. — М.: Наука, 1970. — 351 с.

21. История медицини. — М.: Медицина, 1981. — 352 с.

22. История механики. С древнейших времен до конца XVIII в. — М.: Наука, 1971. —298 с.

23. Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії мовознавства. — К.: Рад. шк., 1964. —153 с.

24. Кордун Г. Р. Історія фізики: Навч. посібник. — К.: Вьпца шк., 1980. — 336 с.

25. Кудрявцев П. С. Курс истории физики. — М.: Просвещение, 1982. — 447 с.

26. Молявко Г. И. и др. Геологи. Географн: Биограф. справоч- ник. — К.: Наук, думка, 1985.— 352 с.

27. Нейгебауєр О. Точньїе науки в древности. — М.: Наука, 1968. — 221 с.

28. Паннекук А. История астрономии. — М.: Наука, 1966. — 592 с.

29. Рожанский И. Д. История естествознания в зпоху зллинизма и Римской империи. —М.: Наука, 1988. — 448 с.

30. Роменець В. А. Історія психології стародавнього світу і середніх віків. — К.: Вьпца шк., 1983. — 415 с.

31. Соловьев Ю. И. История химии. — М,: Просвещение, 1983. — 368 с.

32. Спасский Б. И. История физики. 4.1. — М.: МГУ, 1963. — 330 с.

33. Старостин Б. А. Становление историоірафии науки (от возникновения до XVIII в.). — М.: Наука, 1990. — 214 с.

34. Техника в ее историческом развитии. От появлення орудий труда до становлення техники машино-фабричного пройзводства. —- М.: Наука, 1979. — 412 с.

35. Фигуровский Н. А. История химии. -— М.: Просвещение, 1979. — 311 с.

36. Храмов Ю. А. Биография физики: хронологический спрйвоч- ник. — К.: Тзхника, 1983.—- 344 с.

37. Шатро А. Л. Историография с древнейших времен по XVIII в.: Курс лекций. — Л.: ЛГУ, 1982. •—239 с.

38. Шухардт С. В. История науки и техники. 4.1. С древнейших времен и до конца XVIII в. — М.: Наука, 1974. — 152 с.

39. Щедрин А. Т. Наука Древнего Рима (конспект лекций). — Харьков: Харьков. ун-т, 1994. — 43 с.

40. Ярошевский М. Г. История психологии. — М.: Мнсль, 1976. — 463 с.

СПИСОК ДОДАТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

41. Амирова Т. А. Очерки по истории лингвистики. М.: Наука, 1975. — 559 с.

42. Арзуметов Ю. С., Юлдашев К. Ю. Медицинские взглядьі Ибн- Синьї. — Ташкент: Медицина, 1988. — 211 с.

43. Баттимер А. Путь в географию. — М.: Прогресе, 1990. — 440 с.

44. Бородин А. И., Бугай А. С. Биографический словарь деятелей в области математики. — К.: Рад. шк., 1979. — 607 с.

45. Гайденко В. П., Смирнов Г. А. Западноевропейская наука в средние века. —■ М.: Наука, 1989! — 351 с.

46. Гайденко П. П. Зволюция понятия науки: становление и развитие первьіх научнмх програми. — М.: Наука, 1980. — 567 с.

47. Геродот. История в девяги книгах. — Л.: Наука, 1972. — 600 с.

48. Григорьян А. Т., Ромсанская М. М. Механика и астрономия на средневековом Востоке. — М.: Наука, 1980. — 200 с.

49- Дмитренко В. А. Введение в исгориографию и источникове- дение науки. — Томск: Томск. ун-т, 1988. — 191 с.

50. Из истории науки зпохи Улугбека. — Ташкент: Фан, 1979. — 372 с.

51. Кирилпин В. А. Страницн истории науки и техники. — М.: Наука, 1986. — 493 с.

52. Колмогоров А. Н. Математика в ее исгорическом развитии. — М.: Наука, 1991. — 221 с.

53. Кузнецова Т. И., Мііллер Т. А. Античная зпическая историо- графия. — М.: Наука, 1984. — 212 с.

54. Матвиевская Г. П., Розенфельд Б. А. Математики и астрономьі мусульманского средневековья и их труда (VIII—XVII вв.). — М.: Наука, 1983. — 479 с.

55. Немировский А. И. У исгоков исторической мнсли. — Воро­неж: Воронеж, ун-т, 1979. — 211 с.

56. Рабинович В. Л. Образ мира в зеркале алхимии: от стихии и атомов древних до злементов Бойля. — М.: Знергоиздат, 1981. — 152 с.

57. Ребрик Б. М. У колнбели геологам и горного дела. — М.: Недра, 1984. — 128 с.

58. Рожанский И. Д. Античная наука. — М.: Наука, 1980. — 199 с.

59. Розенфельд Б. А. и др. Абу-р-Райхан ал-Бируни. — М.: Наука, 1973. — 271 с.

60. Розенфельд Б. А. О влиянии математики стран ислама на науку Европн. —М.: Наука, 1971. — 21 с.

61. Розенфельд Б. А., Юшкевич А. П. Омар Хайям. — М.: Наука, 1965. — 191 с.

62. Саду Ж. Алхимики и золото. — София, 1995. — 319 с.

63. Сішонов Р. А. Математическая мьісль древней Руси. — М.: Наука, 1977. —— 121 с.

64. Сішонов Р. А. Кирик Новгородец — ученьш XII в. — М.: Наука, 1980. — 111 с.

65. Хайруллаев М. М., Бахадиров Р. М. Абу Абдаллах ал-Хорезми, X в. — М.: Наука, 1988. — 140 с.

66. Штрубе В. Пуги развития химии.-М.: Мир, 1984. — Т.1. — 239 с. '

Частина II

Розділ 6

НАУКА І ТЕХНІКА ВІДРОДЖЕННЯ (XV — середина XVI ст.)

§ 6.1

Загальна характеристика періоду: зміни в умонастрої суспільства. Світоглядне оновлення і зрушення в науковому пізнанні. Формування нових центрів культури. Зміни в засадах освіти. Гуманістична переорієнтація дисциплінарної будови знань.

§ 6.2

Новий етап в розвитку західноєвропейської математики.

Проблема нескінченності в працях Миколи Кузанського.

Створення геліоцентричної системи світу.

Механіка як поле діяльності техніків і митців.

“Фізика імпетусу”.

§ 6.3

Ятрохімічний напрямок досліджень.

Нова анатомія людини.

Епоха Великих географічних відкриттів — оновлення географічних знань.

Продовження пізнання Землі в практичній діяльності та теоретич­них узагальненнях.

§ 6.4

Гуманістична історіографія: її поширення в країнах Європи. Формування національних мов та ініціація їх наукового вивчення. Започаткування психології особистості в художньо-літературних і філософських працях.