Судинні рослини Дніпропетровської та Запорізької областей

Основний матеріал видання (покритонасінні) на рівні відділів та класів структуровано за ситстемою А. Л. Тахтаджяна (1987), а вищі спорові та голонасінні – за А. Бобровим (1972) і це також прийнято авторами «Определителя высших растений Украины, 1987».

Родини в межах класів та роди в межах родин, види в межах родів наведені за алфавітом латинських назв. Вид, по суті, розгядається як синтез морфолого-еколого-географічної та популяційно-генетичної концепцій незалежно від об`єму його місцевої популяції. Об’єм видів наведено за «Определителем высших растений Украины, 1987», де, зокрема, категорія підвиду не виділяється бо визнаються так звані мілкі види, це, в певній мірі, полегшує роботу з посібником і, таким чином, сприяє більш ретельному вивченню флори регіону.

Латинські назви таксонів флори (видів і родів рослин та ін.) наведені за новітнім флористичним виданням (Мосякін та ін., 1999), а їх синоніми та українські й російські назви за «Определителем…, 1987». Якщо сучасна назва рослини вживається як синонім, то вона стоїть у дужках після слова «вірно». Крім видів природної флори до роботи увійшли численні адвентивні види та деякі рослини, що культивуються і мають тенденцію до спонтанного розповсюдження, певної натуралізації та здичавіння.

За основу екологічної характеристики видів покладена «Робоча схема екоморф рослин О. Л. Бельгарда, 1950», яка має велике теоретичне і практичне значення, бо на протязі багатьох років плідно використовується не тільки в лісовій геоботаніці, але й при проведенні паспортизації видів фітоценозів, регіональних та загальних флор, тощо.

«Достоїнство цього метода полягає в тому, що він охоплює якщо не всі, то, в усякому разі, всі найважливіші екологічні фактори, які впливають на життя рослин у ценозі в цілому; тому при використанні методу екоморф про ценоз взагалі виникає яскраве враження, ценоз характеризується багатогранно, відношення, які існують у природі в формулах і графіках автора одержують різнобічне висвітлення, завдяки цьому досягається значно більше наближення до істини, ніж при використанні інших, звичайно, однобічних методів» (Гроссгейм, 1946, цит. за Белова, Травлеев, 2002).

Що до спроби подальшої отимізації системи екоморф рослин О. Л. Бельгарда шляхом використання шкал для кількісної оцінки екологічних факторів (Матвеев, 2003), то це свідчить про неослабну увагу до неї з боку науковців.

Опис кожного виду складається з десяти частин, підрозділи якого треба дивитись у табл. 1.

1. Наведені латинські, українські та російські назви відділів, класів, (підкласів та порядків у вигляді номерів, які стоять після назви родин, а самі назви подані в переліку на с. 228 родин, родів, видів рослин.

2. Біоморфологія видів характеризується, в основному, за В.Н. Голубєвим (1981) і наведена з уживанням умовних позначок (символів) та скорочень відповідних українських назв життєвих форм:

- Дер. – дерево, кущ (у дужках висота в м); Н/кущ – напівкущ, Бр. – багаторічник трав`янистий тощо. (Табл. 1, А).

- Інформація про біоморфи рослин, структуру пагонових утворень підземної та надземної сфери, наприклад, К/кщ. – короткокореневищева рослина; Д/кщ. – довгокореневищева; Повз. – повзуча, тощо. Тут увага акцентується на різних метаморфозах пагонів, стебла (Табл. 1, Б).

- Характеристика типу кореневої системи дається для всіх видів.

- У зв’язку з тим, що переважна більшість трав багаторічників відноситься до пополікарпіків, то це кожний раз для таких видів не вказується, а наводяться тільки виключення: «монокарпик» чи «дикарпик». Ефемероїди та ефемери також виділяються з числа інших рослин.

- Тип вегетативної рухливості рослин, наводиться за Л. Г. Раменським, (1971), зокрема, як інтегральний показник ступеню стійкості виду у фітоценозі та як передумова його спроможності до захвату та утриманню життєвого простору (Хохряков, 1981), тощо. Тут виділяються:

- а) вегетативнорухливі (вр.) – у тому числі довгокореневищеві, повзучестеблові та столонні, коренепаросткові, б) вегетативномалорухливі (вмр.) – короткокореневищеві, пухкодерновинні, цибулинові, в) вегетативнонерухливі (внр.) – стрижньокореневі, базальнобульбисті, щільнодерновинні та ін. (Табл. 1, З).

3. Екологічна характеристика видів подана за О.Л. Бельгардом (1950, 1980):

- клімаморфи – раункієрівські життєві форми (цит. за Вороновим, 1973: 59, 66) наведені у вигляді традиційних скорочень латинських назв (Табл. 1, В). Для водних рослин (гідрофітів) використовується символ «Hd» з варіантами «Hd(pl)» та «Hd(hy)» як у Раункієра; а для болотних видів – Hel.

- трофоморфи – адаптації рослин до родючості (трофності) субстрату (Табл. 1, Г);

- гігроморфи – адаптації рослин до водного режиму (Табл. 1, Д);

- геліоморфи – адаптації рослин до світлового режиму (Табл. 1, Е);

- полленохори – типи запилення квіток рослин, або перенесення гамет у спорових (Табл. 1, Є);

- типи дисемінації (діаспорохори) – типи розповсюдження діаспор (Табл. 1, Ж).

4. Ценоморфи – адаптації рослин до фітоценозу та біогеоценоза в цілому (за Бельгардом, 1980), у тому числі до типу субстрату або середовища існування (Табл. 1, З). Види, що культивуються (Сul.) помічені також значком (*), який стоїть після латинської назви рослини.

5. Інформація про ареали видів наведена за літературними джерелами (Флора УРСР в 12 т., 1934–1965, Флора СССР, т. 1–30, Флора європейської
частини СССР, т. 1 – 6, 1974, 1987 та ін.) та за гербарними матеріалами.**

6. В описі рослини наведена інформація про наукове та практичне значення та інші відомі цінні або негативні властивості рослин.

7. Після скорочення Д: (жирний шрифт) – символу Дніпропетровської області або Зп: – Запорізької області цифра з дужкою вказує на ступінь трапляння там рослин за шестибальною шкалою (від 0 до 5 за Камишевим, 1978): 0 – невловимі (менше 1%); 1 – дуже рідко (1–20%); 2 – рідко (21–40%); 3 – часто (41– 60%); 4 – досить часто (61–80%); 5 – дуже часто (81–100%). Після наступного числа або кількох чисел, що символізують номери адміністративних районів Дніпропетровської та Запорізької областей (карти районування областей на с. 6), у дужках указано місце зростання рослини, прізвище автора гербарного зразка або літературного джерела та відповідна дата. Знак «!», що стоїть після дати збору рослини – це посилання на гербарій, а без – «!» – на літературне джерело. Акронім DSU – посилання на гербарій ДНУ, KRW – Криворізького ботсаду, KW – Інституту ботаніки НАНУ.

8. Перед назвами рідкісних видів рослин, що охороняються або рекомендуються для охорони в межах Дніпропетровської або Запорізької області стоїть «+», а перед видами занесеними до Червоної книги України «++», перед занесеними до Європейського Червоного списку – «!», до Світового Червоного списку «#», а до Зеленої книги України – «^».

9. Категорії рідкості рослин, що охороняються в межах Дніпропетровської області за Рішенням обласної ради від 20.10.2000 р., а також Запорізької області (Постанова №7 від 31.03.2000 р.) і рекомендовані до охорони наведені за шестибальною шкалою: 0 – рослини зниклі, 1 – зникаючі, 2 – вразливі, 3 – рідкісні або їх ареал звужується, 4 – невизначені, недостатньо відомі або категорія потребує уточнення, наприклад, «К. – 3». Вказівки на категорії охорони для рослин, що рекомендуються для охорони автором, набрані курсивом, наприклад, „ К. – 4”.

10. Дані про рівні b -радіоактивності рослин в Беккерелях (Бк), та коефіциенти накопичення ними радіонуклідів (Кн.) в системі «рослина–грунт», які одержані для Дніпропетровщини та інших регіонів (Тар., 1975; Тар., 1989: Тар. та ін., 1975, Тар., 2001 та ін.) у ході спеціальних досліджень, проведених у лабораторії радіоекології ДНУ.

b -радіоактивність рослин як одна із специфічних біоекологічних їх властивостей, вивчалась автором на протязі багатьох років у лабораторії радіоекології на кафедрі геоботаніки, ґрунтознавства та екології ДНУ на установці мφлого фону – УМФ-1500М в системі «грунти – рослина».

Її вивчення має не тільки важливе теоретичне значення, наприклад, можна визначити напрямки міграції радіонуклідів у біогеоценозах, локалітети з критичними рівнями радіоактивності в ландшафті, шляхи та інтенсивність різних процесів, у тому числі – грунтоутворення (Травлєєв та ін., 1975), але й сприяє вирішенню практичних проблем, наприклад, визначенню якості рослинної сировини через коефіциенти накопичення радіонуклідів (Кн.), особливо в їстівних та лікарських рослинах, тощо.

У зборі та обробці відповідних зразків брали участь у різні роки студентикафедри (Ю. Лихолат, Д. Таранець, Н. Перцова, Н. Мамонтова, С. Мищенко., С. Мовчанюк, І. Зіброва., І. Штерлюк та ін.).

Види знайдені в Дніпропетровській та Запорізькій областях до 1930 р. і не підтверджені більш пізніми знахідками можна вважати зниклими, все ж таки, включені до нашого загальний списоку, бо ще є надія в ході наступних досліджень знову знайти їх у цьому регіоні. Назви видів, які вперше знайдені або наведені автором для регіону набрані прямим шрифтом та підкреслені прямою лінією.

За основу екологічної характеристики видів покладена «Робоча схема екоморф рослин О. Л. Бельгарда, 1950», яка має велике теоретичне і практичне значення, бо на протязі багатьох років плідно використовується не тільки в лісовій геоботаніці, але й при проведенні паспортизації видів фітоценозів, регіональних та загальних флор, тощо.

«Достоїнство цього метода полягає в тому, що він охоплює якщо не всі, то, в усякому разі, всі найважливіші екологічні фактори, які впливають на життя рослин у ценозі в цілому; тому при використанні методу екоморф про ценоз взагалі виникає яскраве враження, ценоз характеризується багатогранно, відношення, які існують у природі в формулах і графіках автора одержують різнобічне висвітлення, завдяки цьому досягається значно більше наближення до істини, ніж при використанні інших, звичайно, однобічних методів» (Гроссгейм, 1946, цит. за Белова, Травлеев, 2002).

Що до спроби подальшої отимізації системи екоморф рослин О. Л. Бельгарда шляхом використання шкал для кількісної оцінки екологічних факторів (Матвеев, 2003), то це свідчить про неослабну увагу до неї з боку науковців.

У „Флорі...” в екологічній характеристиці видів наведена також інформація про їхню термоморфу, тобто про адаптації рослин до загального температурного режиму місць їх зростання. У зв’язку з тим, що існують різні підходи до визначення термоморфи видів в сучасній літературі (Екофлора України, 2000) виникли деякі труднощі із накопиченням відповідної об’єктивної інформації по багатьом видам, автор спирається у цьому питанні на принципи, розроблені О. Л. Бельгардом (1950, 1980), за якими загальне уявлення про термоморфу наведених видів можна одержати, зокрема, при вивченні їхніх ареалів у географічному і зональному аспектах.

При такому підході до виділення термоморф мікротермними (МT°) вважаються види, пов`язані з полярним географічним поясом, мезотермними (MsT°) – види, які поширені в межах помірного географичного поясу, де середньорічна температура повітря не перевищує +14⁰ С, а мегатермами (MgT°), де вона вище +14^°. Щодо плюрирегіональних видів, тобто поширених і в холодних, помірних і в тропічних регіонах земної кулі, то їх слід віднести до еврітермних рослин (EuT°).

Таблиця 1