Наука України для еколого-збалансованого розвитку

Генеральна асамблея ООН оголосила з 2005 р. початок Декади освіти в інтересах еколого-збалансованого розвитку.

Аналіз екологічних негараздів світу, підготовлений провідними науковцями, показав, що однією з головних причин невиконання завдань „Порядку денного на ХХІ століття” міжнародною спільнотою є тотальний низький рівень екологічної культури і свідомості, а також недостатня увага урядів країн розвитку фундаментальної екологічної науки. Тому серед екологічних пріоритетів на ХХІ століття особлива увага приділена освіті в інтересах еколого-збалансованого розвитку (ОЗР), всебічному розвитку екологічної освіти, культури і науки, як основного компонента ОЗР.

Сьогодні екологічна освіта є одним із головних важелів еколого-збалансованого розвитку, інструментом екологізації людської діяльності та вдосконалення виробництва і природокористування з врахуванням можливостей біосфери. Фахівці-екологи мають очолити інноваційний процес формування нової парадигми сучасної культури, сформувати нову систему освіти для гармонійного, еколого-збалансованого розвитку.

Як і освіта, наука України в цілому і екологічна наука, зокрема, переживають сьогодні важкі кризові часи. Основні причини – труднощі перехідного періоду держави: розбудова нового демократичного суспільства, реформування національної свідомості і культури, переоцінка цінностей у зв’язку з утвердженням незалежності та необхідністю подолання економічної, екологічної і духовної криз. Особливо негативним фактором є практична відсутність фінансування академічної і галузевої науки (воно у десятки разів менше, ніж у розвинених країнах), різке збіднення наукових кадрів як в НАНУ, так і ВНЗ України за останні 10-12 років у зв’язку з дуже потужним відтоком за кордон (де кращі умови життя і праці) високопрофесійних наукових кадрів, старіння і деградація лабораторної науково-технічної і науково-експериментальної бази. Величезними зусиллями збіднілих наукових колективів НДІ та їх дирекцій українську науку вдається зберігати від повного занепаду. У певній мірі збереженню науки допомагають зарубіжні гранти, але при цьому найцінніша інформація йде без затримки за кордон і там же реалізуються у першу чергу найкращі здобутки українських вчених. Потребує певного реформування і система організації української науки, Національна Академія наук України.

Незважаючи на зазначене, певні важливі здобутки у галузі екологічної науки в Україні є.

Це – значні теоретико-методологічні напрацювання вчених НАНУ, які на сьогодні ще глибоко не проаналізовані, не систематизовані і не зведені в єдине гармонійне ціле, здатне забезпечити фундаментальним науковим обґрунтуванням стратегію соціально-еколого-економічно збалансованого розвитку держави у ХХІ ст., але, в цілому, значно вищого теоретичного рівня, ніж закордонні, і, головне, розроблені з часовим врахуванням специфічних національних умов і проблем.

Основою українських науково-теоретичних розробок мають залишатися ідеї і напрацювання наших великих вчених В.І. Вернадського і С.І. Подолинського, які необхідно розвивати і поглиблювати з врахуванням глобальних і регіональних процесів і змін останніх десятиліть.

На початку ХХІ ст. в Україні сформувалося кілька напрямків науково-теоретичних досліджень в галузі еколого-збалансованого розвитку. Дослідження кожного з цих напрямів відрізняються як глибиною аналізу, так і аргументованістю основних положень. Єдине, що не дає можливості ефективно використати пропоновані схеми, моделі, рекомендації для реалізації стратегії збалансованого розвитку, те, що у кожному з напрямів вирішуються „свої” важливі питання, „свої” складові збалансованого розвитку, які не пов’язані в єдину гармонійну систему, не адаптовані одне до одного і до дуже динамічних соціально-економічних і політичних умов України.

Можна виділити наступні напрями наукових досліджень в галузі еколого-збалансованого розвитку України:

1 – Ресурсно-економічний (В. Шевчук, Л. Мельник, Б. Данилишин та ін.)

2 – Економіко-географічний (Л. Руденко та ін.)

3 – Регіонально-економічний (А. Шапар, Р. Заєць, Н. Багров, В. Боков, Ю. Голік та ін.)

4 – Соціально-екологічний (М. Голубець, М. Дробноход, М. Гринів, М. Недюха та ін.)

5 – Філософсько-теоретичний (М. Кисельов, В. Межжерін, В.Крисаченко, М. Хилько та ін.)

6 – Еколого-езотеричний (Г. Швебс, Г. Шнейдерман та ін.)

7 – Еколого-технобезпечний (Г. Рудько, О. Адаменко та ін.)

8 – Геоекоінформаційний (М. Згуровський, О. Мазурова та ін.)

Аналіз зазначених науково-технічних розробок у галузі еколого-збалансованого розвитку показав, що поокремо вони не можуть стати основою для формування концепції і стратегії гармонійного розвитку України. Такою основою повинні стати наступні фактори:

– ґрунтовні теоретико-методологічні і понятійні засади гармонійного розвитку, адаптовані до сучасних українських умов;

– засади, принципи і критерії симбіотичної теорії гармонізації суспільного розвитку на основі біотичної регуляції довкілля;

– науково-аналітичний огляд сучасних особливостей переходу України до гармонійного розвитку з побудовою багатофакторних вихідних моделей за визначеними і обгрунтованими пріоритетами і характеристиками;

– система загальної і регіональних структурних моделей процесу переходу до гармонійного розвитку з урахуванням наступних системних елементів розвитку:

· ефективної ноосферної організації у просторі і часі;

· забезпечення збалансованості і рівноваги складових елементів;

· цілеспрямованості розвитку;

· наявності національних рушійних сил;

– система основних напрямів нейтралізації дестабілізуючих чинників упродовж нетривалого періоду;

– засадові принципи і стратегічні цілі гармонійного розвитку на короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий періоди;

– визначені пріоритети гармонійного розвитку в економічній, соціальній і екологічній сферах.

У кожному конкретному дослідженні з еколого-збалансованого розвитку країни, регіону міста, соціуму, етносу, галузі господарства треба з`ясувати небажані революційні (катастрофічні) складові, застерегти їх прояв і вивчити та реалізувати можливість підтримання і культивування лише прийнятих складових розвитку еволюційних (зокрема, екоеволюційних) та прогресивних революційних з врахуванням екологічної ємності території.

Не варто нехтувати катастрофічними складовими: підтримуючи еколого-збалансований розвиток, саме катастрофічних його складових ніхто спеціально не культивує, бо вже відколи, із 1992 року ніхто не наголошує на їх застереженні чи відверненні.

Проблеми гармонізації взаємодії суспільства і природи, які потребують наукового обґрунтування:

1. всебічна діагностика сучасного стану природного середовища і ресурсів України;

2. розробка прогнозів змін біосфери і стану оточуючого середовища при різних сценаріях економічного й соціального розвитку;

3. формування нових ідеології і методології життєдіяльності, спрямованих на екологізацію економіки, виробництва, політики, освіти;

4. формування критеріїв гармонізації – вибору найузгодженішого з екологічними імперативами еклогічно орієнтованого соціально-економічного розвитку суспільства;

5. формування такої стратегії життєдіяльності суспільства, такої економіки і таких технологій, які здатні привести масштаби й характер господарської діяльності у відповідність з екологічною витривалістю природи та з екологічними законами розвитку і поведінки людини;

6. перехід від „жорстких” методів управління виробництвом, суспільством до „м`яких” із наданням системі екологічного управління пріоритетного значення в загальному управлінні, з перетворенням екологічної освіти на норму життєвих цінностей, енергетичну і рушійу силу вирішення проблем гармонізації системи „природа-суспільство”;

7. перехід на ноосферну модель взаємодії суспільства і природи, коли людина свідомо приймає обмеження в споживанні ресурсів, змінює на краще своє ставлення до навколишнього середовища, коли мудрість стає мірилом поведінки в питаннях прагнень, бажань.

Сьогодення підтвердило без альтернативність вибору шляху подальшої життєдіяльності відповідно до ноосферних принципів:

• відновлення гармонійного співіснування суспільства і природи;
• гуманізація життєдіяльності людини, суспільства;
• цінність релігії, наук, філософії;
• суспільний розвиток і державна політика – на благо людини і природи;

· віра у велику місію освіти взагалі, і в першу чергу – екологічної освіти; проголошення курсу на використання відновлюваних джерел енергії і передусім енергії сонця, вітру, біомаси.

Ці принципи можуть бути реалізовані в конкретних стратегічних планах дій, а саме:

• зміна філософських цінностей життя людини, суспільства, в основі яких мають бути культурні й духовні традиції, соціально-екологічна цілісність середовища існування;
• екологічне оздоровлення природних об`єктів, ландшафтів як середовища існування, скорочення техногенного навантаження на них і консолідування на цій основі цілей суспільства й держави;
• пріоритет екозбалансованості суспільства, соціумів, поселень як кінцевої мети гармонізації життєдіяльності;
• визначення культури як міри, а ноосферогенезу – як методологічної бази процесу гармонізації;
• гуманізація освіти як способу життя, як рушійної сили процесу гармонізації і збагачення життєвих сил людини, суспільства та їхньої політичної надбудови – держави;
• визначення спрямованості інноваційних змін як способу підтримання стабільності й динамічної рівноваги життєвих сил;
• екологізація технологій, пристосування їх до місцевих умов і незалежних джерел енергії; спрямованість їх на підвищення самодостатності умов життя на принципах соціальної справедливості.

Аналіз досвіду ефективного використання освіти та екологічної науки для еколого-збалансованого розвитку в розвинених країнах зарубіжжя (США, Швеція, Великобританія, Німечина, Італія та ін.) показав, що жодна з моделей з низки важливих причин (у першу чергу, соціально-економічних) не може бути адаптована до сучасних умов України.