Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління



Національна екологічна інформаційна система має бути ідентифікованою системною складовою як глобальної екоінформаційної мережі, так і національної інформаційної мережі сталого розвитку, здатної забезпечити збір, накопичення, зберігання, впорядкування (систематизацію), оцінку і використання даних в процесі прийняття рішень на будь-якому рівні: місцевому, регіональному, національному і міжнародному.

Одним з ключових кроків до ідентифікації національної екоінформаційної системи є створення національної підсистеми комплексного екологічного і економічного обліку (КЕЕО), мета якої полягає в наданні інформації для інтегральної оцінки ролі навколишнього природного середовища, його екосистем не тільки як джерела природного капіталу і отримувача побічних продуктів життєдіяьності, але й як джерела життєвих і духовних сил суспільства.

Особливо звертається увага на розробку показників і включення даних по середовищах проживання (якість повітря міських районів, ресурси прісної води, ліса і пасовища, спустелювання, деградація грунту, біологічна різноманітність). Діяльність щодо зміцнення інформаційного потенціалу має бути спрямована на зменшення інформаційного розриву і розширення доступу до інформації.

Зменшення інформаційного розриву досягається перш за все системною розгалуженістю і ефективністю накопичення і збору первинної інформації.

Первинними джерелами екологічної інформації є:

· державні кадастри природних ресурсів;

· дані державного та інших екологічних моніторингів про фізичні аспекти навколишнього середовища та його екосистем.

· дані екологічного картографування та географічних інформаційних систем (ГІС);

· екологічні паспорти підприємств, екологічні характеристики виробництва;

· паспорти місць видалення відходів;

· дані оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС);

· дані еколого-господарських балансів територій;

· звіти екологічних аудитів (за винятком конфіденційної інформації).

У Європейському Союзі розповсюджена мережа Центрів екологічних даних, до функцій яких входить збір, обробка і зберігання даних, а також надання їх регулятивним органам і громадськості. Ці центри вдосконалюють методи і засоби комплексного (екосистемного) моніторингу у співпраці з Європейським агентством з навколишнього середовища.

В Україні найбільшого розвитку набули моніторингові, кадастрові і картографічні, у тому числі ГІС, інформаційні системи. Це закріплено у відповідних законодавчих актах, що стосуються управління окремими природними ресурсами. Однак нормативні, методологічні, науково-технічні і організаційні засади створення цілісної національної системи екологічної інформації в екологічному законодавстві не розвинені.

Виконання міжнародних екологічних зобов‘язань вимагає зміцнення національного еколого-інформаційного потенціалу з урахуванням нормативно-правової бази Європейського Союзу. На жаль, в силу значного зниження за останні роки інституційного потенціалу внаслідок постійних перетворень державної природоохоронної системи, зміцнення національного еколого-інформаційного потенціалу і, отже, виконання міжнародних екологічних зобов‘язань є проблематичним.

Методологічна база екологічної інформації залишається недосконалою в частині розробки і прийняття системи інтегральних екосистемних показників і оновлювання бази даних екологічного стану, вдосконалення збору і використання даних, методів оцінки та аналізу даних.

Державний екологічний моніторинг залишається, в основному, по-ресурсним і локальним і не набув комплексного характеру. Завдання щодо вдосконалення і розвитку державного екологічного моніторингу, які було визначено в Основних напрямах державної екологічної політики, не виконано.

Система екологічної паспортизації підприємств, місць видалення відходів практично не функціонує у тому обсязі, який визначено чинним законодавством і політикою європейської інтеграції. 

Національна система екологічного управління має базуватися на структурі інформаційних систем третього покоління, зорієнтованих на комплексний аналіз даних та алгоритмічні моделі вироблення рішень. Ці системи дістали назву “Системи прийняття рішень” (Decision Support Systems).

У цьому напрямку зроблені певні кроки шляхом створення технічних умов впровадження ГІС – технологій електронного картографування. Організаційні проблеми мають вирішуватися створеною Міжвідомчою комісією з питань моніторингу довкілля із секціями за відповідними напрямками, діяльність якої має здійснюватися за довгостроковою державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об‘єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дій суб‘єктів управління, господарювання, підприємств, організацій.

В Україні створені технічні умови для інтеграції ГІС в системи екологічного управління. Проблема полягає в гальмуванні процесу нарощення потенціалу внаслідок відсутності необхідних законодавчих, організаційних, кадрових та операційних змін.

Висновки

1. Інформаційна екологічна система в Україні недосконала і не відповідає європейським вимогам, перш за все таким, як зменшення інформаційного розриву між наявністю, якістю, погодженістю, стандартизованістю і доступністю даних на місцевому, відомчому, регіональному (обласному) і центральному рівнях. Це серйозно обмежує можливості Уряду приймати поінформовані запобіжні рішення і оцінювати адекватно екологічні наслідки економічних, господарських та адміністративних рішень.

2. Законодавча, методологічна, нормативна і електронна база екологічної інформації не розвинена, що призводить до стримування створення національної екоінформаційної мережі європейського зразка з механізмами ефективного і погодженого обміну інформацією на всіх рівнях управління, включаючи перегляд і розробку форматів даних, форм доступу до інформації та її розповсюдження, а також засобів зв‘язку.

3. Не функціонує національна система первинного накопичення екологічної інформації по таких джерелах, як територіальні еколого-господарські баланси, екологічна паспортизація підприємств, відходів; комплексного екологічного моніторингу басейнових екосистем.

4. В Україні створені передумови розвитку регіональних інформаційних систем, але цей розвиток гальмується відсутністю послідовних дій щодо комплексного правового, методологічного, організаційного і фінансового забезпечення.

Рекомендації

А) першочергові

1. Визначити на урядовому рівні науково-методологічний центр адаптації до європейських вимог і розвитку національної еколого-інформаційної мережі з наданням цьому центру необхідних повноважень і ресурсів.

2. Активізувати розвиток регіональних інформаційних центрів з впровадженням ГІС- технологій.

3. Задіяти систему і механізми первинного накопичення екологічної інформації, передбачених чинним законодавством і державною екологічною політикою: територіальні еколого-господарські баланси, екологічна паспортизація підприємств, відходів, екологічний моніторинг, аудит тощо.

Б) стратегічні

1. Розробити і прийняти Концепцію Національної екологічної інформаційної мережі як складову Національної системи екологічного управління із створенням регіональних та секторальних Центрів екологічних даних, ідентифікованих з європейською нормативно-методологічною базою і механізмами взаємодії з Європейським агентством з навколишнього середовища.

2. Розробити і прийняти Концепцію комплексного екологічного і економічного обліку (КЕЕО) для врахування екологічних та економічних чинників у процесі прийняття рішень.

У стислому узагальнюючому викладі, ключові рекомендації є такими:

1. Визначити політику зміцнення національного екологічного потенціалу європейської інтеграції, в першу чергу за рахунок виконання прийнятих Україною екосистемних міжнародних зобов‘язань і національних та загальнодержавних екологічних програм з необхідним корегуванням механізмів їх виконання.

2. Для створення комплексних (правових, організаційних, науково-освітніх, ресурсних, партнерських тощо) умов зміцнення національного екологічного потенціалу необхідно розробити, прийняти на законодавчому рівні і відповідно створити національну систему екологічного управління відповідно до європейських і міжнародних стандартів, тим самим гармонізувати національне і європейське екологічне законодавство, нормативно-правову базу.

3. Привести у відповідність європейським принципам і національній системі екологічного управління існуючу державну систему управління охороною навколишнього природного середовища. Для цього необхідно гармонізувати екологічне законодавство, зробити інституційні і функціональні перетворення.

4. За центральними органами управління закріпити повноваження і функції реалізації національної екологічної політики (політичні функції). Для цього Мінприроди України рекомендується реформувати в Міністерство екологічної політики (Мінекополітики України). Природоохоронні повноваження і функції передати обласним і місцевим органам влади. Необхідно внести відповідні поправки до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

5. Удосконалення адміністративно-територіального устрою України проводити з урахуванням екосистемних і басейнових особливостей навколишнього природного середовища України.

6. Для зміцнення потенціалу громадського і бізнесового (корпоративного) екологічного управління і посилення суспільної відповідальності необхідно підготувати і прийняти Закон України “Про національну систему екологічного управління”.

7. Для зміцнення потенціалу екосистемного підходу як гарантії якості середовища існування і життєдіяльності людини необхідно розробити і прийняти на законодавчому рівні національні екосистемні програми: екологічного оздоровлення радіаційно забруднених територій внаслідок Чорнобильської катастрофи і виробничої (видобувної) діяльності; екологічного відтворення підтоплених і забруднених небезпечними відходами і речовинами територій.

8. Розробити і запровадити систему заходів для зміцнення еколого-інноваційного потенціалу, потенціалу економічних механізмів і партнерської взаємодії.

9. Для зміцнення потенціалу запобігання негативного екологічного впливу на здоров‘я населення необхідно розробити і прийняти національні інноваційні стратегії імунізації населення і гігієни довкілля з пролонгацією і актуалізацією Національного плану дій з гігієни довкілля на 2000-2005 роки.

10. Потенціал екологічної культури має бути задіяний на всіх рівнях державного, громадського і корпоративного управління шляхом розробки і впровадження відповідних кодексів екологічної етики і поведінки. 

 

 


Глава 2. Гармонізація українського законодавства до європейського [1]

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2021-07-19; просмотров: 58; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.86.95 (0.011 с.)