Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні

ІV Конференцією міністрів охорони довкілля «Довкілля для Європи», що відбулась в 1998 р. у м. Орхус, Данія, одностайно було ухвалено прийняття «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища», до якої Україна приєдналась у 1999 році (ратифікована Законом України № 832-XIV від 06.07.99 року).

Конвенція сприяє переходу на демократичні принципи побудови громадянського суспільства, формуванню екологічної свідомості населення; сприяє вихованню не байдужих до проблем навколишнього середовища членів суспільства, які усвідомлюють свої права в екологічній сфері і починають розуміти взаємозалежність між своїм власним здоров'ям і станом навколишнього середовища, піклуються про збереження навколишнього середовища для себе і наступних поколінь.

Удосконалення доступу до екологічної інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень, в рамках діючої Конвенції, підвищує якість прийнятих рішень та процесу їх здійснення, сприяє поліпшенню інформування громадськості про екологічні проблеми, надає громадськості можливість висловлювати свою занепокоєність та дозволяє органам виконавчої влади забезпечувати належним чином врахування таких інтересів.  

Підписавши в червні 1994 року Угоду про партнерство і співпрацю з ЄС (EU Partnership & Cooperation Agreement), Україна зобов’язалася наблизити своє законодавство до вимог Європейського Союзу. Законодавство Європейського Союзу визнає важливість прозорості і участі громадськості в екологічному управлінні. Вимоги ЄС щодо доступу до інформації та участі громадськості у прийнятті екологічних рішень називаються горизонтальними вимогами, бо вони стосуються всіх областей екологічного права.

Те законодавство ЄС, яке вже діє, включає Дерективу 90/313/ЕЕС про свободу доступу до інформації про довкілля, з поправками („Директива про екологічну інформацію”) та Директиву 85/337/ЕЕС про оцінку деяких громадських і приватних проектів на довкілля, з поправками, внесеними Директивою 97/11/ЕС („Директива про екологічну оцінку”), а також кілька законодавчих актів ЄС, які надають громадськості конкретні права по доступу доінформації і участі в прийнятті екологічних рішень.

Директива 90/313/ЕЕС про свободу доступу до інформації про довкілля встановлює загальне право громадян на будьт-яку екологічну інформацію, якою володіють державні органи, включаючи інформацію про всі адміністративні заходи, такі як видача дозволів та ліцензій.

Директива 85/337/ЕЕС про оцінку деяких громадських і приватних проектів на довкілля, з поправками, внесеними Директивою 97/11/ЕС („Директива про екологічну інформацію”), забезпечує участь громадськості у прийнятті рішень щодо пропонованих проектів. Разом із самою екологічною оцінкою, запити про згоду на розвиток повинні бути оприлюдені у відповідний термін, щоб дати моживість висловити свою думку до надання згоди на розвиток. Конкретна процедура таких консультацій може включати визначення місць, де можна ознайомитись з результатами екологічної оцінки, способу інформування громадськсті і виду консультацій, а також відповідних часових рамок для різних стадій цієї процедури.

Директива 96/61/ЕС, яка стосується інтегрованого попередження та зменшення забруднень вимагає від країн-членів забезпечення того, щоб запити на одержання дозволів на нові виробництва або на істотні зміни існуючих виробництв були доступні для громадськості протягом достатнього періоду, який дозволить громадськості висловити свої зауваження з приводу запитів до того, як уповноважений орган управління прийме рішення. Рішення уповноваженого органу, включаючи копію дозволу, а також результати моніторингу, який вимагається згідно наданого дозволу, які має в своєму розпорядженні уповноважений орган, також повинні бути надані для відома громадськості.

За висновками іноземних експертів у рамках українсько-данського проекту «Допомога Україні у впровадженні Орхуської конвенції», який було завершено у березні 2003 р., українське законодавство по багатьом питанням Орхуської конвенції є більш прогресивним, однак, відсутність механізмів прямої дії в більшості нормативно-правових актів перешкоджає успішному виконанню вимог Орхуської конвенції. Окремі норми Орхуської конвенції є в Законах України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про інформацію», «Про звернення громадян», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про планування і забудову територій», «Про об'єднання громадян», «Про місцеве самоврядування», «Про молодіжні і дитячі громадські організації».

Міністерством охорони навколишнього природного середовища України відповідно до вимог Орхуської конвенції був підготовлений Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України в зв'язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища». Він був затверджений Верховною Радою України 28 листопада 2002 р. за № 254-IV.

Для розробки реальних механізмів виконання Орхуської конвенції Мінприроди України підготувало проекти двох постанов Кабінету Міністрів України про затвердження двох положень, які б сприяли виконанню вимог Орхуської конвенції всіма зацікавленими органами виконавчої влади. Однак, за рекомендацією Кабінету Міністрів України, Мінприроди України підготувало замість постанов два накази від 18 грудня 2003 року за №№ 168, 169 «Про затвердження Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» і «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації» і провело їх державну реєстрацію в Мінюсті України 04 лютого 2004 р. за №№ 155/8754 і 156/8755.

Після вступу Орхуської конвенції в силу, в Україні активізувалися дії органів виконавчої влади в напрямку створення відкритої інформаційної системи. Були створені веб-портали Кабінету Міністрів і органів виконавчої влади, що розширило можливості населення отримувати інформацію про їх роботу не тільки за допомогою преси, радіо і телебачення.

Для створення умов збору, обробки й аналізу екологічної інформації й інформування громадськості було прийнято ряд нормативнол-правових документів:

- Постанова Верховної Ради України від 04.11.04 р. № 2169-IV “Про інформування громадськості з питань, що стосуються навколишнього середовища”;

Доручення Прем'єр-міністра України від 17.11.04 р. без/№ «До постанови ВРУ від 04.11.04 р. № 2169-IV», якими передбачено розробку і затвердження до 30.12.04 р. двох Положень: «Про щоквартальне інформування населення через засоби масової інформації про об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища (10 об'єктів)» і «Про мережу загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи». Початок функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи заплановано на 2005 р. але така система не була створена.

Для вдосконалення існуючої в Україні централізованої структури прийняття рішень на державному рівні і децентралізованої - на регіональному і місцевому рівнях за участю громадськості були прийняті наступні державні документи:

- Указ Президента України від 31.07.2004 р. «Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 «Деякі питання забезпечення участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики».

У вищезгаданому Указі Президента України доручалося Кабінету Міністрів України:

розробити і затвердити порядок проведення консультацій з громадськістю;

створити Громадські ради при органах виконавчої влади всіх рівнів і органах місцевого самоврядування;

роз'яснити в засобах масової інформації зміст законодавства про участь громадськості;

організувати підвищення кваліфікації в напрямку глибокого вивчення сучасних комунікативних технологій;

доручити Держкомітету телебачення і радіомовлення України завершити розробку рекомендацій для органів виконавчої влади всіх рівнів щодо порядку обробки пропозицій громадськості, опублікованих у засобах масової інформації, а також отриманих під час проведення консультацій з громадськістю;

рекомендувати органам місцевого самоврядування вжити додаткових заходів для розширення участі громадян і їх об'єднань в обговоренні та вирішенні важливих питань місцевого значення.

З метою створення нормативно-правової бази для реальної участі громадськості у прийнятті екологічно важливих рішень були прийняті:

- Постанова Кабінету Міністрів України від 18.05.2005 р. № 356 “Про додаткові заходи щодо залучення громадськості до участі в управлінні державними справами”

- Указ Президента України від 15.09.2005 р. № 1276/2005 “Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”;

- Доручення Прем’єр-Міністра України від 24.09.2005 р. № 48164/1/1-05 “До Указу Президента України від 15.09.2005 р. № 1276/2005 “Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”.

Доступ до екологічної інформації

Для підвищення рівня інформування громадськості щодо проблем навколишнього середовища в системі Мінприроди України здійснюються наступні заходи:

• у 2000 р. була створена веб-сторінка Мінприроди України, а у 2003 р. створено веб-портал (http://www.menr.gov.ua), на якому розміщується екологічна інформація, матеріали присвячені діяльності Громадської Ради при центральному апараті Мінприроди України та його територіальних органах; створені окрема веб-сторінка Орхуського информаційно-тренінгового центру;
• до 2002 року готувалась і видавалась Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні, немає Доповіді за 2003, 2004рр.
• регулярно проводяться прес-конференції і брифінги для засобів масової інформації;
• Міністерство бере участь у підготовці парламентських слухань з екологічних проблем;
• за сприяння Мінприроди було відкрито Орхуський інформаційно-тренінговий центр;
• відбулася презентація результатів Проекту Європейського Союзу «Інформація, освіта та поінформованість громадськості, ННД» (далі - Проект). Проект було завершено у грудні 2004 р. його основні результати у вигляді посібників для держслужбовців, громадськості і тренерів, призначених для поширення інформації про права населення, гарантованих Орхуською конвенцією, використовуються в програмах навчальних закладів і громадських організацій, що проводять тренінги;
• фахівці в системі Мінприроди України готують статті з екологічної тематики для преси, беруть участь у тематичних теле- та радіо- передачах, готують відповіді на інформаційні запити громадських організацій і окремих громадян.

Участь громадськості у прийнятті рішень

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади Мінприроди має оприлюднювати інформацію про:

• стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів;
• надзвичайні екологічні ситуації та заходи щодо їх ліквідації та джерела забруднення;
• розробку та прийняття екологічних програм, планів дій, а також документів з питань екологічної політики;
• екологічні проблеми галузі чи регіону та можливі шляхи їх вирішення з метою залучення населення до участі у вжиті рішень, що стосуються навколишнього природного середовища;
• наміри щодо розміщення об'єктів підвищеної екологічної небезпеки, які вимагають проведення оцінки впливу на навколишнє природне середовище;
• наміри щодо видачі відповідних документів на використання природних ресурсів місцевого значення, а також на забруднення навколишнього природного середовища, що видаються в межах їх повноважень;
• ідентифіковані живі змінені організми у відповідності до міжнародних угод, які можуть бути імпортовані в країну;
• досвід співпраці з громадськістю у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;
• інші екологічні аспекти чи фактори, що є важливими для громадськості при здійсненні нею громадської екологічної експертизи чи реалізації інших екологічних прав ».

Але на сьогодні не створено реальних механізмів системи оприлюднення цієї інформації. А повідомлення в ЗМІ носять суб’єктивний, часто катастрофічний характер.

Мінприроди України має досвід у проведенні громадських слухань з двох Положень «Про участь громадськості в прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» та «Про порядок надання екологічної інформації», що проходили 12.10.02 р. у рамках українсько-данського проекту «Допомога Україні у впровадженні Орхуської конвенції».

Особа, яка приймає рішення, визначає тривалість громадського обговорення в залежності від виду запланованого рішення. Тривалість громадського обговорення не може перевищувати:

3 місяців - для міждержавних, державних, регіональних програм, планів, стратегій, концепцій, проектів нормативно-правових актів, здійснення діяльності, яка справляє чи може справити негативний вплив на стан довкілля або рішень щодо витрат, пов'язаних із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок Державного фонду охорони навколишнього природного середовища;

2 місяців - для місцевих програм, планів дій, стратегій; прийняття рішень щодо витрат, пов'язаних із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;

1 місяця - для видачі відповідних документів на використання природних ресурсів, на навмисне вивільнення генетично змінених організмів у довкілля, а також рішень щодо діяльності, яка справляє чи може справити негативний вплив на стан довкілля.

На практиці, як відзначає Благодійний фонд “ЭкоПраво-Львів”, до прийняття цього положення Міністерство часто не дотримувало положень зазначеної статті та приймало рішення в такий короткий термін після інформування громадськості, що унеможливлювало її участь. Як, наприклад, під час державної екологічної експертизи ТЕО каналу Дунай-Чорне море, висновок експертизи був прийнятий на 7-й день після інформування громадськості шляхом опублікування Заяви про екологічні наслідки діяльності. Але, як з’ясувалося пізніше, органи місцевого самоврядування, які не підпорядковані Мінприроди України, порушили строки інформування громадськості. Ця справа набула в Україні широкого розголосу, проводилися круглі столи громадськості, була розпочата судова справа за заявою Благодійного фонду «ЕкоПраво-Львів», яка ще і досі не завершена. Але, незважаючи на багаточисельні листи громадян, закордонних та вітчизняних громадських організацій будівництво каналу продовжується. Аналогічне ігнорування громадської думки відбувається при будівництві Ташлицької гідроакумулюючої станції, Рівненської та Хмельницької атомних станцій. Демократичні принципи обговорення з громадськістю важливих екологічних рішень поступово впроваджуються в Україні.

Можливості участі громадськості в розробці політики в сфері навколишнього середовища передбачені   постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 «Деякі питання забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики». Ця постанова затвердила «Порядок проведення консультацій із громадськістю з питань формування та реалізації державної політики», що дозволило частково розширило сферу дії Орхуської конвенції на всі органи державної влади у всіх галузях народного господарства. Крім того було підготовлено та видано Секретаріатом Кабінету Міністрів України методичні рекомендації «Консультації з громадськістю. Напрями, технології, досвід» тиражем 1500 прим., які розповсюджувалися на Громадських слуханнях “Обговорення проекту Державного бюджету України на 2005 рік” 22 вересня 2003 р. Секретаріат Кабінету Міністрів започаткував практику залучення громадських організацій на громадські слухання з різних питань, але не зміг витримати терміни розсилки запрошень за 1 місяць. Про початок заходу повідомлялося за 3-7 днів, а матеріали роздавалися прямо на громадських слуханнях, що унеможливлювало активну участь громадськості щодо надання зауважень та пропозицій. Щоправда, залишені письмові зауваження, частково знаходили відображення в резолюції таких слухань і резолюції розсилалися авторам пропозицій. А ось подальша доля врахування громадської думки на наступних стадіях опрацювання документів залишалася невідомою.

Доступ до правосуддя

Для забезпечення прав будь-якої особи на отримання екологічної інформації в Кодексі України про адміністративні правопорушення у Ст. 91-4 «Відмовлення в наданні екологічної інформації, навмисне її приховування або фальсифікація» передбачено адміністративну норму, яка попереджує такі порушення:

«Відмова в наданні своєчасної, повної та достовірної екологічної інформації, навмисне її приховування або фальсифікація, неправомірне відхилення інформаційного запиту – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб органів, відповідальних за екологічне інформаційне забезпечення, – у розмірі від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

 Суд вирішує усі суперечки про захист прав і волевиявлень громадян. Тому, суд не може відмовити особі в прийнятті позовної заяви на підставі того, що воно може бути розглянуте в попередньому досудовому порядку.

Наприклад, відповідно до Ст. 35 Закону України “Про інформацію” у випадку відмови у наданні документу для ознайомлення або відстрочки задоволення запиту, у тому числі й екологічної інформації, запитувач має право оскаржити відмову або відстрочку в орган вищого рівня (такий порядок називається досудовим). Якщо ж на цю скаргу надано негативну відповідь, громадськість має право оскаржити таке відмову в суд (цей порядок називається судовим). Виходячи з конституційних положень, у випадку порушення прав на отримання екологічної інформації тільки громадянин або громадська організація, чиї права порушені, вирішує питання про способи захисту прав: досудовий або судовий. Тобто, громадськість сама вирішує, куди їй раніше звернутися: у вищий орган, а потім вже до суду, або вона відразу звернеться до суду.

Відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України (ЦПКУ) та Закону України “Про звернення громадян” (щодо адміністративних скарг) рішення надаються у письмовій формі.

Відповідно ст.67 ЦПКУ рішення і постанови розсилаються сторонам, прокурору, що брав участь у судовому процесі, третім особам.

Відповідно ст.216 ЦПКУ сторонам і третім особам, залученим до участі в справі, що фактично не були присутніми в судовому засіданні при розгляді справи, суд надсилає копії рішення і постанов.

У відповідності зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється винятково судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви або скарги тільки на тій підставі, що його вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Конституційне право громадян на судовий захист закріплено, насамперед, у ст. 4 ЦПКУ. Відповідно до зазначеної статті будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або заперечуємого права або інтересу, що охороняється законом.

Істотною гарантією цього права є положення норми частини 2 цієї статті про те, що відмова від права на звернення до суду є недійсним. Процесуальний закон вважає не мають правових наслідків угоди або умови договорів про відмову від можливості звернутися до суду із заявою про захист своїх прав.

Ст. 10 ЦПКУ закріплює принцип гласності судового розгляду. Відповідно до ч. 1 цієї статті розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Згідно ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, волі та законних інтересів незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону.

У відповідності зі ст. 9 вищевказаного Закону ніхто не може бути обмежений у праві на одержання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

На вимогу зацікавленої сторони територіальні органи Мінприроди України видають копії постанов, протестів, рішень і іншої документації, що є в їх розпорядженні і стосуються суті порушених питань.

У 2004 р. в суді на розгляді була одна єдина справа з питання охорони навколишнього природного середовища, відповідачем по якому було Мінприроди України, у зв'язку з чим представництво інтересів Міністерства здійснювалося Юридичним управлінням.

Дана справа розглядалася за позовом Благодійного фонду «ЕкоПраво-Львів» до Мінприроди України про визнання недійсним висновку державної екологічної експертизи Минекоресурсів України «Створення глибоководного судноплавного каналу Дунай-Чорне море на українській дільниці дельти».

Спірні питання, що виникали по даному природному об'єкту, були вирішені в судовому порядку у відповідності зі ст.9 Орхуської конвенції.

На жаль, ще не створені адміністративні суди, що могли б прискорити рішення спірних питань з різних процедур, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, хоча створення цих судів законодавством України вже передбачено.

Судової практики поки що недостатньо, але інформування щодо реальних судових справ здійснюється як громадськими організаціями, так і органами виконавчої влади. Це сприяє співробітництву органів виконавчої влади з громадськістю, підвищує рівень правової освіти населення.

Звичайно люди ототожнюють доступ до правосуддя із судами. Однак існує кілька інших можливостей оскаржити прийняте рішення. Серед найбільш розповсюджених – адміністративні скарги і скарги до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмена).

Зверенння до суду може зайняти багато часу і часто – значних витрат. Набагато швидшим, простим і економним способом може стати заперечення неправильного рішення або процедури в позасудовому порядку. Існують чотири основних способи зробити це, хоча і результативність буде різною в кожному конкретному випадку й у конкретній країні:

1. Оскарження прийнятого рішення у вищий державний орган.

2. Оскарження в адміністративному суді.

3. Подача скарги на прийняте рішення омбудсмена.

4. Подача скарги прокуророві.

6.2 Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища

Стан та кроки становлення громадського екологічного руху в Україні

Надзвичайно важливе значення у підвищенні ефективності екологічної політики, формуванні екологічної культури загалом має активізація природоохоронної діяльності громадян, масових громадських організацій і рухів. Сьогодні вже стає очевидним, що вирішення екологічних проблем не може бути прерогативою лише вчених, чиновників чи підприємців. Люди дедалі більше відчувають на собі негативні наслідки екологічно шкідливих виробництв, які забруднюють довкілля і підривають їхнє здоров’я. Росте усвідомлення необхідності змін в ставленні до природи. Значення цього усвідомлення полягає в тому, що воно органічно пов’язане з розвитком екологічної активності, з масовим екологічним рухом, який спрямований на подолання екоологічних небезпек і вирішення екологічних проблем як на регіональному, так і на місцевому рівні.

Життєздатність демократичного суспільства великою мірою залежить від наявності постійного, конструктивного діалогу між урядом і звичайними людьми, між громадськістю і органами державної влади в регіонах.

Громадські організації представляють інтереси громадян. Вони мають інформацію про реальний стан довкілля і доводять цю інформацію до урядовців. Громадські організації можуть суттєво впливати на свідомість населення, тим самим створювати умови для кращої реалізації державної політики, сприяти подоланню труднощів перехідного періоду.

Екологічний громадський рух відбиває основні тенденції соціально-економічного розвитку, реалії екологічних проблем, які викликані в першу чергу діяльністю людини.

Цілком очебидно: якщо процес виробництва матеріальних благ і далі матиме такий неконтрольований і необмежений характер, то він маже зруйнувати не тільки штучні системи, створені людиною, а й порушити природні цикли та взаємозв’язки. Постало питання про пошуки принципово нового, гармонійного поєднання людської діяльності на навколишнього середовища, про утвердження нових відносин між природою та суспільством. Саме тому формування екологічної культури виступає як важлива закономірність сучасного етпу розвитку суспільства в плані вирішення поставлених питань, а екологічний рух є одним з найвпливовіших напрямків формування екологічної свідомості.

Екологічний рух бере свій початок ще з 50-х роківа, коли вчені дедалі настійливіше стали звертати увагу громадськості на якісне погіршення продуктів харчування, на небезпечні наслідки швидкого накопичення відходів і т. ін. Перші екологічні акції, що проводилися окремими екнузіастами (збирання і знищення сміття, банок) не мали якогось політичного забарвлення. проте сприяли зародженню екологічної свідомості людей.

У 60-х - на початку 70-х років з’являється ряд праць, зокрема перша доповідь римського клубу „Межі зростання”, які справили глибокий вплив на громадськість і відіграли віжливу роль у становленні масового екологічного руху. Вперше було показанозагрозливу картину змін, до яких призведе невпинне зростання виробництва, хижацьке ставлення до природних ресурсів. Наростання екологічної кризи призвело до формалізації громадського руху, створення об’єднань, клубів, тематичних груп, а з часом великих громадських організацій національногорівня. Активіти екоруху сформували основні завдання: захист живої природи та ощадливе використання ресурсів.

В 70^ті-90^ті роки формується політико-філософська основа екологічнорго руху. В деяких країнах Європи створюються партії „зелених”, які увібрали в себе незначну, але активну частину громадських організацій (це відчувалось в Англії, Франції, Італії, Швеції, Німеччині та інших країнах).

В Радянському Союзі неадекватною реакцією на поширення екологічних ідей була в цей час діяльність Товаритва охорони пироди, яке налічувало майже 50 млн. чоловік. З одного боку, через залежність від партійно-урядової номенклатури зводилась до мінімуму несанкціонована громадська активність, створювалась ілюзія демократії, а з іншого боку – це була можливість для реальної природоохоронної роботи, формування початків екологічної свідомості. Але звичайно, про реальний вплив на державну політику не могло мути й мови.

В 70 ^ті-80^ті роки самостійно створюються і працюють при студентських колективах ВУЗів добровільні студентські дружини охорони природи. У різні роки їх чисельність коливалась близько 45 одиниць. Наведення чистоти у житловій забудові, у парках міст та лісопарках, боротьба з пожежами на торф’яниках та інше – були основними діями цих громадських екологічних підрозділів.

Загострення політичної ситуації в кінці 80^х років, грандіозна екологічна катастрофа в Україні - аварія на Чорнобильській АЕС – призвели до бурхливого зростання природоохоронної діяльності, створення поружного, справді громадського об’єднання - Української екологічної асоціації „Зелений світ”. Ця організація дуже швидко стала значною силою не тільки в природоохоронному русі, а й у становленні національно – демократичного, патріотичного руху України. Такі акції, як демонстрації, пікетування, спрямовані проти небезпечних для природи і здоров’я людей промислових і особливо атомних об’тів були досить вагомими і важливими.

Саме на базі „Зеленого світу” виникла Партія Зелених України, проте створення партійної структури на базі громадянського утворення спричинило організаційні проблеми, а в подальшому і розкол „Зеленого світу”.

 Взагалі – це період початку формування масового громадського руху не тільки в Україні, а і у багатьох країнах СНД та східної Європи. 1991 рік поклав початок процесу знаменної екологічної акції світового значення - «Довкілля для Європи». Ця ідея міжнародної екологічної співпраці навіяна визначними політичними перетвореннями, що відбулись в Європі у 1989-1991 роках і бажанням створення нового «Європейського Екологічного Простору» (конференція міністрів довкілля країн-членів ЄЕК ООН та організації Економічного Співробітництва і Розвитку» у Доброжиші, Чехія). Події, що відбувались в Європі у цей період стимулювали створення першої групи самостійних природоохоронних організацій та Національного екологічного центру України.

Подальший період (1992–1997 роки) характеризується продовженням становлення масового громадського руху в Україні, синхронно з розвитком зазначеного вище процесу «Довкілля для Європи», при активній підтримці і сприянню іноземних донорських та благодійних організацій.

Для українських екологічних організацій на початку цього періоду характерним є самоутвердження і збільшення кількості екологічних організацій, що приводить інколи до дроблення колективів крупних екологічних організацій. У той же час представники екологічних організацій беруть активну участь у підготовці різних міжнародних екологічних форумів, що відбувались у цей час в країнах Європи.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища підтримало створення у 1996 року Громадської Ради всеукраїнських організацій природоохоронного спрямування у яку ввійшли представники представники найпотужніших екологічних організацій (серед них: Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська дитяча спілка “Екологічна варта”, Всеукраїнська екологічна Ліга, ВЕГО “Мама – 86”, Всеукраїнський екологічний благодійний фонд “Геоеко-ХХІ століття”, Всеукраїнський благодійний фонд “Паросток”, Всеукраїнський комітет підтримки Програм ООН щодо навколишнього середовища ЮНЕПКОМ, Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України, Національний екологічний центр України, УЕА “Зелений світ”, “Україна. Порядок денний на ХХІ століття”, Українське ботанічне товариство, Українське відділення міжнародної спілки “Екологія людини”, Українське географічне товариство, Українське товариство охорони птахів та інші).

Аналогічні громадські ради були створенні при Держуправліннях.

Створення при Міністерстві Громадської ради, було важливим кроком у процесах координації діяльності, розширення участі громадськості у процесах прийняття екологічно важливих рішень як складова процесу формування громадянського суспільства в Україні.

Основними завданнями Громадської ради є:

– активізація процесу формування свідомої і активної позиції громадськості щодо подальшого розвитку екологічної політики України та підтримка громадських ініціатив з участі у цьому процесі,

– організація обміну екологічною інформацією між Міністерством екології і природних ресурсів та громадськістю України,

– сприяння розвитку законодавчо-нормативної бази та практичному здійсненню екологічного контролю і моніторингу стану навколишнього природного середовища.

На засіданнях Громадської ради були розглянуті та ухвалені найбільш важливі рішення:

• Про стан водних об’єктів в Україні та заходи щодо їх відновлення.
• Про порушення природоохоронного законодавства на регіональному та національному рівнях.
• Громадська оцінка державної екологічної політики.
• Комплекс питань, що стосувався про недоцільності термінової добудови Ташлицької гідроакумулючої електростанції.
• Про стан заповідної справи в Україні, про стан збереження біорізноманіття та створення екологічної мережі України.
• Питання екологічної освіти та виховання в сучасних умовах.
• Питання будівництва каналу Дунай-Чорне море, газопроводу Ялта-Форос-Севастополь.

Об’єднання громадських організацій навколо спільної участі в Громадських радах в значній мірі сприяє активізації їх діяльності, що дає змогу звернути увагу держави до необхідності реформування й розвитку екологічної політики. Громадські екологічні організації, не зважаючи на зниження фінансової підтримки з боку донорських іноземних організацій та з боку державних установ проводять велику роботу у напрямках розширення екологічної просвіти і освіти, проведення екологічних акцій присвячених Дню довкілля, міжнародного дня охорони природи, здійснення екологічної експертизи будівництва об’єктів виробництва, охорони і збереження басейну Дніпра, Південного Бугу, малих річок.

На фоні ратифікації Україною «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (липень 1999 року) відбувається подальша консолідація і розвиток громадських екологічних організацій, підвищення професіональної спроможності місцевих екологічних організацій з влиттям до них працівників органів державного екологічного управління, водного і лісового господарства, що звільнились з державної служби у зв’язку з реалізацією адмінреформи та виходом на пенсію, залучення науковців до діяльності ГЕО.

Період 1999 – 2005 років характеризується активною участю цілого ряду громадських організацій, в першу чергу - учасників Громадських рад, до підготовки проведення, а потім і у самому проведенні, в Києві в 2003 році 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів довкілля «Київ – 2003». У цей же період в Україні проведено п’ять всеукраїнських конференцій екологічної громадськості, де ГЕО ставили важливі теми для обговоренні участі громадськості у формуванні державної екологічної політики, впровадження принципів збалансованого розвитку, розв’язанні транскордонних екологічних проблем, поширенні інформації, розвитку екологічної освіти.

Надзвичайно важливим етапом в становленні громадського екологічного руху в Україні є підготовка Доповіді українських НУО „Громадська оцінка екологічної політики Україні”, яка є на сьогодні єдиним не тільки в Україні, але й в Європі системним оціночним документом громадськості.

Існуючі проблеми діяльності громадських екологічних організацій (ГЕО)України

Наявні проблеми ГЕО України можливо згрупувати по трьох важливих напрямках діяльності:правові відносини, фінансове забезпечення, стосунки з державними та недержавними інституціями.

Правові аспекти діяльності ГЕО

Впродовж тривалого періоду часу громадські організації зверталися до органів законодавчої та виконавчої влади з пропозиціями щодо участі громадськості в процесі підготовки та обговорення законодавчих актів з питань охорони навколишнього середовища. Такі можливості гарантуються Оргуською конвенцією, яку ратифікувала Україна, а також національним законодавством.

Але, незважаючи на велику кількість нормативних актів, правове поле громадських екологічних організацій в Україні досі не систематизоване і термінологія стосовно назв їх не відпрацьована. Це призводить до того, що закони, та підзаконні акти які регулюють уставну, господарську, благодійну діяльність і оподаткування громадських організацій взагалі термінологічно заплутані та часто суперечать одне одному. Таке положення викликає непорозуміння між органами, що реєструють громадські організації (наприклад між Мін’юстом України і місцевими державними адміністраціями). Громадські організації н