Глава 8. Міжнародна інтеграція України

В галузі охорони довкілля

 

Охорона довкілля є одним із ключових секторів міжнародної інтеграції в 21 столітті. Особливо це стосується європейського континенту. В той же час, незважаючи на активну інтеграційну риторику, Україна майже не приділяє уваги інтеграційним зусиллям в екологічній сфері. Так, наприклад, довкілля не входить до пріоритетних секторів співпраці з Європейським Союзом, хоча процес приєднання країн ЦСЄ до ЄС показав велику важливість саме екологічного сектору.

 

Двостороннє співробітництво

 

Питання охорони навколишнього природного середовища як чутливого фактору світової політики та економіки обговорюється десятиліттями. Зараз можна констатувати, що “екологічне” питання стало важливим чинником у боротьбі за конкурентоспроможність, а екологічні стандарти грають не останню роль при проведенні торгівельних переговорів.

Внаслідок діяльності людини, особливо за останнє століття, ресурсний потенціал нашої планети зменшився, що в свою чергу загострило питання збереження та відтворення природних ресурсів з метою забезпечення сталого розвитку. Це дає поштовх для пошуку нових шляхів розвитку держав та перегляду системи відносин між людиною та природою.

У світі поширюється ідея щодо досягнення нового якісного економічного зростання. Європейські політики бачать майбутнє у “соціально та екологічно орієнтованій ринковій економіці”, в якій би головну роль відігравала “моральна відповідальність за прийдешні покоління”.

Вирішення екологічних проблем вимагає від країн активної співпраці як на двосторонній, так і на багатосторонній основах. Тільки шляхом переговорів та знаходження спільних рішень можна подолати наслідки та попередити їх у майбутньому. Саме тому роль екологічної дипломатії набуває важливості та значимості зараз, коли людство усвідомило, що навколишнє природне середовище не має кордонів і тільки спільними діями ми можемо навести “екологічний” порядок у спільному домі – планеті Земля. Дипломати усіх країн мають усвідомити, що вирішення чи попередження екологічних проблем так саме важливо, як підтримання миру у світі. Зволікання в цьому – це закладання міни уповільненої дії для прийдешніх поколінь.

Становлення України як незалежної демократичної держави відбувається в період кардинальних політичних і економічних зрушень в українському суспільстві і історичних змін в системі міжнародних відносин.

З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал, Україна може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.

Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства.

Серед найголовніших завдань зовнішньої політики України визначено поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Україна розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи.

Україна беззастережно додержується принципу сумлінного виконання всіх своїх міжнародних зобов’язань і вважає належним чином ратифіковані договори частиною свого внутрішнього права.

Однією з головних пріоритетних функцій зовнішньої політики України відповідно до її найважливіших загальнонаціональних інтересів та завдань є участь у вирішенні глобальних проблем сучасності, в тому числі охороні навколишнього природного середовища.

Розв’язання екологічних проблем неможливе без широкого та активного міжнародного співробітництва. Це зумовлено:

§ глобальним характером екологічних проблем;

§ транскордонним характером забруднення;

§ міжнародними зобов’язаннями України щодо охорони довкілля;

§ вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями залучення іноземних інвестицій.

Міжнародна діяльність України у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснюється в рамках підписаних конвенцій, протоколів та двосторонніх угод і спрямовується як на розв’язання спільних екологічних проблем, так і на формування позитивного іміджу нашої держави.

Україна є стороною біля 50 двосторонніх угод. Хоч більшість цих угод носить рамковий характер, їх слід вважати належним підґрунтям для подальшого поглиблення співпраці, оскільки вони дають можливість визначити шляхи взаємодії з тієї чи іншої проблематики.

На сьогоднішній день Україна підписала двосторонні угоди із такими країнами як, зокрема, США, Канада, Німеччина, Королівство Нідерландів, Королівство Данія, Російська Федерація, Республіка Білорусь, Грузія, Молдова, Польща, Турецька Республіка, Угорська Республіка, Південно-Африканська Республіка тощо.

Двосторонніми угодами передбачені такі основні напрямки співробітництва:

§ вжиття узгоджених заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу глобальних змін природного середовища і клімату на економіку і людину;

§ взаємне оперативне інформування про загрозу значного транскордонного забруднення території однієї з сторін та прогнози його розповсюдження;

§ організація екологічної освіти і виховання населення;

§ інформаційний обмін у сфері охорони навколишнього природного середовища;

§ гармонізація екологічного законодавства, нормативно-правового регулювання охорони навколишнього природного середовища та природокористування;

§ удосконалення економічного механізму управління якістю довкілля та природокористування.

Двостороннє співробітництво в екологічній галузі сприяє реалізації державної екологічної політики на міжнародному рівні і створює сприятливу атмосферу взаємовідносин з сусідніми і віддаленими країнами як в частині реалізації завдань, що випливають у зв’язку із загостренням глобальних екологічних проблем, так і в контексті розвитку регіональних процесів та можливого транскордонного впливу негативних явищ природного і техногенного характеру.

Особливу цінність мають двосторонні відносини в частині вивчення досвіду вирішення певних екологічних питань та принципів побудови державної екологічної політики.

Слід відзначити, що пріоритети у сфері двостороннього співробітництва дещо змінювалися за минуле десятиріччя і з цієї точки зору можна виділити три періоди розвитку взаємовідносин з країнами світу.

У 1991-95 роках найбільш активно розвивався процес створення договірно-правової основи співробітництва шляхом підписання Угод, Меморандумів, Протоколів, що заклали основні принципи, визначили напрями та форми стосунків на державному або відомчому рівні в природоохоронній галузі.

У 1996-1998 роках тривав процес розбудови взаємовідносин шляхом розробки спільних планів дій, проведення засідань комітетів, робочих груп та інших керівних і координуючих органів, створених на виконання підписаних договорів.

У 1999-2004 роках двосторонні стосунки здійснювалися переважно з країнами-донорами; з усіма іншими країнами-партнерами, частіш за все, за вимогами обставин та в рамках міжнародних конвенцій глобального або регіонального рівнів.

Негативним фактором розвитку двостороннього співробітництва є часті зміни у керівництві природоохоронного міністерства. Загальна стратегія розбудови двосторонніх відносин відсутня, внаслідок чого іноді пропонується терміново розробити міжурядову угоду з країною відвідання, не прораховуючи можливість здійснення контактів взагалі і ступеня дійсної зацікавленості сторін у співробітництві.

Пропозиції

§ розробити чіткі критерії підготовки міжнародних угод;

§ паралельно із підготовкою тексту угоди доцільно готувати план заходів по її виконанню, а також, в разі необхідності, створювати робочі групи;

§ розробити механізм фінансового забезпечення виконання положень Угод та контроль за використанням коштів;

§ проводити науковий супровід визначення пріоритетних питань двостороннього та багатостороннього співробітництва, реалізації досягнутих домовленостей, їх фінансового забезпечення;

§ здійснювати координацію з іншими міністерствами та відомствами;

§ вести базу даних щодо міжнародних угод в сфері охорони навколишнього природного середовища, стороною яких є Україна;

§ активізувати співробітництво із дипломатичними представництвами України за кордоном з метою їх залучення до проведення міжнародного переговорного процесу по тій чи іншій угоді;

§ проводити пошук та залучення іноземних інвесторів до підготовки та реалізації спільних проектів в сфері охорони навколишнього природного середовища з питань, що становлять пріоритетне значення для України.

§ інформувати громадськість щодо пріоритетів зовнішньої політики в сфері екології, ефективності виконання досягнутих домовленостей, пріоритетів зовнішньої політики в цій галузі;

§ підсилити роль природоохоронних НУО у процесі виконання домовленостей.