Нові підходи до екології і здоров'я

Відоме співвідношення генетичних і екологічних чинників, факторів способу життя і системи охорони здоров'я (20 %, 20 %, 50 %, 10 % відповідно) у їх можливості впливати на здоров'я не відображає дійсність у регіонах зі значним антропогенним навантаженням та тих, що вважаються зонами екологічного лиха. На цих територіях відсоток впливу несприятливих чинників середовища на здоров'я може бути значно більшим і повинен вираховуватися окремо.

При цьому необхідно приймати до уваги, що епідеміологічні дослідження в галузі гігієни довкілля є високозатратними, і більшістю подібні проекти реалізуються за участі кількох держав, часто під егідою ВООЗ.

В останні 30 років у світі для оцінки ступеню впливу чинників довкілля на здоров'я застосовують методологію оцінки ризиків.

Цей вид аналізу є найбільш прийнятним в управлінських рішеннях, оскільки допомагає:

- співставити ризики різної етіології і визначити найбільш значущі;

- характеризувати кількісно потенційну і реальну шкоду здоров'ю населення;

- визначити пріоритетність існуючих загроз;

- сформулювати ефективну стратегію і тактику регулювання ризиків.

Необхідно визнати, що впровадження методології оцінки ризиків в практику прийняття управлінських рішень стримується окрім звичайного консерватизму посадових осіб і їх радників, відсутністю в Україні відповідної нормативної документації. Рідкісними є і систематизовані комп'ютерні бази токсикометричних даних та залежностей доза-ефект, які необхідні для оцінки ризику.

В сучасній Україні, де в умовах постійного і значного забруднення атмосферного повітря проживають майже 30 мільйонів людей, оцінка ризику впливу антропогенних чинників та можливих збитків для здоров‘я населення набуває першочергового значення. Так вирішується проблема у більшості розвинених країн, де широко застосовуються найновіші міждисциплінарні знання, соціальна інформація та імовірнісна оцінка ризику для здоров’я населення від забруднення довкілля. При цьому виходять з того, що постійна присутність у довкіллі речовин, потенційно небезпечних для здоров’я людини факторів ризику, завжди створює той чи інший ступінь реального ризику. Якщо фактори (джерела) ризику є якісною ознакою небезпеки, то ризик для здоров’я характеризує небезпеку кількісно.

Отримані за останні десятиліття дані про вплив ксенобіотиків на імунну систему організму людини сприяли появі нового напрямку медицини -  імунотоксикології. Його розвиток безпосередньо пов’язаний із вирішенням питань нормування імунотоксичних сполук, що з одного боку важливо для гігієнічної оцінки якості навколишнього середовища, з іншого - для оцінки ризику, прогнозування і попередження впливу факторів довкілля на здоров"я населення. Все це є основою первинної профілактики захворювань як алергічного, аутоімунного, інфекційного походження, так і злоякісних новоутворень, передумовами яких є пригнічення імунної системи.

Відтак наукове обґрунтування основних принципів визначення ризику дії комплексу факторів довкілля стає одним з перспективних напрямків первинної і вторинної профілактики імуноопосередкованої патології.

Використання методології ризикових оцінок дозволяє приймати ефективні управлінські рішення стосовно покращання здоров'я населення за рахунок обґрунтування пріоритетів екологічної політики на територіальному та місцевому рівнях, розробки механізму і стратегії дій, що віддають перевагу регулюванню тих джерел і чинників ризику, які представляють найбільшу загрозу для здоров'я. Створюється підґрунтя для   розрахунків економічної ефективності розроблених профілактичних заходів, аналізу стратегій і механізмів реалізації різних регулюючих заходів та прогнозування стану здоров'я, вирішення питань медичного та екологічного страхування медико-екологічного аудиту підприємств. Без вирішення наведених питань стає проблематичним вступ України до WTO.

Гострою залишається проблема створення в Україні інформаційної системи щодо навколишнього природного середовища і здоров'я, структурованої за рекомендованою ВООЗ моделлю DPSEEA (Driving forces - Pleasure – State – Exposure - Effect - Action). Вибір набору індикаторів і заснування такої системи в Україні дозволили б:

- проводити моніторинг виконання Національного плану дій з гігієни довкілля та інших програм у цій сфері;

- підвищити якість управління в галузі гігієни довкілля за рахунок виділення пріоритетів;

- забезпечити коректне співставлення становища в Україні з ситуацією в інших країнах Європи;

- створити базу для наукових досліджень;

- полегшити доступ громадськості до інформації щодо середовища і здоров'я і тим самим забезпечити виконання Орхуської конвенції.

Висновки

Для поліпшення медико-екологічної ситуації в Україні необхідно забезпечити вдосконалення методології формування стратегії і тактики в цій галузі, засноване на:

- розумінні необхідності міжгалузевих підходів;

- багаторівневому і прозорому визначенні пріоритетів;

- встановленні реальної загрози здоров'ю людини від чинників довкілля на основі аналізу ризиків;

- застосуванні економічних оцінок в сфері управління ризиком для здоров'я;

- здійсненні моніторингу виконання планів щодо гігієни довкілля з використанням системи індикаторів DPSEEA (Driving forces - Pleasure – State – Exposure - Effect - Action).

Серед пріоритетних питань гармонізації якості довкілля і стану здоров’я населення України слід виділити найнагальніші:

- формування екосоціальної ринкової економіки, яка забезпечить баланс економічних, екологічних та соціальних (в т.ч. здоровохоронних) складових;

- опрацювання ефективних механізмів реалізації політики у системі «довкілля – здоров’я народу». Необхідно переглянути діючі нормативні акти, що стримують чи перешкоджають досягненню успіху у цій царині та адаптувати їх до вимог Європейського Союзу та міжнародних стандартів;

- посилення координації зусиль державних органів, неурядових (громадських) організацій, органів місцевого самоврядування при вирішенні проблем екології і здоров’я;

- створення інтегрованих, ефективних інформаційних систем, що надають своєчасну, точну та релевантну інформацію для прийняття рішень – соціально-гігієнічного моніторингу.

Соціально-гігієнічний моніторинг – державна інформаційно-аналітична система тривалого спостереження за станом довкілля і здоров’я населення з метою виявлення причинно-наслідкових зв’язків, прогнозування змін довкілля і здоров’я, оцінки ризику здоров’ю, визначення першочергових та довготривалих заходів по покращанню довкілля, підвищенню якості життя, збереженню здоров’я населення.

Позитивний ефект від впровадження моніторингових систем спостерігається в країнах ЄС;

- створення Державного переліку чинників хімічної, біологічної та фізичної природи, що впливають на формування еколого-залежної патології населення через повітря, питну воду та харчові продукти

- залучення населення країни та громадських організацій до вирішення проблем довкілля та здоров’я, активне формування нової екологічної свідомості громадян України.